Вчора Нобелівський комітет присудив нагороду пані Каталін Каріко (Угорщина) та пану Дрю Вайсману (США) за їхні дослідження, що дозволили врешті розробити ефективні мРНК-вакцини проти COVID-19 [1]

Якщо Вам цікаво почитати українською та простими словами, що то за мРНК та чому це так круто - в цій статті [2] є коментарі біологині Оксани Півень.

А якщо Ви хочете побачити класну 10-хвилинну візуалізацію щодо цієї премії з українською озвучкою - варто завітати на канал Довколаботаніка [3] та почати мліти від голосу Олексія Коваленка.

Але, на мою думку, найкрутіший пост про цю Нобелівку написав Іван Примаченко [4].
Ні, він не пояснив, що таке мРНК і що там Каріко з Вайсманом хімічили і біотехнологічили.
Але він примудрився у півтори тисячі знаків вкласти весь біль та страждання науки (не сучасної науки, а просто - науки), які вона має здолати, щоб подарувати людству прогрес.

От просто зацініть:

"Каталін Каріко народилася в родині м'ясника в Угорщині.
Вона вирішила, що має стати науковицею, хоча не була знайома з жодним вченим.
Щоб займатися дослідженнями, Каталін з родиною переїхала до США, але її наукова кар'єра не була вдалою.
Десятиліттями вона була одержима ідеєю, яка здавалася її керівникам і розпорядникам грантових коштів дикою і маячливою.
Каріко була змушена переходити з однієї лабораторії в іншу і постійно знаходитися в пошуках грошей для продовження дослідження - її чоловік якось підрахував, що безкінечний робочий день Каталіни означав, що вона заробляла 1 долар на годину.
Коли спільно з колегою Дрю Вайсманом їм вдалося здійснити прорив, провідні наукові журнали Nature, Science та Cell відмовилися публікувати їх статтю. Коли ж, нарешті, стаття була опублікована в менш престижному журналі, то привернула мало уваги.
Пенсільванський університет, де працювала Каталіна, спочатку понизив її в посаді і, врешті-решт, змусив піти на пенсію.
Щоб продовжити свої дослідження, у 58 років вона вирішує переїхати в Німеччину і приєднатися до мало кому відомої біотехнологічної компанії, що на той момент навіть не мала свого сайту. Компанія називалася BioNTech.
Коли в січні 2020 китайські вчені опублікували генетичний код нового вірусу Covid-19, завдяки mRNA технології, розробленій Каталіні з колегами, дослідникам BioNTech вдалося створити першу версію рятівної вакцини протягом кількох годин.
2 жовтня 2023 року 2023 Каталін Каріко та Дрю Вайсмана було оголошено лауреатами Нобелівської премії з фізіології чи медицини за розробку революційної технології, що стала основою для розробки mRNA вакцин проти Covid-19 і врятувала мільйони життів."

Уявили, крізь що пройшла дослідниця, щоб ми отримали вакцину?
Непомітні для грантових коштів дослідження, що врешті змінили світ; "бізнес"-підхід в університетах; справжня відданість науці.

Наука - це не бізнес.
Це не придбати-продати джинси на базарі, тому марно чекати результату за рік, а інколи і за десятиліття.
Коли наука стає бізнесом - народжуються аферистичні Тераноси з Елізабет Голмс, які кидають довірливих інвесторів на мільйони доларів і присідають на ціле десятиліття у в'язницю [5].

Наука - це про пізнання світу, пошук відповідей.
І подекуди ці відповіді або непередбачувані та їх неможливо обгрунтувати інвесторам, або й просто негативні.
Для науки негативний результат - не менш важливий за успіх (бо економить час та зусилля десятків тисяч інших вчених), але він не цікавий спонсорам.

Ще цікавий момент, який Іван вже навів у коментарях - це "Пенсільванський університет в Twitter привітав лауреатів, назвавши їх "історичною дослідницькою командою mRNA Пенсільванського університету", чим викликав масове обурення науковців та читачів."

Загалом, це максимально красива і максимально показова історія.
Добре, що Каталін долупала свою скелю і її працю світ визнав.

Майте гарний день.

Іване, дяка за супердопис.

1. https://www.nobelprize.org/prizes/medicine/2023/press-release/
2. https://life.pravda.com.ua/society/2023/10/2/256851/
3. https://www.youtube.com/watch?v=2BbRIjthcng
4.

