Що є підтримка польського народу в ці лихі часи?

Коли я написав, що переданий на нашу Армію Mariusz Hoszowski і його друзями повнопривідний бус втрапив під ракетний удар, він написав такий коментар:
"Найголовніше, що живі бійці! ...Тримаємось, рухаємося далі! Переможемо!"

Це було два дні тому.

А вже сьогодні він разом з Justyna Gnutek-Chudy та компанією Smart Work Sp z o. o. передав для Збройних сил України ще три практично ідеальних в технічному плані авто і привіз їх команді благодійного фонду Гуркіт, оперативно узгодивши з Vlad Samoylenko всі паперові нюанси.

І ці машини після обслуговування вже наступного тижня вирушать в бік лінії фронту.

Не знаю, чи є доступ у Маріуша і Ко до Абрамсів та F-16, але, схоже, час замислитися про пошук партнерського бронетанкового заводу і авіабази.

Маріуше, Юстино, дякуємо!
Переможемо!

Скучили за аукціонами у славу ЗСУ?

Існує легенда, що колись у давні часи у ще вконтакті існувала спільнота "Чорний гумор. Українською" - справді україномовна група зі специфічними жартами, в якій існувало лише одне правило: за російську в коментарях - пожиттєвий бан.
Власне, це був перший сегмент світового Інтернету, де я сумлінно і виважено почав спілкуватися виключно солов'їною.
Бо жарти читати дуже хотілось.

Потім спільнота переїхала у фейсбук, але з початком широкомасштабного вторгнення його [фейсбуку] цнотлива рожево-веселкова сутність не витримала жартів про хороших Ваньок, тому групу знесли до останнього каменя.

Нині Чорний гумор. Українською, де взаправду регулярно сидить купа цвіту української інтелігенції (під пильним наглядом провідниці і володарки ЧГУ, кандидатки історичних наук Ірина Вишня) існує лише в телеграмі і розігрує російські трофеї, гроші від яких передає нам в Гуркіт на купівлю автівок для ЗСУ.

Зокрема, після одного із закритих розіграшів Ви на одній з світлин побачили Хюндай Терракан із власною назвою "Автівка-ка**аповбивка".
Смішно і влучно. В цьому весь ЧГУ.

Штош, настав час для відкритого спільного аукціону Гуркоту та Чорного гумору. Українською для збору коштів на пікап для 110 бригади.
(Наприкінці допису зверніть увагу на нововведення в механізмі аукціону).

Коротко про лоти:
1. Чашка ЧГУ в єдиному екземплярі.
Ми чесно намагалися віддати її переможниці попереднього закритого аукціону усі ці 4 місяці, але так і не змогли.
Тому розігруємо її ще раз.
При наливанні у цю чашку гарячої крові ворогів на ній з'являється кілька жартів для вашого гарного настрою. Продемонструйте її перед своїми надокучливими колегами і вони більше не підійдуть до вас ближче, ніж за кілометр!

2. Справжній відстріляний святий Джавелін з Авдіївського напрямку. З контейнером для транспортування!

3. Каска чмоні. І не абстрактного, а цілком конкретного: Погуляя Алєксєя Пєтровіча, 24.02.1996 р.н., народжений у м. Енгельс, служив у в/ч 71436 (Ітуруп). Здох Альошка у серпні, але перед смертю у тому ж місяці встиг отримати довідку про поранення макітри. Довідка про раненого Альошку і шеврон додаються.
Реквізити Льоші в миротворці: https://myrotvorets.center/criminal/pogulyaj-aleksandr-petrovich/

4. Тубус від одноразового ручного протитанкового гранатомета АТ4. Працювала ця малишка у лісах біля Кремінної і зробила навіки хорошою русскую ББМ з чмонефаршем всередині. Оператори - бійці Нацгвардії, люб'язно надали її спеціально для ЧГУ.

5. Дві книги "Піхота. Наша земля", надані ексклюзивно для нашого аукціону особисто автором - Мартин Брест - і ним же підписані.

Коротко про правила аукціону:

1. Ставка на лот - 400 грн.
2. За мінімальну ставку в 400 гривень Ви отримуєте право взяти участь у розіграші 5-ти з 6-ти лотів - Чашки ЧГУ, відстріляного Джавеліна, Каски-шеврона-довідки чмоні, тубуса АТ4 та двох книжок Мартіна Бреста.
3. Ставка не повертається.
Це як донат на авто для ЗСУ.
4. Щоб збільшити шанси на виграш - Ви можете ставити необмежену кількість разів.
5. Кратні внески ми розбиваємо на кілька ставок.
Наприклад, 800 гривень ми зарахуємо, як дві ставки.
6. Механізм для аукціону - рандомна система.
Що це?
Після перерахунку всіх однакових внесків в цю баночку https://send.monobank.ua/jar/4j1e17bUKV кожній ставці буде присвоєно номер в коментарях до аналогічного посту у мене в фейсбуці (https://www.facebook.com/senenkoanton/posts/pfbid07fUDCKe78pbtppuD7g1ig7RTfQHZLxTRmQfWgE3neCFVQCBkXhLAhGMjCnk4CiZal).
Контролює процес - бог логістики і очільник нашого благодійного фонду Гуркіт Влад Самойленко
7. Аукціон триватиме від цього моменту до 21.00 Понеділка, 23 Січня. Ми із Владом та Іриною розпочнемо стрім, на якому рандомайзер обере випадковий лот, який автоматично буде передано донатору з найбільшою ставкою, а решта лотів будуть розіграні і передані випадковим переможцям.
Сума виручених коштів буде оприлюднена до останньої копійки.

