Після цього відеозапису Костянтин Бакуемський вже шукає квитки і тікає городами, щоб його не знайшов Мартин Брест.
Але нас то не стосується, бо ми із Вами просто радіємо, що тачка 19/42 вже пофарбована!
Дякуємо Світлані та Сергію Третьяк за бездоганну колористику - винайшли новий колір (!) - та якісно виконані роботи!

Майте гарний день.

Сьогодні Маркусику виповнилося тли лоцьки.
Другий його День народження, який ми святкуємо не разом.
Коли він їхав, то вмів у вірші і трошечки рахувати. Сам просився на руці і “варив” для мами у каструльці іграшкових жуків, помішуючи їх дерев’яною ложкою.

Нині - лічить до ста, хоч і подекуди після “двадцять дев’ять” каже “двадцять десять” замість “тлидцяти”.
Сам собі обирає зранку одяг.
Каже, що хоче їсти і куди хоче піти.
А на моє традиційне запитання по відеозв’язку, що він збирається вдень робити, традиційно відповідає “глатися”.
Ще смішно… Коли я на парковці СТО показую йому машини і прошу назвати марки, він все правильно говорить: де фольксваген, де мерседес, де рено, опель, тойота, а ота пташечка - то ж мазда.
Я ним пишаюся і пишаюся своєю дружиною та мамою, які роблять з нього ерудовану і допитливу дитину.

Дивлюся на нього.
Наче він той самий, що і 1,5 роки тому, просто вже вміє бігати.
Однак же ж геть інший.

Мені гріх жалітися на обставини.
Головне, що живий і цілий.
Тим не менш, вечорами відверто плавить.

Важко сказати, скільки війна ще триватиме.
Скільки ще загине хороших і, прямо скажемо, найкращих людей.
Неможливо передбачити, якою буде зима.
Скільки родин зруйнується і скільки людей не знайдуть спільної мови після воз’єднання.
То лише час покаже.

Але я вже бачу, що буде зі ставленням українців до росіян у найближчі покоління.
Навіть не до тих мокш, які воюють - всі вони гнитимуть у лісосмугах Півдня, Сходу і Криму, а їхні залишки згорять у вирі майбутньої російської громадянської війни.
А до тих, які живуть своє гнидотне цивільне звичайне російське життя - ходять на роботу, навчання, їздять в кредитних дуповозках, тролейбусах, тусять в москва-сіті, їздять на курорти, пірнають з аквалангом і стрибають з парашутом, ввечері п’ють з друзями вино.
Ті, які ні на що не впливають, внє палітікі і “ви жє панімаєте, ми нічєво нє можєм сдєлать”.

Дочка в свої чотири… п’ять років? досі не можу навчитися визначати вік чужих дітей на око… Так от, дочка мого друга знає, що гірше за росіян на планеті нікого немає.
Натурально. Всі чудовиська в її казках - росіяни.
Син моєї подруги розуміє, що ракети біля його дому падають, прилетівши з росії.
Діти на майданчиках грають танчиками з українськими прапорами і, безумовно, палять російську техніку.

Наступне покоління українців системно всотує, хто є найбільшим ворогом конкретно їхньої дійсності, їхніх мам, тат, братиків і сестричок.

Що б росіяни не робили за 20-30-50 років, їм же не лише згадуватимуть Бучу, Ірпінь, Маріуполь, Бахмут, Вінницю і сьогоднішній Чернігів.
Їм не лише згадуватимуть загиблих зі зброєю у руках тат, мам, сестер і братів.
Вбитих цілими родинами і династіями звичайних людей у власних затишних квартирах.

Діти - майбутні дорослі - чисто інстинктивно, на основі дитячих спогадів, сахатимуться будь-чого, що заявлятиме, що воно росіянин.
Дорослі - майбутні старі, тобто ми - ніколи не пробачать загиблих рідних, друзів і вирвані з душею і серцем роки звичайного людського розміреного життя.

Так буде і інакше бути не може.

Сьогодні багацько з Вас просто з самого рання привітали мене з Днем народження Марка.
Цим Ви мене відверто здивували. Я ж нікому не казав.
Дякую Вам.
Дехто передав йому подарунки.
Я йому все на камеру показав. Він вже хоче “глатися”, але все буде згодом. Теж Вам дякую.

А так…
Я люблю повторювати, що найкраще, що може трапитися в житті людини - це стати науковцем.
Але ні.
Найкраще - це стати татком.

Бережіть своїх дітей.

Ну, і традиційне відео 1,5 річної давнини.
З лютого 2022 року.
Дякую Абабагаламазі за їхній Всесвіт.

Майте тихий вечір.

Раночку.
«Тачка» 24/42 прямує на Херсон.
Підтримуйте будь-яких волонтерів та фонди, яким довіряєте.
Лють має бути холодною і продуктивною.
Майте гарний день.

