Раночку.
«Тачка» 24/42 прямує на Херсон.
Підтримуйте будь-яких волонтерів та фонди, яким довіряєте.
Лють має бути холодною і продуктивною.
Майте гарний день.

Логіки нема (с) Мартін Олегович Брест

- Так а ви ті фото куди виставлятимете?
- В фейсбук…
Боєць примружив одне око, подивився чомусь навкруги і сказав:
- Нє, тада мене не нада фотографіровать. В мене рідня на окупованій території.

Я кивнув і подивився на сонце.
Пекуче херсонське сонце було в зеніті і, здавалося, від нього навіть тіні потікали в затінок же дерев.

«Як вони витримують в броніках і касках?», - майнуло в голові, - «в мене вже труси мокрі…».

Командир, що тим часом по-хазяйські оглядав переданого човна, задоволено цикнув і підійшов, простягуючи долоню:

- Дякуємо вам. Човни нам дуже треба. Дуже. Як повітря. Вони тут довго не живуть. Вибивають на раз-два.
- А шо, міни?
- Та які міни, - підійшов третій боєць, на ходу закидуючи на спину автомат і стираючи піт з лоба, - дрони камікадзе. Он на днях трьох наших розвідників поклали. Потонули.
- Та, правда, - кивнув командир. - Ми ж до п..дарів щодня навідуємося нині. Треба працювати. А без човнів - як?

Ми відчепили важкезну лафєту від мого буса і вчотирьох підтягнули її до древнього 469-го УАЗа.

- І як оце… їздить?
- Так а шо робити. І то позичили. Транспорту немає. Моїм саперам треба л200, по-хорошому… А доводиться ганяти цей металобрухт.

На цій фразі боєць з ріднею на окупованій території почав голосно, але не злобливо обурюватися. Очевидно, що саме завдяки йому цей древній агрегат тримався купи.
Двоє інших воїнів заіржали, наче коні, і почали ляскати того по спині, щоб не ображався.

- До речі, нашим саперам треба щупи. - продовжив автоматник, - П..дари ж всі болота помінували. Міношукачі - до сраки. То ми на камери чи при начальстві міношукачами щось робимо, а так - тільки щупи, немагнітні.
- У мене немає… Але я знаю, в кого є. Спитаю.
- Дякуємо. Взагалі, а як вам за човна подякувати?
- Та як з бійцями запишете відео біля човна з подякою народу України і нашому проєкту - то досить буде. І акти зробіть.

Я подивився на сонце в зеніті і пустив двигун.
Розмірений гуркіт німецького дизеля відправляв у дзеркала заднього виду випалені херсонські степи, ятки з кавунами і динями та то там, то тут - камуфльовані жигулі і євробляхи.
«Божечки, у них шо човнів, що машин нема…».

На шикарній бетонці н14 зупинився біля БМВ 3-ї моделі в кузові універсал на бляхах та гольфа 4-го покоління. Теж на єврономерах.
У баварця було піднято капот і троє бійців завзято порпалися у шлангах та дротах.

- Допомогти?
- Та тут… Антифриз машина випльовує. Ми його заливаєм, а вона його випльовує. Шось в цьому місці (тицяє) відпало.

Я глянув на підкапотний простір машини, дістав телефон, зробив знімок і відправив хлопцям на СТО.

- Зара може нам пояснять, що тут можна зробить.

А поки я кинув оком на сонце, що почало повільно падати до горизонту і дістав хлопцям з автомобільного холодильника Сваляву і Пепсі. Стало веселіше. Принаймні мені.

Можна дивуватися, але ми впоралися ізолєнтою (чорною), відрізком шприца, що в мене завалявся, і стяжками для рук, які у мене чомусь теж виявилися з собою.
Баварець заторохтів.

- Давайте, я вас супроводжу. Мені теж в бік Кропивницького. Раптом що - смикну.

Чи-то ремонт виявився якісним, чи-то літера М на задній ляді була не просто так, але бійці летіли під 140 кілометрів на годину.
Звісно ж, я не порушував швидкісний режим - ти шо ти шо - але намагався від них не відставати.
БМВ чаділа страшенно чорним димом і, якщо чесно, було схоже, що на ній летять якісь відчайдухи, що втекли з пекла усім чортам на зло.
А воно ж так і було…

Я кинув оком на сонце, що хилилося до горизонту, і подумав, що дуже люблю цих людей.
З ними якось все просто і зрозуміло.
У них все реально і чесно.
Наче ковток свіжого повітря.

