Мені, до речі, в контексті імовірно розікраденої в Запоріжжі гуманітарки сотнями вагонів і морських контейнерів, теж є що сказати, як це не дивно.

Я ж свідомо уникав таких історій, бо вони вимагають багато часу і зусилль.
Звісно, істину має встановлювати суд і не можна нікого називати винним, допоки суд того не сказав.
Але зараз я розповім Вам історію одного нашого візиту в Запоріжжя, яка, в принципі, ні на що навіть не натякає, але дуже показова, бо унікальна в нашій волонтерській кар'єрі.

Ми ж возимо гуманітарні вантажі бусами. Тоннами. Північ, Схід, Південь.
І от одного разу везли ми вантаж для Азова через славетне місто на порогах. Чи за ними. Я не дуже розбираюсь (обіцяю, після війни приїхати в Запоріжжя на спокійну екскурсію).

Ніде і ніколи у нас на в'їздах в міста не було жодної затримки.
Волонтери? Так. Ось супровідні листи на вантаж. Проїжджайте.
Все. Помчали.

І тільки на в'їзді в Запоріжжя нашому бусу наказали виїхати із загального потоку легкових машин (які пропускали взагалі без догляду і зупинки) і чекати на старшого.
Підійшов якийсь пан-офіцер і далі відбувася цікавий діалог:

- Ви хто?
- Волонтери (показуємо паспорти і супровідні листи).
- Гуманітарку везете?
- І її теж (бо окрім продуктів і медицини у нас була тактика і купа цікавих штук).
- До гуманітарного штабу якийсь стосунок маєте?
(в цей момент я аж завис, бо ніколи таких питань нам не ставили)
- Ем... ми навіть не знаємо, що це. В Запоріжжя їдемо перший раз. Ми веземо вантаж для Азова.
(тут у офіцера очі стали по 5 копійок, він повернув нам паспорти і листи, але при цьому лист він сфотографував, що на нашій пам'яті теж було вперше).
- Добре, проїжджайте.

Після цього він відійшов в бік і сфотографував наш бус і його номери.

Ми просто знизали плечима і поїхали далі.

Я не знаю, що було б, якби ми сказали, що веземо гуманітарку для того гуманітарного штабу.
Чи той би офіцер у нас віджав наш вантаж чи навпаки він був на боці добра і закликав би не везти туди нічого, бо там, імовірно, все розкрадають.

Але.
Коли ми приїхали і передавали посилки місцевим волонтерам та розповіли цю дивну історію на блок-пості, вони тільки сумно посміхнулися і сказали, що колись вони попросили хоч щось у того гуманітарного штабу для переселенців з Маріуполя (Запоріжжя, фактично, було першим містом, де цих біженців волонтери зустрічали і годували-обігрівали), то їм надіслали чіпси зі стікаючим терміном придатності і кока-колу.

Хай правду, звісно, встановлює тепер найсправедливіший український суд, звісно.
Десь такий само справедливий, що віддав Коломойському готель Мир.

Я б дійсно хотів дізнатись, хто бреше і хто молодець.

Але, по-хорошому, якщо такі масштаби розкрадань гумдопомоги - правда, то ... то креаторів схеми та їх покровителів у владі все одно не посадять.
Ми ж дорослі люди, так?
Якщо за призначення зрадників у службу безпеки у нас відправляють послами, то що ми можемо очікувати щодо якихось там чортів регіонального рівня?

Я це не для Вашого чи свого демотивування пишу.
А просто щоб зафіксувати і не забути: після перемоги роботи буде ще більше, аніж зараз.

Просто шкода, що поки одні роблять купу всього задля наближення перемоги, інші імовірно тирять консервований тунець і трусєля в промислових масштабах.

Але невсеремось.
Успіху слідчім.

Пізній вечір, але ми щасливі.

По-перше, завдяки Вам ми придбали 2 пікапи для Збройних сил України.
І вони вже перетнули Ла-Манш та рухаються континентальною Європою до наших кордонів.

