В минулому житті, коли люди ще не дуже замислювалися про те, як захиститися від найбільшої проблеми на Землі - росії - вони вивчали способи захисту планети від астероїдів.

Цієї ночі (минулої, якщо Ви читатимете пост наступного дня) завершилася унікальна космічна місія NASA під назвою DART - Double Asteroid Redirection Test.
Її суть полягала у тому, що у 2021 році, у листопаді, за допомогою ракетоносія Falcon 9 вчені запустили манюсінький апарат, аби той врізався у небесне тіло розміром 160 метрів, що пролітав на відстані 11 мільйонів кілометрів від Землі.

Все це робилося для того, аби зрозуміти - чи зможе людство в перспективі відвернути астероїдну загрозу від нашої домівки, обстрілюючи прибульців залізяками.

Отже, сталося.
Вони влучили.
Вчені із задоволенням розгатили багатомільйонний апарат, зробили кратер на астероїді, все те зафільмували, дуже собою задоволені і за 2 роки обіцяють нову місію.

Наука - це цікаво, так.
Я зара не жартую.

Якщо ж зовсім серйозно, світ дійсно зайнятий важливими питаннями в стратегічному плані.
Тому дуже раджу подивитися оце 9-ти хвилинне відео про місію від прекрасного каналу Всесвіт UA
https://www.youtube.com/watch?v=sbdkiz9P3rg

А отут зафільмовано момент удару
https://www.youtube.com/shorts/MkOrm-s4F8E

Фото астероїда за мить до зіткнення взято з сайту NASA.

Приємного перегляду.

А, і ще.
Якщо в гуглі Ви напишете DART NASA, то дещо цікаве відбудеться.
Не дякуйте.

Майте гарну ніч.

P.S. Лишилося тепер вченим зрозуміти, чим і куди саме влучити у росію так, щоб бува орбіта Землі не змістилася.

Сьогодні великий день.
До нас доїхав дрон Мавік 3, на який нам збирали діти, що перебувають за кордоном, щоби наша Армія швидше прогнала росіян і можна було повернутися додому. Дяка Nataliya Nakonechna.

Нам подарували авто, яке ми передамо на ЗСУ. Про це напишу окремо.

Ми придбали авто завдяки Вашим внескам на пейпал. Пейпаломобіль. Про це теж якось окремо.

А спільнота ЧГУ на аукціоні зібрала вже близько 15 тисяч гривень на автівку-кацаповбивку.
Завтра буде стрім з визначенням переможця на сторінці ЧГУ в телеграмі.

І, головне, я бустернувся. Вдруге. Тобто отримав 4 дозу.
Ви теж не баріться, ковід нині викошує людей цілими робочими колективами.

Тримайте ноги теплими.
Росіян - холодними.
І майте гарний вечір.

Гуркіт гуркотить.

Шановні, ми з володаркою Чорного гумору українською провели розіграш унікальної чашки, на яку Ви задонатили 18050 гривень.

Всі гроші підуть на купівлю автівки для ЗСУ.

Перемогла пані Наталя Тесляр. Прохання до неї зв‘язатися з адмінкою ЧГУ і забрати свій приз.

Єдино що - через недосвідченість у телеграм-стрімах ми не записали ефір.

Тому повторю те, що сказав наживо - вимагайте у володарки ЧГУ щотижневих стрімів на цікаві теми з цікавими гостями.

От прямо в коментарі заходьте і вимагайте.
І також додам, що пані Ірина обіцяла виставити на аукціон автореферат своєї дисертаційної роботи.

Я це все так сміливо пишу, бо знаходжуся на безпечній відстані від адмінки і мені нічого не загрожує :)

Посилання на допис про результати розіграшу:
https://news.1rj.ru/str/blackhumourinua/3238

Майте гарний вечір.

Війна звузила горизонти планування нашої реальності в одну точку.

