- Пш... пш... Владе, прийом... пш... пш...
- Влад на зв'язку... Пшшшшш...
- Ми спочатку заїзжаємо в Покровськпш.....?
- Пшшш...ні, спочатку на Покровськ пшшшш..., а тільки потім на Покровське...пшшш...
- Пш...я ж так і сказав - на Покровськпш...
- А пш... вибач, не розчув.
...
- То Ви куди далі? - боєць звично перекинув автомат на плече і подивився на нас очима-абразурами.
- На Покровське.
- В смислі, на Покровське? Воно ж окуповане? Ви геть подуріли? Може на Покровськ?
- Та не те Покровське (я звично закотив очі). Ми на те Покровське, що Дніпропетровська область, а окуповане - то Покровське Донецької. А Покровськ - то взагалі не туди.
...
- Ви де? Куди підганять машину? Ми в 5 хвилинах від Покровська.
- Ми біля АТБ.
- Якого саме? Їх же там кілька.
- Та як? Наче АТБ тут одне. Їдьте прямо, не промахнетесь...
- Стоп... а Ви точно в Покровську? Донецька область?
- Нє. Ми в тому, що ПокровськЕ, Дніпропетровська.
- Угу... То це 100 кілометрів від нас. Добре, почекайте пару годин.
- Бггг. Плюс.

Топоніміка цієї війни стала для багатьох цілим випробуванням.
Тільки сьогодні Сергій Сергійович Saigon описував дотепну історію про те, як він з побратимом заїхав не в ту Андріївку - за 74 кілометри від потрібної.

На гіркому досвіді ми нині по 15 разів уточнюємо у бійців про покровські, вільні, вільні поля, андріївки, кидаємо в сигналах точки, перепитуємо і ще раз скидаємо точки.

Я не знаю, як так трапилось, що воно все схоже і ще й поруч, але Ви тільки уявіть, наскільки важко росіянам, якщо вже важко нам.
Ось абсолютно невигадана історія, яку, я, на жаль, погано запам'ятав, але суть Ви зрозумієте.

Російська танкова колона в березні сунула в якійсь з областей (я так розумію, що в Сумській) і заїхало в селище Бобрик та питають у місцевої бабусі:
- А єто сєло Бобрік?
- Так
- А гдє тут такой-то обєкт?
- Так тут такого нема.
- Как? У мєня развєдка сказала, что єто тут. Єто же Бобрік?
- Так, Бобрик. Але це ж Бобрик Сумського району. Може то в Бобрику, що в Роменському районі?..
- В смислє? Какой іщьо Бобрік Роменского района???!
- Ну то так. То десь кілометрів сємсят звідси. Чи може Вам треба взагалі Малий Бобрик?
- Што??? Ви іздєваєтєсь?!
- (задумливо) А є ж ще Великий Бобрик...
- ...!!!

Кажуть, та колона довго стояла на перехресті, поки її місцева ТРО таки не попалила, а танки не порозтягували тракторами.

Є в цьому всьому щось таке, вже миле серцю, щоразу, як їдемо до лінії бойового зіткнення.
-----------------------------------------
Цього разу перше і головне, що ми зробили - це передали бійцям однієї з бригад чорний Додж Нітро, який нам подарував Юрій Кравець зі своєю родиною, і який ми, нарешті, довели до практично ідеального робочого стану.
Машина встала на колеса завдяки Вашій підтримці і внеску Oksana Podlyachuk.
Авто вже виконує евакуаційні місії і рятує життя.

По-друге, METRO UA надали неоціненний вантаж для одного з прифронтових госпіталів - матраци, подушки, їжу, комплекти постільної білизни.
До речі, поранені бійці потребують звичайних спортивних штанів та шльопанців. Якщо у Вас є - маякуйте.

По-третє, Ви передали бійцям на нулі буржуйки, амуніцію, оптику, зв'язок, колеса (на дисках і без - від Lizaveta Badanova та Anton Zahurdaiev), труби розвідника (родина Казанцевих), смачняшки консервовані і сушені, малосольні і солодкі (Надія Чорноморець, Вячеслав Редько, Lyudmila Avramenko, родина Казанцевих та таємні родини, що придбали для ЗСУ Форд Рейнжер).

По-четверте, футболки від Мар'яна Чікало.

По-п'яте, довезли цілицй причіп від Артема Демидова.

Що тут сказать...

Спасибі Вам усім за те, що СИСТЕМНО нас підтримуєте.
Ми вкотре наголошуємо, що великі донати - це дуже круто і вони довзоляють нам відносно швидко збирати гроші на авто для ЗСУ так їх ремонтувати, але саме велика кількість маленьких внесків дозволяє нам здійснювати стабільне планування наших поїздок і розраховувати певний усереднений бюджет на закупівлі.

