Машина 5/42 «Краля» передана у війська.
І поки ми з Оксаною Бондарь вертаємось домів та поки у мене немає змоги писати розлогий текст про дивну долю саме цього авто, тримайте коротке відео обкатки по бездоріжжю.

Ми ж не передаємо авто у війська, допоки особисто не переконаємось, що ремонт виконано якісно і всі механізми працюють належним чином.

Тому тачка, після сходу з підйомника СТО Автокомп Сервис, за три дні до передачі бійцям цілий вечір гоцала по пересіченій місцевості, а потім знову заїхала до механіків на огляд.
Все гаразд.

Як і в будь-якому блокбастері, додивляйтесь відео до кінця (після титрів) і якщо цей пост набере 100 вподобайок - я викладу зйомки бекстейджу, з якого стане ясно, чому Мартін Брест віднині відмовляється зі мною їздити.

Під час зйомок жоден Лисенко Віталій та Костянтин Бакуемський не постраждав.

Режисер та продюсер картини - Євгенія Богославська, за що їй велика шана.

Дякуємо Вам від імені проєкту 42 тачки на ЗСУ - простих людей, які щиро хочуть наситити війська хорошими машинами.

Переможемо.

Буває так, що бійцям не встигаєш передати авто. Просто стає нікому.
Інколи не встигаєш довезти передачку. Спорядження там. Чи смаколики.
Це війна.
Тут наших убивають. Кожен метр звільненої землі відгукується черговим прапором на кладовищі маленького містечка або білим рефрижератором з написом “На щиті” дорогою на Дніпро чи Київ.
Ти поступаєшся йому смугою і приймаєш цю реальність такою, яка вона є.
Таке трапляється.
Зціплюєш зуби, шукаєш нових адресатів, переконуючи себе, що скиглення та самодокопування нічому не зарадить.

Але ж щоб аж так співпало - щоб і авто стало сиротою, і передача втратила свій пункт призначення...
А потім вони зійшлися в одній точці часо-простору і поїхали в один підрозділ...
Ні, такого у мене ще не було.

Авто 5/42 від самого початку і до моменту передачі було трохи дивним.
Закінчимо тим, що це саме п’ята машина, яку ми фізично перегнали у війська в рамках проєкту 42 тачки на ЗСУ.
Першою передали 2/42.
Другою - 11/42.
Третьою - 8/42.
Четвертою - 10/42.
Логіка ж відсутня, бо власні номери машини отримують в момент їх віднайдення або ідеального потрапляння в технічне завдання від підрозділа згідно черги, а на фронт їдуть після виходу з ремонту.
Так от, п’ятою машиною, ключі від якої отримав особисто зампотех - стала саме чомусь 5/42.

На початку ж, коли ж п’ятірка існувала лише в проєкті і ми придивлялися її на закордонних майданчиках, вона мала поїхати геть іншим хлопцям, а не в 68-му єгерську бригаду.
І Ви ж, напевно, пам’ятаєте, я писав, що повідомлення -

"Добрий день. Зконтактуйте з Анною. В нас вже нема кому їздити на тій машині..." -

стосувалося саме цього Мітсубіші ель 200.

Погано пам’ятаю деталі подальших дій, але в підсумку вибір впав на єгерів.
І всю суму на купівлю пікапа надали фантастичні Evhen Zborowski, Anya Yasinkovska, Irysya Frolova, Olga Schilling, Yaroslav Smolin, Данило Карнацький, Anastasiia Vasenko, Iryna Dzhola.

Хороша, потужна машина пройшла комплексний ремонт, який Ви повністю покрили своїми донатами, та витримала весь цикл випробувань на нашому таємному полігоні з умовною назвою “Корчі на Корчах” (Мартин Брест власноруч її тестував).

Фарбував я її особисто. Рано вранці перед роботою. Оцими-во руками, якими зараз пишу цей текст.

З балонів, з малярним скотчем, з матуванням і оцим усім. 9 балонів фарби та 1 чашка кави.

Машина не мала власної назви, бо якось дуже поспішали її закінчити і було не до того. Одначе після фарбування, я глянув на Ельку в ракурсі три чверті і зрозумів, що це “Краля”.
Вона ж якась граціозна - хоч на кільцевій в Києві, хоч на бездоріжжі в багнюці.
Дяка Костянтин Бакуемський за наліпку.