Бо поки задушливий Київ робить вигляд, що на фронті є все - від лопат і човнів до пікапів і щупів сапера; поки міністр просить платників податків донатити волонтерам на дрони; поки мер занедбаного міста хвалиться усуненням просідання бруківки на мільйони гривень; поки якісь чиновники погоджують сотні лямів на будівництво дороги до курортів; поки білопальтові експерти-економісти авторитетно пояснють, чому все це ніяк змінити не можна - складається враження, що це в тебе їде дах.
Що це у тебе кукуха попливла, а не країна чітко поділилася навпіл - на тих, хто робить все, щоб перемога сталася і нормальне життя повернулося швидше, і тих, хто вже живе нормальним життям і пояснює першим, що все складно. І що то наші західні партнери - мерзотники, бо чогось не дали. А ми самі - цілком адекватні, хоча ні човни, ні машини купити не можемо. Ні-ні. Дайте ще асфальту.

Але ні. Тут, з хлопцями, розумієш, що у тебе з головою все ок.
Треба ще одного човна і ще один пікап.
І щупи.

Логіки нема.

Ми передали із Вами на фронт тачку 24/42 - човен Powerboat з двигуном, ехолотом, лафетою і купою супутнього приладдя.
Передали завдяки Вам і завдяки внеску таємної родини пана Романа.
Посилка зі смаколиками - від таємних родин Олени та Катерини. Камуфльована стрічка на зброю - від родини Казанцевих. Книга Дугласа Адамса - від Олексія Ігнатенка.

Дякую Вам від себе, від Мартин Брест та від імені Сил оборони.

І поки Ви ставите собі питання, чому Україна отримає від Нідерландів саме 42 літаки, коротко підсумуємо результати проєкту 42 тачки на ЗСУ станом на зараз:

1/42 - Nissan Patrol - 241 бригада - в ремонті.
2/42 - Mazda BT-50 - 241 бригада - передано в війська.
3/42 - Volkswagen Transporter T4 - 118 бригада - передано в війська.
4/42 - Ford Ranger - 71 єгерська бригада - передано в війська.
5/42 - Mitsubishi L200 - 68 єгерська бригада - передано в війська.
6/42 - Volkswagen Transporter T4 - 5ОШБр - передано в війська.
7/42 - Nissan X-Trail - ГУР - передано в війська.
8/42 - Kia Sorento - ГУР - передано у війська.
9/42 - Toyota Land Cruiser Prado - 65 бригада - передано у війська.
10/42 - Mitsubishi L200 - 65 бригада - передано у війська.
11/42 - Volkswagen Transporter T5 - 65 бригада - передано в війська.
12/42 - Mitsubishi L200 - 125 бригада - передано в війська.
13/42 - Nissan Navara - 3ОШБр - передано в війська.
14/42 - Mitsubishi L200 - 112 Бригада - передано в війська.
15/42 - Ford Ranger - 119 бригада - передано в війська.
16/42 - 82 бригада - Jeep Cherokee - передано в війська.
17/42 - 112 Бригада - Mitsubishi L200 - в ремонті.
18/42 - 82 бригада - Jeep Cherokee - передано в війська.
19/42 - 116 ОМБр - Nissan Navara - готова до передачі у війська.
20/42 - 43 ОМБр - Mitsubishi L200 - перегон в Україну.
21/42 - 67 ДУК - наче знайшли.
22/42 - 120 бригада ТрО - Nissan Navara - ремонт.
23/42 - 78 ПСП - Mitsubishi L200 - скасування перегону, заміна машини на іншу.
24/42 - 124 бригада - човен Powerboat - передано у війська.
25/42 - 65 бригада - наче знайшли
26/42 - 124 бригада - шукаємо
43/42 - 61 бригада - ремонт

Вся ситуація тут https://docs.google.com/spreadsheets/d/1cKesJl5vFXJV5-SadywJIAyVR0CD6d4M5xBZwFaxXTY/edit#gid=0

Дякуємо, що рухаєте світ.
Дякуємо, що даруєте свободу гнучко, оперативно та якісно допомагати Силам оборони.

