Гуркіт погуркотів на Південь.
Доброго ранку, Україно.

З екрану смартфону на мене дивився 9-річний Рома і вираз його обличчя був таким дорослим...
А Ви ж, мабуть, теж помітили, наскільки подорослішали українські діти.
От так само як ми - постарішали, вони, напевне, тепер годяться у старші брати та сестри своїм європейським та американським одноліткам.
Рома зазирав мені прямо в душу і спокійно карбував своє звернення до військових:

"Я вивчив нове слово: Дотичність.
В мене є дотичність до нашої майбутньої перемоги..."

Я не зміг далі дивитися, бо було до щему, а мені ще 600 кілометрів за кермом тулити, натиснув "Переслати" і перекинув цей відеозапис бійцям.
Бійцям, які 10 хвилин тому через мене (угу, я як той вузол зв'язку) вчергове подякували Ромі, його батькам та ще одній дружній родині за подаровану на їхню бригаду автівку.

Ви ж точно пам'ятаєте цю історію, коли дві анонімні для загалу київські родини передали форд рейнджер для бригади, про яку Ви всі щодня читаєте в ранкових зведеннях новин в категорії "Збиті літаки/гелікоптери".

В камеру дивився боєць, у якого від застудженого нерва періодично пересмикувало половину обличчя, і випускав у простір чітко вивірені слова:

"Ми працюємо. Машинка працює, машина воює, машина допомагає нам бити ворога... Дякуємо ще раз родині, сім'ї... Хай Ваші дітки будуть здорові. І хай вони знають, що жити вони будуть на своїй землі, у вільній Україні."

Потім відеошукач переводиться на іншого бійця:

"Дякуємо Вам дуже, машиною задоволені.
Бачила вона вже все...
Виносила нас з такого, що... тяжко передать.
Дуже дякуємо."

У відповідь на "Дотичність" Роми, бійці надіслали текстове повідомлення, яке Ви бачите на екрані.
Що тут коментувати...

Воїнам важливо усвідомлювати, що за їхніми спинами стоїть народ, якому не байдуже.
Народ, який дотичний до перемоги.

А я нагадаю, що машину ми передали від цих двох київських родин ще в середині липня (https://news.1rj.ru/str/mouselab/4009).
І от вона досі жива.
Живі бійці, що її приймали.
Вони продовжують дякувати благодійникам, продовжують дякувати Вам (бо Ви оплатили її ремонт) і продовжують село за селом відтискати ворога на Півдні.

Це був дуже продуктивний тиждень.

Гуркіт в складі Андрія Півня, Оксани Бондарь та Христини Морозової перегнали на Сумщину переданий фондом De Leeuw Kyiv і відремонтований Вами Ссанг Янг Корандо, а також перевезли 1,5 тонни корисного військового вантажу під самісінький кордон з Російською Федерацією, яка риє окопи вже на своїй території.
Слава ЗСУ, так.

А ми з Юрою Оросом перегнали потужну Наварру від Мартіна Бреста у ту бригаду, що записала Ромі та його батькам і друзям подяку.
Плюс довезли кілька ящиків краму для цивільних з деокупованих територій, а також дрони від Івана Леньо та солоні огірки/сухарі/свіжий яблучний пиріг/смаколики від Надії Чорноморець.

Я також прошу звернути увагу на чистоту у підкапотному просторі переданої в липні бійцям машини.
Це зразкове ставлення до техніки, яку у війська передають і ремонтують люди.

А ми продовжуємо.
Гуркіт наступного тижня переганятиме ще кілька авто, перевозитиме ще пару тонн вантажів і загалом - гуркотітиме.

Дякуємо Вам, що підтримуєте нас.
Дякуємо від бійців, що підтримуєте їх.
------------------------------------------------
Якщо маєте бажання нас підтримувати далі - до Ваших послуг рахунки для юридичних осіб, картки для фізичних і пейпал команди нашого благодійного фонду.

Рахунок у гривнях: UA473052990000026007046812678
рахунок в USD: UA163052990000026007046816146
рахунок в EUR: UA393052990000026006046814699
ЄДРПОУ: 44823498
для фізичних осіб:
Монобанк (Самойленко Владислав) - 5375 4141 0460 0365
Приватбанк (Самойленко Владислав) - 5169 3351 0084 3610
PayPal (Сененко Антон) - senenkoanton@gmail.com.
На наступну автівку ми дозбируємо тут - https://send.monobank.ua/jar/8WCzVpUGz4

Координатор двіжа - Влад Самойленко.
Партнер по ремонту автівок для ЗСУ СТО Автокомп Сервис.

Переможемо.

