Ви нас не припиняєте дивувати.

Сьогодні ми придбали дві машини.
Мені хочеться цю фразу повторювати і повторювати, бо ж ніколи такого не було, щоб за один день ми купували аж дві автівки на потреби ЗСУ.

Перша - Hyundai Terracan - для саперів, що зара на півдні.
Друга - Kia Sorento - для Голосіївської ТРО, якою опікується наша дружня Криївка Вільних, хлопці якої зараз боронять позиції на Сході.

На 90% за Кіа слід дякувати Марині та Данилу Голоті, які з донейтів на день народження купували автівки, решту доклали ми з Ваших донатів.
На Терракан значущу частину суми надала Марії Яжик.
Решта - знову таки Ваші донати.

Загалом, той момент, коли всі один одному вдячні і разом ми творимо велику справу.
Автівки відїжджають на технічне обслуговування, ремонт та підготовку до фронту і в наступні тижні поїдуть на передову.

А ми, знову ж таки, завдяки Вашим донатам зара в процесі придбання ще двох авт.

Не знаю, скільки БТГр росія там куди стягує, але українські громадяни в свою Армію тягнуть усього більше.

Дякуємо Вам.
Як машини будуть обслужені і красиві - напишу про них ще раз.
Переможемо.

Якби ми були військовими підрозділами, то я б сказав, що у нас постійна взаємодія.
Подекуди нас перекидають йому на підсилення, інколи - його нам, але ще частіше ми просто разом навалюємо в одному напрямку.

Все почалося ще в березні, коли бруд на джинсах був звичним явищем через постійне стрибання в кювети від мін, по Києву можна було розсікати 100 км/год через подвійну суцільну проти шерсті, а перша нормальна кава з фарфорової чашки в кафе здавалася чимось божественним.

В тому березні люди спілкувалися дуже просто: кулемети і машини мінялися на шоколадки і набої.
Якщо людина казала, що дістане тобі гранатомет/джавелін/крупнокаліберний браунінг - вона діставала.
Зворотньо, якщо ти щось обіцяв - ти те знаходив.

Власне, такі стосунки у нас з Мартин Брест досі і збереглися.
Ми йому чи він нам на підсиленні, але флангами ми "тремося" дуже сильно.

Він купує і передає авто на фронт.
І ми робимо те саме.
Ми так сильно робимо те саме, що автівку, яку нам подарували дві київські родини (пам'ятаєте, форд рейнджер?) ми передали в бригаду, яку забезпечує Мартін.
Потім ми ще відганяли на прохання Бреста туди кілька авт.

Чому ми це робимо?
Бо бригада, яку забезпечує Мартін кришить росіян на півдні і успішно кладе їхні літаки та гелікоптери в родючий український чорнозем.

Тепер Мартін замислив неймовірну річ.
Він одночасно хоче передати на бригаду 6 пікапів для створення повноцінного протитанкового підрозділу, які з'являтимуться нізвідки і палитимуть броню росіян.

4 машини вже є, лишилося довикупити дві.
Деталі і реквізити - в його пості тут https://https://news.1rj.ru/str/martin_brest_pehota/1486, але я витягнув звідти фото машин.

Машини жене в Україну Alex N Alex Noyt і його ми теж знаємо.
Так само - у взаємодії і на підсиленні.

Я до чого: якщо у Вас виникає питання, кого та чим ще підтримувати - Мартін є чудовим варіантом.
Прекрасним.
Жарти, звісно, у нього не смішні, але ми все одно сміємося.
Бо він весь час озброєний.
Щоправда, і він над нашими жартами сміється.
Бо його пікапи на фронт все одно гнатимем ми.

Майте гарний вечір.

Впевнений, у багатьох з Вас бувало, що затурканий лишаєш машину на парковці гіпермаркета, а потім довго її не можеш знайти.

Намотуєш кола, намагаючись вдати вигляд для оточуючих, що ти просто гуляєш, а сам з останніх сил стримуєш панічну мавпу в своїй голові, яка вже вимагає телефонувати в поліцію.

От саме таке відчуття мав сьогодні, коли прийшов вранці забирати свіжопридбаний великий сірий джип для саперів.
Вчора був такий стомлений, що тіки забрав ключі і поїхав додому.