Дякуємо.

До речі, сьогодні ми передали на ЗСУ ще одну, придбану і відремонтовану за Ваші внески, машину, але про це вже завтра.
----------------------------------------------
Якщо маєте бажання нас підтримувати далі - до Ваших послуг рахунки для юридичних осіб, картки для фізичних і пейпал команди нашого благодійного фонду Гуркіт.

Рахунок у гривнях: UA473052990000026007046812678
рахунок в USD: UA163052990000026007046816146
рахунок в EUR: UA393052990000026006046814699
ЄДРПОУ: 44823498
для фізичних осіб:
Монобанк (Самойленко Владислав) - 5375 4141 0460 0365
Приватбанк (Самойленко Владислав) - 5169 3351 0084 3610
PayPal (Сененко Антон) - senenkoanton@gmail.com.
------------------------------------------
Переможемо.
Вже перемагаємо.

Мушу Вас повідомити, що Ви придбали, відремонтували і передали ще дві машини для потреб Збройних сил України.

Чесно кажучи, аж не вірю, що це пишу.
Якось дуже швидко ми еволюціонуємо від ліхтариків-шкарпеток-шоломів до темпів у 1 передану автівку в ЗСУ на тиждень.

От тільки пару днів тому передали Додж Нітро, і ось вчора і сьогодні - Форд Рейнджер та Хюндай Терракан (так, той самий, що я його не міг знайти на парковці, бо Солом'янські котики прикрили його маскувальною сіткою).

Члени нашої команди благодійного фонду Гуркіт - Anatolii Rybachok та Юра Орос оперативно та безпечно переправили автівки на південний напрям.
Дуже допомогли з передачею Хюндая наші друзі з м. Дніпро - Samoylenko Misha та Рустем Абдураимов.
Дякуємо їм від душі.

А всім Вам дякуємо за те, що нас підтримуєте.
І я більше скажу.
Завтра будуть ще дві хороші новини про... ще дві класні автівки для ЗСУ.
Магія.
Але то завтра.

Всіх міцно обіймаємо.
Ви неймовірні.

Якщо маєте бажання нас підтримувати далі - до Ваших послуг рахунки для юридичних осіб, картки для фізикчних і пейпал команди нашого благодійного фонду Гуркіт.

Рахунок у гривнях: UA473052990000026007046812678
рахунок в USD: UA163052990000026007046816146
рахунок в EUR: UA393052990000026006046814699
ЄДРПОУ: 44823498
для фізичних осіб:

Монобанк (Самойленко Владислав) - 5375 4141 0460 0365
Приватбанк (Самойленко Владислав) - 5169 3351 0084 3610
PayPal (Сененко Антон) - senenkoanton@gmail.com.

Переможемо.

Ми сиділи в кав'ярні на одній з центральних вулиць Ірпеня і мені було трохи не по собі.
Тихо, затишно, в повітрі неймовірний аромат арабіки.
Стишений тон розмов людей навколо лагідно пестив вуха.
Ну... не можу я звикнути до такого Ірпеня.
Геть не можу.

Єдине, що повертало в реальність - це вигляд з вікна на сусідні висотки, де верхні поверхи були винесені артилерійськими ударами, а вікна у вцілілих квартирах ще не встигли засклити.

Я пересмикнув плечима, відсьорбнув лате і ще раз перепитав:
- Ви дійсно хочете передати свої родинні накопичення у сумі 6 тисяч євро на купівлю автівки для ЗСУ?
Тарас і Соня посміхнулися:
- Так. На бойовий підрозділ.

Влад, що приїхав зі мною на цю зустріч, додав:
- Добре, зробимо. Ми ж можемо Вам потім публічно подякувати?
- Не треба. Подякуйте просто Тарасу і Соні. З Ірпеня. Цього досить.

Нічого не нагадує? Так само поводили себе 2 таємні родини, що придбали для ЗСУ Форд Рейнджер...
Але це не кінець історії.

Пані Ганна - в цьому ж часовому проміжку - написала мені у фейсбуці дуже просто: "Хочу передати Вам двісті тисяч гривень на авто для захисників".

Ми навіть не бачились жодного разу.
Але на стандартне питання - кому дякувати, отримали таку відповідь:
- У пості подякуйте родині Данила і Марійки.

Я намагаюсь знайти слова, якими б я вірно міг описати... ні, не ступінь нашої вдячності цим людям.
Це і так зрозуміло.
А рівень віри людей у власні Збройні сили.