Якщо хочете підтримати проєкт, реквізити тут:
Картка Приват - 5168 7451 0561 4421 (Антон Сененко)
PayPal - senenkoanton@gmail.com
Детальні реквізити:
Установа банку - ПриватБанк МФО банку - 305299
Отримувач платежу - СЕНЕНКО АНТОН ІГОРОВИЧ IBAN - UA953052990000026201691360906
Рахунок отримувача - 26201691360906
Валюта картки - UAH
РНОКПП отримувача - 3136215494
Призначення платежу - Поповнення рахунку СЕНЕНКО АНТОН ІГОРОВИЧ, безповоротна фінансова/благодійна допомога ЗСУ)
Принагідно лишаю реквізити Мартин Брест, з яким ми разом реалізуємо проєкт:
Моно: 4441114443028624
PayPal: Oleg.boldyriev@gmail.com
Приват: 4149499371016518

Майте тихий вечір.

P.S. Так, на світлині херсонські кавуни і дині. Щоб поїхати звідси без них - треба не мать душі.

Шановні, якщо Ви хочете, щоб Ваші діти відчули смак природничих наук та паралельно у невимушеному форматі дізналися про науку цукерковаріння, науку яблучного джему та науку морозива, то слухайте сюди.

Моя хороша подруга Інна Дьоміна минулого року розробила цікавезний онлайн-курс "Наука на літо", де примудрилася поєднати наукові факти і суть наукового пізнання з цікавими дітям речами - цукерками, джемом тощо.
Ажіотаж був такий, що їй довелося робити кілька сесій цього курсу, бо фізично охопити усіх бажаючих вона не могла.

І... трам-пам-пам... тримайте повторення цього курсу (у дещо скороченому форматі).
Триватиме він щодня з 28 по 30 серпня.

Для участі у курсі є лише дві умови:
1. Інна вирішила своєю діяльністю підтримати наш проєкт 42 тачки на ЗСУ, і тому "вхідним квитком" на курс буде будь-який донат нам. Хоч гривню. Бо, підкреслю, що малих донатів не буває, а гривня до гривні - от тобі вже і лампочка в покажчики поворотів. Або шматочок вогнегасника. Чи троса. Чи кардана.
2. Потрібна реєстрація з 18 по 27 серпня.

Тож не баріться і, будь ласка, розкажіть про таку можливість батькам, чиїм дітям то може бути цікаво.
Всі деталі та нюанси Інна описала тут

І ще, на знак подяки Інні та її ініціативі з радістю повідомлю Вам наступне.
Інна є засновницею приватної школи Dominion.School.
Хороша школа, в якій я, м'яко кажучи, знаю більшість вчителів.
Нині там триває набір, в т.ч. на офлайн-навчання.
В школі є повноцінне бомбосховище (оце дожилися... основний елемент в навчанні тепер).

Тому якщо цікавить - теж звертайтесь до Інни.

Майте тиху ніч.

Коли мені Костянтин Бакуемський надсилає свої відео з оглядом придбаних нами на Ваші донати автівок, я чогось весь час регочу.
Мені здається, що з нього б вийшов непоганий актор - міміка, борода, інтонації, вимова...
Зрештою, я в країні перша людина, яка отримує ці шедеври.
І це нормальний бонус до волонтерської діяльності.

Штош, гляньте і Ви)
Ранкові зйомки зі звітом про тачку 20/42, що буде переганятися на Київ від кордону, дуже піднімають настрій.
Олексій Маковоз, дяка за підбір пєпєлаца.
Таємним родинам пана Руслана К. та пана Олексія Т. - привіт від 43 ОМБр.
Бійці дуже чекають на цю машину.

Майте сонячний день.

Я не знаю, яким є генетичний код українського народу з початку часів.

Але дух нинішнього моменту вимагає, щоб у ДНК української дійсності було лише дві нитки:

1. Наближають перемогу лише Сили оборони.
2. Фронт є лише один - там, де гинуть наші захисники.

Всі решта думок, напівтонів, ідей, суперечок мають місце бути лише в такому контексті.
Бо контекст важливий. Завжди.

Для мене велика честь втрапити на обкладинку журналу.
Я знаю багатьох, якщо не більшість журналістів НВ, і для мене дуже цінно, що мій скромний внесок, що спирається на плечі тисяч людей - не лишається не поміченим.

