- Андрію, привіт. Шо ти?
- Вивожу своїх. Вже майже на кордоні. А ти шо?
- Мої вже в безпеці. Я на Західній.
- Шо далі думаєш?
- Назад, на Київ… своїм ще не казав. Тобі першому кажу.
- Чуєш… Дочекайся мене. Разом поїдем.

Це єдина причина, чому я йому телефонував.
Та й іншої відповіді від нього не очікував.

Нам же по життю, в принципі, ні про шо спілкуватись.
Я ненавиджу риболовлю і його розповіді про воблєри.
Терпіти не можу гуляти лісом просто шоби шо.
Та й прямо скажем, я не великий атлєт і його розвинена ідеальна атлетична статура завжди висить наді мною німим докором, змушуючи робити ще один підхід у відтисканнях, чого я теж не виношу.
Він ненавидить авто і в цьому питанні я вважаю його єретиком.
Андріїв педантизм і любов до порядку доводять мене до сказу.

Ми - різні.
Різніше не буває.
Мабуть єдине, що нас єднає - це нетерпимість до ідіотів і неляканих сонечок.
А, ну і ще любов до України.
Тут без тіні пафосу.

Але коли навколо срака - Андрій перший, кому я дзвоню.
Так повелося з часів Майдану, коли йшли з палицями темними вулицями міста і було дуже страшно.

Тоді ж, в лютому 2022 року, в Київ повертатися теж було страшно.
Потім страшно було в Ірпені.
Страшно було вибігати під міни слідом за святими морпіхами.
Страшно було вертатись в Ірпінь, день за днем і кювет за кюветом.
Страшно було стояти під автоматами боярської тероборони, що “спіймала ДРГ”, і так само страшно було усвідомлювати, що якби Андрій спокійним голосом не попросив їх прибрати стволи в бік, наступна куля, яка випадково, помилково, ненароком, від незнання оленями з тероборони техніки безпеки поводження зі зброєю таки вилетіла в наш бік - втрапила б в нас.
Страшно було на Донбасі, на мінних полях, на підірваних мостах Чернігівщини.

Андрій завжди спокійний, як двері.
Мабуть такими колись були геракли-одісеї, що кудись лізли, щоб робити шоби шось.
Але лише я знаю Андріїв глибокий видих, коли срака минає і ми лишаємося цілі.
В такі моменти я розумію, що йому теж було страшно.

Сьогодні, 5 грудня, у Андрія Півня День народження.
Він дуже хороша людина.
Це я кажу Вам як той, хто бачив, як самовіддано він рятує живі душі.
Він дуже хороший тренер. Батько. Дідусь. Громадянин.

З Днем народження, брате.
Дякую, що ти є.
І дякую, що коли тобі видали автомат, а мені ще ні, ти всюди ходив перший.
Насправді, ми знаємо, що це сильно б не допомогло.

Але ж так було не так страшно.

Будь.

Шановні, аукціон з розіграшем екскурсії Києвом, прогулянок на конячці, фото-сесій і майстер-класів попередньо переносимо на Середу, 7 грудня, на 21.30.
Придбання автівки для ЗСУ вимкнення світлу і зв‘язку вже не зупинять, але переможці можуть поки що спокійно побути в темряві з рідними людьми при свічках.
А не стрибати від радощів по всій квартирі :)

А поки що - ось Вам ще історій про Андрія Півня:

«💪 "Якби мене попросили однією історією в повній мірі охарактеризувати Андрія — людину, яка пережила зі мною усе пекло евакуації з Ірпеня, то мені було б важко однозначно обрати.

Написати про те, як він біг від прильотів мін, наче в голлівудському блокбастері? Чи як він першим заходив в усі підвали, бо у нього був автомат, а в мене ще ні? Чи як він методично виводив нас дивними дорогами з-під обстрілів і кількість наших заїздів в Ірпінь завжди дорівнювала успішним виїздам з нього?

Ні, це все не те.

У нас було два бронежилети.
Легший я взяв собі.
Бо в іншому елементарно не міг нормально пересуватися.
Andrii Piven — кремезний як скеля і потужний як буйвол — мовчки змушений був взяти 12-кілограмову броню та носити її на собі щодня кілька довгих і сірих тижнів.
Він не просто примудрявся не відставати від мене ані при перебіганні з-попід стін під паркани, ані в сновиганнях сходами й драбинами вниз та вгору, ані в моменти залягання на землю при прильотах мін і таких же стрімких переміщень в укриття.