Бо ж згадайте, що ми завжди по життю підтримуємо найбільше саме тих, у кого віримо, за кого вболіваємо, і на кого покладаємо всі наші сподівання.

Мені здається, що хороші новини з фронтів - то є нормальна ознака, як наша Армія відчуває підтримку свого народу.

Машини прибули в Україну. Разом. Пліч-о-пліч.
Разом заїхали на техобслуговування.
І зовсім скоро поїдуть на фронт.

До речі... одна з них мала їхати спочатку в одну точку, а тепер пункт призначення вже змінили.
Поближче до кавунів, іф ю ноу вот ай мін.

Тарас, Соня.
Родина Данила і Марійки.
Спасибі Вам від усього нашого фонду Гуркіт і заочно від бійців, яким ці красені поїдуть у поміч.

Всі майте гарний вечір і вірте в ЗСУ.
Переможемо.

Люди...

Існує думка, що для того, аби один боєць воював на фронті, у тилу "на нього" мають працювати кілька інших людей.
Хай фахівці сперечаються про їхню кількість, але я маю честь бути знайомим з цими людьми зі статистики.

Почнемо з Олексія Ерінчака.
В цивільному житті - засновник та власник кав'ярні-книгарні Сенс, звідки у березні-квітні стартували гуманітарні вантажі в усіх напрямках.
І де зараз можна випити запашної кави та придбати, скажімо, Гаррі Поттера українською.
Що я і зроблю, коли мій Маркусик повернеться додому.
Так от зараз Олексій приганяє нам автівки, сидячи днями і ночами за кермом.

Або є Олексій Оболенський.
Висококласний перекладач, який "опановував" спічі політиків, кінофільми та різноманітні події.
Так само спокійно сідає за кермо і тисячі кілометрів жене нам пікапа, що скоро поїде на фронт.

Або ж Іван Леньо.
В цивільному житті - акордеоніст.
Нині - доброволець, що несе службу в патрульній поліції.
От тільки шо віддав на підрозділ, яким опікується Мартин Брест, потужну машину, яку ми поженемо до лінії фронту.

Якщо серйозно, Іван очолює шикарний український гурт KOZAK SYSTEM і 15 вересня вони випустять новий трек :)

Честь знати таких людей.

А тепер от скажіть, з ким тут росіяни зібрались воювати?
З ким вони воюють?
Хіба можна подолати народ, де цвіт нації - від професорів до інженерів, від співаків до письменників, від підприємців до митців - роблять все задля того, аби їхня країна вистояла і перемогла в боротьбі з одвічним ворогом?

На наших очах в горнилі цієї битви постає політична нація та її еліта.
Не та, яка ходить в ліс, коли вгашеною калічить в аваріях людей.
Не та, яка на своїх мам купує тесли і квартири.
А справжня еліта, якою вона має бути.
Яка справи країни ставить поперед своїх справ.

Переможемо.

Цікавий час.
Провладні котлєти сидять на гуманітарних потоках, але мусора (вибачте, саме мусора) системно затискають саме нормальних волонтерів, проводячи обшуки та інкримінуючи будь що.

Зараз обшук у Святослава Літинського, який з командою ввіз на ЗСУ сотні авто.
І він же не перший. Він черговий.
Ось тільки вийшов великий матеріал про таке https://www.pravda.com.ua/articles/2022/09/7/7366380/index.amp

Держава не здатна забезпечити Армію ані пікапами, ані бусами, ані джипами (нуль, повний нуль), ані планшетами, ані буржуйками, ані нормальними дощовиками (!), ані зимовою формою.
Суспільство все розуміє (хоча не мало б, бо все пішло в асфальт).
Волонтери все розуміють.
І всі мовчки підставляють плече, бо всі разом куємо перемогу.

Але, схоже, мусора повилазили з «львівських котлів» і війна для них закінчена.
Їм самим не гидко чи це такий стан душі?

Якби я був росією і безнадійно програвав.
Якби мені було б треба активізувати п‘яту колону.
Якби мені треба було посіяти зневіру в суспільстві.
То я б робив саме отаку діч - видавав нагороди непричетним, не чіпав зажратих потвор під владним дахом і карав безневинних.

Бридко.

Але мусимо пройти і цей етап.
Росія в агонії.
А ми переможемо.

Святославе, моя тобі підтримка.

Важко сказати, коли це почалося.
Коли одна мавпа взяла в руку палицю і, замість того, щоб нею працювати, просто вдарила по кумпалу іншу мавпу.

