Апдт. Реєстрацію, на жаль, довелося закрити. Понад 650 заявок.
Шановні батьки, хвилиночку Вашої уваги.
Тут з 8 по 12 серпня для дітей віком 12+ запускається абсолютно безкоштовний онлайн-курс з природничих наук «Наука на літо».
Теми, як на мене, бомбезні:
Наука мілкшейків: молоко
Наука мілкшейків: морозиво
Солодка наука цукерковаріння
Наука яблучного джему
Медова наука
В чому суть?
Щодня за 1-1,5 години викладачка пояснюватиме, як ті типу «нудні» шкільні фізики, хімії та біології працюють в реальному житті.
І як їхнє розуміння те життя спрощує.
Можливо, саме такий курс зацікавить Вашу дитину до вивчення ем-ве-квадрат-навпіл чи аш-два-це-о-три - то вода і вуглекислий газ.
Але розповідаю я про цей безкоштовний онлайн-курс Вам не просто так.
По-перше, викладачку Інну Дьоміну я давно знаю.
Ще коли вона носила дівоче прізвище я був в курсі її сумлінності, наукового підходу і прагненні змінити світ на краще.
По-друге, курс безкоштовний, але якщо він Вам сподобається і Ви захочете викладачку підтримати, Інна воліє, щоб Ви скидали кошти … на нашу волонтерську команду.
Мене від такого навертає на рюмсання.
Носом.
Тож, реєструйтесь на курс з 1 по 5 серпня за посиланням https://forms.gle/KCZnwXJ4JNR6TsUo6
Всі деталі щодо нюансів навчання - в пості Інни тут
https://www.facebook.com/100000965282736/posts/pfbid023PMkDYWkdVeZ5RcohsQ5qN5Kx7ntHdJzbLnhnX7sMxEk7y9eovkS3agwTo559i7Ul/
Зайдіть почитайте.
І майте гарний вечір.
Шановні батьки, хвилиночку Вашої уваги.
Тут з 8 по 12 серпня для дітей віком 12+ запускається абсолютно безкоштовний онлайн-курс з природничих наук «Наука на літо».
Теми, як на мене, бомбезні:
Наука мілкшейків: молоко
Наука мілкшейків: морозиво
Солодка наука цукерковаріння
Наука яблучного джему
Медова наука
В чому суть?
Щодня за 1-1,5 години викладачка пояснюватиме, як ті типу «нудні» шкільні фізики, хімії та біології працюють в реальному житті.
І як їхнє розуміння те життя спрощує.
Можливо, саме такий курс зацікавить Вашу дитину до вивчення ем-ве-квадрат-навпіл чи аш-два-це-о-три - то вода і вуглекислий газ.
Але розповідаю я про цей безкоштовний онлайн-курс Вам не просто так.
По-перше, викладачку Інну Дьоміну я давно знаю.
Ще коли вона носила дівоче прізвище я був в курсі її сумлінності, наукового підходу і прагненні змінити світ на краще.
По-друге, курс безкоштовний, але якщо він Вам сподобається і Ви захочете викладачку підтримати, Інна воліє, щоб Ви скидали кошти … на нашу волонтерську команду.
Мене від такого навертає на рюмсання.
Носом.
Тож, реєструйтесь на курс з 1 по 5 серпня за посиланням https://forms.gle/KCZnwXJ4JNR6TsUo6
Всі деталі щодо нюансів навчання - в пості Інни тут
https://www.facebook.com/100000965282736/posts/pfbid023PMkDYWkdVeZ5RcohsQ5qN5Kx7ntHdJzbLnhnX7sMxEk7y9eovkS3agwTo559i7Ul/
Зайдіть почитайте.
І майте гарний вечір.
❤153👍25
Не знаю, хто ці жінки на фото, ким вони працюють в цивільному житті, які в них хоббі, але я ними захоплююся.
Серйозно.
Як і рештою тих, хто жене тисячі кілометрів 24/7 придбані за кордоном автівки, які після обслуговування на СТО ми потягнемо на Схід і Південь.
Ми просто зустрілись, привітались, вони віддали мені ключі і поїхали по своїх роботах, до дітей, у справах, аби потім, за кілька днів, знову сісти за кермо чергового бандеромобіля для ЗСУ.
Сьогодні якось прикидав - одне авто, перш ніж потрапити в руки бійця на фронті, проходить десяток пар рук: волонтери з того боку кордону, що купують авта на донати українців, що перетікають через благодійні фонди і приватні ініціативи; водії та водійки, що женуть авто до кордону; водії та водійки, що женуть до Києва чи інших міст з якісними СТО; волонтери, що приймають авто тут і передають на СТО; приймальники, електрики, механіки, дизелісти, маляри і т.д.; водії, що женуть до фронту.
Це ціла паралельна самоорганізована структура, без якої бійцям було б значно важче їздити лише на таблєтках і уралах.
Конкретно ці машини приїхали до Мартин Брест і після обслуговування помчать на фронт.
До чого я це все?
Я від себе дякую усім людям, що донатять кошти будь-яким волонтерським ініціативам на тачки для ЗСУ.
Ви круті.
І дякую усім водіям, що через літри кави та енергетиків тягнуть машини в Україну.
Ви супергерої та супергеройки.
Майте гарний вечір.
Серйозно.
Як і рештою тих, хто жене тисячі кілометрів 24/7 придбані за кордоном автівки, які після обслуговування на СТО ми потягнемо на Схід і Південь.
Ми просто зустрілись, привітались, вони віддали мені ключі і поїхали по своїх роботах, до дітей, у справах, аби потім, за кілька днів, знову сісти за кермо чергового бандеромобіля для ЗСУ.