З "куди б поїхати у відпустку наступного року?" до "росіяни бахнуть завтра тактичною ядерною боєголовкою чи все ж варто сходити в перукарню і постригти нігті?".
З "в мене весь місяць розписаний" до "давай зустрінемось прямо зараз, бо хто його зна, що далі".
Зі "скажу йому/їй потім, ще буде нагода" до "де ж той номер... хоч би телефон був не поза зоною..."

Війна також повністю трансформувала мрії мільйонів людей.

Росіяни ампутували наші прагнення зі зрозумілих "де б відпочити з родиною влітку" до щемливих "побачити б мою родину хоч на мить".
Зі звичних "зустрітися б ввечері з друзями" до тривожних "хоч би вони відписали після повернення з бойових".
Зі споживацьких "от би в авто клімат-контроль замість кондиціонера" до повсякденних "треба, щоб повністю влазили ноші з пораненим. Та ящик під СПГ".

І розкішшю є сам факт того, що є змога планувати і мріяти.
Бо це означає, що хтось живий і цілий.

Я не дуже пам'ятаю, про що мріяв до 24 лютого і, якщо чесно, не хочу згадувати.
От зараз просто хочу читати Марку казки на ніч.
Щоб поруч, як раніше.
І щоб спостерігати, як він засинає.

Я завжди вигадував йому історії.

Там був стабільний квінтет - Маркусик, Зайчик-Пострибайчик, Лисичка-Сестричка, Вовчик-Братик і Ведмедик-Клишоногий.
Сам собою був лише Маркусик, а решті акторів завжди доводилося підлаштовуватись під ролі і ситуації.
Однаковим був лише фінал - всі дуже стомлювалися і лягали спати під великим-великим деревом за великими-великими горами і широкими-широкими ріками.
А в цей момент у реального Маркусика очі перетворювалися на дві вузенькі щілини.

Маркусик подорослішав.
От вчора телефоном попросив, щоб я йому розповідав вже інші історії.
Замовив "розказати про Маркусика, зірочки і Місяць".
Довелося Зайчику, Лисичці, Вовчику і Ведмедику лізти у ракету.
Тут нічого не зробиш.

Але сьогодні все змінилося.

Завдяки акції, де книгарня Сяйво збирає російськомовну літературу на макулатуру, що піде на купівлю авто для ЗСУ, привіз їм кілька сотень кілограм книжок (дякую колезі Ларисі Відуті за допомогу).
І на чесно отриману знижку придбав відразу 4 томи Гаррі Поттера.
Так, від Абабагаламаги.

Нині б я не скоро дістався до книжкових полиць.
Не до того.
А так сьогодні Марк вперше почув про місіс та містера Дурслі, Дадлі і кицьку, що вивчає мапу.

Щиро дякую КП "Міський магазин" та його привітному персоналу за радість перетворення Горбачова на Поттера.

І, звісно, дякую ЗСУ за то, шо тримають небо.
Під яким росте велике-велике дерево, під яким спить Маркусик.

Майте гарну ніч.

Рано вранці Гуркіт гуркотить на Схід не сам.
На заправках можна зустріти купу класних людей, що переганяють автівки для ЗСУ.
От як Іван Леньо з KOZAK SYSTEM.

Майте гарний день.
Все буде Україна.

Він - не знає, хто вона. Бо вона побажала лишитися невідомою.
Вона - не знає, хто він. Бо ми не маємо права цього розголошувати.
Якби це була вигадана історія, її б не зміг нафантазувати ані сценарист, ані письменник.
Таке буває тільки в українській реальності.

Їхні повідомлення зустрілися у мене в папці Спам.
Її починалося так: "Антоне, вітаю. Хочу передати Вам двісті тисяч гривень на авто для захисників...". Написане 16 серпня.