Так це ж не все.
За кілька годин до виїзду машини в бік лінії фронту, зі мною зв’язалася Aleksandra Voloschuk, що, виявляється, читала мене з часів лютого-березня минулого року, бо я багато писав про її рідний Ірпінь.
Олександра регулярно відправляла посилки своєму колезі на фронт.
І ось, чергова готова передача зі смаколиками та листом від дитини втратила, на жаль, кінцеву мету подорожі.
Бо колега загинув.

Отак, в п’ятницю ввечері, поміж висмажених на весняному сонці капотів повнопривідних машин, Краля зустрілася з передачкою.

Бійці, які приймали ключі, слухали цю історію мовчки, стиснувши кулаки.
І в їхніх очах я бачив, що росіяни відповідатимуть за то, що наробили.

Бійці Вам дякували за підтримку.
І ми Вам дякуємо, що допомагаєте намагатися встигнути вчасно.

А ще ми передали від Вас на 5 ОШБр величезний домкрат і вогнегасники.
Так само 5 ОШБр передав нам врятованого з Бахмута кота.
Насправді, котів було двоє, але через фатальне поранення міною друге кошеня загинуло.
А цього - на відео - евакуювали на повнопривідному пікапі до нас, а Оксана Бондарь транспортувала його в Київ до нових власників.

Я не великий спеціаліст по котам, але видно, що цей кіт бачив в своєму житті абсолютно все.
І здивувати чи-то налякати його чимось неможливо.

Звичайний.бахмутський.кіт.

Спасибі, рідні, за донати.
Спасибі, Лисенко Віталій та Ольга Кучерук за заправку машин колони.
Спасибі Svetlana Arbuzova за незмінну машину супроводу.
————————————————-

Зі станом справ по проєкту “42 тачки на ЗСУ” можна ознайомитись в таблиці:
https://docs.google.com/spreadsheets/d/1cKesJl5vFXJV5-SadywJIAyVR0CD6d4M5xBZwFaxXTY/edit#gid=0

Але коротко так:
1/42 - Nissan Patrol - 241 бригада - в ремонті.
2/42 - Mazda BT-50 - 241 бригада - передано в війська.
3/42 - Volkswagen Transporter T4 - 65 бригада - готовий до передачі у війська.
4/42 - Ford Ranger - 71 єгерська бригада - готовий до передачі у війська.
5/42 - Mitsubishi L200 - 68 єгерська бригада - передано у війська. 6/42 - Volkswagen Transporter T4 - 5ОШБр - на обкатці.
7/42 - Nissan X-Trail - ГУР - в ремонті.
8/42 - Kia Sorento - ГУР - передано у війська.
9/42 - Toyota Land Cruiser Prado - 65 бригада - в ремонті.
10/42 - Mitsubishi L200 - 65 бригада - передано у війська.
11/42 - Volkswagen Transporter T5 - 65 бригада - передано в війська. 12/42 - Mitsubishi L200 - 125 бригада - в ремонті.
13/42 - Nissan Navara - 3ОШБр - в ремонті.
14/42 - 112 Бригада - ведемо перемовини з бійцями і постачальниками. 15/42 - 119 бригада - підбираємо.
16/42 - 82 бригада - Jeep Cherokee - в ремонті.
17/42 - 112 Бригада - придивляємось.

Якщо хочете підтримати проєкт, реквізити тут:
Картка Приват - 5168 7451 0561 4421 (Антон Сененко) PayPal - senenkoanton@gmail.com
Детальні реквізити:
Установа банку - ПриватБанк МФО банку - 305299 Отримувач платежу - СЕНЕНКО АНТОН ІГОРОВИЧ IBAN - UA953052990000026201691360906
Рахунок отримувача - 26201691360906
Валюта картки - UAH
РНОКПП отримувача - 3136215494
Призначення платежу - Поповнення рахунку СЕНЕНКО АНТОН ІГОРОВИЧ, безповоротна фінансова/благодійна допомога ЗСУ)
Принагідно лишаю реквізити Мартин Брест, з яким ми разом реалізуємо проєкт: Моно: 4441114443028624
PayPal: Oleg.boldyriev@gmail.com
Приват: 4149499371016518

P.S. Через то, шо Ви наліпили вподобайок в попередньому пості в кількості більше 100 штук, викладу відео кулуарних зйомок процесу обкатування автівок. Тільки знайду час, щоб його змонтувати. Поки що просто фізично немає сил. Майте гарний вечір.

Завдяки Вам тачка 9/42 «Карлсон» на 65 бригаду виїхала з ремонту. Дякую за підтримку.