🪨 Він ще й знаходив сили в цій броні на собі виносити з-під обстрілів людей.
Коли ми на скаженій швидкості влітали на романківський міст і під час вивантаження врятованих цивільних починався мінометний обстріл, Андрій підхоплював на свої плечі старих та немічних і біг останні десятки метрів під міст.
Люди висіли на ньому, наче якісь манекени — абсолютно розгублені від метушні та вибухів, але Андрій їх міцно тримав і незмінно доносив до сховку.

А ввечері, перед сном, жменями їв знеболювальні.
Бо спина. Треба поспати.
І вранці ж теж їв. Бо знову треба в Ірпінь.
А потім ввечері. І вранці. Ввечері. І вранці.
Жменя за жменею.
Манекен за манекеном.

Потім ці манекени, отримавши на Академмістечку гарячий чай з рук волонтерів, знову ставали людьми.
З великими вологими очима, зраненими серцями, але живі.

Всі, кого виніс Андрій, лишилися живі.
Власне, це все, що потрібно знати про нього", — ділиться Anton Senenko.

"Андрюха вміє довго й терпляче вислухати будь-яку особу, хай яка б дивна вона/він не були. Його обличчя не видасть здивування чи шок, адже він відомий та авторитетний тренер, який уміє чути клієнтів, а потім дати такий комплекс вправ, від яких людина стане щасливою. Бо він професійний тренер.

📦 Андрій перемагав у грі "хто найбільшу кількість коробок може перенести "за 1 ходку" і навіть здавалося, може, посміхаючись, жонглювати вантажами. Такий він дужий", — розповідає Vlad Samoylenko.

Андрій дуже любить свою донечку і дружину, та дуже за ними сумує. Команда дуже раділа, коли він зміг нарешті побачитися з коханими після тривалої розлуки.

Андрій зразковий водій-логіст — спокійно спланує маршрут, домовиться про точки зустрічі з десятком військових, медиків чи цивільних, все роздасть, включно зі своїми міцними рукостиканнями та щирою посмішкою. "Бо він чьоткий 😉", — каже Влад.

Своїм низьким голосом Андрій може божевільно брутально промовляти Himars, від цього будь-яка зброя стає на рівень потужнішою та грізнішою.

🧭 Андрюха наш турботливий і обережний водій-волонтер, який кожному нагадає про швидкісний режим, поворотник, аварійочку 😉

"У мене з Андрюхою є один ритуал — коли вітаємось-обіймаємось, він завжди хрустить моєю спиною правильно, і мені стає від цього фізично й душевно легше.

Андрюха в будь-якому кіпіші завжди несе в собі спокій і рівновагу. Друг, з яким завжди є про що і хочеться говорити протягом всіх тисяч кілометрів. Коротше, Андрюха — красунчик в усьому", — ділиться Юра Орос.

А ще в Андрія сьогодні день народження. Вітаємо! Любимо тебе! Будь ❤️

▶️ ▶️ ▶️ ▶️ ▶️ ▶️ ▶️ ▶️ ▶️ ▶️ ▶️ ▶️

В команді Гуркоту — неймовірні люди, і ми будемо знайомити вас із ними ближче.

Гуркіт — це Андрій, Оксана, Влад, Лєра, Антон, Христина, Юра, Оленка, Валік, Даша — та багато-багато інших. Гуркіт — це всі ви, хто підтримує, скидається, переганяє і заправляє.”

https://www.facebook.com/100085091980242/posts/pfbid0XWvKdnSYYdZvurB9r3oSbiH6riLaeiH1U5QqWfr6sxmTtbuUgGXPz2Q6X7U156Del/

Хотів би написать щось надихаючо-мотивуюче у Міжнародний день волонтера.
Але нема сил.
Парадокс, еге?

