Шановні, тут дуже важлива і корисна інформація для військовослужбовців та їхніх сімей.

Одного сонячного дня конкретно до мене звернувся командир одного з підрозділів приблизно з таким проханням:

- Антоне, у мене багато хороших бійців. І я намагаюся опікуватися їхнім постійним навчанням та розвитком. І от що помітив - багацько хто з них абсолютно не вміє планувати особисті фінанси і, м'яко кажучи, подекуди нераціонально використовує свої виплати. Зрозумійте, більшість бійців ніколи до потрапляння у військо не отримували таких фінансових ресурсів і як правильно ними розпоряджатись - вони не знають. А Ви ж мали стосунок до Прометеуса...

Тут необхідно вставити ремарку і нагадати, що я із неймовірним задоволенням два чи три рочки працював над розвитком платформи масових безкоштовних онлайн-курсів Prometheus.
Світло в маси, хороші викладачі з якісним матеріалом, цікава подача, мільйони користувачів, методички і оце усе.

А на Прометеусі є цілий блок курсів з фінансової грамотності, інвестицій тощо.
Особисто я, до речі, почав своє знайомство з онлайн-навчанням загалом і Прометеусом зокрема - теж, як це не дивно, з курсу економічного штибу - "Економіка для всіх" Oleksiy Herashchenko (пости чи коментарі цієї людини для мене досі лишаються в багатьох моментах просвітницькими чи, навіть, витвережуючими. Підпишіться на нього https://www.facebook.com/alexey.gerashchenko).

Так от.
Той командир попросив моєї допомоги, щоб організувати цілому підрозділу навчання на платформі.
Я оперативно зв'язався з командою Прометеуса і вони все зробили.

Фінал? Де там. Кількість нових подібних запитів просто зашкалила і стало очевидно, що тему слід поглиблювати.

Тому, 23 серпня о 19.00 на Youtube трапиться окремий безкоштовний вебінар для військовослужбовців та їх сімей.
Називається "Сімейний бюджет та інвестиції для військовослужбовців та їх сімей".
Вестиме його Lyubomyr Ostapiv

Ніякі реєстрації не потрібні. Просто слід перейти в потрібний час за посиланням.
https://youtube.com/live/sr5kzkiPXWk (ну, підписка, вподобайка, дзвіночок - само собою).

В програмі:
- резервний фонд для військових та їх сімей;
- гривневі та доларові державні облігації;
- приклади фінансових рішень військовослужбовців;
- пільгові кредити на житло;
- гранти для ветеранів та членів їх родин;
- фінансове планування та інвестування.

Чому варто слухати наживо? Бо по кожній темі буде жива сесія питання- відповіді.

Мені здається, що це мегакорисна ініціатива.
Якщо у Вас буде змога розповісти про неї своїм знайомим військовим чи членам їхніх родин - буде круто.

Дякую.
Майте тихий вечір.

Минуло 5 місяців зі старту реалізації проєкту 42 тачки на ЗСУ.
Час летить так стрімко, що починав я свій задум, коли на вулиці ще де-не-де був сніг, а нинішній екватор проєкту припав на найспекотніший період року.

Сьогодні ми із Вами придбали тачку 21/42 - повнопривідний Volkswagen Transporter 5-го покоління для 1 окремого штурмового бату ім. Дмитра Коцюбайла.
Сьогодні ж з ремонту вийшла машина 17/42 і я вже особисто її об’їздив. Хороший апарат.
І сьогодні ж мій дорогий друг зробив на згадку це фото, на якому я, попри свої звички - не усміхаюсь.

Дається взнаки втома і я не буду цього приховувати. Втома - це нормально. Але це не основне.
Чомусь саме зараз, коли машини виходять з ремонтів, як гарячі пиріжки, і вирушають у підрозділи, я почав відчувати, що це дуже серйозний конвеєр, на який бійці дуже розраховують.
Вони планують, чекають, щотижня пишуть і цікавляться.

Таке враження, що коли вони ставали в чергу - не дуже вірили.
Нині, коли 17 транспортних засобів вже нищать росіян, всі справні і цілі - бійці увірували і почали покладатися на нас.
Це якось дуже сильно мотивує, дисциплінує і лишає менше місця для жартів.
Хоча… можливо, це таки дійсно просто втома.