Якщо що - посилання 4 і 5 ТГ чомусь закинув вище попереднього посту

Коли ми з Мартіном обмірковуємо, в який колір фарбуватимемо машину 1/42 - сірий фельдграу чи зелений болотяний - то на язиці в мене весь час крутиться:

- Рубанем його в колір бронзи і закотимо на постамент! Як монумент всім надіям і сподіванням підняти цього корча.

Воно ж їздить. Добре так їздить, скажу я Вам.
Навіть кілька разів було на обкатці і щиро вразило мене потужністю (тут же 6 циліндрів!), абсолютною байдужістю до глибини ровів, щілин і розривів часопростору.
Пре, як танк.

Але щоразу в цій тачці щось відригує і вилазить.
Кожного.курва.разу.

І до проблем технічних постійно додається головний біль з пошуком запчастин: їх н.е.м.а.є.
Фізично.
Ті, що є - в більшості не підходять.
Так, навіть друзі навезли з Польщі, ми почали ставить, а воно не стає.
Іспанець для іспанського ринку - це не японець для решти світу.
Ця машина схожа на нескінченну Сієсту: я тут постою в затінку нерухомо, а ви під мене лягайте.

Інколи доходило до того, що механіки вручну знімали розміри деталей, замальовували їх і шукали деінде.

Тепер це справжній Франкенштейн: бачки для рідин з ВАЗа, вказівники поворотів - з Ланоса, підсвітка номера - з фури, засуви задньої ляди - теж з якоїсь вантажівки.

І так, тачка доїхала своїм ходом.
Сама вилізла з гір, де вона працювала.
Могла б відразу поперти на фронт.
Але-але.
Це не в наших правилах передавати такі апарати без нашої упевненості в тому, що машина не підведе.

Карочє, жодна інша машина не доставляла нам стільки головняка, як ця.
Вже на виході тачки 22/42 та 23/42, а 1/42, наче та квочка, висить на підйомнику.

Але ми обов'язково тачку доробимо.
Дякуємо Вам за підтримку.

Як ми скоїли помилку.

"Без помилок немає руху" - сказав Генеральний конструктор, коли наш БПЛА замість охрєнітєльно красивого зліту - звернув з полоси, зніс ліхтар і нєкрасіво вдовбивсь носом у землю.

Мене це ніхєра не заспокоїло, звісно, я чуть сігарєту не проковтнув, і зимове повітря, тихенько шуршащє поперек полоси (7 м/с, на межі розрахункової, пориви до 10) тут же оцім своїм поривом продуло куртку і пробіжалося льодом по спині.

Але я не про літаки, я про тачки, знову.

В нас вже закінчилися жарти про те, що тачка Nissan Patrol, шо має номер 1/42 - буде віддана як 42/42. Бо ми зробили помилку.

Хєрня була така: ми були молоді та завзяті, і робили те, що роблять всі волонтери, що займаються тачками: ми скинули фото машини воякам.

Нє, ну ви розумієта, ага. Угловата форма. Угрожающіє колеса. Шноркєль, чи як його. Отеті тросікі над капотом, копець внєдорожнік. Само собою - вояки тут же запалали, заскреготали, забігали та заволали: "Давай оцю!"
Бо воно виглядало як джип-з-картинки.

Ніколи. Чуєте, ніколи не давайте воякам обирати авто. Орієнтуйтеся тіко на свої враження, відеоогляд та надію, що повезе. Інакше... красиві картинки, намита підкапотка та замазана якойсь чорною хєрньою рама. І шноркєль, куди ж без нього. Внєдорожнік, йопт.

П'ять місяців у ремонті. Він виходить, він їде - і знову якась хєрня. Антон Сененко краще знає, я навіть вже не слухаю СТОшників, тіко плачу отакими слєзамі. Це - загиблик.

Не робіть як ми. Не обирайте авто за його джиперським виглядом. Беріть ті тачки, які виглядають як "возив хазяіна на роботу". Це не панацея, ага, але шансів на хєровий варіант - менше.

А той БПЛА потім полетів. Ви нещодавна про нього читали у новинах. Долетів та вразив. До сліз)))

Обняв.

Подивився в обідню перерву не відео про Нобелівку з фізики цього року (ввечері опублікую), а свіже розслідування Михайла Ткача про стомлену від війни столичну елітку, яка весь час тусить у клубі Boho під час комендантської години.