Логіки нема (с) Мартін Олегович Брест

- Так а ви ті фото куди виставлятимете?
- В фейсбук…
Боєць примружив одне око, подивився чомусь навкруги і сказав:
- Нє, тада мене не нада фотографіровать. В мене рідня на окупованій території.

Я кивнув і подивився на сонце.
Пекуче херсонське сонце було в зеніті і, здавалося, від нього навіть тіні потікали в затінок же дерев.

«Як вони витримують в броніках і касках?», - майнуло в голові, - «в мене вже труси мокрі…».

Командир, що тим часом по-хазяйські оглядав переданого човна, задоволено цикнув і підійшов, простягуючи долоню:

- Дякуємо вам. Човни нам дуже треба. Дуже. Як повітря. Вони тут довго не живуть. Вибивають на раз-два.
- А шо, міни?
- Та які міни, - підійшов третій боєць, на ходу закидуючи на спину автомат і стираючи піт з лоба, - дрони камікадзе. Он на днях трьох наших розвідників поклали. Потонули.
- Та, правда, - кивнув командир. - Ми ж до п..дарів щодня навідуємося нині. Треба працювати. А без човнів - як?

Ми відчепили важкезну лафєту від мого буса і вчотирьох підтягнули її до древнього 469-го УАЗа.

- І як оце… їздить?
- Так а шо робити. І то позичили. Транспорту немає. Моїм саперам треба л200, по-хорошому… А доводиться ганяти цей металобрухт.

На цій фразі боєць з ріднею на окупованій території почав голосно, але не злобливо обурюватися. Очевидно, що саме завдяки йому цей древній агрегат тримався купи.
Двоє інших воїнів заіржали, наче коні, і почали ляскати того по спині, щоб не ображався.

- До речі, нашим саперам треба щупи. - продовжив автоматник, - П..дари ж всі болота помінували. Міношукачі - до сраки. То ми на камери чи при начальстві міношукачами щось робимо, а так - тільки щупи, немагнітні.
- У мене немає… Але я знаю, в кого є. Спитаю.
- Дякуємо. Взагалі, а як вам за човна подякувати?
- Та як з бійцями запишете відео біля човна з подякою народу України і нашому проєкту - то досить буде. І акти зробіть.

Я подивився на сонце в зеніті і пустив двигун.
Розмірений гуркіт німецького дизеля відправляв у дзеркала заднього виду випалені херсонські степи, ятки з кавунами і динями та то там, то тут - камуфльовані жигулі і євробляхи.
«Божечки, у них шо човнів, що машин нема…».

На шикарній бетонці н14 зупинився біля БМВ 3-ї моделі в кузові універсал на бляхах та гольфа 4-го покоління. Теж на єврономерах.
У баварця було піднято капот і троє бійців завзято порпалися у шлангах та дротах.

- Допомогти?
- Та тут… Антифриз машина випльовує. Ми його заливаєм, а вона його випльовує. Шось в цьому місці (тицяє) відпало.

Я глянув на підкапотний простір машини, дістав телефон, зробив знімок і відправив хлопцям на СТО.

- Зара може нам пояснять, що тут можна зробить.

А поки я кинув оком на сонце, що почало повільно падати до горизонту і дістав хлопцям з автомобільного холодильника Сваляву і Пепсі. Стало веселіше. Принаймні мені.

Можна дивуватися, але ми впоралися ізолєнтою (чорною), відрізком шприца, що в мене завалявся, і стяжками для рук, які у мене чомусь теж виявилися з собою.
Баварець заторохтів.

- Давайте, я вас супроводжу. Мені теж в бік Кропивницького. Раптом що - смикну.

Чи-то ремонт виявився якісним, чи-то літера М на задній ляді була не просто так, але бійці летіли під 140 кілометрів на годину.
Звісно ж, я не порушував швидкісний режим - ти шо ти шо - але намагався від них не відставати.
БМВ чаділа страшенно чорним димом і, якщо чесно, було схоже, що на ній летять якісь відчайдухи, що втекли з пекла усім чортам на зло.
А воно ж так і було…

Я кинув оком на сонце, що хилилося до горизонту, і подумав, що дуже люблю цих людей.
З ними якось все просто і зрозуміло.
У них все реально і чесно.
Наче ковток свіжого повітря.

Бо поки задушливий Київ робить вигляд, що на фронті є все - від лопат і човнів до пікапів і щупів сапера; поки міністр просить платників податків донатити волонтерам на дрони; поки мер занедбаного міста хвалиться усуненням просідання бруківки на мільйони гривень; поки якісь чиновники погоджують сотні лямів на будівництво дороги до курортів; поки білопальтові експерти-економісти авторитетно пояснють, чому все це ніяк змінити не можна - складається враження, що це в тебе їде дах.
Що це у тебе кукуха попливла, а не країна чітко поділилася навпіл - на тих, хто робить все, щоб перемога сталася і нормальне життя повернулося швидше, і тих, хто вже живе нормальним життям і пояснює першим, що все складно. І що то наші західні партнери - мерзотники, бо чогось не дали. А ми самі - цілком адекватні, хоча ні човни, ні машини купити не можемо. Ні-ні. Дайте ще асфальту.