Сьогодні якось прикидав - одне авто, перш ніж потрапити в руки бійця на фронті, проходить десяток пар рук: волонтери з того боку кордону, що купують авта на донати українців, що перетікають через благодійні фонди і приватні ініціативи; водії та водійки, що женуть авто до кордону; водії та водійки, що женуть до Києва чи інших міст з якісними СТО; волонтери, що приймають авто тут і передають на СТО; приймальники, електрики, механіки, дизелісти, маляри і т.д.; водії, що женуть до фронту.
Це ціла паралельна самоорганізована структура, без якої бійцям було б значно важче їздити лише на таблєтках і уралах.
Конкретно ці машини приїхали до Мартин Брест і після обслуговування помчать на фронт.
До чого я це все?
Я від себе дякую усім людям, що донатять кошти будь-яким волонтерським ініціативам на тачки для ЗСУ.
Ви круті.
І дякую усім водіям, що через літри кави та енергетиків тягнуть машини в Україну.
Ви супергерої та супергеройки.
Майте гарний вечір.
❤157👍20
У нас в бусі три місця.
Для мене, для Андрія і для випадкового пасажира.
То ми підкидаємо на фронт бійця.
То забираємо когось на перепочинок-лікування-власне весілля.
То веземо з собою людину, що супроводжує вантаж.
Ми з Андрієм ніколи не любили цього "третього попутника".
Так історично склалось.
Терпимо, але не рвемося його до себе саджати.
Не тільки тому, що звикли працювати вдвох, жартувати - вдвох, сваритися - вдвох, зупинятися на каву - вдвох, справляти малу потребу біля заднього колеса - вдвох, блукати в пошуках правильної дороги - вдвох, грати в мовчанку - вдвох.
Просто важко знайти людину, з якою буде цікаво їхати 6 годин поспіль вдруге чи втретє.
Яка не прибріхуватиме історії зі свого життя про власноруч збиті в Гостомелі 4 гелікоптери і 8 убитих рашистів в першому ж бою, причому останньому вона потрапила в око.
Яка розумітиме, скільки в дорозі на фронт важать мить і хвилина та не скиглитиме на кожній заправці про "попити каву та з'їсти супчика, бо скіки можна".
При якій наші з Андрієм жарти в стилі "Тупий та ще тупіший" є комфортними для нас же, а не підвішують в салоні гнітючу тишу.
Загалом, якщо людина з нами вже один раз їздила, нав'язати нам її вдруге - абсолютно нереальна задача.
Бус зламається, на мене нападе срачка, ой, а отут, на третє місце нам треба покласти броніки і каремати, бо в кузові геть не лишилося місця.
Але є одне виключення.
Це Вова.
Боєць, що відстоював нашу свободу ще з 14-го року, пройшов полон після оточення в Іловайську, повернувся на фронт в 15-му, з перших днів широкомасштабного вторгнення робив все від себе залежне, щоб потрапити на якомога відповідальніші напрямки лінії бойового зіткнення.
Бездоганний музичний смак.
Цікаві розмови.
Ідіотські запаморочливі жарти на трьох.
Якась неймовірна жага до справедливості і бажання всім допомогти.
І багатогодинна спокійна розповідь про те, як воно там було - в Іловайську, в "зеленому" коридорі, в полоні, в кімнатах з дізнавачами з ФСБ.
Це з Вовою ми зламались форсунками на бусі.
Це з Вовою ми перевозили речі загиблих бійців на Київ.
Це з Вовою ми гнали ламбо-таврію на Бахмут.
Варили на пікап турелі.
Неймовірними кульбітами знайомств заливали сотні літрів соляри в пік паливної кризи.
Для Вови у нас завжди є місце.
Хоч з фронту, хоч на фронт, хоч гаком в 200 кілометрів і назад.
Я ніколи не писав про Вову, бо писати треба завершену розповідь, повноцінну, коли шляхи розійшлися чи всі події закінчилися.
Але ось яка штука...
Вова, трясця, більше ніколи не сяде до нашого буса.
Не усміхнеться нам і не скаже паролі на блок-пості.
Вови більше немає.
Він загинув в Бахмуті.
Завжди був на вістрі.
На вістрі назавжди і лишився.
І все те, що вище, я написав не тому, що Вову вбили.
Просто росіяни його правда вирвали з нашого екіпажу з м'ясом.
По живому.
До сліз і розпачу.
Прощання з Володимиром Гунько відбудеться в Михайлівському Золотоверхому.
Чуєш, Вова...
Якщо що - для тебе у нас в екіпажі завжди є місце.
Але спочивай з миром.
Україна не складе зброю і не опустить руки.
Шкода, що ти не побачиш нашої перемоги.
Дуже шкода.
Дякую за службу.
апдт. Прощання з Володимиром відбудеться 5 серпня, о 14:00 в Михайлівському соборі в Києві.
Похорон 6 серпня о 10:00 в с.Ободівка, Гайсинського району, Вінницька область.
Для мене, для Андрія і для випадкового пасажира.
То ми підкидаємо на фронт бійця.
То забираємо когось на перепочинок-лікування-власне весілля.
То веземо з собою людину, що супроводжує вантаж.
Ми з Андрієм ніколи не любили цього "третього попутника".
Так історично склалось.
Терпимо, але не рвемося його до себе саджати.
Не тільки тому, що звикли працювати вдвох, жартувати - вдвох, сваритися - вдвох, зупинятися на каву - вдвох, справляти малу потребу біля заднього колеса - вдвох, блукати в пошуках правильної дороги - вдвох, грати в мовчанку - вдвох.
Просто важко знайти людину, з якою буде цікаво їхати 6 годин поспіль вдруге чи втретє.
Яка не прибріхуватиме історії зі свого життя про власноруч збиті в Гостомелі 4 гелікоптери і 8 убитих рашистів в першому ж бою, причому останньому вона потрапила в око.