Зараз ніч, тому це відео побачить якомога менше людей, але ж я обіцяв, що якщо один з моїх дописів набере понад 100 вподобайок, я викочу кіно з-за лаштунків процесу обкатки пікапів та джипів проєкту 42 тачки на ЗСУ, щоб було краще зрозуміло, чому Мартин Брест відмовляється зі мною далі обкатувати автівки.

Нудне, довге, але 18+, бо з матюками, ще й цицьки є, але не ті, що Ви могли подумати.

Якщо серйозно, цього разу основну увагу ми приділяли автівці 5/42 - Mitsubishi L200, яку позавчора передали у війська, а саме на 68 єгерську бригаду.

Машиною супроводу був Ford Ranger 4/42, призначений для 71 єгерської, і який, я сподіваюсь, нарешті, цього тижня поїде на фронт (подекуди армійська бюрократія вражає), бо він був готовий ще минулого тижня.

Подібні об’їзди машин прекрасно виявляють їхні слабкі місця і дозволяють швиденько доробити їх тут, в цивілізації.
Не пам’ятаю чи писав, але після минулої обкатки у Форда потік сальник заднього мосту.
Після нинішнього тест-драйву до обох автівок жодних зауважень після огляду на підйомнику не було.

Від імені усієї команди я дякую Вам за те, що даєте змогу знаходити хороші машини, якісно їх ремонтувати і грунтовно їх перевіряти.
Нам не соромно за жодну з переданих автівок.
(До речі, сьогодні телефонував ГУР, якому передавали 8/42 і ще раз Вам усім красно дякував).

Загалом, не витрачайте час на кіно і лягайте спати.
З поточним станом справ проєкту, нагадаю, можна ознайомитись тут.

https://docs.google.com/spreadsheets/d/1cKesJl5vFXJV5-SadywJIAyVR0CD6d4M5xBZwFaxXTY/edit#gid=0

Костянтин Бакуемський, Лисенко Віталій, Мартін, Оксана Бондарь, дякую за допомогу в реалізації проєкту.

Майте тиху ніч.

Штош, це сталось.
Після відповідних змін у законодавстві і появи опції "добровільної" відмови від наукового ступеня (добровільної - в лапках, бо все ж під тиском громадськості, яка віднайшла в наукових роботах плагіат), Міністр освіти і науки України Оксен Лісовий [1] та ще й Голова Комітету Верховної Ради України з питань освіти, науки та інновацій Сергій Бабак [2] першими відмовились від своїх наукових ступенів.

Можна довго, яскраво та абсолютно справедливо (тричі підкреслено) писати саркастичні коментарі з цього приводу, але як я і писав 21 березня [3], така думка у мене і лишається:

"... Шахраї нас спеціально поставили в таку дихотомію вибору, щоб одні виглядали непоступливими борцями за академічну доброчесність і не допомагали новому міністру на посаді, а інші - виглядали жалюгідними пристосуванцями, які на плагіат у своїх готові закрити очі.
...
Що робити?
А що можна зробити, коли умови заздалегідь створені безальтернативні?
Отут якраз міністр і міг би себе проявити, якби у випадку підтвердження плагіату, Лісовий відмовився від ступеня і протягнув таки зміни в законодавство, щоб тих ступенів можна було б позбавляти.
"Паперових" науковців на печерських пагорбах в рази б поменшало..."

Так і сталось.

Що в сухому залишку?

По-перше, співати оди Міністру чи будь-кому за то, що відмовився від ступеню - точно не варто. Якби не було проблем з плагіатом, тобто крадіжки чужих ідей, то і ситуації цієї б не виникло.
Так, на фоні решти, хто вкрав і не повернув, наче і молодець, але ж це все одно ганьба.
Можна було просто не красти, еге?

По-друге, звісно, закон зворотньої дії не має, тому логічно було б, аби кожен, хто повертає диплом назад, добровільно перераховував усі отримані надбавки за наукові ступені, скажімо, на фонд відновлення наукової інфраструктури.
Нагадаю, що доплата за науковий ступінь починається, якщо не помиляюсь, від 15% від окладу.
Зважаючи на оклади, наприклад, суддів по кілька сот тисяч гривень, за роки несправедливо отримуваних надбавок (з коштів платників податків!) накопичилася сума, на яку можна відновити пошкоджену інфраструктуру на раз-два.