Для мене подвійна честь опинитися на обкладинці поруч з самим Генералом Залужним, якому потиснути руку - мрія.
Я тішуся, що я втрапив на обкладинку з серйозними волонтерськими і благодійницькими ініціативами, хоча наш (мій, колег, донаторів) внесок є незрівнянно меншим.
Хоча дуже щирим.

Але контекст дуже важливий, шановні.
І я не можу існувати поза ним.
Перемогу наближають лише Сили оборони.

У мені зараз говорить не якась скромність. Я навіть намагаюсь знайти якийсь позитив, мовляв «о, про нас більше дізнаються і наступну тачку у війська ми купимо швидше».

Мені просто дуже незручно, некомфортно і соромно, якщо чесно.
Я не можу не уявляти того, ЯК на цей заголовок дивитимуться ТІ, кому я надаю машини в рамках волонтерського проєкту.

Мені важлива їхня думка і все, що робиться в країні - пишеться, креативиться, будується, розвивається - має робитися крізь призму їхнього погляду.

Я не знаю, що написано у журналі.
Певен, що багато правильних і цінних речей, але контекст порушено.
Саму суть української дійсності порушено.

Мені не треба слава.
Просто дайте грошей на наступну машину, щоб бійцям стало легше, щоб мій син швидше приїхав додому.
Все.

Вибачте, якщо когось образив.
Але я б дуже хотів, аби з правого боку від Залужного був не я, а вчорашній розвідник з Херсона, який, я сподіваюся, живий і цілий після сьогоднішньої ночі.

Бо на півдні, знаєте, дуже пекучий нині контекст.

Всіх міцно обіймаю.

Апдт. Редакція НВ повідомила, що змінила обкладинку. Це правильно.

Шановні, тут дуже важлива і корисна інформація для військовослужбовців та їхніх сімей.

Одного сонячного дня конкретно до мене звернувся командир одного з підрозділів приблизно з таким проханням:

- Антоне, у мене багато хороших бійців. І я намагаюся опікуватися їхнім постійним навчанням та розвитком. І от що помітив - багацько хто з них абсолютно не вміє планувати особисті фінанси і, м'яко кажучи, подекуди нераціонально використовує свої виплати. Зрозумійте, більшість бійців ніколи до потрапляння у військо не отримували таких фінансових ресурсів і як правильно ними розпоряджатись - вони не знають. А Ви ж мали стосунок до Прометеуса...

Тут необхідно вставити ремарку і нагадати, що я із неймовірним задоволенням два чи три рочки працював над розвитком платформи масових безкоштовних онлайн-курсів Prometheus.
Світло в маси, хороші викладачі з якісним матеріалом, цікава подача, мільйони користувачів, методички і оце усе.

А на Прометеусі є цілий блок курсів з фінансової грамотності, інвестицій тощо.
Особисто я, до речі, почав своє знайомство з онлайн-навчанням загалом і Прометеусом зокрема - теж, як це не дивно, з курсу економічного штибу - "Економіка для всіх" Oleksiy Herashchenko (пости чи коментарі цієї людини для мене досі лишаються в багатьох моментах просвітницькими чи, навіть, витвережуючими. Підпишіться на нього https://www.facebook.com/alexey.gerashchenko).

Так от.
Той командир попросив моєї допомоги, щоб організувати цілому підрозділу навчання на платформі.
Я оперативно зв'язався з командою Прометеуса і вони все зробили.

Фінал? Де там. Кількість нових подібних запитів просто зашкалила і стало очевидно, що тему слід поглиблювати.

Тому, 23 серпня о 19.00 на Youtube трапиться окремий безкоштовний вебінар для військовослужбовців та їх сімей.
Називається "Сімейний бюджет та інвестиції для військовослужбовців та їх сімей".
Вестиме його Lyubomyr Ostapiv

Ніякі реєстрації не потрібні. Просто слід перейти в потрібний час за посиланням.
https://youtube.com/live/sr5kzkiPXWk (ну, підписка, вподобайка, дзвіночок - само собою).

В програмі:
- резервний фонд для військових та їх сімей;
- гривневі та доларові державні облігації;
- приклади фінансових рішень військовослужбовців;
- пільгові кредити на житло;
- гранти для ветеранів та членів їх родин;
- фінансове планування та інвестування.

Чому варто слухати наживо? Бо по кожній темі буде жива сесія питання- відповіді.