Яка розумітиме, скільки в дорозі на фронт важать мить і хвилина та не скиглитиме на кожній заправці про "попити каву та з'їсти супчика, бо скіки можна".
При якій наші з Андрієм жарти в стилі "Тупий та ще тупіший" є комфортними для нас же, а не підвішують в салоні гнітючу тишу.
Загалом, якщо людина з нами вже один раз їздила, нав'язати нам її вдруге - абсолютно нереальна задача.
Бус зламається, на мене нападе срачка, ой, а отут, на третє місце нам треба покласти броніки і каремати, бо в кузові геть не лишилося місця.
Але є одне виключення.
Це Вова.
Боєць, що відстоював нашу свободу ще з 14-го року, пройшов полон після оточення в Іловайську, повернувся на фронт в 15-му, з перших днів широкомасштабного вторгнення робив все від себе залежне, щоб потрапити на якомога відповідальніші напрямки лінії бойового зіткнення.
Бездоганний музичний смак.
Цікаві розмови.
Ідіотські запаморочливі жарти на трьох.
Якась неймовірна жага до справедливості і бажання всім допомогти.
І багатогодинна спокійна розповідь про те, як воно там було - в Іловайську, в "зеленому" коридорі, в полоні, в кімнатах з дізнавачами з ФСБ.
Це з Вовою ми зламались форсунками на бусі.
Це з Вовою ми перевозили речі загиблих бійців на Київ.
Це з Вовою ми гнали ламбо-таврію на Бахмут.
Варили на пікап турелі.
Неймовірними кульбітами знайомств заливали сотні літрів соляри в пік паливної кризи.
Для Вови у нас завжди є місце.
Хоч з фронту, хоч на фронт, хоч гаком в 200 кілометрів і назад.
Я ніколи не писав про Вову, бо писати треба завершену розповідь, повноцінну, коли шляхи розійшлися чи всі події закінчилися.
Але ось яка штука...
Вова, трясця, більше ніколи не сяде до нашого буса.
Не усміхнеться нам і не скаже паролі на блок-пості.
Вови більше немає.
Він загинув в Бахмуті.
Завжди був на вістрі.
На вістрі назавжди і лишився.
І все те, що вище, я написав не тому, що Вову вбили.
Просто росіяни його правда вирвали з нашого екіпажу з м'ясом.
По живому.
До сліз і розпачу.
Прощання з Володимиром Гунько відбудеться в Михайлівському Золотоверхому.
Чуєш, Вова...
Якщо що - для тебе у нас в екіпажі завжди є місце.
Але спочивай з миром.
Україна не складе зброю і не опустить руки.
Шкода, що ти не побачиш нашої перемоги.
Дуже шкода.
Дякую за службу.
апдт. Прощання з Володимиром відбудеться 5 серпня, о 14:00 в Михайлівському соборі в Києві.
Похорон 6 серпня о 10:00 в с.Ободівка, Гайсинського району, Вінницька область.
😢281❤47👍10💔1
Шановні, Ви це зробили.
Ви зібрали кошти на авто для ЗСУ.
Завдяки організованим нами аукціонам трофеїв "хороших" росіян та класних пам'ятних речей, наданих Вами же, вдалося зібрати приблизно 120 тисяч гривень.
Хтось донатив з метою виграти трофей.
Хтось відразу зазначав, що не хоче брати участь у розіграші і гроші надає просто так.
Дякуємо усім Вам.
Ще 60 тисяч гривень одним донатом надала Світлані Савчук.
Дякуємо їй.
Таким чином ми закрили збір і придбали авто для ЗСУ.
Вже наступного тижня цей пікап вирушить у 81 бригаду на Краматорський напрям.
Машина повністю обслужена, відремонтована, заправлена, із запасками, вогнегасниками, гаками, тросами тощо.
Плюс напакуємо ще корисних речей.
Це ми зробили завдяки Вашим системним донатам на картку Влада Самойленко та на мій PayPal.
Оскільки цей збір завершено, ми розпочинаємо новий збір коштів у сумі 200 тисяч гривень на авто для ССО Азов.
Завтра ми розпочнемо новий аукціон, в якому Ви зможете взяти участь і виграти російський сухпай чи цікаву газету, але якщо хочете закинути грошей просто так - ось банка:
https://send.monobank.ua/jar/284zRFBHhn (там, до речі, вже 35 тисяч гривень є. Дякуємо донаторам).
Тепер блок подяк за трофеї і пам'ятні речі:
1. Шеврон російського солдата, агітаційна листівка, сухпай - дякуємо Костянтину Бакуемському;
2. М'яч з автографом Андрія Шевченка - дякуємо Марині Нежигай та Тетяні Горобченко;
3. Поштова марка - дякуємо за неї Костянтину Сергієнку, а Ігору Смілянському за підписаний власноруч конверт для перможця аукціону.
За фото трофеїв дякуємо Інні Бондаренко.
За прекрасно підібране і пригнане авто - Ігору Кравчишину та БФ Колеса Свободи.
СТО Автокомп Сервис - за обслуговування авта.
Що я можу сказати у підсумку?
Мінімальний донат на авто для ЗСУ у 100 гривень долучався до донатів у кілька тисяч і, зрештою, перетворився на машину.
Мінімальний донат на картку Влада у 30 з чимось гривень на підтримку нашої діяльності, запчастини тощо - долучався аж до сум у 40 тисяч гривень одним внеском і перетворився на ремонт авта та його заправку.
Мінімальний донат на мій пейпаал у 9,97 бакса доєднувався до донатів по 200 доларів і перетворюється на наповнення машин медициною, сухпаєм, шанцевим інструментом і т.д.
Кожна гривня, кожен цент - важливі.
Ще раз дякуємо.
