Раночку!
42 тачки на ЗСУ тягнуть ще дві машини у війська - 4/42 «Фізик» на 71 єгерську та 6/42 на 5 штурмову.
Дякуємо за підтримку.

Автівка 4/42 - Форд Рейнджер «Фізик» - щойно передано у війська.
Акти-здав-прийняв-подпісь-пічать.
Звіт напишу згодом, а поки тримайте життєствердне відео від Костянтина Бакуемського.
І майте гарний день.

Тачка 6/42 передана у 5 окрема штурмова бригада.
Дякуємо Вам за підтримку.

І якби не Євгенія Богославська, я б і не знав, що Volkswagen Transporter може так фантастично виглядати.
Всі звіти - завтра.

Майте тиху ніч.

Коли сірий Ford Ranger для 71 єгерської бригади заїхав на ремонт, над його власним іменем я думав якусь пікосекунду.
Фізик.
Пам’яті Володимира Федорова, співробітника відділу фізики біологічних систем Інституту фізики НАН України, який 10 березня 2022 року взяв до рук зброю саме в цій бригаді, а 15 березня 2023 року загинув у бою під Авдіївкою.

“Спеціалізувався на розробленні програмного забезпечення, обробці й аналізі біологічних структур і об’єктів, методах комп’ютерного зору, штучному інтелекті, інтегрованих інформаційних системах. Володимир Федоров брав активну участь у створенні пристрою для виявлення поточних змін новоутворень і уражень на шкірі для онкодерматології, косметології та хірургії, був серед авторів патенту «Спосіб обробки і аналізу зображень об’єктів біологічної природи».”

Оцей опис в минулому часі на сайті Національної академії наук України дуже боляче читати.
https://www.nas.gov.ua/UA/Messages/News/Pages/View.aspx?MessageID=9934
Росіяни ніколи не будуть пробачені.

Авто 4/42 уже у військах і тут варто подякувати усім колегам Володі, науковцям Академії, а особливо Semen Yesylevskyy та Олені Гнатюк, які і окремо збирали кошти на машину 4/42 для проєкту 42 тачки на ЗСУ, і пакували авто смаколиками. Незмінні шини BF Goodrich - від таємної київської родини.
Система вимкнення стопів і ліхтарів заднього ходу.

Хай служить.
Дякую Ігор Кравчишин за допомогу з пошуком машини і окремо з пошуком дуже дефіцитної запчастини до неї.

А з жовтим течиком вийшло трохи інакше.
Він же не мав власного імені.
Звичайний моноприводний Volkswagen Transporter - машина 6/42 - що заїхав на СТО на лафеті, бо мав проблеми зі зчепленням, і який я особисто повертав на доопрацювання через питання до гальм і роботи паливної системи.

Бус - він і в Африці бус.
Яке ім’я? Ви про що?
Аж сьогодні вранці пише мені 5 окрема штурмова бригада, куди він заїхав на службу:

“Бажаю козацького! “Жовток” вже поїхав на перше бойове завдання в...”

“Жовток”. Он воно як.

Ось і отримав бусик собі прізвисько.
Дякую Alex N Alex Noyt за допомогу з пошуком і ремонтом машини.

Також прикріпляю для покращення настрою відео тернистого шляху Жовтка від евакуатора до штурмової бригади.

А ще ми передали бійцям 5 ОШБр свіжу випічку від Надія Чорноморець, маскувальні стрічки на зброю від родини Казанцевих і передачку зі смаколиками від родини Aleksandra Voloschuk (з коробки якої трохи насіння і кави перепало також 241 бригаді та підрозділу Нацполіції).

Дякую їм і дякую Костянтин Бакуемський, Оксана Джастми за допомогу в перегоні машин, Лисенко Віталій за пальне, Оксана Бондарь за обкатку Жовтка, а Svetlana Arbuzova за машину супроводу.
Дякую СТО Автокомп Сервис за незмінну увагу до деталей.

