Субота, 6 ранку.
Росіяни ракетними ударами вчора вимкнули воду, світло і опалення.
Вирішили поїхати помитися і зарядитися на Донбас.
А також перегнати дві кльові автівки на ЗСУ, щоб вони робили більше хороших росіян.

Дякуємо, росіяни!

Гуркіт гуркотить.
Дякуємо, що підтримуєте.

Я дуже стомився від дуже важкої дороги.
Але щасливий.

Ви ж мені на День народження надонатили грошей на дронопрограму Гуркоту, то ми ж сьогодні привезли тому хлопцю з поста від 12 листопада його дрона з тепловізором.
Я про все це окремо потім напишу.

От ніч на дворі, сил немає, але ти скидаєш йому фотки зустрічі.
А він у відповідь - надсилає таке.

Засинайте, російські солдати.
Ніч темна і сповнена жахів.
Дякую, що мотивуєте.

А наші хлопці - чудові.

Майте гарну ніч.

В кожній машині з пасажирами, що тримають багатосоткілометровий шлях, настає момент, коли простір салону заповнює тиша.
Вона заповзає між сидіннями, юрбиться в бардачку, огортає кермо і селектор передач.
Лиш вітер у дзеркалах та ревіння двигуна намагаються підтримати між собою розмову.
Але пасажири, втомлені дорогою, порожньо дивляться у вікна, ліниво намагаючись виснаженим розумом вигадати ще одну тему для бесіди.

Так сталось і у нас.
Ми з Андрієм з 24 лютого проїхали разом щось близько півсотні тисяч кілометрів і, здається, обговорили все на світі.
Ситуації на фронті, байки з життя, навчання, роботи, жінок, друзів, знайомих. Саме собою клятий укравтодор і пекельну дорогу… вірніше, її відсутність в Петриківці. Ділянку від Решетилівки до Пирятина, яка настільки приїлася, що від неї вже нудить. Красу Донбасу. У всіх сезонах, які ми вже бачили на власні очі. Види гаубиць, що проїжджають повз. Мрії на майбутнє. Ірпінь. Мінне поле. Дивакуватих пасажирів та гнилі корчі на підйомниках СТО.

Мільйон тем та ремарок. Лайки на вибоїнах. Влучні і не дуже жарти.

Але зараз ми замовкли.
І не допомогла навіть присутність у салоні Дениса, який зголосився гнати в нашій колоні на фронт евакуаційний течик.

Ми були виснажені.
Так трапляється, коли це вже котрі “вихідні” поспіль ви намотуєте 1500 кілометрів, а завтра на роботу.
Коли бруд дороги однаково добре в’ївся у взуття, руки та лакофарбове покриття машини.
Коли ти з першого погляду легко впізнаєш 91 чи 302 кілометр траси.
Коли ти знаєш свого співрозмовника, здається, краще, ніж себе. І коли ти готовий закластися, що він про тебе тобі ж розповість більше, аніж ти сам про себе розумієш.

Та я перервав тишу і майже прошепотів:

- З іншого боку… з іншого боку, перегнані нами автівки вже рятують життя. Хлопці, прямо зараз рятують. А генератор вже дає бійцям світло.
- І свічки, - додав Андрій, - окопні свічки стовідсотково використовуються. І тортик. Юля ж, що приймала течик, пам’ятаєш, як вона зраділа тортику…
- Так… А ще ж шини перевзують і розпалять буржуйки.
- І дрон. Не забувай дрон. Він уже допомагає вбивати росіян.

Це те, що мотивує.
Мотивує продовжувати возити бійцям те, що Ви збираєте і передаєте.
Мотивує гнати потужні автівки з червоними хрестами і без.
Мотивує ночувати в придорожньому мотелі, під ковдрою вдесяте переглядаючи відеозапис, як Марк прикрашає свою першу ялинку, але ти не можеш подати йому наступну іграшку.
Бо ти не поруч.

Цього разу сталася тепла лампова, але дуже ефективна поїздка.

По-перше, для одного з підрозділів, де лишилася лише іржава буханка без переднього мосту, ми перегнали евакуаційний фольксваген транспортер від Наталії Ковальчук та Альони Крицук, забитий смаколиками і шинами.
По-друге, ми передали буржуйки від Максима Юрженка та його колег.
По-третє, мед та смаколики від Ірини Тихонькової та її колег з Інститут молекулярної біології і генетики, дитячі малюнки, окопні свічки та навіть книгу Мартин Брест.

І, головне, по-четверте і по-п'яте.
Ми передали потужний евакуаційний Мітсубіші Паджеро Спорт на 72 бригаду.
Це фантастична історія, коли мій друг Дмитро Канівець просто познайомив наш Гуркіт з Mariusz Hoszowski, а той разом із друзями придбав нам для фронту хорошу - дійсно хорошу і в гарному стані - машину.
Та особисто її перегнав в Україну.
Маріуш, від імені усього українського народу я тобі дякую і міцно тисну руку.
А я Вам дякую за то, шо допомогли з її ремонтом, який виконав незмінний СТО Автокомп Сервис.