На байрактар ми зібрати, звісно, не зможемо, але отак, тихим неквапом, наповнюємо Армію машинами.
До речі, якщо у Вас, скажімо, є дитячі малюнки з підтримкою наших бійців, або якісь ляльки-мотанки чи власноруч зроблені брелоки - можете нам їх передавати.
Будемо комплектувати ними машини нарівні з аптечками і вогнегасниками.
Майте гарний вечір.
Переможемо.
Картка Влада - 5375414104600365
Мій пейпал - senenkoanton@gmail.com
Новий збір на авто для ССО АЗОВ - https://send.monobank.ua/jar/284zRFBHhn
Ви зібрали кошти на авто для ЗСУ.
Завдяки організованим нами аукціонам трофеїв "хороших" росіян та класних пам'ятних речей, наданих Вами же, вдалося зібрати приблизно 120 тисяч гривень.
Хтось донатив з метою виграти трофей.
Хтось відразу зазначав, що не хоче брати участь у розіграші і гроші надає просто так.
Дякуємо усім Вам.
Ще 60 тисяч гривень одним донатом надала Світлані Савчук.
Дякуємо їй.
Таким чином ми закрили збір і придбали авто для ЗСУ.
Вже наступного тижня цей пікап вирушить у 81 бригаду на Краматорський напрям.
Машина повністю обслужена, відремонтована, заправлена, із запасками, вогнегасниками, гаками, тросами тощо.
Плюс напакуємо ще корисних речей.
Це ми зробили завдяки Вашим системним донатам на картку Влада Самойленко та на мій PayPal.
Оскільки цей збір завершено, ми розпочинаємо новий збір коштів у сумі 200 тисяч гривень на авто для ССО Азов.
Завтра ми розпочнемо новий аукціон, в якому Ви зможете взяти участь і виграти російський сухпай чи цікаву газету, але якщо хочете закинути грошей просто так - ось банка:
https://send.monobank.ua/jar/284zRFBHhn (там, до речі, вже 35 тисяч гривень є. Дякуємо донаторам).
Тепер блок подяк за трофеї і пам'ятні речі:
1. Шеврон російського солдата, агітаційна листівка, сухпай - дякуємо Костянтину Бакуемському;
2. М'яч з автографом Андрія Шевченка - дякуємо Марині Нежигай та Тетяні Горобченко;
3. Поштова марка - дякуємо за неї Костянтину Сергієнку, а Ігору Смілянському за підписаний власноруч конверт для перможця аукціону.
За фото трофеїв дякуємо Інні Бондаренко.
За прекрасно підібране і пригнане авто - Ігору Кравчишину та БФ Колеса Свободи.
СТО Автокомп Сервис - за обслуговування авта.
Що я можу сказати у підсумку?
Мінімальний донат на авто для ЗСУ у 100 гривень долучався до донатів у кілька тисяч і, зрештою, перетворився на машину.
Мінімальний донат на картку Влада у 30 з чимось гривень на підтримку нашої діяльності, запчастини тощо - долучався аж до сум у 40 тисяч гривень одним внеском і перетворився на ремонт авта та його заправку.
Мінімальний донат на мій пейпаал у 9,97 бакса доєднувався до донатів по 200 доларів і перетворюється на наповнення машин медициною, сухпаєм, шанцевим інструментом і т.д.
Кожна гривня, кожен цент - важливі.
Ще раз дякуємо.
На байрактар ми зібрати, звісно, не зможемо, але отак, тихим неквапом, наповнюємо Армію машинами.
До речі, якщо у Вас, скажімо, є дитячі малюнки з підтримкою наших бійців, або якісь ляльки-мотанки чи власноруч зроблені брелоки - можете нам їх передавати.
Будемо комплектувати ними машини нарівні з аптечками і вогнегасниками.
Майте гарний вечір.
Переможемо.
Картка Влада - 5375414104600365
Мій пейпал - senenkoanton@gmail.com
Новий збір на авто для ССО АЗОВ - https://send.monobank.ua/jar/284zRFBHhn
👍91❤41👏2
Я йшов крізь ворота Михайлівського Золотоверхого, мружився на яскравому пекучому сонці і від того весь час опускав очі долу.
Дивився на порепану бруківку та мимоволі розмірковував, чому вона така.
Нас було багато, ціла колона.
Попереду кілька бійців несли труну з полеглим воїном 58-ї бригади Володимира Гунька.
Його от щойно відспівали і оросили гіркими сльозами.
Перед Михайлівським же на площі друзі та родичі в останню путь проводжали іншого Героя - Гліба Бабіча.
Його труну вантажили у машину під оплески.
Такі, знаєте, сумно-почесні.
Не знаю, як це коректно назвати.
Коли наша процесія теж рушила до машин, всі люди на площі стали на коліна.
Синхронно.
І теж аплодували.
Це було дуже щемливо.
Звук відбивався від бруківки, прямував до спаленої російської техніки, що встановлена на Михайлівській, і здіймався в небо.
Не знаю.
Можливо саме від того всього перед Золотоверхим бруківка і репається - не витримує ваги того горя, що змушені виносити на собі всі живі свідки цієї війни.
Камінь прогинається, тріщить та репається.
Але ж земля тримає.
Коли ми переможемо, те каміння треба під скло, як в музеї.
І табличку:
«Остання путь».
Майте гарний день.
Дивився на порепану бруківку та мимоволі розмірковував, чому вона така.
Нас було багато, ціла колона.
Попереду кілька бійців несли труну з полеглим воїном 58-ї бригади Володимира Гунька.
Його от щойно відспівали і оросили гіркими сльозами.
Перед Михайлівським же на площі друзі та родичі в останню путь проводжали іншого Героя - Гліба Бабіча.
Його труну вантажили у машину під оплески.
Такі, знаєте, сумно-почесні.
