Форд Рейнджер в пікселі вперто гуркотів у щільному київському потоці блискучих цивільних машин.
З усього було видно, що йому було дуже незатишно.
Там, у посадках Донбасу, між неповороткими великокаліберними Крабами та легендарними Хаймарсами, в пилюці побитих траками доріг і поміж рознесених вибухами будівель, він почувався як риба у воді.
А тут…
Все ж не лютий березень і військова машина, призначена для перевезення особового складу і виживання, із замазюканими фарами і склом, з правим кермом, змушена пересуватися не “проти шерсті” і “сі по встрєчці”, а за ПДР - скидалася радше на персонажа кінофільму Крокодил Данді, що потрапив з джунглів у Нью-Йорк і трохи не сприймав правил цивілізованої мирної спільноти.
Але і потоку було незатишно поруч з Рейнджером: попри шалену завантаженість усіх 4-х смуг машинами, навколо Форда утворився суцільний вакуум, бо всі довкола трималися на відстані метрів десяти від крайніх точок брудно-зеленого пєпєлаца.
І справа була не в тому, що за його кермом сидів відчайдушний боєць, якому після усього пережитого на Сході, було в принципі трохи байдуже до тутешніх порядків і ієрархії на шляхах мегаполіса.
За кермом сидів цілком цивільний я і намагався поводити себе чемно.
Але… це було робити відверто важко.
Так трапляється, коли вказівники поворотів не працюють, задні ліхтарі розбив танк, що їхав на буксирі у іншого танку, а у передок приїхав БТР, тому ліва фара світила у небо.
Або у обличчя далекобійників. Тут як пощастить.
Боєць, що ледве тримався на ногах після двох днів дороги, попросив відігнати авто на СТО і допомогти з виправленням “недоліків транспортного засобу, отриманих при експлуатації в зоні проведення бойових дій”.
Бо за два дні знову назад.
Рація. Пристрій для безшумної стрільби. Паперовий кавовий стаканчик, повний недопалків. Тактична аптечка. Плита для бронежилета. Все у цій машині свідчило про її багате минуле, звитяжне сьогодення та невизначене, але точно яскраве майбутнє.
Я оглядав начиння кабіни військової тачки, вдихав запах просякнутого димом салону, трохи мружив око від морозного потоку крізь вікно, що до кінця не зачинялося (бо ж в дверцятах бронеплити, а щілину лишили, щоб палити цигарки 24/7) і просто мріяв доїхати до станції техобслуговування.
Від гальмування машину кидало в бік, кермо жило окремим життям від коліс, в бокові дзеркала було видно лише темряву… Але найбільше таки бентежила відсутність вказівників повороту. З ряду в ряд доводилося перелаштовуватись просто по факту, висуваючи корпус пікапа впоперек смуги і заявляючи права на неї.
В певний момент я помітив, що за мною суне невизначене авто на аварійці.
“Зламаний, чи шо? - подумалося мені. - чого він до мене притискається?”
Минали кілометри і в голові вже лунали варіанти від “це я мабуть когось невдало підрізав, але ж перепросити аварійкою не можу” до “в мене паранойя, час таки сходити до психолога”.
Автівка не відставала.
Я двічі прискорювався і кілька разів змінював смуги руху, але вона трималася чітко позаду і, що дивно, кожного разу, коли я демонстрував своїми діями, що мені треба перелашутуватися, вона миттєво робила потрібний мені маневр, “захищаючи” військове авто від стрімкого потоку.
“Та не може такого буть. Може знайомий хто? Впізнав машину бійця і намагається допомогти проїхати крізь Київ? Малоімовірно...”
Ось і вивіска СТО.
Неквапом суну до правого узбіччя, щоб повернути у проїзд. “Машина супроводу” терпляче їде до повороту, чекає, поки я пірнаю у темряву промзони і просто їде собі далі, вимкнувши аварійку.
Їде у своїх справах.
Друже, я не знаю, хто ти.
Здається, у тебе четвертий гольф.
Крізь замальовані вікна було погано видно.
Але дякую тобі.
Дякую тобі за такий чуйний та турботливий супровід.
Дякую від себе, від бійця і від усіх Збройних сил.
Машина вже на ремонті і за два дні поїде виконувати задачі.
Переможемо.

Дитячий гамір розносився між будинками і створював атмосферу цілком мирних часів.
Сніжки літали від гойдалок до гірки, звідти - назад, серед імпровізованих брустверів носилися різнокольорові капюшони, рукавички та штанці.

Обабіч майданчика на лавках сиділи бабусі-дідусі-мами-тата і з обличчями, яким я дуже по-доброму заздрив, спостерігали за малечею, періодично щось обговорюючи.