За ці 5-ть місяців ми із Вами відправили у війська:
16 хороших робочих і повністю справних автівок. Без жодних компромісів із самими собою чи обставинами.
1 моторний човен (саме в рамках проєкту, бо так-то було більше, але запишемо то на гуманітарку).
2 машини цього тижня завершують ремонт.
2 машини встали на ремонт.
2 машини чекають передачі у війська.
1 машину переганяємо на Київ.

Ми із Вами за ці 5 місяців не просто надали допомогу із запчастинами, шинами та спецприладдям 30 ОМБр, 5 ОШБр, ГУР, Госпітальєрам, 118 бригаді, ССО, Миротворцю, 47 бригаді, військовим з Херсона, поліції, що рубається на Сході, трьом машинам ППО Північного напрямку, 10 армійському корпусу, 61 бригаді та ще кільком підрозділам.
Деякі підрозділи, фактично, стали нашими “підшефними”, як-то ГУР чи пара екіпажів Госпітальєрів.

А все тому, що за 5 місяців Ви інвестували нам із Мартіном у проєкт на гривневі рахунки 6,5 млн. гривень, еквівалент 32 тисяч євро на PayPal та еквівалент 49 тисяч доларів в паперових ресурсах.

Я Вам абсолютно серйозно, без посмішки на обличчі кажу:
Ви рухаєте цей світ.
І Ви реально допомагаєте фронту так, що фронт це відчуває.

Ну, і я не можу оминути традиційні подяки:
Мартин Брест, Костянтин Бакуемський, Оксана Бондарь, спасибі, що стали поруч.
Лисенко Віталій, спасибі, що заправляєш машини і за то, шо купив лопати від Lopata Zubata
Ігор Кравчишин (Колеса Свободи та Солом'янські котики), Alex N Alex Noyt, Оксана Джастми, Lucas Wk, Taras Herasymchuk, Olga Shvets, Berleva Daryna, Олексій Маковоз - спасибі за логістику машин.
СТО Автокомп Сервис - дякую за якісні ремонти.
BR TURBO Ukraine, Roman Galkin і Ruslan Galkin за безкоштовний ремонт турбін.
Сергей Третьяк та Светлана Третьяк - за шикарне фарбування машин
Svetlana Arbuzova - за машину супроводу колони.
Kyrylo Beskorovayny та Олег М. - за Рено Мастер, що возив вантажі в Херсон.
Евгения Богославская та Софії - за шикарні відео з тест-драйвів та ремонтів машин.
Park Lane - агентство нерухомості - за автівки 1/42 та 19/42.
Усій спільноті Alpha Centauri за тачку 12/42, а альфацентаврі та Клятий раціоналіст - за 17/42.
Evhen Zborowski та усій твоїй спільноті за машину 5/42 та майбутню 23/42.
Пану Василю за подарований Jeep Cherokee 16/42.
Дяка шістьом таємним київським родинам - Павла і Алли за тачку 3/42, Наталки і Ярослава за 14/42, родині Олени та родині Катерини - за 21/42, родині Руслана К. та родині Олексія Т. - за 20/42
Semen Yesylevskyy, Олені Гнатенко за допомогу в купівлі тачки 4/42.
Смірнов Сергій, Євгену Смірнову, Maksim Smirnov - за передану проєкту тачкИ 43/42.
Дяка Yevheniia Yanish, Oleksiy Boldyriev, Kseniya Gulak, Дійсна наука, Nataliya Shtefan, Olexii Kovalenko та небайдужій науковій спільноті за пости, стріми, лекторії, донати з яких спрямовуються на проєкт.
Спільноті Чорний гумор. Українською™, Ірина Вишня, Anastasiia Zvyagintceva, Олександру Закопайко, Helen Yanko, Anna Kondratieva, Kyrylo Pyrshev та Mariia Rybak, Лілії Лилик, Olexii Ignatenko та майстерні виробів з дерева Wood_zo за лоти для аукціонів.
До речі, Олексію Ігнатенку спасибі за книги Дугласа Адамса в кожну тачку.
Nina Sheremet - за вишиванку.
Iryna Tykhonkova - за ідею лого проєкту, а Алёна Омельчак за його втілення.
Надія Чорноморець та пану Матею за свіжі пироги до кожної переданої машини, Aleksandra Voloschuk та таємним родинам Олени і Катерини за передачки бійцям.
Діма Головаченко, спасибі за сайт. Ми його таки переробимо, як я трохи розшкребусь.