Не знаю, як це коректно назвати.
Коли наша процесія теж рушила до машин, всі люди на площі стали на коліна.
Синхронно.
І теж аплодували.
Це було дуже щемливо.
Звук відбивався від бруківки, прямував до спаленої російської техніки, що встановлена на Михайлівській, і здіймався в небо.
Не знаю.
Можливо саме від того всього перед Золотоверхим бруківка і репається - не витримує ваги того горя, що змушені виносити на собі всі живі свідки цієї війни.
Камінь прогинається, тріщить та репається.
Але ж земля тримає.
Коли ми переможемо, те каміння треба під скло, як в музеї.
І табличку:
«Остання путь».
Майте гарний день.
😢327❤35👍4👎1
Коли вважаєш, що дивуватися далі нікуди, люди надсилають ще більше грошей.
Ну, магія.
Вчора я написав, що завдяки проведенню аукціонів російських трофеїв ми придбали пікап для 81-ї бригади.
І анонсував, що ми відкрили нову банку, куди збиратимемо гроші на машину для ССО АЗОВ.
Завдяки таким само аукціонам російських трофеїв.
І сказав, що гроші ми збиратимем аукціонами, але якщо хто хоче - може закинути гроші просто так.
Ну, скинули б там 50 чи 100 гривень... Нормально ж, ні?
Шо Ви думаєте?
Було в банці 32 тисячі гривень, а за одну ніч стало понад 88.ТИСЯЧ.ГРИВЕНЬ.
З двохсот потрібних.
Як Ви це робите?
По-перше, дякую всім причетним.
По-друге, схоже, Азовці ризикують отримати своє авто у рекордні терміни.
Тому прямо зараз ми оголошуємо новий аукціон для збору коштів на авто для ЗСУ.
Ми пропонуємо всім бажаючим випробувати долю і долучитися до розіграшу ДВОХ ЛОТІВ:
1. Руснява газета КРАСНАЯ ЗВІЗДА, де описуються аналоговнєнтні російські лазери, храбрі серця очевидно хороших росіян, какоє-то прєвєсходство та інша маячня.
Ставка на лот - 150 грн.
2. Індівідуальний раціон пітанія росіянина, який присів на дієту і більше їсти не буде. Бо тренера з ЗСУ заборонили. Не просрочка! Не гуманітарка! Фірма виробник: Дружба народов (ну, не циніки, нє?). На коробці написано, шо смєсь пітатєльна і дуже вкусна, але ми не перевіряли. І переможцю не радимо.
Ставка на лот - 400 грн.
Принцип аукціону традиційний:
1. За мінімальну ставку в 150 гривень Ви отримуєте право взяти участь у розіграші газети. Ставка не повертається. По суті, це донат на авто для ЗСУ.
2. За мінімальну ставку в 400 гривень Ви отримуєте право взяти участь у розіграші Індивідуального раціону пітанія. Ставка не повертається. Це також донат на авто для ЗСУ.
3. Щоб збільшити шанси на виграш - Ви можете ставити необмежену кількість разів.
4. Кратні внески ми розбиваємо на кілька ставок. Наприклад, 800 гривень ми зарахуємо, як дві ставки на сухпай, а 300 - як дві на газету. Будь ласка, не ставте 1200, бо тоді неясно, на шо Ви ставили.
5. Механізм для аукціону - рандомна система. Що це? Після перерахунку всіх однакових внесків в цю баночку https://send.monobank.ua/jar/284zRFBHhn кожній ставці буде присвоєно номер в коментарях до такого ж посту в фейсбуці.
Контролює процес - бог логістики Влад Самойленко.
6. Аукціон триватиме від цього моменту до 21.30 Понеділка, 08 Серпня. Ми із Владом розпочнемо стрім у мене на фейсбуці, на якому рандомайзер обере ДВОХ ВИПАДКОВИХ переможців.
Сума виручених коштів буде оприлюднена до останньої копійки.
Усі виручені кошти за проведений аукціон будуть направлені на купівлю авто для ССО Азов.
Окреме прохання - коли Ви донатите, то підписуйтесь.
Або прізвищем-іменем, або нікнеймом, за яким Вас можна буде однозначно ідентифікувати під час розіграшу.
До речі, пам'ятаєте, ми так і не знайшли переможця на російський шеврон?
Під час стріму розіграємо його серед тих, хто на нього тоді, на першому аукціоні ставив.
Тому, фактично, буде розіграно 3 лоти.
Гра почалась.
P.S. За фотосесію для лотів дякуємо Інна Бондаренко
Ну, магія.
Вчора я написав, що завдяки проведенню аукціонів російських трофеїв ми придбали пікап для 81-ї бригади.
І анонсував, що ми відкрили нову банку, куди збиратимемо гроші на машину для ССО АЗОВ.
Завдяки таким само аукціонам російських трофеїв.
І сказав, що гроші ми збиратимем аукціонами, але якщо хто хоче - може закинути гроші просто так.
Ну, скинули б там 50 чи 100 гривень... Нормально ж, ні?
Шо Ви думаєте?
Було в банці 32 тисячі гривень, а за одну ніч стало понад 88.ТИСЯЧ.ГРИВЕНЬ.
З двохсот потрібних.
Як Ви це робите?
По-перше, дякую всім причетним.
По-друге, схоже, Азовці ризикують отримати своє авто у рекордні терміни.
Тому прямо зараз ми оголошуємо новий аукціон для збору коштів на авто для ЗСУ.
Ми пропонуємо всім бажаючим випробувати долю і долучитися до розіграшу ДВОХ ЛОТІВ:
1. Руснява газета КРАСНАЯ ЗВІЗДА, де описуються аналоговнєнтні російські лазери, храбрі серця очевидно хороших росіян, какоє-то прєвєсходство та інша маячня.