Смикнув за ручку бокової ляди чорного буса з наліпкою Гуркіт і обережно потягнув на себе.
В безрозмірній темряві фургону на мене "дивилися" десятки коліс та кріплень, важелів і спиць.
Інвалідні візки. Ходунки. Милиці.

На обрії виринув камуфльований пікап і позадкував прямо під бус.
Не гаючи часу, ми з Тарас Богач почали висмикувати крісла одне за одним, розкладати, сідати у них та перевіряти працездатність, відбраковуючи неробочі.
За хвилину десяток розкладених навколо буса возиків і ходунків боєць почав обережно напаковувати у кузов пікапа, в салон і взагалі - куди влізе.

Для звітності почав робити це фото.
І звернув увагу, що на дворі повстала мертва тиша.
Обернувсь.
А діти і дорослі стояли і дивилися на те все.
Мовчки.
...
Ми вивеземо цю війну.
А росіяни - вже навіки прокляті.

Serhii Zholkevskyi, дякую тобі і небайдужій діаспорі за підтримку.
Oksana Stetsiv-Skapa прозвітує окремо по доставці обладнання в госпіталі.

Майте гарний день.

Ви знаєте, який сьогодні день?
Рівнесенько 2 місяці тому - 12 листопада - в мене був День народження, на який я у Вас попросив в подарунок грошей на дрон для бійця, з яким ми в серпні познайомились на Сході.
І завдяки якому палають російські танчики.

Тоді Ви були такими суперовими, що надонатили не просто на один дрон.
А на цілу дронопрограму фонду Гуркіт.
Тож дозвольте доповісти:

За 2 місяці завдяки Вашій підтримці ми змогли придбати в Європі, доставити в Україну та доставити на фронт ТРИ дрони (причому один з тепловізором) і ОДИН тепловізор.

І оці "весільні" дрони нині працюють в самісінькому пеклі, допомагаючи корегувати нашу арту по одному пічальному оркєстру.

Я просто дякую Вам.
Ви зробили для мене найкращий подарунок за всю історію моїх днів народжень (не рахуючи нульове, коли мене красівого народила мама).

Обіймаю всіх міцно.
Дронопрограма продовжує гуркотіти.

А поки у нас невеличка "оперативна" пауза - Ви можете закинути якийсь дріб'язок на пікап для 110 бригади.
Серйозно, 10-20-50-100 гривень - це абсолютно нормальні суми, щоб гуртом забезпечити підрозділ хорошими колесами.
https://send.monobank.ua/jar/4j1e17bUKV

Переможемо.
Вже перемагаємо.
Майте гарний вечір.

Що є підтримка польського народу в ці лихі часи?

Коли я написав, що переданий на нашу Армію Mariusz Hoszowski і його друзями повнопривідний бус втрапив під ракетний удар, він написав такий коментар:
"Найголовніше, що живі бійці! ...Тримаємось, рухаємося далі! Переможемо!"

Це було два дні тому.

А вже сьогодні він разом з Justyna Gnutek-Chudy та компанією Smart Work Sp z o. o. передав для Збройних сил України ще три практично ідеальних в технічному плані авто і привіз їх команді благодійного фонду Гуркіт, оперативно узгодивши з Vlad Samoylenko всі паперові нюанси.

І ці машини після обслуговування вже наступного тижня вирушать в бік лінії фронту.

Не знаю, чи є доступ у Маріуша і Ко до Абрамсів та F-16, але, схоже, час замислитися про пошук партнерського бронетанкового заводу і авіабази.

Маріуше, Юстино, дякуємо!
Переможемо!

Скучили за аукціонами у славу ЗСУ?

Існує легенда, що колись у давні часи у ще вконтакті існувала спільнота "Чорний гумор. Українською" - справді україномовна група зі специфічними жартами, в якій існувало лише одне правило: за російську в коментарях - пожиттєвий бан.
Власне, це був перший сегмент світового Інтернету, де я сумлінно і виважено почав спілкуватися виключно солов'їною.
Бо жарти читати дуже хотілось.

Потім спільнота переїхала у фейсбук, але з початком широкомасштабного вторгнення його [фейсбуку] цнотлива рожево-веселкова сутність не витримала жартів про хороших Ваньок, тому групу знесли до останнього каменя.

Нині Чорний гумор. Українською, де взаправду регулярно сидить купа цвіту української інтелігенції (під пильним наглядом провідниці і володарки ЧГУ, кандидатки історичних наук Ірина Вишня) існує лише в телеграмі і розігрує російські трофеї, гроші від яких передає нам в Гуркіт на купівлю автівок для ЗСУ.