Зрозуміло лише те, що за тисячоліття воєн людство досягло неймовірних висот у мистецтві винищувати собі подібних.
І завжди на один інженерний винахід, як полегшити життя суспільству, виникне ще один, призначений для здешевлення та пришвидшення винищення членів цього ж суспільства.

Коли виникла наука хімія, вона дала нам не тільки різнокольорові солодкі напої, жіночі панчохи і тефлонове покриття, а й дуже ефективну хімічну зброю.

Тож часи такі, що треба б про неї знати трохи більше, аніж стандартну мантру про зарін-зоман-фосгєн.

14 вересня протягом 2 годин блискучий лектор і науковий популяризатор, засновник порталу Моя наука / my.science.ua, доцент кафедри біомедицини та нейронаук КАУ, к.б.н. Олексій Болдирєв прочитає цікавезну лекцію про Хімічну зброю нервово-паралітичної дії і те, як саме вона працює.

І, головне, як від цієї зброї захиститися.
Організатор лекторію Дійсна наука.

Що найбільше мене вразило - лекція благодійна.
І благодійні внески підуть на благодійний фонд.
На наш Гуркіт.

Друзі, дякуємо за підставлене плече підтримки.

Загалом, я дуже раджу послухати розумну людину.
Майте гарний вечір і вірте в ЗСУ.

Посилання на подію: https://www.facebook.com/events/1926304027575151

Як не дивно - освітнє. Військове.

Останні місяці дуже щільно спілкуюся з аеророзвідкою.
Тією, що очі артилерії.
Тієї, що очі піхоти.
Різною.
І от вони кажуть, що зараз на дроноводів вчать у купі підрозділів і на купі курсів.
Але всюди одне й те саме зауваження: якби бійці приходили на, фактично, практичні заняття з базовою теоретичною підготовкою, навчання б йшло швидше та ефективніше.

І знаєте, на яку теоретичну підготовку вони послалися?
Безкоштовний закритий (тільки для воїнів) онлайн-курс "Застосування технологій в умовах війни", що розміщено на платформі Prometheus.

Це було дуже приємно чути.
І не тільки тому, що я не один рік присвятив розвитку цієї платформи, а тому, що особисто знаю масштаби любові співзасновників платформи до України і їхнє прагнення якомога швидше деокупувати загарбане росією.
Це для них особиста історія.

Тому, абсолютно без сумнівів раджу - якщо Ви військовий, або Ваш чоловік, дружина, брат, сестра і т.п. захищають Україну - най пройдуть цей курс.
Просто надішліть в свої підрозділи цю інфу - там розберуться.

Бо, цитата "Курс «Застосування технологій в умовах війни» навчить використовувати дрони, рації, планшети та іншу техніку для перемоги максимально ефективно. Він розроблений спільними зусиллями аеророзвідників, інженерів та волонтерів."

Знання - це сила.
Технології - це перевага.
Звитяга в купі зі знаннями і технологіями - це перемога.

В добру путь, шановні.
Вчіться.

https://courses.prometheus.org.ua/courses/course-v1:Prometheus+UAV101+2022_T2/about

Підкреслю - курс закритий по запиту від військової частини, але реально то не проблема.

Ніколи не їздив на мерседесі.

Один раз сидів в автосалоні на столичці років 10 тому під час якоїсь автомобільної виставки.
Пам‘ятаю, як сів всередину, закрив дверцята і весь світ залишився десь там, далеко.
Дуже сподобалось.

І не те, що б я мріяв колись про конячку зі Штутгарта, але аж ніяк не очікував, що мерседеси увійдуть в моє життя отак.

В принципі, все до того йшло
Коли довго їздиш на величезному вантажному бусі, зрештою скочуєшся і до повновісних вантажних автомобілів справжньої категорії Це.

Всідаєшся у величезній кабіні, заводиш двигун і чекаєш, поки зросте тиск повітря в системі, вмикаєш відразу другу передачу і відчуваєш, як легенько хитається кабіна, підвішена на амортизаторах.

Здивуєшся, що до пасажирського сидіння неможливо дотягнутися рукою, оціниш оглядовість і шикарні дзеркала.

Ну, і трипроменева зірка на кермі. Плюс на одометрі 140 тисяч пробігу, що означає, що там рівно на 1 мільйон кілометрів більше. Не жарт.

Цікава машина з цікавою історією поїхала на цікаву бригаду.
Але про це іншим разом розповім.

Поки ж на заправках я навчився ставати не там, де звик, а поруч з колегами далекобійниками.

Цікаві кульбіти історії.

Всьо, пішов погортаю, що там ще звільнили наші ЗСУ.