Мені здається, що це мегакорисна ініціатива.
Якщо у Вас буде змога розповісти про неї своїм знайомим військовим чи членам їхніх родин - буде круто.

Дякую.
Майте тихий вечір.

Минуло 5 місяців зі старту реалізації проєкту 42 тачки на ЗСУ.
Час летить так стрімко, що починав я свій задум, коли на вулиці ще де-не-де був сніг, а нинішній екватор проєкту припав на найспекотніший період року.

Сьогодні ми із Вами придбали тачку 21/42 - повнопривідний Volkswagen Transporter 5-го покоління для 1 окремого штурмового бату ім. Дмитра Коцюбайла.
Сьогодні ж з ремонту вийшла машина 17/42 і я вже особисто її об’їздив. Хороший апарат.
І сьогодні ж мій дорогий друг зробив на згадку це фото, на якому я, попри свої звички - не усміхаюсь.

Дається взнаки втома і я не буду цього приховувати. Втома - це нормально. Але це не основне.
Чомусь саме зараз, коли машини виходять з ремонтів, як гарячі пиріжки, і вирушають у підрозділи, я почав відчувати, що це дуже серйозний конвеєр, на який бійці дуже розраховують.
Вони планують, чекають, щотижня пишуть і цікавляться.

Таке враження, що коли вони ставали в чергу - не дуже вірили.
Нині, коли 17 транспортних засобів вже нищать росіян, всі справні і цілі - бійці увірували і почали покладатися на нас.
Це якось дуже сильно мотивує, дисциплінує і лишає менше місця для жартів.
Хоча… можливо, це таки дійсно просто втома.

За ці 5-ть місяців ми із Вами відправили у війська:
16 хороших робочих і повністю справних автівок. Без жодних компромісів із самими собою чи обставинами.
1 моторний човен (саме в рамках проєкту, бо так-то було більше, але запишемо то на гуманітарку).
2 машини цього тижня завершують ремонт.
2 машини встали на ремонт.
2 машини чекають передачі у війська.
1 машину переганяємо на Київ.

Ми із Вами за ці 5 місяців не просто надали допомогу із запчастинами, шинами та спецприладдям 30 ОМБр, 5 ОШБр, ГУР, Госпітальєрам, 118 бригаді, ССО, Миротворцю, 47 бригаді, військовим з Херсона, поліції, що рубається на Сході, трьом машинам ППО Північного напрямку, 10 армійському корпусу, 61 бригаді та ще кільком підрозділам.
Деякі підрозділи, фактично, стали нашими “підшефними”, як-то ГУР чи пара екіпажів Госпітальєрів.

А все тому, що за 5 місяців Ви інвестували нам із Мартіном у проєкт на гривневі рахунки 6,5 млн. гривень, еквівалент 32 тисяч євро на PayPal та еквівалент 49 тисяч доларів в паперових ресурсах.

Я Вам абсолютно серйозно, без посмішки на обличчі кажу:
Ви рухаєте цей світ.
І Ви реально допомагаєте фронту так, що фронт це відчуває.