По-третє, радіти все ж варто, бо суспільний резонанс таки має якийсь вплив, чого не було, скажімо, в часи Лептонівни, де викривачам плагіату відверто "сцяли в очі", а псевдонауковці подавали до суду на викривачів їхньої маячні.
І тут слід згадати неймовірний внесок дуже скромної людини Oleg Smirnov, який першим опублікував розслідування про доробок пана Оксена [4], та усієї спільноти Дисергейту, які роками (роками!) системно воюють з академічною недоброчесністю.
Спробуйте роками доводити суспільству, що повітряні млини - це навіть не млини, а справжні дракони (що потім і підтверджується), і уявіть, наскільки це відчайдушні люди.
Svitlana Vovk і всій команді таємних причетних, дякую.

Також передаю палкий привіт усім дивним людям, які звинувачували науковців-викривачів у роботі на Кремль-путіна-рептилоїдів, бо посміли наїхати на патріота, що воював.
Шо Ви там? Шо з лицем? Коментарі-вибачення будуть?
Нагадаю, що у зв'язку з міністерською історією, вченому Viktor Begun сипалися погрози [5].

Що далі?
А далі, все те саме, що я писав [3]:
"...Правда ж в тому, що Лісового не можна рівняти до Шкарлєта взагалі.
Але і правда в тому, що саме по собі призначення Лісового на посаду отак зі старту не обіцяє розквіту освіті і науці.
І індульгенцій в очах наукової спільноти через "хорошість" теж бути не може.
...
А сваритися і розділятися точно не варто.
Чи міністр "чорт" чи "свята людина" стане ясно дуже скоро.
Тож подумайте, як далі ламатимете списи, якщо вже зараз ви одне одного перебанили.
Більше мені нічого додати."

Хоча є що.
Чекаємо дій по ректорам-корупціонерам, бо шось дуже довго нічого не відбувається.
Плюс особисто мені хотілося б, аби за Міністром та Головою комітету пішов табун заяв про добровільну відмову від решти, хто відчуває, що дарма "захистив" дисертацію.
І щоб слово "вчений" за своїм змістом все більше відповідало реальності.

Майте гарний день.

1.

https://www.facebook.com/oksenlisovyi/posts/pfbid0woW4cUX2hwahTVxMYxiw5METwV2mfAPDakJpBHbGGCXdHHYoebcsiaiodWefyd9Ql
2. https://www.facebook.com/GazetaSvit/posts/pfbid02NWzZsTXgedjTBTkqaW3ZEQpNYBGGCRvUKvZaxhrvd6FHE1bQ3k71iq66qpy5jB5Vl
3. https://www.facebook.com/senenkoanton/posts/pfbid0NYxeEL1nnhmsBsjWNEbF6BQujQr9xne1Rsj6b1ZJNqmdo98xMqBAMzwaGNXNtKeql
4. http://false-science.ucoz.ua/news/tju_i_tut_te_same/2023-03-20-126
5. https://www.facebook.com/senenkoanton/posts/pfbid02eFE2SLq9KVNua5CDTMkPYLv4BzhJUxr3eitup5UKJsJWMLtgZXG3Mk2N31jwwayGl

Знаєте, бувають вечори, коли треба зануритися в читання науково-популярних статей.
Зануритися, щоб не вити від відчаю.
Три ж дні тому, я запостив дайджест наукпоп новин [1], в якому першим номером вставив шикарне інтерв'ю з генетиком Адамом Радерфордом [2]. Про відсутність гену алкоголізму чи свободолюбства.

Автором цього інтерв'ю був - саме БУВ - журналіст та боєць ЗСУ Evheny Osievsky.
Євгеній загинув під Бахмутом.
Сьогодні з ним попрощалися [3]
І я лише диву даюся, як він встигав тримати зброю у руках, та ще й писати науково-популярні статті.
Бо писав він для журналу Куншт дуже і дуже багато.

Власне, мені здається, що найкращим вшануванням пам'яті захисника, буде перейти за цим посиланням https://www.facebook.com/kunsht/posts/pfbid0RPecwBo2cX7shzU1reBisFeiGLyLLtYrYsu7Z64WSY6rBFXnTkCsXToLHp1LsjR4l, де зібрані найкращі (але не всі) статті Євгенія, та погортати їх.

Тим більше, що вони цікаві.
- Поллі і Ґаладріель, або як вчена написала наукову статтю зі своєю собакою
- Племена атомної бомби
- Як у нелюдських умовах добувають сировину для технологічних пристроїв
- Плацебо-парашути і доказова медицина
- Конкістадор брудних панчіх: дослідження Левенгука
та інші.