УВАГА, НОВОВВЕДЕННЯ.
Окрім стандартного прохання підписувати свої ставки для ідентифікації (ПІБ або нікнеймом), ми проситимемо Вас робити скрін Вашої ставки і надсилати його в особисті повідомлення групи Гуркіт (https://www.facebook.com/hurkit.bf), оскільки на минулому аукціоні як мінімум дві ставки загубились - пішли від власників, а до нас не прийшли.
Ми це точно встановили і нині у Влада тривають листування з банком щодо цього.
(До речі, якщо у Вас був випадок, що Ви робили ставку, але не бачили її в коментарях до постів про аукціони - напишіть, будь ласка, Владу).
Тому контроль за діями банку не завадить.

А так...
Гра почалась.
Переможемо.

P.S. Посилання на ЧГУ у телеграмі - https://news.1rj.ru/str/blackhumourinua

Ми зустрілись біля госпіталя на заході України.
Колись це була звичайна цивільна лікарня, але тепер на її парковці сновигали камуфльовані джипи і пікапи.
В коридорах біля кава-автомата юрбились білі халати і вже легендарний український піксель.
Вона чекала на ганку і я відразу впізнав її очі.
Хоча до цього ми жодного разу в житті не зустрічалися.
……
- Алло, це Антон? Пам'ятаєте, я Вам писала у фейсбуці, що ми збираємо сину, який теж фізик і який воює в Донецькій області, на авто і просила Вашої допомоги?
- Так, звісно, пані Тетяно.
- Розумієте, в чому справа... Гроші ми зібрали… Гроші є… Але автівка синові більше не знадобиться…

Вона ще не встигла завершити фразу, а в мене земля пішла з-під ніг.
Вкотре… Скільки ж разів це було...
Вперше сталося, коли попід парканом у знайомих волонтерів я побачив хорошого джипа і спитав, кому це такого красеня пригнали?
Відповідь була короткою, але дуже змістовною:
- Привезли бійцям. На жаль, не встигли передати. Нема кому.

Щоразу тобі здається, що ти звик до цього.
І щоразу в таку мить у житті хочеться заплющити очі і затулити вуха.
Але ти знаєш, що мусиш слухати і дивитися далі.

І я, на щастя, продовжував втискати телефон у вухо:
- ... автівка сину більше не знадобиться. Його важко поранили…
Земля, що секунду тому пішла з-під ніг, стрімко прилетіла звідкись знизу і в мене перехопило подих.
- Поранили?.. Його поранили? Він живий…
Я безсило сперся на стіл і зробив глибокий видих.
- Так. На жаль, втратив ногу, але його вчасно евакуювали... вивезли... медики такі молодці. Загалом, він в госпіталі. Але гроші ми зібрали. І все одно хочемо придбати авто... але вже для інших бійців, яким потрібніше.

Я, якщо чесно, завис. Намагався швидко перетравити все почуте і прийняти якесь рішення.
- Послухайте… Але ж Вашому синові гроші зараз точно потрібніші на лікування та реабілітацію. Лишіть. А ми і так знаходимо способи шукати і доправляти машини на фронт.
- Ні. Має бути машина. Люди збирали всім світом. Син поранений і вже не може воювати. Але інші бійці потребують допомоги. Хай їм машина згодиться.
……………………………
Ми довго шукали авто.
Якось незвично довго. Погоджували папірці з військовими частинами, сумно відкидали металобрухт під виглядом “авто для ЗСУ”.
Час ішов, але пані Тетяна Голопапа на мої неодноразові поради лишити кошти на лікування сина продовжувала наполягати, що має бути машина для фронту.
Що вони самі вирішать питання з ліками і протезуванням, а машина має бути.
Що нічого не потрібно, але знайдіть і приженіть машину.

Ми знайшли і пригнали пікап прямо до госпіталя, щоб показати.
Тетяна стояла на ганку, а згори на милицях спускався її герой - Андрій, гранатометник Збройних сил України.
Фізик-гранатометник.

Був же бій.
Страшний бій, в якому Андрій з побратимами тримав позиції.
Тримав, поки було сил і поки міцно стояв на двох ногах.
Потім бійці його витягували 2 кілометри пішки, потім на розбитій буханці, якій розірвало колесо прильотом, потім на броні, потім диво-медики…
Юний. Зовсім юний, оточений прекрасною родиною, де мама і тато - фізики, працівники атомної станції.
І він же сам - фізик.

Ми з Андрієм та його родиною біля авта записали відеозвернення до бійця Саші, якому ця машина допомагатиме на війні.
Його попереднє авто покажу лиш на фото. Отой згорілий Москвич.
Відеозвернення я Вам не покажу, але Андрій дав Олександру коротку інструкцію:
- Мочи їх.
Погодьтеся, що коротко, але дуже змістовно.

Авто зайшло в ремонт і завдяки Вам стане як нове.

Я дякую викладачам, випускникам та студентам фізичного факультету Київського національного університету ім. Т.Шевченка, працівникам Рівненської атомної електростанції, школі, де навчався Андрій за то, що допомогли родині з фінансами.
Я вдячний пану Олександру aka @natuurkunde, що звів нас з Тетяною.
І я вдячний усім Вам за те, що підтримуєте Гуркіт.

А, ще одне.
Тут би було доречним лишити номер картки пані Тетяни, щоб небайдужі підтримали реабілітацію пораненого бійця.
Але номеру картки не буде і я не зміг його випросити.
Тетяна була невблаганною.

Я не знаю, що робити з такими людьми.