І Дяка усім дітям - Яну, Насті, Стасу, Іванці, Анні, Данилу, Марічці, Кірі, Ромі, Дмитру, вихованцям СШ номер 2 (та особисто Антону Кравченку), Артему та іншим - які донатять свої надзвичайно цінні кошти на автівки для Сил опору.

В мене є стійке враження, що я когось забув, але це нормально. Допомога проєкту надходить з усіх боків.


Дякуємо, що рухаєте світ.
Дякуємо, що даруєте свободу гнучко, оперативно та якісно допомагати Силам оборони.

Якщо хочете підтримати проєкт, реквізити тут:
Картка Приват - 5168 7451 0561 4421 (Антон Сененко)
PayPal - senenkoanton@gmail.com
Детальні реквізити:
Установа банку - ПриватБанк МФО банку - 305299
Отримувач платежу - СЕНЕНКО АНТОН ІГОРОВИЧ IBAN - UA953052990000026201691360906
Рахунок отримувача - 26201691360906
Валюта картки - UAH
РНОКПП отримувача - 3136215494
Призначення платежу - Поповнення рахунку СЕНЕНКО АНТОН ІГОРОВИЧ, безповоротна фінансова/благодійна допомога ЗСУ)
Принагідно лишаю реквізити Мартин Брест, з яким ми разом реалізуємо проєкт:
Моно: 4441114443028624
PayPal: Oleg.boldyriev@gmail.com
Приват: 4149499371016518

За прогресом проєкту можна стежити тут https://docs.google.com/spreadsheets/d/1cKesJl5vFXJV5-SadywJIAyVR0CD6d4M5xBZwFaxXTY/edit#gid=0 або тут https://42trucks.vercel.app/

Майте гарний вечір.

Шановні, доповідаю.

Тачка 20/42 на 43 ОМБр нарешті дісталася України і заїхала на ремонт.
І тут два моменти.

Перший. Кошти на придбання цього авто дали дві незнайомі між собою таємні київські родини - пана Руслана та пана Олексія.
Окремо коштів кожної з родин не вистачало, але коли ми їх об‘єднали, а потім Ви додонатили - машина матеріалізувалася.
Дякую всім Вам.

Другий момент. Кості треба таки зніматись в кіно.

Майте тихий вечір.
І цей-во, з Днем прапора!

Маю сам для себе артикулювати декілька речей, які надають відповідь на запитання, чому не те що не можна порівнювати чийсь внесок у перемогу із внеском Сил оборони, а чому саме таке порівняння в своїй суті є антиприродним, нелогічним і недоречним.

Є кілька рівнів, які дозволяють це зрозуміти.

1. Просто получілі п..зди (с)
Росіян зупинила зброя. Не слово, не постанови, не реформи, не законопроєкти, не радіоефіри, не економічний “фронт”, і, навіть, не справні пікапи чи якісні турнікети. Так, свята правда в тому, що без волонтерів, урядовців чи економіки Силам оборони було б важче.
Але база в тому, що без Сил оборони волонтери та урядовці мали б лише три варіанти: бути в чорних пакетах; роздавати пікапи і турнікети на польському кордоні ЗА спинами польських Сил оборони; сперечатися в екзилі, хто і що не так зробив та хто більший патріот, очікуючи на чайові.
Все. Для того, щоб зрозуміти важливість когось чи чогось - слід просто уявити, а що було б, якби хтось чи щось зникли.