Зранку приходю - стоїть рядок камуфльованих машин, а нашої сріблястої нема.
Зупинився, постояв.
Якби палив - викурив би нєрвно дві цигарки, кажу Вам.

Аж коли навів різкість - а то наш великий сріблястий джип накрито маскувальною сіткою.

Солом'янські котики такі котики, що подарували нам її, аби сапери маскували машину на позиціях.

Нєрви мені, звісно, ніхто не верне, але я щасливий. 🙂

Майте гарний день.

"СБУ затримала агента рф, який «провів» до околиць Києва понад 120 одиниць техніки окупантів"

"Хороша новина" - скажете Ви.
"Ви її створили" - скажу я.
І це не жарт.

Коли Андрій Півень сказав, що контррозвідка СБУ просить у нашої команди авто, я почав ставити багато запитань.

Вони були обгрунтовані, враховуючи мій сумний досвід спілкування з куратором з СБУ, що прийшов до мене на роботу з'ясовувати, чому я відвідую протести проти плагіатора Шкарлєта.

З іншого боку, цей етап війни особисто для мене довів, що в Службі Божій, як її лагідно всі на Академмістечку називали, працює багато дуже завзятих і відданих українському народові людей.
Саме СБУшники вивозили нас ввечері 5 березня з Романівки на Київ, коли морпіхи нас витягли з оточення.
СБУшники переносили разом з нами поранених через підірваний міст.
СБУшники збирали у нас та у евакуйованих нами громадян інформацію про розташування сил і засобів росіян в Ірпені.
Саме СБУшник разом зі мною в надшвидкому темпі розвантажував 1.5 тоний бус провізії в якомусь чернігівському селі в очікуванні артобстрілу. Який потім таки почався.

Ми не знали імен, не запам'ятали облич, але спокійно покладалися на хлопців, які представлялися "СБУ".

І коли Андрій розповів мені, чим ці контррозвідники займаються - в мене питань не лишилося.
Кожен зрадник України, який допомагав ворогу, буде покараний.
Влад Самойленко оперативно організував чудову машину і результат не забарився.

Ось офіційна новина з сайту СБУ
https://ssu.gov.ua/novyny/sbu-zatrymala-ahenta-rf-yakyi-proviv-do-okolyts-kyieva-ponad-120-odynyts-tekhniky-okupantiv-video
Подивіться відео.
Це про них.
І про Вас.
Про Ваш внесок в перемогу.

Взагалі практично всі новини такого штибу з північного напрямку - це їхня робота.
Тому коли наступного разу побачите, як якусь потвору на пляжі поклали пикою в пісок (а це ж було вже, гугліть) - знайте, що це Ваші.

Хлопці довго перепитували, кому у відео треба дякувати конкретно - яким людям чи фонду.
Ми їм пояснили, вони не повірили, але ми їх переконали, що так і було.
Послухайте.

Коли вони приймали машину, у них були мокрі очі.

Спасибі усім Вам.
І від нас окреме спасибі Євгену Батюку за неймовірну участь у ремонті авто.

Кожен.зрадник.буде.покараний.

Переможемо.

Кажуть, що чужі діти ростуть швидко.
Це правда.
Але гірка правда у тому, що власні діти, яких ти не можеш взяти на руки, зростають ще швидше.

Сьогодні нашому Марку виповнилося 2 рочки.
Як каже він сам: "Двадцять цьотили місяці".
Ми не бачилися із ним чверть його життя.

Не прокидалися разом, поки мама спить.
Не дивилися мультики і не рахували зуби у крокодила в ванній.
Не грали в хованки за шторою чи подушкою.
Не тікали від гусей і не ганялися за голубами.
Не гойдалися на дитячому майданчику під віршик про старий паротяг.
Не вкладалися спати під казочку про зайчика-пострибайчика, вовчика-братика, лисичку-сестричку та ведмедика клишоногого.

Я знав, що цей етап війни надовго.
Зрозумів одразу, коли побачив бої в Ірпені.
Мені не потрібні були нотації і поради, що слід перебудовувати своє життя.
Однак я відверто виявився не готовим до розлуки з Марком.

Я зараз погано уявляю, чим я заповнював свій Всесвіт до його появи.
До моменту, коли кохана дружина зустріла мене на порозі із сяючими очима і двома чарівними смужками.
До секунди, коли медсестра винесла мені згорток, звідки на мене дивилися два великі чорні гудзики.