Його так: "Доброго дня.
Шановний пане Антон! Звертаюся до Вас з проханням.
[номер] реактивна батарея
[номер] танкової бригади виконує бойові завдання з [дата]2022 в районі [назва населеного пункту] та з [дата]2022 по теперішній час в районі
м. [назва населених пунктів зі щоденного зведення новин].
Автомобіль, ЗІЛ 1974 року виробництва, на якому зараз ми працюємо, не придатний для виконання бойових завдань. Особовий склад кожного дня ризикує своїм життям, практично завжди даний автомобіль тягнемо з вогневої позиції на тросі.
При обстрілах противника, ми не можемо швидко змінити вогневу позицію.
З метою збереження життя особового складу та якісного виконання бойових завдань нам дуже необхідно автомобіль-позашляховик, (jeep cherokee, mitsubishi l 200), або бус volkswagen t 4 повнопривідний;
...
Просимо Вас допомогти нам у вирішенні даного питання!
Завчасно дякуємо! Перемога за нами!
Слава Україні!!!"
Написане 11 серпня.

Вчора, 1 жовтня, їхні бажання були виконані.
Їх обох.
Завдяки Вам.

Вони не знайомі.
Але колись, після війни я обов'язково їх познайомлю, щоб вони разом випили запашної старбаксівської кави.
Тієї кави, філіжанку з якою вона поставила переді нами з Владом за мить до того, як я спитав:

- Що спонукало Вас пожертвувати таку значну суму на авто для Збройних Сил України?

Вона ні миті не розмірковувала. Просто подивилася через моє плече на двійко дітей, що грали у сусідній кімнаті, і сказала:
- Це земля моїх дітей. І я робитиму все, щоб її звільнили якомога швидше.

Коротка, але, погодьтеся, дуже змістовна відповідь.
Більше я нічого не запитував.
-------------------------------------

Він із побратимом приїхав на точку на пошарпаному зеленому Опель Астра, у якого з труби валив білий дим.
Вони обидвоє зніяковіло вийшли з авта, втупилися поглядами на сріблясту потужну Навару і почали обережно обходити її з боків, наче це якийсь небачений звір у тутешніх джунглях териконового Донбасу.

"Досі не вірять, чи шо?.." - подумалося мені. - "Хоча де б я повірив, якби комусь незнайомому написав на фейсбуці, попросив машину, а вона дійсно з'явилася".

- Так, це Вам. Ось ключі. Давайте розповім про машину...

При всій урочистості моменту я ненавиджу такі хвилини.
Бо я не знаю, що і як правильно казати, з якою інтонацією, тому швиденько перехожу до технічних деталей, підписів актів приймання-передачі і звітного фото.

- Це - нам?

Так... вони досі не могли повірити.

- Так. Вона Ваша. Беріть ключі, ну-мо, приймайте авто.
- Дякуємо... Ми Вам дуже дякуємо. Ви навіть не можете уявити, як вчасно... Дякуємо.
- Дякуйте не нам, а народу України. Це вони про Вас піклуються. Якщо бути більш точним, конкретно цю машину для Вас придбала мама Данила і Марійки. Вони, до речі, сплели для Вас ляльки-мотанки, он в салоні підвішена одна. А за ремонт сплатила купа інших хороших людей, які донатять на наш фонд.
- Дякуємо. Дякуємо. Як же ми можемо віддячити?
- Просто паліть росіян, хлопці. Просто паліть.

Ми потисли руки і вони поїхали назад.
Туди, де небо гримить і палає.
------------------------------------------
Так, я дійсно їх колись познайомлю - двох випадкових людей з папки Спам в моєму фейсбуці.
Одну - маму дітей, яким належить земля. Одного - який ту землю захищає реактивними струменями, що стрімголов мчать в українське синє небо.
Аби хлопці лишилися живі і цілі.
Лишаться.
Машина вивезе.
--------------------------------------
Спасибі, що підтримуєте Гуркіт.
Цю історію зробили можливою Ви.
І це не остання.
Все ж, ми наїздили 2000 кілометрів і завтра буде продовження.

Якщо маєте бажання нас підтримувати далі - до Ваших послуг рахунки для юридичних осіб, картки для фізичних і пейпал команди нашого благодійного фонду.
Рахунок у гривнях: UA473052990000026007046812678
рахунок в USD: UA163052990000026007046816146
рахунок в EUR: UA393052990000026006046814699
ЄДРПОУ: 44823498
для фізичних осіб:
Монобанк (Самойленко Владислав) - 5375 4141 0460 0365
Приватбанк (Самойленко Владислав) - 5169 3351 0084 3610
PayPal (Сененко Антон) - senenkoanton@gmail.com.
Збір на наступне авто для ЗСУ
https://send.monobank.ua/jar/2sbFk8HAL9

Координатор всього двіжа - Влад Самойленко.