По-друге, завтра і післязавтра ми передаємо два джипи - один куплений і відремонтований Вами, а другий - від Юрій Кравець і також відремонтований Вами.
Звіти зробимо окремо по кожному :)

По-третє, прямо зараз завантажили з нашого складу купу тактики, медицини і нямнямок для бійців кількох підрозділів на Сході.
Лисенко Віталій залив нам повні баки, таємні родини, що колись придбали Форд Рейнджер - напхали смаколиків, Надія Чорноморець накрутила сала, а Людмила Авраменко просто закидала весь часопростір простір яблуками та грушами.

По-четверте, ми разом.
Гуркіт працює на перемогу.
І тепер у Гуркоту є нормальні людські рахунки з оціма усіма ібанами, єдрпоуами та рештою бюрократії.

Якщо Вам до душі те, що ми робимо.
Якщо Ви теж полюбляєте спостерігати, як Збройні сили отримують потужні двигуни і колеса.
Якщо прагнете допомогти бійцям підготуватися до зими.
То ось туточки наші реквізити:

Рахунок у гривнях: UA473052990000026007046812678
рахунок в USD: UA163052990000026007046816146
рахунок в EUR: UA393052990000026006046814699
ЄДРПОУ: 44823498

для фізичних осіб:
Монобанк (Самойленко Владислав) - 5375 4141 0460 0365
Приватбанк (Самойленко Владислав) - 5169 3351 0084 3610

PayPal (Сененко Антон) - senenkoanton@gmail.com.

Дякуємо, що нас підтримуєте.
Далі буде.

Це відео, насправді, Влад відзняв днями в одній з точок, де ми передавали бійцям корисні штуки, лише з однією метою:

Щоб на зворотному шляху нам на блок-постах було легше пояснювати військовим та поліції… якого біса у нас в бусі повно гільз невідомого формату.

Відео демонструвати не довелося, але поліція з цікавістю крутила в руках це залізяччя, уточнюючи, шо воно і нашо воно нам.

А загалом, вийшов непоганий мотиваційний ролік для російських солдат про те, шо на них тут чекає.

Наші їм навалюють на всі гроші і на всю західну допомогу.

Дякуємо, що підтримуєте Армію.

- Пш... пш... Владе, прийом... пш... пш...
- Влад на зв'язку... Пшшшшш...
- Ми спочатку заїзжаємо в Покровськпш.....?
- Пшшш...ні, спочатку на Покровськ пшшшш..., а тільки потім на Покровське...пшшш...
- Пш...я ж так і сказав - на Покровськпш...
- А пш... вибач, не розчув.
...
- То Ви куди далі? - боєць звично перекинув автомат на плече і подивився на нас очима-абразурами.
- На Покровське.
- В смислі, на Покровське? Воно ж окуповане? Ви геть подуріли? Може на Покровськ?
- Та не те Покровське (я звично закотив очі). Ми на те Покровське, що Дніпропетровська область, а окуповане - то Покровське Донецької. А Покровськ - то взагалі не туди.
...
- Ви де? Куди підганять машину? Ми в 5 хвилинах від Покровська.
- Ми біля АТБ.
- Якого саме? Їх же там кілька.
- Та як? Наче АТБ тут одне. Їдьте прямо, не промахнетесь...
- Стоп... а Ви точно в Покровську? Донецька область?
- Нє. Ми в тому, що ПокровськЕ, Дніпропетровська.
- Угу... То це 100 кілометрів від нас. Добре, почекайте пару годин.
- Бггг. Плюс.

Топоніміка цієї війни стала для багатьох цілим випробуванням.
Тільки сьогодні Сергій Сергійович Saigon описував дотепну історію про те, як він з побратимом заїхав не в ту Андріївку - за 74 кілометри від потрібної.

На гіркому досвіді ми нині по 15 разів уточнюємо у бійців про покровські, вільні, вільні поля, андріївки, кидаємо в сигналах точки, перепитуємо і ще раз скидаємо точки.