Ставка на лот - 150 грн.
2. Індівідуальний раціон пітанія росіянина, який присів на дієту і більше їсти не буде. Бо тренера з ЗСУ заборонили. Не просрочка! Не гуманітарка! Фірма виробник: Дружба народов (ну, не циніки, нє?). На коробці написано, шо смєсь пітатєльна і дуже вкусна, але ми не перевіряли. І переможцю не радимо.
Ставка на лот - 400 грн.
Принцип аукціону традиційний:
1. За мінімальну ставку в 150 гривень Ви отримуєте право взяти участь у розіграші газети. Ставка не повертається. По суті, це донат на авто для ЗСУ.
2. За мінімальну ставку в 400 гривень Ви отримуєте право взяти участь у розіграші Індивідуального раціону пітанія. Ставка не повертається. Це також донат на авто для ЗСУ.
3. Щоб збільшити шанси на виграш - Ви можете ставити необмежену кількість разів.
4. Кратні внески ми розбиваємо на кілька ставок. Наприклад, 800 гривень ми зарахуємо, як дві ставки на сухпай, а 300 - як дві на газету. Будь ласка, не ставте 1200, бо тоді неясно, на шо Ви ставили.
5. Механізм для аукціону - рандомна система. Що це? Після перерахунку всіх однакових внесків в цю баночку https://send.monobank.ua/jar/284zRFBHhn кожній ставці буде присвоєно номер в коментарях до такого ж посту в фейсбуці.
Контролює процес - бог логістики Влад Самойленко.
6. Аукціон триватиме від цього моменту до 21.30 Понеділка, 08 Серпня. Ми із Владом розпочнемо стрім у мене на фейсбуці, на якому рандомайзер обере ДВОХ ВИПАДКОВИХ переможців.
Сума виручених коштів буде оприлюднена до останньої копійки.
Усі виручені кошти за проведений аукціон будуть направлені на купівлю авто для ССО Азов.
Окреме прохання - коли Ви донатите, то підписуйтесь.
Або прізвищем-іменем, або нікнеймом, за яким Вас можна буде однозначно ідентифікувати під час розіграшу.
До речі, пам'ятаєте, ми так і не знайшли переможця на російський шеврон?
Під час стріму розіграємо його серед тих, хто на нього тоді, на першому аукціоні ставив.
Тому, фактично, буде розіграно 3 лоти.
Гра почалась.
P.S. За фотосесію для лотів дякуємо Інна Бондаренко
👍76❤13
Двірники нервово зішкребли зі скла чергову порцію нескінченного потоку літньої київської зливи і я, нарешті, побачив Влада.
Він стояв мокрий, як хлющ: вода стікала з його волосся на футболку з написом "Р*сні п*зда", а далі по шортах в шкарпетки і стоптані кеди.
Тим не менш, Влад лишався Владом - спокійний, як удав, ніби нічого екстраординарного не відбувалося.
Однак саме екстраординарна подія змусила нас тут, у середмісті Києва з'явитися наживо, аби зустрітися з однією пані.
Ми-то зазвичай просимо людей користувати Нову пошту.
Ну там, коли нам передають дитячі малюнки для військових чи партії аптечок.
Це дуже нам економить час, сили і ресурс.
Але тут...
Справа в тому, що ця пані написала мені листа наступного змісту:
"Пане Антоне, доброго дня.
Наша родина може передати на потреби військовим 2 тис. дол. ...Як передати гроші?
Ми живемо в Києві та можемо привезти куди скажете.
З повагою, ..."
Власне, я... ми... ми завжди підкреслюємо, що важливий кожен внесок.
І саме масовість внесків по 50-200 гривень чи по мімімішних 9 доларів 97 центів допомагають нам стратегічно планувати - купівлю шоломів чи генераторів, автомобілів чи тепловізорів.
А може таки закумулювати кошти на ремонт оливкових пікапів.
Але одна справа, коли люди відмовляють собі у каві або корисній штуці для себе самого-самої, а інша - коли ціла родина довго збирає капітал і потім його передає нам для потреб ЗСУ.
Тут саме така історія - копійка до копійки протягом тривалого періоду часу.
Це кожного разу нас реально спантеличує.
Отакі немаленькі внески здатні миттю втілювати в життя наші великі проєкти.
Докладати кошти туди, де не вистачало зовсім трохи.
Де кількість от-от має перетворитися на якість.
І ці 2 тис. доларів, акуратно складені в конверт - це саме те, що нам так потрібно для закупівлі чергової автівки для ЗСУ.
Ми втрьох зустрілись на ганку однієї державної установи.
Обійнялися, подякували і прийняли кошти.
А далі... а далі пані заборонила публікувати своє обличчя і писати, хто вона є.
Бо тому шо.
Бо тому шо росіяни навіть не уявляють, з яким народом вони зв'язалися.
Але і це не все.
Наступного дня Влад мені телефонує і спантеличено питає:
- Ти не знаєш, хто така Любов Поплавська?
Я (перебираючи в голові, що і де я міг забути забрати чи комусь щось відвезти):
- Ні, а що?
- Та закинула на картку 48 тисяч гривень. Одним платежем. Оце дивлюся і очам не вірю.
Шо ти будеш робить?
Ну, от шо?
Єдине, що я можу сказати: дякуємо за довіру.
Обом цим пані і всім Вам.
Тепер наступного тижня і через тиждень будуть хороші новини.
Якщо чесно, хороші новини йдуть вже другу добу поспіль.
Але я поки не можу Вам про них говорити.
Всьому свій час.
Міцно всіх обіймаємо.
Майте гарну ніч.
Він стояв мокрий, як хлющ: вода стікала з його волосся на футболку з написом "Р*сні п*зда", а далі по шортах в шкарпетки і стоптані кеди.