Ми дійсно домовились з Мартіном Брестом скидати одне одному відеоогляди про стан ремонту автівок, які ми переганяємо на ЗСУ. Зранку Мартін виклав огляд Тесли (https://news.1rj.ru/str/martin_brest_pehota/1640), а я тепер викладаю відеовідповідь на його питання.

Все буде Україна, шановні.
Оце тільки з Масі Найємом про це говорили.
Переможемо.
Мартин Брест, тобі привіт.

Коли я позавчора написав про результати поїздок нашої команди за минулий тиждень, я лише в одному абзаці коротко згадав про вояж Андрія, Христини та Оксани на позиції наших бійців під самісінький кордон з росією.

І зробив це свідомо, бо знав, що вийде оцей текст.
Про каски, броніки, швидке вивантаження і KA-ЦA-ПO-ВБИВ-KУ.

Наша команда ширшає і дужчає, тому я фізічно не можу встигати їздити з усіма екіпажами на усі напрямки, які ми забезпечуємо.
Звідси висновок: підписуйтесь на сторіночку Гуркіт.
Там буде багато цікавого.

До речі, там же знайдете початок нової історії, про те, як ГУРкіт розпочав збір коштів на автівку для ГУР.
Колись це мало статися.
Сама назва фонду на це натякала :)

А так-то до ГУР ми не маємо жодного стосунку.
До котів - маємо. До ГУР - ні.

Майте гарний день.

Допис на сторінці Гуркоту:

«Важкі мокрі хмари провисають майже до дерев. Узбіччя, ніби частоколом огороджені випаленими соняшниками. Кущі й трави Сумщини мають такий вигляд, ніби тут пройшов всесвітній чемпіонат з пейнтболу жовтогарячими фарбами проти червоногарячих.

Ідеально рівні дороги ведуть прямо до pociйського кордону. Першою їде Оксана, на лобовусі її буса табличка KA-ЦA-ПO-ВБИВ-KA. Побачити й прочитати її з блокпоста займає певний час, однак вже на третьому складі на обличчях військових з'являється усмішка. А діалог в загальних рисах повторюється:

— Це вас так звуть?
— А що, не схожа?
— Проїжджайте.
— Машина позаду — це зі мною.

Машину позаду виробникам варто було б назвати не SsangYong Korando, а SsangYong Corgi. Машинка з двома сидіннями і величезним багажником має просто портретну схожість. Дивно, що Її Величність свого часу їздила не на цій моделі.

Зате тепер її зацінила аеророзвідка ЗСУ. Особливо, звісно, багажник.

— Вона ж не зламається?
— В діагностику й ремонт ми вклали 94 тис. грн, поки машина не пройшла всі тестування, з СТО її ніхто не випустив.

Вдарили по руках, зробили фото для цього поста й погнали далі. Тепер пересіли всі разом до вбивки окупантів. Вже за Сумами Андрій почав натякати, що добре було б вдягти броніки й каски.

— Андрію, я в Торецьк сама заїжджала! Ну ми ж на Сумщині, яка каска.
— Ой, Оксано, а що це там таке, прильот?
— Та ну, це кіптява від ТЕЦ, це так і було.
— Та прильот, точно тобі кажу.

Зупиняємося в домовленому місці, зустрічаємо військових з іще одного підрозділу.

— Хлопці, у нас для вас цілий бус ліжок.
— Їдьте за нами, покажемо місце.
— Скажіть, а на точці прилітає?
— Ну, прямо зараз, ні.
— А за 10 хвилин може?
— Ну, нас же не попереджають. Але взагалі так, може.

На точку доїхали вже мовчки, але всі в касках і броніках. Етап знайомства й привітань довелося пропустити. Перед бусом виріс командир, дав зрозуміти, що розвантажувати ліжка треба прям дуже швидко і відправив на допомогу ще хлопців.

— До речі, ви зараз за 5 км від кордону.
— А ми чогось думали, що за 9.

Наш смолток перервав командир:
— Нас тут САУ пасе, у вас є 30 секунд, щоб поїхати.

Можливо, ми встановили світовий рекорд із швидкісного ліжкорозвантажування. Дякували Гуркоту щиро, але також дуже швидко.

Вбивка pociян віддалялася від позицій, і ніхто не міг точно сказати, коли вона перетне уявну лінію «фух, значить, не прилетіло». Руки ще довго пахли металом. З посадок визирали дула техніки, спрямовані кудись туди, вдалечінь, за порєбрік.

На кожному блокпості військові бачили напис на нашій лобовусі й усміхалися. А можливо, просто раділи, що бус гуркотить назад, цілий і неушкоджений.»

https://www.facebook.com/100085091980242/posts/pfbid0f9xnBJrmbwyx1bQwg3zqwaFiyGUdncGBL29MNnXxkzFBrLkVbngxVRA3F4vD2eirl/