Я не знаю, як так трапилось, що воно все схоже і ще й поруч, але Ви тільки уявіть, наскільки важко росіянам, якщо вже важко нам.
Ось абсолютно невигадана історія, яку, я, на жаль, погано запам'ятав, але суть Ви зрозумієте.

Російська танкова колона в березні сунула в якійсь з областей (я так розумію, що в Сумській) і заїхало в селище Бобрик та питають у місцевої бабусі:
- А єто сєло Бобрік?
- Так
- А гдє тут такой-то обєкт?
- Так тут такого нема.
- Как? У мєня развєдка сказала, что єто тут. Єто же Бобрік?
- Так, Бобрик. Але це ж Бобрик Сумського району. Може то в Бобрику, що в Роменському районі?..
- В смислє? Какой іщьо Бобрік Роменского района???!
- Ну то так. То десь кілометрів сємсят звідси. Чи може Вам треба взагалі Малий Бобрик?
- Што??? Ви іздєваєтєсь?!
- (задумливо) А є ж ще Великий Бобрик...
- ...!!!

Кажуть, та колона довго стояла на перехресті, поки її місцева ТРО таки не попалила, а танки не порозтягували тракторами.

Є в цьому всьому щось таке, вже миле серцю, щоразу, як їдемо до лінії бойового зіткнення.
-----------------------------------------
Цього разу перше і головне, що ми зробили - це передали бійцям однієї з бригад чорний Додж Нітро, який нам подарував Юрій Кравець зі своєю родиною, і який ми, нарешті, довели до практично ідеального робочого стану.
Машина встала на колеса завдяки Вашій підтримці і внеску Oksana Podlyachuk.
Авто вже виконує евакуаційні місії і рятує життя.

По-друге, METRO UA надали неоціненний вантаж для одного з прифронтових госпіталів - матраци, подушки, їжу, комплекти постільної білизни.
До речі, поранені бійці потребують звичайних спортивних штанів та шльопанців. Якщо у Вас є - маякуйте.

По-третє, Ви передали бійцям на нулі буржуйки, амуніцію, оптику, зв'язок, колеса (на дисках і без - від Lizaveta Badanova та Anton Zahurdaiev), труби розвідника (родина Казанцевих), смачняшки консервовані і сушені, малосольні і солодкі (Надія Чорноморець, Вячеслав Редько, Lyudmila Avramenko, родина Казанцевих та таємні родини, що придбали для ЗСУ Форд Рейнжер).

По-четверте, футболки від Мар'яна Чікало.

По-п'яте, довезли цілицй причіп від Артема Демидова.

Що тут сказать...

Спасибі Вам усім за те, що СИСТЕМНО нас підтримуєте.
Ми вкотре наголошуємо, що великі донати - це дуже круто і вони довзоляють нам відносно швидко збирати гроші на авто для ЗСУ так їх ремонтувати, але саме велика кількість маленьких внесків дозволяє нам здійснювати стабільне планування наших поїздок і розраховувати певний усереднений бюджет на закупівлі.

Дякуємо.

До речі, сьогодні ми передали на ЗСУ ще одну, придбану і відремонтовану за Ваші внески, машину, але про це вже завтра.
----------------------------------------------
Якщо маєте бажання нас підтримувати далі - до Ваших послуг рахунки для юридичних осіб, картки для фізичних і пейпал команди нашого благодійного фонду Гуркіт.

Рахунок у гривнях: UA473052990000026007046812678
рахунок в USD: UA163052990000026007046816146
рахунок в EUR: UA393052990000026006046814699
ЄДРПОУ: 44823498
для фізичних осіб:
Монобанк (Самойленко Владислав) - 5375 4141 0460 0365
Приватбанк (Самойленко Владислав) - 5169 3351 0084 3610
PayPal (Сененко Антон) - senenkoanton@gmail.com.
------------------------------------------
Переможемо.
Вже перемагаємо.