Але ні. Тут, з хлопцями, розумієш, що у тебе з головою все ок.
Треба ще одного човна і ще один пікап.
І щупи.

Логіки нема.

Ми передали із Вами на фронт тачку 24/42 - човен Powerboat з двигуном, ехолотом, лафетою і купою супутнього приладдя.
Передали завдяки Вам і завдяки внеску таємної родини пана Романа.
Посилка зі смаколиками - від таємних родин Олени та Катерини. Камуфльована стрічка на зброю - від родини Казанцевих. Книга Дугласа Адамса - від Олексія Ігнатенка.

Дякую Вам від себе, від Мартин Брест та від імені Сил оборони.

І поки Ви ставите собі питання, чому Україна отримає від Нідерландів саме 42 літаки, коротко підсумуємо результати проєкту 42 тачки на ЗСУ станом на зараз:

1/42 - Nissan Patrol - 241 бригада - в ремонті.
2/42 - Mazda BT-50 - 241 бригада - передано в війська.
3/42 - Volkswagen Transporter T4 - 118 бригада - передано в війська.
4/42 - Ford Ranger - 71 єгерська бригада - передано в війська.
5/42 - Mitsubishi L200 - 68 єгерська бригада - передано в війська.
6/42 - Volkswagen Transporter T4 - 5ОШБр - передано в війська.
7/42 - Nissan X-Trail - ГУР - передано в війська.
8/42 - Kia Sorento - ГУР - передано у війська.
9/42 - Toyota Land Cruiser Prado - 65 бригада - передано у війська.
10/42 - Mitsubishi L200 - 65 бригада - передано у війська.
11/42 - Volkswagen Transporter T5 - 65 бригада - передано в війська.
12/42 - Mitsubishi L200 - 125 бригада - передано в війська.
13/42 - Nissan Navara - 3ОШБр - передано в війська.
14/42 - Mitsubishi L200 - 112 Бригада - передано в війська.
15/42 - Ford Ranger - 119 бригада - передано в війська.
16/42 - 82 бригада - Jeep Cherokee - передано в війська.
17/42 - 112 Бригада - Mitsubishi L200 - в ремонті.
18/42 - 82 бригада - Jeep Cherokee - передано в війська.
19/42 - 116 ОМБр - Nissan Navara - готова до передачі у війська.
20/42 - 43 ОМБр - Mitsubishi L200 - перегон в Україну.
21/42 - 67 ДУК - наче знайшли.
22/42 - 120 бригада ТрО - Nissan Navara - ремонт.
23/42 - 78 ПСП - Mitsubishi L200 - скасування перегону, заміна машини на іншу.
24/42 - 124 бригада - човен Powerboat - передано у війська.
25/42 - 65 бригада - наче знайшли
26/42 - 124 бригада - шукаємо
43/42 - 61 бригада - ремонт

Вся ситуація тут https://docs.google.com/spreadsheets/d/1cKesJl5vFXJV5-SadywJIAyVR0CD6d4M5xBZwFaxXTY/edit#gid=0

Дякуємо, що рухаєте світ.
Дякуємо, що даруєте свободу гнучко, оперативно та якісно допомагати Силам оборони.

Якщо хочете підтримати проєкт, реквізити тут:
Картка Приват - 5168 7451 0561 4421 (Антон Сененко)
PayPal - senenkoanton@gmail.com
Детальні реквізити:
Установа банку - ПриватБанк МФО банку - 305299
Отримувач платежу - СЕНЕНКО АНТОН ІГОРОВИЧ IBAN - UA953052990000026201691360906
Рахунок отримувача - 26201691360906
Валюта картки - UAH
РНОКПП отримувача - 3136215494
Призначення платежу - Поповнення рахунку СЕНЕНКО АНТОН ІГОРОВИЧ, безповоротна фінансова/благодійна допомога ЗСУ)
Принагідно лишаю реквізити Мартин Брест, з яким ми разом реалізуємо проєкт:
Моно: 4441114443028624
PayPal: Oleg.boldyriev@gmail.com
Приват: 4149499371016518

Майте тихий вечір.

P.S. Так, на світлині херсонські кавуни і дині. Щоб поїхати звідси без них - треба не мать душі.

Шановні, якщо Ви хочете, щоб Ваші діти відчули смак природничих наук та паралельно у невимушеному форматі дізналися про науку цукерковаріння, науку яблучного джему та науку морозива, то слухайте сюди.