Але й це не все.
Також пропоную звернути увагу на допис Oleksiy Boldyriev, що також присвячений загибелі популяризатора науки
https://www.facebook.com/oleksiy.boldyriev/posts/pfbid02kUvsip9ovBzcbf6cbqYkg8gnFy9xBLTa3zrzDqKutUX76oN7mZXz3oCKKeXr3QRLl

Там він викладає цікаву історію про те, як паралельно прямо зараз російського популяризатора наукі Алєксандра Панчіна чомусь не пустили в Молдову і він скиглить на всі соцмережі.
Олексій дуже грунтовно базує, чому росіяни щиро не усвідомлюють проблем в своїй поведінці та чому російські "ліберали" (всі) закінчуються хто на українському, а хто на молдавському питаннях.

Якось так.

Якщо ж захочете фінансово підтримати маму Євгенія - Вам сюди [4].

Майте тиху ніч.

1. https://news.1rj.ru/str/mouselab/5129
2. https://kunsht.com.ua/genu-religijnosti-alkogolizmu-chi-svobodolyubstva-ne-isnuye-intervyu-z-genetikom-adamom-raderfordom/
3. https://suspilne.media/491746-u-kropivnickomu-poprosalisa-z-evgeniem-osievskim-ta-denisom-tupcienkom-aki-zaginuli-na-vijni/
4. https://www.facebook.com/yarkovach/posts/pfbid02fw5WJQMQpLuDgwseWFA5Q2nr5nHbVq98v6WhYiLAtqtRMsqhwRQpYbMt6mkz5zhdl

Ретроспективно оцінюючи реформу науки, що трапилася в країні в 2015 році, дуже тішить історія з Національним фондом досліджень України.
Він, здавалось, одночасно втілив запит як широких верств суспільства до української науки, щоб гроші ходили за вартісними дослідженнями у вигляді грантів, так і українських науковців, які хотіли отримати конкурс наукових проєктів без договорняків (як внутрішньогалузевих, так і загальнодержавних).

Зважаючи на реалії бюжетного законодавства (наглухо відбитого на всі сторінки бюджетного кодексу, що в країні є святішим за Біблію), казначейських правил і мінфінівських вимог, за роки свого існування НФД продемонстрував головне - сталість свого розвитку.
Не завжди ідеальний і вимушений "ходити поміж краплями" придуркуватих законодавчих обмежень, фонд примудрився бути керованим вченими, працювати для вчених, сформувати пул експертів, в т.ч. закордонних, оточитися наглядовою радою з людей з бездоганною репутацією.
І вигребти найскладніший 2022 рік, увійшовши в 23-й з купою міжнародних угод на фінансування.

Я не знаю, як буде далі, бо, наприклад, екс-міністр шкарлєт двічі намагався Фонд фактично знищити, а ми ж пам'ятаємо, звідки шкарлєт виліз і хто за нього "вписувався".
Плюс у не дуже розумних людей при владі постійно виникають ідеї впроваджувати 3-річні програми оцінювання ефективності дослідження чорних дір і темної матерії (сарказм, але на основі реальних подій. Просто неясно, як ту ефективність рахувати - ділити бюджети на масу дір чи суми мас худеньких тіл дослідників чи дослідниць).

Але, тим не менш, НФД продовжує свою діяльність.
Гребе, що той паровозик, який зміг.

Особисто для мене Нацфонд втілює інституційну сталість втілених реформ і символізує собою надію на позитивні зміни в принципах розподілу фінансування української науки у майбутньому.
Головне - я бачу в ньому конструкцію, яка є концептуально вірною і яку можна та потрібно покращувати.
Тобто НФД точно не є героєм анекдоту про "місце прокляте".

Власне, у цьому нарисі від чудових Олексія Колежука та Світлани Арбузової коротко змальовано історію виникнення фонду, принципи його діяльності, пройдений шлях та проблеми, що дурять світлі головни українських науковців.
Хороший такий прапорець в літописі української науки.
https://www.pravda.com.ua/columns/2023/06/1/7404802/

Національний фонд досліджень України, греби далі, будь ласка.
Ольга Полоцька, моя повага за невтомність.

Також традиційно передаю вітання усім почварам, що облизували шкарлєта.
Шо Ви? Шо з лицем?

Майте тиху ніч.