2. В момент, коли людина одягає піксель, вона перетинає незриму межу, за якою у неї немає права на “я не хочу”.
У всіх у нас є опція знайти тисячі причин, чому ні. У людей в пікселі такої можливості немає. Причому неважливо, куди ти втрапив: чи ти вже в штурмовому загоні заходиш на ворожі позиції, чи ти досі на блок-посту гірського перевалу в Карпатах.
Завтра все може змінитися, тебе кинуть на умовний Лиман і ти муситимеш - саме муситимеш - бути Героєм. Кажуть же, що героїзм має місце там, де хтось припустився помилок. Так от коли політики і суспільство напомилялися на кілька поколіннь наперед - у нас з’явилися герої в пікселі. І бути героєм - це же не про грудьми на амбразуру. Це просто виконувати задачі і лишатися живим. День за днем, тиждень за тижнем, рік за роком.
База в тому, що в цивільному житті у нас є вибір зменшити імовірність бути вбитим, а в Силах оборони ти мусиш іти туди, де все, що відбувається, має на меті одне - знищити тебе фізично.
Цей другий рівень - він складніший для розуміння цивільними.
Щоб його уявити - слід хоч раз в житті почути над своєю головою проліт міни. Знаєте, чому особисто для мене це найстрашніший звук? Бо вона летить достатньо швидко, щоб ти ледве встигнув залягти, але досить повільно, щоб в тебе був час подумати - чи це по тебе, чи ні.
Або слід хоч раз спробувати поїхати у туман на пагорб, за яким з імовірністю в 50% - або є, або ні - стоїть російський танк. Як би ми не жартували про імовірність зустріти динозавра на вулиці, але зустріти танк на економічному “фронті” чи в урядових коридорах - неможливо.
І навіть коли ти волонтер і не ідіот - ти робиш все для того, щоб імовірність цієї зустрічі зменшити.
А Сили оборони не просто мають вищі відсотки.
Вони спецільно їх збільшують, щоб той танк зустріти.
Зустріти і знищити.


3. Коли ми говоримо, що для перемоги всі важливі, бо всі щось роблять, не слід забувати, що Сили оборони - вони не з Марса до нас прилетіли. Це такі само колишні вчені, баристи, музиканти, автослюсарі і комбайнери. Такі ж люди, як і ми - з плоті і крові. Але які пішли за межу в п.2.
І коли у Вашу голову приходить думка порівняти їхній внесок із внеском вчених, барист, музикантів, автослюсарів чи комбайнерів, які “проливають кров” на економічному чи волонтерському “фронтах” - це зневага.
Якщо вони знімуть піксель - вони без проблем підхоплять будь-який інший напрям і “фронт”.
Але чомусь тільки вони здатні тримати фронт справжній. Там, де міни, танки і інколи, здається, динозаври.
Щоб переконатися у справедливості цього твердження - достатньо піти в ЗСУ.
Там повно посад.

Тому…
Ми можемо змагатися між собою - в реформах, розслідуваннях, показниках ВВП і якості музичних творів. Можемо змагатися в текстах, хто кому який пам’ятник і бруківка, хто є більший волонтер, а хто - корупціонер.
Але базою є те, що наближають перемогу тільки Сили оборони.
Всі ми лише допомагаємо Силам оборони це робити.
І це не має демотивувати.
Навпаки: ми живі, ми існуємо і нам є кому допомагати.
Нам є КОМУ допомагати. Це ключове.

Думаю, що Ви вже зрозуміли, що якщо я написав цей текст - це означає, що він мені не

потрібен. Мені самому для себе не треба нічого артикулювати. Але, можливо, ці тези допоможуть комусь поглянути на своє життя трохи під іншим кутом.

Зі святом Незалежності, шановні.
Дякую Силам оборони за те, що тримаєте небо.

Колись Мартін сказав, що він їх ненавидить. Я його тоді не зрозумів.
Але після отриманого досвіду протягом цих 1,5 років в латанні корчів - основного виду транспорту батальйонів і бригад, можу сказати, що я теж під враженням.

Історія про те, що слід протриматись 2-3 тижні і от-от запустять виробництво 155-мм снарядів по всьому світу, передадуть ф-16 з усієї півкулі, побудують зірку смерті - є геть протилежною в ситуації автоволонтерства та тягання вживаних авто з Європи в Україну.

За 2-3 тижні їх - більш-менш живих - стане ще менше, а перекупів, які напарюють нашим волонтерам відвертий мотлох під виглядом “на ЗСУ дешевше” і “саппорт юкрейн” - більше.

Оцю серію відео я зняв біля підйомників СТО протягом пари днів.
Це реальні машини реальних волонтерів.
З них остання - тільки наша та й то просто пореготати, бо заміна диска - не проблема. Так-то машина непогана.