Зокрема, після одного із закритих розіграшів Ви на одній з світлин побачили Хюндай Терракан із власною назвою "Автівка-ка**аповбивка".
Смішно і влучно. В цьому весь ЧГУ.

Штош, настав час для відкритого спільного аукціону Гуркоту та Чорного гумору. Українською для збору коштів на пікап для 110 бригади.
(Наприкінці допису зверніть увагу на нововведення в механізмі аукціону).

Коротко про лоти:
1. Чашка ЧГУ в єдиному екземплярі.
Ми чесно намагалися віддати її переможниці попереднього закритого аукціону усі ці 4 місяці, але так і не змогли.
Тому розігруємо її ще раз.
При наливанні у цю чашку гарячої крові ворогів на ній з'являється кілька жартів для вашого гарного настрою. Продемонструйте її перед своїми надокучливими колегами і вони більше не підійдуть до вас ближче, ніж за кілометр!

2. Справжній відстріляний святий Джавелін з Авдіївського напрямку. З контейнером для транспортування!

3. Каска чмоні. І не абстрактного, а цілком конкретного: Погуляя Алєксєя Пєтровіча, 24.02.1996 р.н., народжений у м. Енгельс, служив у в/ч 71436 (Ітуруп). Здох Альошка у серпні, але перед смертю у тому ж місяці встиг отримати довідку про поранення макітри. Довідка про раненого Альошку і шеврон додаються.
Реквізити Льоші в миротворці: https://myrotvorets.center/criminal/pogulyaj-aleksandr-petrovich/

4. Тубус від одноразового ручного протитанкового гранатомета АТ4. Працювала ця малишка у лісах біля Кремінної і зробила навіки хорошою русскую ББМ з чмонефаршем всередині. Оператори - бійці Нацгвардії, люб'язно надали її спеціально для ЧГУ.

5. Дві книги "Піхота. Наша земля", надані ексклюзивно для нашого аукціону особисто автором - Мартин Брест - і ним же підписані.

Коротко про правила аукціону:

1. Ставка на лот - 400 грн.
2. За мінімальну ставку в 400 гривень Ви отримуєте право взяти участь у розіграші 5-ти з 6-ти лотів - Чашки ЧГУ, відстріляного Джавеліна, Каски-шеврона-довідки чмоні, тубуса АТ4 та двох книжок Мартіна Бреста.
3. Ставка не повертається.
Це як донат на авто для ЗСУ.
4. Щоб збільшити шанси на виграш - Ви можете ставити необмежену кількість разів.
5. Кратні внески ми розбиваємо на кілька ставок.
Наприклад, 800 гривень ми зарахуємо, як дві ставки.
6. Механізм для аукціону - рандомна система.
Що це?
Після перерахунку всіх однакових внесків в цю баночку https://send.monobank.ua/jar/4j1e17bUKV кожній ставці буде присвоєно номер в коментарях до аналогічного посту у мене в фейсбуці (https://www.facebook.com/senenkoanton/posts/pfbid07fUDCKe78pbtppuD7g1ig7RTfQHZLxTRmQfWgE3neCFVQCBkXhLAhGMjCnk4CiZal).
Контролює процес - бог логістики і очільник нашого благодійного фонду Гуркіт Влад Самойленко
7. Аукціон триватиме від цього моменту до 21.00 Понеділка, 23 Січня. Ми із Владом та Іриною розпочнемо стрім, на якому рандомайзер обере випадковий лот, який автоматично буде передано донатору з найбільшою ставкою, а решта лотів будуть розіграні і передані випадковим переможцям.
Сума виручених коштів буде оприлюднена до останньої копійки.

УВАГА, НОВОВВЕДЕННЯ.
Окрім стандартного прохання підписувати свої ставки для ідентифікації (ПІБ або нікнеймом), ми проситимемо Вас робити скрін Вашої ставки і надсилати його в особисті повідомлення групи Гуркіт (https://www.facebook.com/hurkit.bf), оскільки на минулому аукціоні як мінімум дві ставки загубились - пішли від власників, а до нас не прийшли.
Ми це точно встановили і нині у Влада тривають листування з банком щодо цього.
(До речі, якщо у Вас був випадок, що Ви робили ставку, але не бачили її в коментарях до постів про аукціони - напишіть, будь ласка, Владу).
Тому контроль за діями банку не завадить.

А так...
Гра почалась.
Переможемо.

P.S. Посилання на ЧГУ у телеграмі - https://news.1rj.ru/str/blackhumourinua