Феномен волонтерського руху сам по собі є ознакою неймовірної звитяги та консолідації суспільства в часи великих випробувань.
Але, одночасно, будьмо відвертими: кожен волонтер в Україні є печаткою на документі, що засвідчує неспроможність державних інституцій вигрести проблеми самостійно.
Причому ця неспроможність підтверджується явочним чином, незалежно від того, чи згодні з цим українські чиновники, міністри фінансів, очільники оборонних відомств або податкових органів.

Якщо волонтер з’явився - це означає, що на його послуги ВЖЕ виник запит.
Це означає, що держава в обличчі багатосоттисячного чиновницького апарату та мільйонсторінкових бібліотек законодавства - виявилася безсилою.

І люди звернулись до засобу останньої надії - до волонтера.
Як звертаються до вогнегасника, коли остаточно і безповоротно порушені правила протипожежної безпеки.
Адже Ви не зможете зачитати пожежі правила ТБ і не накладете на неї штраф.

Звинувачувати когось у такому стані речей настільки ж безглуздо, наскільки марно просити росіян бути гуманнішими.
Так склалось, бо таким був суспільний договір усю історію української незалежності: одні касти пи..дЯть і пИ...дять, а інші - обирають їх більшістю голосів на виборах, увірувавши в черговий популізм.
І коли на обрії постає реальна загроза вільній і демократичній українській державі (хай дуже інфантильній і незрілій, але таки своїй та рідній) - добровольці штурмують військкомати, а старі іржаві буси, випльовуючи давно зношеними дизельними двигунами хмари синього диму, прямують у бік лінії фронту.

І везуть вони в собі все: на початку вторгнення - від шкарпеток до гвинтівочних куль, нині - дрони, оптику, високотехнологічні приблуди, масксітки.
Плюс каравани пікапів та джипів, якими держава не була здатна, не здатна і не буде здатна забезпечити війська.
Держава системно не бачить цих проблем, але державу і чиновників ніхто не питає, бо пікапи, дрони, оптика і шкарпетки воюють.
Як кажуть, дякуємо, що державою заправляються танки, працює ППО та приїздять снаряди, все решта - ми [суспільство] заткнемо дірки і підтримаємо.
Бо так склалось.
А всі - абсолютно всі - звільнені території у великій мірі є такими саме через то, шо широкопрофільна гума праворульного іржавого корча, координованого весільним дроном, підім’яла під себе російського Ваньку.

Наче все зрозуміло і гармонійно.
Наче не потрібно сваритися, а треба працювати разом на перемогу.
Ми всі дорослі люди і мали б просто системно розвивати інституційну спроможність держави, щоб на волонтерів запиту не було взагалі.
Щоб коли погоріла форма і трусєля - норми матеріального забезпечення дозволяли отримувати необхідне у найкоротші терміни.
Щоб розбавлена водою армійська соляра не вбивала форсунки дизельних двигунів, а війська були насичені пікапами так, як у наче “тупих росіян” вони насичені УАЗиками, Тиграми та Рисями.
Щоб були не потрібні “весільні” дрони, бо у нас були б свої армади умовних “орланів”.
Щоб тепловізори видавали в бригаді чи батальоні разом із саперною лопаткою і фільтром для води.
Щоб… щоб… щоб.
І я вірю, що колись так буде.

Але ж зараз…
Але ж зараз яка, курва, прірва…
Яка ж, твою дивізію, прірва, між чиновником, що пропонує обкладати податком в 20% волонтерські збори, і нічним повідомленням в волонерському чаті:

“Добрий день, Антоне. Мене звати Марія…Прочитала про проєкт 42 тачки для ЗСУ. Справа в тому, що мій чоловік з перших днів пішов в ЗСУ, зараз знаходиться Запорізькому напрямку. Хлопці своїми силами придбали декілька авто, але зараз їх підрозділ потребує автомобіль високої прохідності. Що потрібно зробити, щоб долучитись до проєкту?”

Чиновник в своєму спокійному печерськопагорбному світі ігнорує реальність, де бійці самі скидаються на машини і амуніцію та на той факт, що люди донатять на авто по 20-50-100 гривень з кожної своєї невеликої зарплатні, попри зростаючі ціни в магазинах.

І цей же чиновник абсолютно спокійно закриває очі на те, що зараз, під час війни, державні міністерства і відомства намагаються закупити шикарні жоповози (саме від російського слова “жопа”, бо “дупа” - не передає увесь масштаб сюрреалізму);