Моя хороша подруга Інна Дьоміна минулого року розробила цікавезний онлайн-курс "Наука на літо", де примудрилася поєднати наукові факти і суть наукового пізнання з цікавими дітям речами - цукерками, джемом тощо.
Ажіотаж був такий, що їй довелося робити кілька сесій цього курсу, бо фізично охопити усіх бажаючих вона не могла.

І... трам-пам-пам... тримайте повторення цього курсу (у дещо скороченому форматі).
Триватиме він щодня з 28 по 30 серпня.

Для участі у курсі є лише дві умови:
1. Інна вирішила своєю діяльністю підтримати наш проєкт 42 тачки на ЗСУ, і тому "вхідним квитком" на курс буде будь-який донат нам. Хоч гривню. Бо, підкреслю, що малих донатів не буває, а гривня до гривні - от тобі вже і лампочка в покажчики поворотів. Або шматочок вогнегасника. Чи троса. Чи кардана.
2. Потрібна реєстрація з 18 по 27 серпня.

Тож не баріться і, будь ласка, розкажіть про таку можливість батькам, чиїм дітям то може бути цікаво.
Всі деталі та нюанси Інна описала тут

І ще, на знак подяки Інні та її ініціативі з радістю повідомлю Вам наступне.
Інна є засновницею приватної школи Dominion.School.
Хороша школа, в якій я, м'яко кажучи, знаю більшість вчителів.
Нині там триває набір, в т.ч. на офлайн-навчання.
В школі є повноцінне бомбосховище (оце дожилися... основний елемент в навчанні тепер).

Тому якщо цікавить - теж звертайтесь до Інни.

Майте тиху ніч.

Коли мені Костянтин Бакуемський надсилає свої відео з оглядом придбаних нами на Ваші донати автівок, я чогось весь час регочу.
Мені здається, що з нього б вийшов непоганий актор - міміка, борода, інтонації, вимова...
Зрештою, я в країні перша людина, яка отримує ці шедеври.
І це нормальний бонус до волонтерської діяльності.

Штош, гляньте і Ви)
Ранкові зйомки зі звітом про тачку 20/42, що буде переганятися на Київ від кордону, дуже піднімають настрій.
Олексій Маковоз, дяка за підбір пєпєлаца.
Таємним родинам пана Руслана К. та пана Олексія Т. - привіт від 43 ОМБр.
Бійці дуже чекають на цю машину.

Майте сонячний день.

Я не знаю, яким є генетичний код українського народу з початку часів.

Але дух нинішнього моменту вимагає, щоб у ДНК української дійсності було лише дві нитки:

1. Наближають перемогу лише Сили оборони.
2. Фронт є лише один - там, де гинуть наші захисники.

Всі решта думок, напівтонів, ідей, суперечок мають місце бути лише в такому контексті.
Бо контекст важливий. Завжди.

Для мене велика честь втрапити на обкладинку журналу.
Я знаю багатьох, якщо не більшість журналістів НВ, і для мене дуже цінно, що мій скромний внесок, що спирається на плечі тисяч людей - не лишається не поміченим.

Для мене подвійна честь опинитися на обкладинці поруч з самим Генералом Залужним, якому потиснути руку - мрія.
Я тішуся, що я втрапив на обкладинку з серйозними волонтерськими і благодійницькими ініціативами, хоча наш (мій, колег, донаторів) внесок є незрівнянно меншим.
Хоча дуже щирим.

Але контекст дуже важливий, шановні.
І я не можу існувати поза ним.
Перемогу наближають лише Сили оборони.

У мені зараз говорить не якась скромність. Я навіть намагаюсь знайти якийсь позитив, мовляв «о, про нас більше дізнаються і наступну тачку у війська ми купимо швидше».

Мені просто дуже незручно, некомфортно і соромно, якщо чесно.
Я не можу не уявляти того, ЯК на цей заголовок дивитимуться ТІ, кому я надаю машини в рамках волонтерського проєкту.

Мені важлива їхня думка і все, що робиться в країні - пишеться, креативиться, будується, розвивається - має робитися крізь призму їхнього погляду.

Я не знаю, що написано у журналі.
Певен, що багато правильних і цінних речей, але контекст порушено.
Саму суть української дійсності порушено.

Мені не треба слава.
Просто дайте грошей на наступну машину, щоб бійцям стало легше, щоб мій син швидше приїхав додому.
Все.

Вибачте, якщо когось образив.
Але я б дуже хотів, аби з правого боку від Залужного був не я, а вчорашній розвідник з Херсона, який, я сподіваюся, живий і цілий після сьогоднішньої ночі.

Бо на півдні, знаєте, дуже пекучий нині контекст.

Всіх міцно обіймаю.

Апдт. Редакція НВ повідомила, що змінила обкладинку. Це правильно.