Ну, і я не можу оминути традиційні подяки:
Мартин Брест, Костянтин Бакуемський, Оксана Бондарь, спасибі, що стали поруч.
Лисенко Віталій, спасибі, що заправляєш машини і за то, шо купив лопати від Lopata Zubata
Ігор Кравчишин (Колеса Свободи та Солом'янські котики), Alex N Alex Noyt, Оксана Джастми, Lucas Wk, Taras Herasymchuk, Olga Shvets, Berleva Daryna, Олексій Маковоз - спасибі за логістику машин.
СТО Автокомп Сервис - дякую за якісні ремонти.
BR TURBO Ukraine, Roman Galkin і Ruslan Galkin за безкоштовний ремонт турбін.
Сергей Третьяк та Светлана Третьяк - за шикарне фарбування машин
Svetlana Arbuzova - за машину супроводу колони.
Kyrylo Beskorovayny та Олег М. - за Рено Мастер, що возив вантажі в Херсон.
Евгения Богославская та Софії - за шикарні відео з тест-драйвів та ремонтів машин.
Park Lane - агентство нерухомості - за автівки 1/42 та 19/42.
Усій спільноті Alpha Centauri за тачку 12/42, а альфацентаврі та Клятий раціоналіст - за 17/42.
Evhen Zborowski та усій твоїй спільноті за машину 5/42 та майбутню 23/42.
Пану Василю за подарований Jeep Cherokee 16/42.
Дяка шістьом таємним київським родинам - Павла і Алли за тачку 3/42, Наталки і Ярослава за 14/42, родині Олени та родині Катерини - за 21/42, родині Руслана К. та родині Олексія Т. - за 20/42
Semen Yesylevskyy, Олені Гнатенко за допомогу в купівлі тачки 4/42.
Смірнов Сергій, Євгену Смірнову, Maksim Smirnov - за передану проєкту тачкИ 43/42.
Дяка Yevheniia Yanish, Oleksiy Boldyriev, Kseniya Gulak, Дійсна наука, Nataliya Shtefan, Olexii Kovalenko та небайдужій науковій спільноті за пости, стріми, лекторії, донати з яких спрямовуються на проєкт.
Спільноті Чорний гумор. Українською™, Ірина Вишня, Anastasiia Zvyagintceva, Олександру Закопайко, Helen Yanko, Anna Kondratieva, Kyrylo Pyrshev та Mariia Rybak, Лілії Лилик, Olexii Ignatenko та майстерні виробів з дерева Wood_zo за лоти для аукціонів.
До речі, Олексію Ігнатенку спасибі за книги Дугласа Адамса в кожну тачку.
Nina Sheremet - за вишиванку.
Iryna Tykhonkova - за ідею лого проєкту, а Алёна Омельчак за його втілення.
Надія Чорноморець та пану Матею за свіжі пироги до кожної переданої машини, Aleksandra Voloschuk та таємним родинам Олени і Катерини за передачки бійцям.
Діма Головаченко, спасибі за сайт. Ми його таки переробимо, як я трохи розшкребусь.

І Дяка усім дітям - Яну, Насті, Стасу, Іванці, Анні, Данилу, Марічці, Кірі, Ромі, Дмитру, вихованцям СШ номер 2 (та особисто Антону Кравченку), Артему та іншим - які донатять свої надзвичайно цінні кошти на автівки для Сил опору.

В мене є стійке враження, що я когось забув, але це нормально. Допомога проєкту надходить з усіх боків.


Дякуємо, що рухаєте світ.
Дякуємо, що даруєте свободу гнучко, оперативно та якісно допомагати Силам оборони.

Якщо хочете підтримати проєкт, реквізити тут:
Картка Приват - 5168 7451 0561 4421 (Антон Сененко)
PayPal - senenkoanton@gmail.com
Детальні реквізити:
Установа банку - ПриватБанк МФО банку - 305299
Отримувач платежу - СЕНЕНКО АНТОН ІГОРОВИЧ IBAN - UA953052990000026201691360906
Рахунок отримувача - 26201691360906
Валюта картки - UAH
РНОКПП отримувача - 3136215494
Призначення платежу - Поповнення рахунку СЕНЕНКО АНТОН ІГОРОВИЧ, безповоротна фінансова/благодійна допомога ЗСУ)
Принагідно лишаю реквізити Мартин Брест, з яким ми разом реалізуємо проєкт:
Моно: 4441114443028624
PayPal: Oleg.boldyriev@gmail.com
Приват: 4149499371016518

За прогресом проєкту можна стежити тут https://docs.google.com/spreadsheets/d/1cKesJl5vFXJV5-SadywJIAyVR0CD6d4M5xBZwFaxXTY/edit#gid=0 або тут https://42trucks.vercel.app/

Майте гарний вечір.

Шановні, доповідаю.

Тачка 20/42 на 43 ОМБр нарешті дісталася України і заїхала на ремонт.
І тут два моменти.

Перший. Кошти на придбання цього авто дали дві незнайомі між собою таємні київські родини - пана Руслана та пана Олексія.
Окремо коштів кожної з родин не вистачало, але коли ми їх об‘єднали, а потім Ви додонатили - машина матеріалізувалася.
Дякую всім Вам.

Другий момент. Кості треба таки зніматись в кіно.

Майте тихий вечір.
І цей-во, з Днем прапора!

Маю сам для себе артикулювати декілька речей, які надають відповідь на запитання, чому не те що не можна порівнювати чийсь внесок у перемогу із внеском Сил оборони, а чому саме таке порівняння в своїй суті є антиприродним, нелогічним і недоречним.

Є кілька рівнів, які дозволяють це зрозуміти.