Зранку Ви надіслали термоси і смаколики, які я забрав на пошті.
Перед тим - супер-шкарпетки з відпрацьованих костюмів для дайвінгу (кстаті, якщо є такі - шліть нам, ми передамо майстрам, щоб у бійців навіть мокрі ноги були теплими).
Зустрів від латвійських друзів вантажівку, що повезе десяток тонн вантажів на Схід і Південь.
Прийняв повнопривідний фольксваген транспортер, який Ви придбали для однієї з бригад.
Заскочив глянуть, як на Ваші донати ремонтують тойоту хайайс, евакуаційний паджеро спорт, нєрвний пасфайндер і фондівський маверік та спрінтер.
Попросив на Ваші ж донати придбати рулон тканини для перестилання скривавлених ліжок на стабпунктах Бахмута.
На розвантаження генераторів до Влада та Маргарити вже не встиг.

То скажіть мені, шановні…
Хто, насправді, волонтер?
Через чию діяльність фронт отримує авто, цілу дронопрограму (з грошей, зібраних на мій день народження, придбано вже три пташки, до речі), смаколики, окопні свічки, масксітки і дитячі малюнки?

Дякую Вам, волонтери.
Дякую, що тримаєте економіку.
Дякую, що донатите.
Дякую, що підтримуєте добрим словом.

Кого і нашо тут ще мотивувати?
Переможемо.

Ай, сідайте довкола, розповім одну історію до свята.

Передавали ми якось від Вас потужний пікап підрозділу, в якому воює багато іноземців.
З різних країн з усієї нашої блакитної кульки: від скандинавів до американців, від латиносів до азіатів.

Так от, як розповідає боєць, що прийшов отримувать машину, виникла така ситуація.
Коли вони поприїзжали в Україну і почали тут робити росіян хорошими, то спершу не зрозуміли, хто такі ці люди на бусах, що приїзжають на передову і по замовленню привозять то шкіру дракона, то окопні свічки, то ікла вампіра, то тепловізори.

Невідомо, за кого саме іноземці сприйняли українських волонтерів - чи-то за дику суміш зброярських баронів і рєшал, чи-то за чаклунів-мольфарів - але вони натурально почали замовляти у волонтерів зброю.
Енлави. Джавеліни. Стінгери. Існує легенда, що попросили навіть блек-хоук.

Це не жарт, якщо що.

Тоді вже волонтери прийшли з круглими очима до командування і попросили пояснити бійцям, хто вони і шо вони.

Не знаю, як там було далі, але факт лишається фактом: в очах іноземних бійців волонтерський рух України - то потужний феномен.
Унікальне явище.
Чорний лебідь у прогнозах закордонних розвідок і непередбачувана змінна в їхніх же звітах.

Не від хорошого життя, але маємо пишатися.

А блек-хоук, кажуть, таки чують тепер подекуди уночі.
То перед наступом на Ізюм.
То на Херсон.
Щось нині періодично стрікоче в темному небі Мелітополя.

Майте гарну ніч.

Нескінченна колона цивільних машин неспішно просувалася розбитими сільськими шляхами з Києва на захід.
Нескінченна - це тисячі авто.
Неспішно - бо доріг, як таких не було.
А траси ж давно перетворилися на суцільний затор.
Жигулі і Таврії поруч з Бентлі і Кайєнами.
Біксенонові фари нарівні з діодними та галогеновими ліхтарями намагалися прорізати вранішню імлу.

В небі позаду весь час щось вибухало, ревіли літаки та стрікотіли гелікоптери, але через низькі сірі хмари ніц не було видно.
Водії міцно трималися за кермо, пасажири - за свої телефони в спробі зловити зв'язок і дізнатися хоч щось про події навколо.

Раптом далеко попереду у машин почали спалахувати стоп-сигнали і вся ця довжелезна "змія" системно поповзла на узбіччя.
Колона цивільних когось пропускала.
Щось темне і велике, від якого піднімалися хмари чорного-чорного диму.
Щось потужно сунуло туди, звідки тікали люди.

Знаєте, я ж завжди любив нашу Армію.
Ходив на паради.
В Одесі малого Маркусика водив дивитися на Нептуна та колишні американські кораблі.
Але важко передати те почуття вдячності та шани, яке виникло всередині мене, коли крізь лобове скло я побачив, як назустріч росіянам сунули колони наших військових.
На танках, БМП, Кразах, мільйонах модифікацій броньовиків.
У повній екіпіровці, зі зброєю напоготові, з напруженими рішучими обличчями, що дивилися з-під шоломів.

Ми незліченно піднімали руку у вітальному жесті вгору і незліченно отримували вітання у відповідь.