Дякую усім Вам, що підтримуєте.

Якщо матимете бажання задонатити - реквізити в кінці посту.
Але я нагадаю, що паралельно з донатом Ви маєте змогу взяти участь у розіграші цінних призів від нас Мартіном Брестом.

Тому, перш ніж перекидати кошти, почитайте правила тут https://www.facebook.com/senenkoanton/posts/pfbid0eBqu5vozrG5qNZSn3DSnPaLTHCppv 1V4hZVqntUeWfXrPsL21TmoA1mzT3fN9Fbzl

Зі станом справ по проєкту “42 тачки на ЗСУ” можна ознайомитись в таблиці:
https://docs.google.com/spreadsheets/d/1cKesJl5vFXJV5-SadywJIAyVR0CD6d4M5xBZwFaxXTY/edit#gid=0

Але коротко поки так:
Але коротко так:
1/42 - Nissan Patrol - 241 бригада - в ремонті.
2/42 - Mazda BT-50 - 241 бригада - передано в війська.
3/42 - Volkswagen Transporter T4 - 65 бригада - готовий до передачі у війська.
4/42 - Ford Ranger - 71 єгерська бригада - передано в війська.
5/42 - Mitsubishi L200 - 68 єгерська бригада - передано у війська.
6/42 - Volkswagen Transporter T4 - 5ОШБр - передано в війська.
7/42 - Nissan X-Trail - ГУР - в ремонті.
8/42 - Kia Sorento - ГУР - передано у війська.
9/42 - Toyota Land Cruiser Prado - 65 бригада - на обкатці.
10/42 - Mitsubishi L200 - 65 бригада - передано у війська.
11/42 - Volkswagen Transporter T5 - 65 бригада - передано в війська.
12/42 - Mitsubishi L200 - 125 бригада - в ремонті.
13/42 - Nissan Navara - 3ОШБр - в ремонті.

14/42 - 112 Бригада - ведемо перемовини з постачальниками.
15/42 - 119 бригада - підбираємо.
16/42 - 82 бригада - Jeep Cherokee - в ремонті.
17/42 - 112 Бригада - придивляємось.

Якщо хочете просто підтримати проєкт, реквізити тут:
Картка Приват - 5168 7451 0561 4421 (Антон Сененко) PayPal - senenkoanton@gmail.com
Детальні реквізити:
Установа банку - ПриватБанк МФО банку - 305299 Отримувач платежу - СЕНЕНКО АНТОН ІГОРОВИЧ IBAN - UA953052990000026201691360906
Рахунок отримувача - 26201691360906
Валюта картки - UAH
РНОКПП отримувача - 3136215494
Призначення платежу - Поповнення рахунку СЕНЕНКО АНТОН ІГОРОВИЧ, безповоротна фінансова/благодійна допомога ЗСУ)

Принагідно лишаю реквізити Мартин Брест, з яким ми разом реалізуємо проєкт:
Моно: 4441114443028624
PayPal: Oleg.boldyriev@gmail.com
Приват: 4149499371016518

Майте сонячний день.

Сьогодні з щирою насолодою цілий день передивляюся відео, як росіяни в паніці носяться по своїм містам, ховаються в перших-ліпших підвалах, заламують руки, вже розрізняють бавовну по приходам і виходам, питають «за чьто?» і намагаються евакуюватися туди, де їх не чекають, кидаючи майно на поталу мародерам.
Кидаючи все минуле життя і всі сподівання.

Я дивлюся ці відео і усміхаюся.
Мені не соромно і я хочу ще.
Щоб далі, глибше, ширше, столічнєй і мегаполісніше.
Щоб паніка, страх і невизначеність холодними склизькими пальцями пробиралися в душонкі росіян і стискали їхню свідомість до ширини отвору, в який можна забитися, як тарган.