1. Просто получілі п..зди (с)
Росіян зупинила зброя. Не слово, не постанови, не реформи, не законопроєкти, не радіоефіри, не економічний “фронт”, і, навіть, не справні пікапи чи якісні турнікети. Так, свята правда в тому, що без волонтерів, урядовців чи економіки Силам оборони було б важче.
Але база в тому, що без Сил оборони волонтери та урядовці мали б лише три варіанти: бути в чорних пакетах; роздавати пікапи і турнікети на польському кордоні ЗА спинами польських Сил оборони; сперечатися в екзилі, хто і що не так зробив та хто більший патріот, очікуючи на чайові.
Все. Для того, щоб зрозуміти важливість когось чи чогось - слід просто уявити, а що було б, якби хтось чи щось зникли.

2. В момент, коли людина одягає піксель, вона перетинає незриму межу, за якою у неї немає права на “я не хочу”.
У всіх у нас є опція знайти тисячі причин, чому ні. У людей в пікселі такої можливості немає. Причому неважливо, куди ти втрапив: чи ти вже в штурмовому загоні заходиш на ворожі позиції, чи ти досі на блок-посту гірського перевалу в Карпатах.
Завтра все може змінитися, тебе кинуть на умовний Лиман і ти муситимеш - саме муситимеш - бути Героєм. Кажуть же, що героїзм має місце там, де хтось припустився помилок. Так от коли політики і суспільство напомилялися на кілька поколіннь наперед - у нас з’явилися герої в пікселі. І бути героєм - це же не про грудьми на амбразуру. Це просто виконувати задачі і лишатися живим. День за днем, тиждень за тижнем, рік за роком.
База в тому, що в цивільному житті у нас є вибір зменшити імовірність бути вбитим, а в Силах оборони ти мусиш іти туди, де все, що відбувається, має на меті одне - знищити тебе фізично.
Цей другий рівень - він складніший для розуміння цивільними.
Щоб його уявити - слід хоч раз в житті почути над своєю головою проліт міни. Знаєте, чому особисто для мене це найстрашніший звук? Бо вона летить достатньо швидко, щоб ти ледве встигнув залягти, але досить повільно, щоб в тебе був час подумати - чи це по тебе, чи ні.
Або слід хоч раз спробувати поїхати у туман на пагорб, за яким з імовірністю в 50% - або є, або ні - стоїть російський танк. Як би ми не жартували про імовірність зустріти динозавра на вулиці, але зустріти танк на економічному “фронті” чи в урядових коридорах - неможливо.
І навіть коли ти волонтер і не ідіот - ти робиш все для того, щоб імовірність цієї зустрічі зменшити.
А Сили оборони не просто мають вищі відсотки.
Вони спецільно їх збільшують, щоб той танк зустріти.
Зустріти і знищити.


3. Коли ми говоримо, що для перемоги всі важливі, бо всі щось роблять, не слід забувати, що Сили оборони - вони не з Марса до нас прилетіли. Це такі само колишні вчені, баристи, музиканти, автослюсарі і комбайнери. Такі ж люди, як і ми - з плоті і крові. Але які пішли за межу в п.2.
І коли у Вашу голову приходить думка порівняти їхній внесок із внеском вчених, барист, музикантів, автослюсарів чи комбайнерів, які “проливають кров” на економічному чи волонтерському “фронтах” - це зневага.
Якщо вони знімуть піксель - вони без проблем підхоплять будь-який інший напрям і “фронт”.
Але чомусь тільки вони здатні тримати фронт справжній. Там, де міни, танки і інколи, здається, динозаври.
Щоб переконатися у справедливості цього твердження - достатньо піти в ЗСУ.
Там повно посад.

Тому…
Ми можемо змагатися між собою - в реформах, розслідуваннях, показниках ВВП і якості музичних творів. Можемо змагатися в текстах, хто кому який пам’ятник і бруківка, хто є більший волонтер, а хто - корупціонер.
Але базою є те, що наближають перемогу тільки Сили оборони.
Всі ми лише допомагаємо Силам оборони це робити.
І це не має демотивувати.
Навпаки: ми живі, ми існуємо і нам є кому допомагати.
Нам є КОМУ допомагати. Це ключове.

Думаю, що Ви вже зрозуміли, що якщо я написав цей текст - це означає, що він мені не