Тим не менш, Влад лишався Владом - спокійний, як удав, ніби нічого екстраординарного не відбувалося.
Однак саме екстраординарна подія змусила нас тут, у середмісті Києва з'явитися наживо, аби зустрітися з однією пані.
Ми-то зазвичай просимо людей користувати Нову пошту.
Ну там, коли нам передають дитячі малюнки для військових чи партії аптечок.
Це дуже нам економить час, сили і ресурс.
Але тут...
Справа в тому, що ця пані написала мені листа наступного змісту:
"Пане Антоне, доброго дня.
Наша родина може передати на потреби військовим 2 тис. дол. ...Як передати гроші?
Ми живемо в Києві та можемо привезти куди скажете.
З повагою, ..."
Власне, я... ми... ми завжди підкреслюємо, що важливий кожен внесок.
І саме масовість внесків по 50-200 гривень чи по мімімішних 9 доларів 97 центів допомагають нам стратегічно планувати - купівлю шоломів чи генераторів, автомобілів чи тепловізорів.
А може таки закумулювати кошти на ремонт оливкових пікапів.
Але одна справа, коли люди відмовляють собі у каві або корисній штуці для себе самого-самої, а інша - коли ціла родина довго збирає капітал і потім його передає нам для потреб ЗСУ.
Тут саме така історія - копійка до копійки протягом тривалого періоду часу.
Це кожного разу нас реально спантеличує.
Отакі немаленькі внески здатні миттю втілювати в життя наші великі проєкти.
Докладати кошти туди, де не вистачало зовсім трохи.
Де кількість от-от має перетворитися на якість.
І ці 2 тис. доларів, акуратно складені в конверт - це саме те, що нам так потрібно для закупівлі чергової автівки для ЗСУ.
Ми втрьох зустрілись на ганку однієї державної установи.
Обійнялися, подякували і прийняли кошти.
А далі... а далі пані заборонила публікувати своє обличчя і писати, хто вона є.
Бо тому шо.
Бо тому шо росіяни навіть не уявляють, з яким народом вони зв'язалися.
Але і це не все.
Наступного дня Влад мені телефонує і спантеличено питає:
- Ти не знаєш, хто така Любов Поплавська?
Я (перебираючи в голові, що і де я міг забути забрати чи комусь щось відвезти):
- Ні, а що?
- Та закинула на картку 48 тисяч гривень. Одним платежем. Оце дивлюся і очам не вірю.
Шо ти будеш робить?
Ну, от шо?
Єдине, що я можу сказати: дякуємо за довіру.
Обом цим пані і всім Вам.
Тепер наступного тижня і через тиждень будуть хороші новини.
Якщо чесно, хороші новини йдуть вже другу добу поспіль.
Але я поки не можу Вам про них говорити.
Всьому свій час.
Міцно всіх обіймаємо.
Майте гарну ніч.
❤353👍15🔥13🤯1
«Коли я виросту і стану багатим - у мене буде ленд-ровєр дискавері»
Антончик, 36 рочків.
В дитинстві ми з друзями один перед одним вихвалялися, за кермом скількох і яких машин (імітуючи звуки вж-ж-ж) ми сиділи.
Ну, там, сусід дав посмикати важелі, поки колупався під капотом, чи їздили в ліс за грибами, то тобі дозволили порулити по лісовій дорозі у когось на колінах.
Жігулі, москвічі, запорожці дбайливо «збиралися» в колекцію власних спогадів, щоб в разі потреби можна було авторитетно заявити:
- А я за кермом шістки сидів. Там на спідометрі аж 220 кілометрів на годину!
І всі благоговійно замовкали.
Останні місяці я за звичкою намагався запам‘ятовувати, які керма пройшли крізь мої руки - зручні і не дуже, солідні і тонкі, як кістка; потерті і облізлі чи в акуратному шкіряному чохлі.
Єдино що - мені не доводилося робити ротом «Вжжж», бо з машинами доводилося повноцінно мандрувати по 500-800 кілометрів на день.
Я не можу вже пригадати всі авто.
Були там хайлюкси, ісузи, фронтери, соренти, рейнждери і мазди. Пікапи. Джіпи. Брутальні і не дуже. На великих шинах низького тиску і на цілком цивільних.
Але я запам‘ятав річ, яка їх всіх об‘єднує: вони незручні.
Звісно, вони незамінні на нулях - вивезти поранених побратимів, завезти міномет, бека і бійців, притягнути воду чи вивезти полонених.
Але суб‘єктивно я трохи з подивом почав дивитися на людей, що в цивільному житті готові їздити на цих «дітях» автопрому, створених не для бордюрів і асфальтів, а як мінімум для фермерських угіддь.
Куди б я не сів, після кількох сотень кілометрів поспіль витягував себе назовні, наче розвантажував мішки з цементом.
Ніщо не могло зрівнятися з найкращим бусом у Всесвіті - чорним Рено Мастер з людською ергономікою та посадкою.
Ніщо.
Аж до цих вихідних.
На прохання Мартіна Брест я, Андрій Півень та Оксана Бондар перегнали у 65-ту пригаду на Південний напрям Мерседес Спрінтер та Ленд Ровер Дискавері
(що це за машини та чим знакові - можете почитати у Мартіна https://news.1rj.ru/str/martin_brest_pehota/1468)
Спрінтер - чистокровний праворульний британець з дуже хитрою системою запирання кунгу.
В шикарному стані і добре послужить нашим військам.
А Дискавері... я просто закохався у цю машину.
Склалось враження, що британці себе дуже люблять, якщо роблять для себе такі авта.
Звісно, життя його не готувало до того, що він гоцатиме між вирвами та окопами, але він норм вигрібає.
Він же вже був на фронті і в Києві лікував свої бойові "поранення".