Переможемо.

- Антоне, вітаю. Це Володя, з СТО Автокомп. Хочу спитати, чи це Ваша Ніссан Навара стоїть у нас на ремонті?.. Треба узгодити роботи...

Чесно кажучи, я вперше від цього питання розгубився і після досить тривалого мовчання сказав щиру правду:

- Володя... Я сьогодні вночі тільки повернувся зі Сходу і Півдня. Я просто неймовірно стомився. Я реально не можу згадати, чия це машина. Авто може виявитися Мартіна. Я зараз їду за ним, за 30 хвилин будемо у Вас і все з'ясуємо.

Півроку тому такий діалог мені б здався дуже дивним.
В сенсі, я не можу згадати, чи відповідаю я за машину вартістю в понад 200 тисяч гривень?
Але нині така ситуація, що у нас на двох - у Мартін Брест та Гуркіт - на СТО стабільно на ремонті перебуває до десяти пікапів, джипів та бусів.
Одночасно.
На які донатили в тому числі Ви і ремонти яких оплачуєте теж Ви.
І всі вони регулярно стартують або скоро поїдуть у підрозділи, що воюють на лінії бойового зіткнення.
Тому ми вболіваємо за ремонт автівок одне одного і ставимося до них, як до власних.

До речі, Мартін...

Коли ж це почалося...
Роззнайомились ми пару-трійку років тому на Фестивалі ідей в Одесі від Аспен-Інституту Київ. Він там розповідав про те, чому кіно про війну в США таке круте. Потім був лютий березень, коли я попросив у нього 150 набоїв, а він привіз понад 700. Потім ми з побратимами дали йому танковий приціл. Потім він переадресував на нас перші дві родини, що скинулися грошима на пікап... а потім йому було треба пікап для 65-ї бригади і ми його туди перегнали.

Нині наш ранок із Мартіном часто починається з зідзвону, а месенджери забиті кепкувальними селфі на фоні напіврозібраних машин одне одного на СТО.
Та й у підйомників за ці місяці ми з ним бачилися частіше, аніж я бачив дружину цього року.
Я рахував, так.

16 серпня в його світлу казьонну голову прийшла потужна ідея придбати 6 пікапів для протитанкових підрозділів на Запорізький напрям.
Шоб джавеліни, стугни і енлави раптово з'являлися перед бурятами і перетворювали "т-90 прорив" на пориви до стрімкого згортання та передислокації в пекло.

Амбітна ідея, погодьтеся.
Купа людей, в тому числі і Ви, донатили Мартіну на ті пікапи.
А він, в свою чергу, обрав наш Гуркіт для перекидання техніки до бійців на фронт.

Вчора, 2 жовтня 2022 року, останній з 6 пікапів доставлений нами адресатам і переданий легендарному командиру.
Росіяни навіть не уявляють, що на них очікує.
Навіть не уявляють.

Дякую Вам, що підтримуєте Мартіна та нас.
Дякую всім водіям - Оксані Бондарь, Андрію Півню, Юрі Оросу, Дар'ї Писаренко, Денису Науменку, які зносили важку дорогу і мене.
Дякую СТО Автокомп Сервис за то, що оперативно підняли 6 машин, не стишуючи темпів по іншим авто, і лишалися на понаднормові роботи, коли це було треба, бо фронт чекати не може.
Спасибі Світлані Арбузовій за наданий Фіат Добло: в березні він рятував ірпенчан, лабрадорів і котів, а зараз - став незамінною машиною супроводу автівок для бою.

До речі, Навара виявилася нашою.
І історія її появи така само фантастична, як наші ЗСУ.
Завтра розповім.
Сьогодні просто немає сил.

Майте гарну ніч.
Переможемо.