І таких картинок в мене повно - можна робити кіно, яке назвати коротко і ясно: автоколаборанти росіян.

Це той випадок, коли для багатьох комерсів війна - мати рідна. І великий шанс нажитися на чужому горі. Бо волонтери купують такі тачки не за свої гроші, а за донати або ж за останні збереження родин бійців, які прагнуть, щоб їхні воїни мали шанс на евакуацію, доставку БеКа, підвезення харчів тощо.

Волонтерів шкода. Відверто шкода.
І в даних ситуаціях вони великі молодці, що загнали тачки на СТО перед відправкою на фронт.

Загалом, можу впевнено сказати, що автоволонтерство - це складно і це біль.
Біль що від зношеної техніки, що від спроб знайти дефіцитні специфічні запчастини, які треба зара всім, що від розчарування в людях, які скручують пробіги, засипають в радіатори хімію, щоб ті не текли, мастять гнилі рами усіляким лайном і наварюють смужки заліза, щоб не можна було проштрикнути іржу гвіздком.

І Ви ж не подумайте, що ми розумні і ні разу не “влітали”. Влітали ще й як, тому розуміємо глибину проблеми.

От наприклад.
Тачка 1/42 Nissan Patrol - тільки-но виходить з ремонту, при тому що проєкт стартував 20 березня! Тачка непогана, але дуже рідкісна і запчастини шукали на неї по всьому світу.
Тачка 9/42 - Toyota Land Cruiser Prado - відвертий кидок. Тут нічого коментувати, бо достатньо поглянути відео, наскільки нам [вірніше - механікам] довелося її переробляти. https://news.1rj.ru/str/martin_brest_pehota/2137

Тачка 14/42 - еталонне маскування недоліків машини продавцем і неможливість встановити ступінь руйнування рами через щільне пакування агрегатів в моторному відсіку.

Але ж скільки історій в моїй стрічці від шанованих друзів: купили течик, передали на фронт, через два тижні став двигун, скиньтесь на ремонт; купили навару, віддали на фронт - тріснула рама, допоможіть; історії поза соцмереж - купили Чірокі - розвалені мости, півроку шукали, знайшли, не підійшли, ще за півроку знайшли ті, що треба.

Коли нині я бачу намитий перекупами пікап з сяючою підкапоткою - мене нудить.
Коли я бачу чорнючу раму - мене нудить.
Коли я бачу на перекупській тачці свіжі позашляхові колеса і купу додаткових протитуманок - мене нудить.
Бо я розумію, що нашу увагу відвертають або від вбитої коробки, або від зношеного двигуна, або від рами, що згнила до стану папіросного паперу.

Я це все до чого.
Дякую, що підтримуєте автоволонтерів. Будь-кого, кому довіряєте.
Машина, звісно, не міномет і не гвинтівка. Машина напряму не чавить росіян і не робить їм боляче.
Машини горять і ламаються.
Їх заправляють гидотною солярою, яка, звісно, має всі сертифікати якості на МОшних складах і відповідальні особи будуть рвати на своїх грудях піксель, розповідаючи, що форсунки і паливні насоси високого тиску лягають від того, що то бійці бодяжать святе міноборонівське пальне (бійці ж ідіоти, певно. Гандонять техніку, яка щодня рятує їм життя).

Але машини на фронті - це саме життя.
В смузі кілометрів 30 від фронту (може і більше) немає ані маршруток, ані електричок, немає нічого.
“Немає машини - іди пішки” - це не фігура мови.
Одна з переданих нами машин в режимі 24/7 обслуговує 7 (!) екіпажів переданих європейцями гаубиць, бо інших справних машин тупо немає.

(коли ми дотягнемо проєкт 42 тачки, ми зробимо туди ще одну машину, обіцяю).
І підвезення груп, і боєприпасів, і води (!), і провізії, і евакуація поранених - все лягає на машини.

Єврошвидкі, наспіх пофарбовані в оливу, жигулі і ниви, пікапи різного штибу - від де-максів і хайлюксів до ель двісті і повнопривідних течиків, буханки і якась екзотічна дічь, якої на складах зберігання по всьому світу лишилось штук 300 - все це створює з нашого боку фронту той потрібний рух, що дозволяє військам вільніше дихати і пересуватися.