Загалом, завдяки в тому числі Вам ми зробили хорошу справу.
Тепер ще одна хороша новина.
Минулих вихідних ми з Андрієм від імені всієї нашої команди і усіх вас передали класного джіпа, придбаного на ВАШІ ВНЕСКИ (дякуємо!), на підрозділ СБУ.
Внизу я прикріпляю рисунок того, як це було, тому що поки:
а) не розумію, яке фото можна постити
б) чиї обличчя на ньому замальовувати
в) як замальовувати локацію
г) як коректно окреслити підрозділ, якому ми передали.
Звіт по цьому авто буде окремим постом.
Так, після узгодження всіх тонкощів.
Скажу лише дві речі: є СБУшники "здорової людини", які зі значним ризиком для життя бережуть наш спокій.
І друге - результати їхньої роботи (саме цього підрозділу) Ви нещодавно всі дивилися в новинах або читали про них в телеграм-каналах з вирізками відео операцій.
Ще одне.
На одному з фото в руках бійців Ви бачите купу патріотичних брелоків, які вони роздадуть в своїй 65-тій бригаді.
Авторка брелоків - Світлана Диннікова - надала їх нашій команді безкоштовно.
Дякуємо їй.
Всіх міцно обіймаєм.
P.S. Просимо зв'язатися з нами переможців аукціону: пані Людмилу (пропагандистська газета), пані Юлія Рассказова (Індивідуальний раціон пітанія), пані Марина Коскела (шеврон російського солдата)
Антончик, 36 рочків.
В дитинстві ми з друзями один перед одним вихвалялися, за кермом скількох і яких машин (імітуючи звуки вж-ж-ж) ми сиділи.
Ну, там, сусід дав посмикати важелі, поки колупався під капотом, чи їздили в ліс за грибами, то тобі дозволили порулити по лісовій дорозі у когось на колінах.
Жігулі, москвічі, запорожці дбайливо «збиралися» в колекцію власних спогадів, щоб в разі потреби можна було авторитетно заявити:
- А я за кермом шістки сидів. Там на спідометрі аж 220 кілометрів на годину!
І всі благоговійно замовкали.
Останні місяці я за звичкою намагався запам‘ятовувати, які керма пройшли крізь мої руки - зручні і не дуже, солідні і тонкі, як кістка; потерті і облізлі чи в акуратному шкіряному чохлі.
Єдино що - мені не доводилося робити ротом «Вжжж», бо з машинами доводилося повноцінно мандрувати по 500-800 кілометрів на день.
Я не можу вже пригадати всі авто.
Були там хайлюкси, ісузи, фронтери, соренти, рейнждери і мазди. Пікапи. Джіпи. Брутальні і не дуже. На великих шинах низького тиску і на цілком цивільних.
Але я запам‘ятав річ, яка їх всіх об‘єднує: вони незручні.
Звісно, вони незамінні на нулях - вивезти поранених побратимів, завезти міномет, бека і бійців, притягнути воду чи вивезти полонених.
Але суб‘єктивно я трохи з подивом почав дивитися на людей, що в цивільному житті готові їздити на цих «дітях» автопрому, створених не для бордюрів і асфальтів, а як мінімум для фермерських угіддь.
Куди б я не сів, після кількох сотень кілометрів поспіль витягував себе назовні, наче розвантажував мішки з цементом.
Ніщо не могло зрівнятися з найкращим бусом у Всесвіті - чорним Рено Мастер з людською ергономікою та посадкою.
Ніщо.
Аж до цих вихідних.
На прохання Мартіна Брест я, Андрій Півень та Оксана Бондар перегнали у 65-ту пригаду на Південний напрям Мерседес Спрінтер та Ленд Ровер Дискавері
(що це за машини та чим знакові - можете почитати у Мартіна https://news.1rj.ru/str/martin_brest_pehota/1468)
Спрінтер - чистокровний праворульний британець з дуже хитрою системою запирання кунгу.
В шикарному стані і добре послужить нашим військам.
А Дискавері... я просто закохався у цю машину.
Склалось враження, що британці себе дуже люблять, якщо роблять для себе такі авта.
Звісно, життя його не готувало до того, що він гоцатиме між вирвами та окопами, але він норм вигрібає.
Він же вже був на фронті і в Києві лікував свої бойові "поранення".
Загалом, завдяки в тому числі Вам ми зробили хорошу справу.
Тепер ще одна хороша новина.
Минулих вихідних ми з Андрієм від імені всієї нашої команди і усіх вас передали класного джіпа, придбаного на ВАШІ ВНЕСКИ (дякуємо!), на підрозділ СБУ.
Внизу я прикріпляю рисунок того, як це було, тому що поки:
а) не розумію, яке фото можна постити
б) чиї обличчя на ньому замальовувати
в) як замальовувати локацію
г) як коректно окреслити підрозділ, якому ми передали.
Звіт по цьому авто буде окремим постом.
Так, після узгодження всіх тонкощів.
Скажу лише дві речі: є СБУшники "здорової людини", які зі значним ризиком для життя бережуть наш спокій.
І друге - результати їхньої роботи (саме цього підрозділу) Ви нещодавно всі дивилися в новинах або читали про них в телеграм-каналах з вирізками відео операцій.
Ще одне.
На одному з фото в руках бійців Ви бачите купу патріотичних брелоків, які вони роздадуть в своїй 65-тій бригаді.
Авторка брелоків - Світлана Диннікова - надала їх нашій команді безкоштовно.
Дякуємо їй.
Всіх міцно обіймаєм.
P.S. Просимо зв'язатися з нами переможців аукціону: пані Людмилу (пропагандистська газета), пані Юлія Рассказова (Індивідуальний раціон пітанія), пані Марина Коскела (шеврон російського солдата)
❤90👍17🔥2