Збройні Сили України їхали чинити опір російській армії.
Потім я вже бачив мільйон військових колон - які йшли у бій і поверталися з бою, які вели бій, прикриваючи нас, і верталися трасами в пункти постійної дислокації.

Але тоді, в той день українські Збройні сили показали, хто вони є.
То вже потім стало зрозуміло, що росіян не просто можна бити, а їх системно вдається перемелювати і тіснити звідусіль.
Але 24 лютого - то було щось.

Насправді ж, ЗеСеУ чинять опір вже 9 рік поспіль.
Справжній опір - з перемогами і страшенно гіркими поразками, з пантеоном героїв - як живих, так і полеглих.

Та нині, мені здається, ні у кого більше не виникає питань, хто є найсильнішою Армією Європи.
І яка Армія насправді поховає росію під трупами її солдат.

З Вашим днем, шановні.
Дякую, що ми живі.

І слава Морській піхоті України.
То є особисте.

А я нагадую, що за 20 хвилин ми з Vlad Samoylenko на моїй сторінці у фейсбуці розпочинаємо розіграш в рамках аукціону по збору коштів на авто для ЗСУ, а саме для Bogdan Lepiavko.

Призами є класні екскурсії Києвом від Екскурсовод Сергій Савченко, фотосесія від Inna Bondarenko, прогулянки на конячці Арізона від Ірина Благоляк та фото-сесії і майстер-класи від Daria Orlianska.

Почуємось.

Жіночий голос у слухавці почав говорити без привітання та будь-якого вступу:
- Я від Даші…
Я на хвилину завис і спитав:
- Від якої Даші?
- Я… Я не знаю… Просто Даша дала Ваш номер і сказала телефонувати Антону. Ви ж Антон?
- Так… я Антон… Але від якої Даші?..
В трубці лунало мовчання.
- Добре, з якого питання Ви телефонуєте?

Мовчання перетворилося на спробу набрати в груди повітря, щоб щось сказати, але тричі це завершувалося лише важким диханням.
Це було мені невластиво, проте я ніби відчував, що не слід пришвидшувати розмову і продовжував мовчки чекати.

- В мене… в мене… загинув… В мене загинув син…

Не знаю чому, але після довгого мовчання я зміг лише вимовити одне слово:
- Зрозуміло…, - хоча що тут було зрозумілого - мені самому було неясно.

На щастя, жіночий голос продовжив:
- У нього двійко дітей. Мені сказали, що я можу передати Вам листи для Святого Миколая…
- Так… я можу… передати листи Святому Миколаю… Ви де?
- В Хмельницькому.
- Ви можете надіслати мені їх Новою поштою? Я їх миттю передам Мартіну… зрештою, вони потраплять туди, звідки діти отримають потім подарунки.
- Так, я можу. Продиктуйте, куди надсилати.

Я продиктував, поклав слухавку і мене натурально накрило.
Я стояв на аварійці і дивився крізь лобове скло із краплинами грудневого туману. Це вже був третій дзвінок за ранок, що стосувався дітей загиблих Героїв. Думав, що найважчим був від бійців загиблих побратимів із Старокостянтинова, але ж ні…

Мартіне, чорт забирай, у що ти мене втягнув…
Це неможливо виносити.
Але ми мусимо.

Ми розпочинаємо аукціон по збору коштів на подарунки дітям загиблих захисників та захисниць України в рамках підтримки акції майора С.В. Миколая (Мартин Брест), а також для дітей Білозерської громади, що на Херсонщині, яка дуже сильно потребує допомоги після деокупації.

Призи на даному аукціоні вражають уяву.

Бо вони нам люб'язно надані легендарним підприємством Baykar - виробником настільки ж легендарного безпілотника Bayraktar TB2.
Причому два лоти підписані Генеральним директором BAYKAR і ми маємо лист від самого підписанта Haluk Bayraktar, який підтверджує підписи.

1. Bayraktar TB2 Maket з особистим автографом пана Халука - Масштаб 1/32, Матеріал: ABS і протиударний (HIPS) термопластик, Технологія виробництва: Лиття пластмас під тиском, Розмір (довжина х ширина крила): 210,2 мм х 370,5 мм, Дисплей: металева підставка та прозора основа з оргскла.
Цей лот по завершенню аукціону буде переданий донатору, що зробить найбільшу ставку.