Телефон дзеленькнув особливим рінгтоном і я зрозумів, що хтось скинув нам грошей на Пейпал.
Мимохідь кинув очі на дисплей і завмер.
На екрані світилося 5,56 доларів США.
Я усміхнувся, бо це був новий рекорд в першості найменших донатів
А малі донати я дуже люблю.

Ні, звісно, пожертви в кількасот баксів - це дуже круто, і вони дозволяють швидше збирати кошти на пейпаломобіль (його вже придбано і скоро Ви про нього дізнаєтесь), але малі донати - по 10 баксів, 9,97, 8,43 і т.п. майже завжди мають під собою одну основу:

Люди відмовляють собі багато в чому, подекуди перебувають у скруті, але продовжують підтримувати Збройні Сили.

Я знаю, про що я пишу, бо раз на два тижні виокремлюю годину часу і намагаюся знайти у фейсбуці донаторів пейпалу та подякувати їм особисто.
Це важко, бо окрім прізвища, імені та інколи нечіткої аватарки - в мене немає інших даних.
Кого знаходжу легко - спокійно дряпаю "дякую за донат на пейпал".
Кого лише "підозрюю" в пожертвах нам - пишу "імовірно, це Вам ми маємо дякувати за донат".
Інколи помиляюсь і вибачаюсь.

Так от, сьогодні такий день подяк.
Я віднайшов донатора у 5,56 баксів.
Подякував.

І ось, що він відповів:

"Дякую вам, надихаєте! Читав тг "лабораторна миша" ще до великої війни. Зараз без роботи, що мав - то й кинув 🙂
Переможемо!"

Я ж казав (с)

Це розчулює більше, аніж звістка, що партнери передали нам чергову партію гаубиць та хамві (що теж важливо).
Армія може пишатися своїм народом в тій же мірі, як народ пишається своєю Армією.

Так от я повторю.
Не буває малих донатів.
5 баксів - це 200 гривень.
Це істотна частина шиномонтажу одного буса.
Це істотна частина діагностики ходової чи електрообладнання після поїздки.
Це оплата робіт по заміні ремкомплекта суппорта чи патрубка турбіни.
Це, врешті, 4 чашки кави для 4 втомлених, але щасливих людей, що за дві доби проїхали 2000 кілометрів.
І щасливі вони тому, що відчувають підтримку.

Не буває малих донатів.
Спасибі Вам.

Корандо, Терракан, Рейнджер, Мастер, Спрінтер, Маверік і Навара...
Корандо, Терракан, Рейнджер, Спрінтер, Маверік і Навара...
Корандо, Терракан... ой, ще ж скоро Боксер додасться...
Ні, це не чаклунська скоромовка з "Гаррі Поттера і таємниця СТО".
Це я так намагаюсь не забути, які машини у нас зараз стоять на ремонті, щоб невдовзі рушити на Схід та Південь.
Їх стало дуже багато.
І от я ж про Навару вчора забув.
Заїхала до нас.
Така красіва, потужна, водночас лагідна і грайлива, але зубата та готова до бою.
Збройним силам України її подарували.
Через Гуркіт.
Ольга Торшініна взяла і написала мені в папку спам (класна папка, кажу Вам), що вони з Дмитром Богатовим готові передати через наш фонд хороший робочий пікап з Британії на армійський підрозділ.
Сама особисто її пригнала в Київ.
Напакувала термобілизною, гігієною та ще якимись небаченими штуками і просто віддала ключі.
Що ж.
Машина вже на підйомнику та, імовірно, наступного тижня вирушить до одного з підрозділів на Схід.
Важко сказати, в який саме населений пункт, бо враховуючи повсюдне падіння фронтів у росіян, можливо, десь під Бєлгород чи Курськ, але побачимо.
Люди не припиняють дивувати.
Збройні сили не припиняють відвойовувати рідну землю.
Росіяни продовжують помирати та здаватися в полон.
Переможемо.
P.S. Кстаті, приготуйтесь. Завтра у нас аукціон, якого ще не було в тутешніх місцинах. Кажу Вам.