І є лише дві речі, які мене рятують всі ці місяці.

Перше - це дорога.
Підготовка до неї, з ранку до ночі, зі складу на склад, від волонтерів до волонтерів, від заправок до СТО.
І вона сама - довга і непроста, звідси і до горизонту, що ледь проглядається в чорному диму, з якого назустріч виходять люди у формі ЗСУ.

Дорога важка, але сповнена цікавих зустрічей і знайомств.
І, власне, це те друге, що рятує.
Я на власні очі бачу, як війна, руйнуючи моє попереднє життя, відкриває мені людей навколо.
Виводить з-за лаштунків країну, ту, справжню, з громадянами, яким не байдуже.
Країну, яка весь час була під ногами, але притрушена якимось конфєті, мішурою, бісером.

Де люди знімають офісні сорочки і надягають піксель чи пропахлу солярою водійську куртку.
Де колишні ламання списів у соцмережах виглядають дико і зіткнення може відбуватися лише по лінії "хто ворог і що ти робиш для перемоги".
Де останні сто гривень, віддані на бронік, викликають більше поваги, аніж обіцянки мільярдів.
Де не виникає питань, нащо сплачувати податки, нащо людям зброя і чому корупція вбиває.
Де пишаєшся своєю країною і розумієш, про що майорить жовто-синій стяг.

Росія вже програла.
Україна ще не виграла.
Але я вже бачу обриси країни, в якій хочеться жити.
Бо країна - це передовсім люди.

Марк, ти навіть не уявляєш, скільки тут хороших людей.
Прийде час і я тебе з ними познайомлю.
А поки робитиму все для того, щоб якомога більше з них лишилися живі.
Знаю, що ти зрозумієш.

Зі святом, малий.
Бережи маму.

"Ви цей... перекажіть там, в Києві... хай радіють життю. Хай танцюють, п'ють, тр...хаються, знову п'ють, гуляють. Хай від життя беруть все. Ми за це тут воюємо. За це тут стоїмо. Щоб решта України жила повноцінним життям".

Він промовляв ці слова абсолютно щиро і серйозно.
Настільки щиро, наскільки це могла говорити людина з невимовним сумом в очах.
Бо ж секунду тому цей боєць у пікселі ЗСУ розповідав, наскільки швидко інколи йдуть у засвіти побратими:

"Стояли от тільки, шини обговорювали. Він так і каже: ті шини гамно. А після обіду його вже не стало. Веселий такий був, всіх завжди мотивував".

Одні йдуть, щоб інші жили далі...

Я полюбив цю бригаду.
Не знаю, чи тому, що сюди постійно тягаємо авта від Мартін Бреста (до речі, на задньому плані синій Форд - то ж від двох анонімних київських родин, пам'ятаєте?), чи тому, що саме на цьому напрямку зараз не просто гаряче, а очікується справжній армагеддон для росіян.
Чи-то просто люди якісь такі... в душу мені залізли і тримають за саме серце.
Кремезні, серйозні дядьки і молоді хлопці.
Їм би онуків пестити або у м'яча ганяти, а вони російські сушки і гелікоптери у поля як картоплю саджають.
Танки палять, як ватри.

Загалом, привезли ми у 65-ту бригаду сьогодні ще одне авто від Мартіна.
Ми швидко возимо, так.
Вчора пізно ввечері машина зійшла з підйомника на СТО, а нині оце з Андрієм Півнем о 4-й ранку вже прокинулися і в обід машину приймали бійці.

А чому так?
А тому що кожна доба зараз на вагу золота.
Вже сьогодні цей повнопривідний "Капрал Шепард" повезе на позиції бека і припаси.
Щоб робити окупантам ейсідісі і відправляти їх у слід російському кораблю.

Також їм передали груші, огірки і варення від Надії Чорноморець, консерви, згущенку, какао, олію від Вас і енергетичні батончики та рисунки-ляльки мотанки-янголят-браслети від евакуйованих українських дітей у Молдові (через Світлану Мельничук).

Воїни тримають небо.
І, власне, як вони і кажуть: ідіть-но гуляйте, відпочивайте і оте усе, що по їхньому списку.

Майте гарний вечір.