І я згадав.
4 травня 2022 року я написав текст «Я не хочу, щоб росіяни помирали».
Незважаючи на миролюбну назву, фейсбук видалив текст в кілька хвилин, а потім обмежив і мене.
Тому що навіть фейсбук зрозумів, що бувають речі, страшніші за смерть.

Перечитав ще раз.
Як писав - так і стається.
І так буде.
Зацитую в кінці посту.

Дякую повсталим народам колишньої росіі, що знайшли в магазинах зброю і відстоюють кордони нових демократичних республік.

Росіяни мають жити.
І мусять бачити все, шо буде далі на власні очі.

«Я не хочу, щоб росіяни помирали.

Вчора, здається, вперше за три дні я знову почув сирену повітряної тривоги.
Це сталося в парку, біля озера, де гуляло багацько людей - з кавою і морозивом.
Мерзенний звук особливо не змінив поведінку перехожих - хіба всі синхронно матюкнулися і пішли ближче до лісу.

І тут повз промайнули двоє: молодий хлопець з тату на шиї і дівчина, що міцно притискала до себе поснуле немовля.
Вона пригортала його так сильно, наче хотіла розчинити його в собі.
Аби ця мала миша не чула ревіння сирени, сховалася в утробі і була там до мирних часів.

Я дивився на них і думав: я не хочу, щоб росіяни помирали.

Я хочу, щоб вони сиділи у своїх містах і животіли від страху.
Щоб матері в смердючих бомбосховищах на цементних вогких підлогах притискали до себе дітей і з болем в очах спостерігали, як в напівтемряві марнується їхнє дитинство.

Щоб чоловіки тижнями не розуміли, що буде далі, на що сподіватися і що планувати.
Щоб панічно купували гречку, воду, паливо, сірники, свічки, гумові чоботи і горілку.
Багато горілки.
І нею заливали собі очі, аби не чути виття сирен і не бачити, як їхні діти рядочком сплять на підлозі в коридорі чи ванній.

Щоб кожен їхній наступний день був абсолютно ідентичний попереднім - в очікуванні бомбардувань.
Хаотичних, та невідворотних.
Нібито по військовій інфраструктурі, але ж все трапляється на війні.
І от ррррраз - і немає сусіднього будинку чи кварталу.

Щоб вони дихали і не знали, чи їхній будинок не наступний.
Чи їхній подих не останній.
Щоб вони гадки не мали, чи не в останнє притискають до себе своїх дітей та чують їхній сміх.
А, ні, брешу.
Сміх своїх дітей вони припинили чути у перший день, коли вся територія росії опинилася під перманентними ударами.

Я хочу, щоб росіяни уявлення не мали, коли це завершиться.
Чи це середина.
Чи лише початок.
Чи це жахливий кінець, чи таки жах без кінця.

Я хочу, щоб вони страждали.
За всі наші зруйновані маленькі світи - багаті і бідні, здорові і не дуже, з вірою чи без, з планами на Єгипет чи Одесу, з мрією навчити дитину кататися на велосипеді чи відправити в університет.

За всі знищені назавжди всесвіти.
За Бучу, за Ірпінь, Гостомель, Чернігів, Ворзель, Маріуполь, Попасну, Рубіжне.
За всі могили у дворах, особливо за ті, де віднімання дати народження від дати смерті дає в результаті число для пальців на одній руці.

Росіяни мають мучитися.
Невідомістю. Болем. Голодом. Хворобами.

А потім хай помирають.
Від бомб. Ракет. Під завалами власних осель. Від гангрен. Виснаження. Задухи. Спраги. Рук мародерів.

Хай помирають.
Всі, разом.
Хай на їхні місця приїздять китайці, білі ведмеді, інопланетяни… мені фіолетово.
Аби їх - потворних, підступних і, головне, брехливо-самооманливих - не існувало на цій планеті.

Дай Всесвіт нам сил це витримати.
Витримати наші втрати і після війни лишитися людьми.