2. Bayraktar AKINCI Maket з особистим автографом пана Халука Масштаб 1/32, Матеріал: ABS і протиударний (HIPS) термопластик, Технологія виробництва: Лиття пластмас під тиском, Розмір (довжина х ширина крила): 380,4 мм х 624,3 мм, Дисплей: металева підставка та прозора основа з оргскла, Матеріали, що використовуються, є придатними та нешкідливими для здоров'я людини.
Нагадаю, що Bayraktar AKINCI має українські двигуни.

3. Значок Bayraktar AKINCI

4. Значок Bayraktar TB2

5. Футболка із зображенням Bayraktar TB2

6. Футболка з дитячого літнього табору "Барвінок" при Українському Товаристві в Стамбулі для дітей, які були вимушені переселитися після широкомасштабного наступу росії на Україну. Табір був організований за підтримки Генеральним консульством України в Стамбулі/Ukrayna İstanbul Başkonsolosluğu та BAYKAR. Автор картини на футболці – художник Юрій Шаповал. - https://www.facebook.com/groups/BarvinokvIstambuli

Коротко про правила аукціону:

1. Перший лот Bayraktar TB2 Maket з особистим автографом пана Халука автоматично буде переданий донатору, що зробить найбільшу ставку

2. Ставка на решту лотів - 400 грн.

3. За мінімальну ставку в 400 гривень Ви отримуєте право взяти участь у розіграші 5-ти з 6-ти лотів - Bayraktar AKINCI Maket з особистим автографом пана Халука; Значок Bayraktar AKINCI; Значок Bayraktar TB2; Футболка із зображенням Bayraktar TB2; Футболка з дитячого літнього табору "Барвінок".

4. Ставка не повертається.
Це як донат на подарунки для дітей.

5. Щоб збільшити шанси на виграш - Ви можете ставити необмежену кількість разів.

6. Кратні внески ми розбиваємо на кілька ставок.
Наприклад, 800 гривень ми зарахуємо, як дві ставки.

7. Механізм для аукціону - рандомна система.
Що це?
Після перерахунку всіх однакових внесків в цю баночку https://send.monobank.ua/jar/65Jbc1RSZM кожній ставці буде присвоєно номер в коментарях до аналогічногно посту у мене в фейсбуці.
Контролює процес - бог логістики і очільник нашого благодійного фонду Гуркіт Влад Самойленко.

8. Аукціон триватиме від цього моменту до 21.30 Середи, 14 Грудня. Ми із Владом розпочнемо стрім, на якому рандомайзер обере ВИПАДКОВИХ переможців.

Сума виручених коштів буде оприлюднена до останньої копійки.
Усі виручені кошти за проведений аукціон будуть розподілені у співвідношенні 50/50 між акцією майора С.В.Миколая та підтримкою дітей Білозерської громади.

Окреме прохання - коли Ви донатите, то підписуйтесь.
Або прізвищем-іменем, або нікнеймом, за яким Вас можна буде однозначно ідентифікувати під час розіграшу.

І я б написав стандартно "гра почалась", але тут лишень повторю: дякую, що підтримуєте нас.
Ми дуже стараємося.

Переможемо.

Для мене загадка, як Ви це робите.
Я ж цілий день був не на зв'язку, бо з 4-ї ранку гуркотів дорогами України до потужних бригад, щоб довезти від Ma Li та Ко купу корисних вантажів на великому-великому чорному бусі.
А вчора ж я оголосив аукціон із розіграшем цінних подарунків від легендарного підприємства Baykar по збору коштів до акції майора С.В. Миколая та для дітей з деокупованих громад.
Я вважав, що за тиждень до початку ефіру "накапає" тисяч 100. Ну, двісті максимум.
Ви ж лише за добу назбирали для дітей 575 з лишком тисяч.
П'ятсот сімдесят п'ять.
Мартин Брест, диви, які у нас люди...
А я ж не знав.
А Ви збирали.
А я приїхав, а тут таке...
В мене чесно - бракне слів.
Дякую Вам.
І від себе. І від імені бійців, що боронять наш спокій.
Аукціон триває.
Правила тут https://news.1rj.ru/str/mouselab/4597
Переможемо.
P.S. Надія Чорноморець, Ірина Тихонькова, смаколики доставлено.