І Ви ж запустили дронопрограму, на яку я у Вас просив коштів на свій День народження.
Вірніше, я просив на один дрон, а Ви зробили цілу дронопрограму, про яку я напишу окремо.
Але факт у тому, що дрон з тепловізором я особисто доставив дуже класному бійцю.
Він ВЖЕ працює.
Дякую, що підтримуєте.
Тихої нам всім ночі.
-------------------------------------------------
Благодійний фонд Гуркіт
ЄДРПОУ: 44823498
Рахунок у гривнях: UA473052990000026007046812678
рахунок в USD: UA163052990000026007046816146
рахунок в EUR: UA393052990000026006046814699
Монобанк - 5375 4141 0460 0365
Приватбанк - 5169 3351 0084 3610
PayPal (Anton Senenko) - senenkoanton@gmail.com

P.S. Денисе, дякую, ти дуже хороший і спокійний водій. Отримали щире задоволення від подорожі з тобою. Тебе ми обговорили, коли ти вже вийшов із машини.

На початку я себе почував геть ніяково.
Пригостив її кавою у найближчій забігайлівці поблизу СТО, на якому ми, фактично, випадково зустрілися.
Я ж пригнав буса на ремонт, а вона - до болю знайомий мені білий форд.
А так - я і не знав її.
Бачив до цього лиш двічі, та й в перший раз вона мене точно не запам‘ятала, бо довкола було повно людей.
Вдруге - підійшов сам і представився, та теж побачив, що їй не до мене.
А зараз… а от зараз ми сиділи поруч вже другу годину поспіль.
Мені дійсно спершу було ніяково, бо я гадки не мав, про що саме можу з нею говорити.
І головне - про що саме я маю МОВЧАТИ, щоб не зачепити.
А потім зрозумів, що мушу просто слухати.
Просто слухати.
Стільки, скільки буде треба.
Знаєте, це був мій перший досвід спілкування з жінкою полеглого Героя.
Оксана мужньо трималася на церемонії поховання Вови… нашого Вови, що загинув у Бахмуті і за яким я плакав, як дитина.
Коли всі навколо опускали очі долу, Оксана спокійно підбирала правильні слова і підтримувала його батьків, рідних і друзів.
А зараз вона сиділа навпроти і говорила про Вову.
Все те, чого не скажеш на церемоніях і за браком місця не напишеш на чорному обеліску.
Викладала на подряпаний забігайлівський стіл цілий Всесвіт, в якому були хвилини щастя, плани і мрії.
Коли столу ставало мало, візерунки слів розтікалися приміщенням, заповнювали перехрестя, утворювали затори і зупиняли час.
Я чесно не уявляв, як писатиму цей пост.
Так само, як не уявляв, про що говоритиму з Оксаною тоді.
Але таки налив собі кави, поклав пальці на клавіатуру і на її прохання ось що Вам кажу.
Дівчата - жінки полеглих воінів - створили закриту спільноту для підтримки одні одних.
Підтримки не тільки морально-психологічної, але й гуманітарної, юридичної, матеріальної тощо.
Група закрита і посилань немає.
Але можна написати дівчатам - ОКСАНА БОРКУН (https://www.facebook.com/borkuno), Tetianka Vatsenko-Bondareva (https://www.facebook.com/vatsenko.t), Alina Karnaukhova (https://www.facebook.com/alina.volnyh), Natali Gorodetska (https://www.facebook.com/natali.trotsenko.9) - вони запросять.
Тож якщо Вас спіткало таке горе або у Вас є такі подруги - знайте, що спільнота є.
Почитайте сторінку Оксани, все зрозумієте.
А я ж її місяці 3 не бачив.
Вона тоді поїхала з СТО, блимнувши аварійкою.
Геть із Києва, області і усього, що могло нагадати.
Думав, що ніколи про неї вже і не почую.
Але як і на тій церемонії бачу, що вона починає спокійно говорити.
Для того, щоб інші теж підняли голови.
А я...
А я і досі, як випадково наздоганяю на дорозі білий форд фокус, то всередині все стискається.
Здається, що за кермом буде Вова.
Найкращий Вова України (с)

Фантастичний вечір, коли ми завантажили 3 тонни речей, солодощів, фруктів, генераторів, буржуйок від Вас для діточок з Білозерської та Бериславської громад Херсонської області завершу новиною з СТО.

Завдяки Вам завтра з ремонту виходять Ніссан Пасфайндер (на відео ще на підйомнику), Тойота Хайайс (на фото), на наступному тижні - ще фольксваген Т5 і Мітсубіші Паджеро ака Бджілкомобіль (про який теж окремо розповім).
Плюс на ремонт зайшли Форд Рейнджер, Ніссан Навара, фольксаген Т4 (окремо розповім звідки він взявсі) та пасажирський Рено Мастер (ще одна машина для підсилення спроможностей фонду).

Тобто, завдяки Вашій регулярній підтримці Гуркіт до Нового року спробує перетнути межу у 50 відремонтованих та переданих на фронт автівок.

Не сто тищ, канєшна, але теж кругле число 🙂

Люблю всіх вас.

СТО Автокомп Сервис, дяка за темп.

P.S. Темп такий, що я наліпки на всі машини не встигаю ліпити. Хоча досвіду вже стільки, шо можу клеїти захисні скельця на телефони.