Тому, якщо Ви підтримуєте автоволонтерів - дякую, шановні.
Якщо Ви автоволонтер - ходіть обійму.

Майте тихий вечір.

Дві хороші новини. Ні, три.

Перша. Оскільки не знайшлося власників л200, які б захотіли забрати собі розмальовані кабанами і оленями двері, а зафарбовувати цю красу на тачці 17/42 у нас не піднялася рука, ми заклеїли їх спеціальною плівкою (особисто копирсався) і машина заїхала на фарбування в колір «Брест в болоті» (тм).

Друга. Тачка 43/42, отримана в наш проєкт «42 тачки на ЗСУ» в дарунок від Сергія Смірнова, вже пофарбована і виїхала на цикл випробувань довжиною в одну тисячу кілометрів. Бо ж капіталка двигуна, розточка блока, нові поршні - все, як ми любимо. Потім заміна мастила і у війська.

Про цю машину якось окремо, але я точно знаю, що Костянтин Бакуемський про неї вже зробив кіно.

Принагідно дякую Сергей Третьяк за продуктивний день. Фарба з кавою чи кава з фарбою - це щось.

І третя новина. Дякую таємній полтавській родині Андрія, Анни та Аліси за новенький компресор і все потрібне приладдя, щоб Сергій більш потужно і швидко міг нам фарбувати тачки.
Наш спроможності зростають.

Всіх обійняв.
Дякуємо за підтримку.

P.S. Мартин Брест, колір ми думаємо патентувати. Твоїх 33%.

Ірпінська тінь. 43/42.

Ну, штош. Що таке тачка 43/42 - більше не секрет.
Машина максимально чудернацької долі в нашому проєкті, але ми віримо у її міць, звитягу і добру вдачу.
А бійці її взагалі вже давно чекають, як тачку для тилових потреб.

Написав мені якось Maksim Smirnov, що в їхній родині у Сергія Смірнова є машина, яку вони ладні просто віддати на ЗеСеУ.
Костянтин Бакуемський приїхав у надсекретну точку, переконався, що вона заводиться і на ходу, потім ми заїхали за нею на евакуаторі (про всяк випадок) та відтягнули на СТО.
Протягом тижня машині зробили ходову, електрику, дрібні нюанси і я взяв особисто її обкатувати по тяжких київських заторах.

Якщо десь в районі 11-12 липня Ви в Києві вимушено поступалися дорогою біло-іржавій п'ятірці, в якій сиділа перелякана людина - дякую Вам.
То був я.
При тому, що машина виявилася дуже незвичною в керуванні і ні на що не схожою, а моя сорочка всотувала по 5 потів на кілометр шляху, моє обличчя осяювала щира посмішка - лише за кермом Жигулів згадуєш ті чарівні забуті відчуття, як вперше сів за кермо і як було тобі страшно :)

Зрештою, було помічено, що машина стабільно кипить і додатковий вентилятор не допомагає.
Почали шукати проблему - пробита прокладку ГБЦ.
А коли поглянули на стан поршневої групи - зробили ще й капіталку.
Тобто машина провела в ремонті 1,5 місяці замість запланованих пари тижнів.

Сьогодні її пофарбували і наступного тижня плануємо після другої заміни мастила передати її в 61 бригаду.
Двигун шепче, коробка чьотка (але не 5-ступка), гума, диски, амортизатори - нові.

Чому Ірпінська тінь?
Бо коли Сергей Третьяк її фарбував - смеркалось, а обрали ми колір - мартінбрестовський сірий фельдграу (тм).

Що можу додати: на майбутнє максимально уникатимемо радянського автопрому.
Проблема не в ремонтах.
Вони якраз відносно прості. Проблема в запчастинах - вони фізично закінчуються, а нові що є - або надзвичайно дорогі, або дуже сумнівної якості.
Але наголошу, що жигулі, москвичи, ниви та уази ще довго торохкотітимуть фронтовими шляхами, бо нормальних машин катастрофічно не вистачає.

Дякуємо за підтримку.

Наступним постом закину веселе відео від Костянтина Бакуємського