Післясмак дивний і не можу розібратися, що у сюжеті (https://www.youtube.com/watch?v=VNpMJr6SUyo) виглядає найбільш фантасмагорично:

1. Що поліція міста Києва погрожує воєнкомами журналістам?
2. Що ця ж поліція міста Києва сцикливо тікає з місця подій (закреслено) їде на виклик, бо сцить погрожувати воєнкомом шанованим людям з клубу?
3. Що поліція міста Києва, таке враження, абсолютно недієздатна і нічого не може зробити, бо... бо нічого не може зробити?
4. Що якийсь матюкливий айтішник з клубу розповідає, що у людей в клубі Україна в серці і вони там співають українських пісень?

В принципі, з посадовими особами міста Києва і так все зрозуміло.

Тут вже варто або скасувати комендантську годину для всіх, або... так а які або?
Шановані люди не будуть же пропускати візити в клубі.
Вони ж не раби.
Здається, час припиняти цей цирк та імітацію.
І Південний міст відкривайте, бо затори з шанованих людей з перепустками туди такі, що легше об'їхати через будь-який інший.

Але вінцем сюжету, звісно, є кадр, де видно, що навпроти клубу стоїть біллборд з написом "Армія - наша віра".

"Boho. Віримо в ЗСУ." - здається нормальний слоган для клубу.

АТО-2 як воно є.

Майте гарний день.

Давайте трошечки про Нобелівську премію з фізики

Вчора Нобелівський комітет присудив нагороду трьом науковцям - П'єру Агостіні (Університет Огайо, США), Ференцу Краушу (Інститут фізики імені Макса Планка, Німеччина) та Енн Л’Юільє (Лундський університет, Швеція).
Присудили за "експериментальні методи, які генерують аттосекундні імпульси світла для вивчення динаміки електронів у матерії" [1].

Атто - це префікс в системі одиниць СІ, що означає 10 у мінус 18 ступені чогось.
Тобто якщо Ви руцями візьмете ліхтарик і почнете ним блимати, створюючи світловий імпульс тривалістю в 1 секунду, то тут вчені навчилися робити світлові імпульси у квінтильйон разів коротшими.
М'яко кажучи, оком не встигнете кліпнути, як все вже трапиться.
І от ці короткі імпульси допомагають науковцям "відстежувати поведінку" електронів в атомах.
А електрони, єслі шо, дуже швидкі.

Почитати коротко українською, про що ця премія та чому важлива - можна тут [2].

Але слід сказати, що конкретно в моєму Інституті фізики НАН України є спеціалісти, які працюють з надкороткими світловими імпульсами, в т.ч. на фемтосекундному лазерному комплексі (фемто - то 10 в мінус 15 ступені).
Зокрема, це Блонський Іван Васильович.
І сьогодні він мав коментувати цю Нобелівку на радіо, а також теоретично напише науково-популярну статтю про неї для одного з видань.

Тож коли матеріал вийде, обіцяю, що зроблю про це пост.
Як вже з нетерпінням чекаю виходу докладної наук-поп статті про позавчорашню премію з фізіології та медицини.

Тим не менш, якщо у Вас нетерплячка і Вам би хотілось послухати зрозумілою мовою, що сі трапилось, а також узріти цікаву візуалізацію процесів - Ви мусите подивитися відеопояснення від Довколаботаніка [3].

Дуже круте, просте, але пізнавальне відео.
10 хвилин часу що дозволяють зрозуміти одну аттосекунду.
Дякую Олексію Коваленку.
За жарт про рф особливий респект.
Пирснув чаєм на ноутбук.

Майте тихий вечір.

1. https://www.nobelprize.org/prizes/physics/2023/press-release/
2. https://life.pravda.com.ua/society/2023/10/3/256866/
3. https://www.youtube.com/watch?v=J-efGhsvcWQ

Ви собі навіть уявити не можете, наскільки цьогорічна Нобелівська премія з хімії перегукується з класними дослідженнями великої кількості українських науковців.

Мунгі Бавенді, Луї Брус та Олексій Єкімов (останнього роспропаганда вже приписала росії, але це не так) отримали визнання за відкриття та розробку квантових точок [1].

Спершу Ви можете почитати коротке україномовне пояснення [2], з якого можна зрозуміти, що відкриття цих науковців, здійсненні 30-40 років тому, нині оточують нас, наприклад, у всюдисущих дисплеях (технологія QLED).

Якщо ж Вам кортить розібратися, в чому суть їхніх досліджень, до чого тут давні виробники кольорового скла, та як три вчені зі своїми колегами відкрили "3-й вимір" в періодичній системі хімічних елементів - Вам точно в шикарний пост Довколаботаніка [3].
Вичерпно, зрозуміло, яскраво.

А якщо Ви маєте бажання ще й побачити візуалізацію усього написаного Довколаботанікою - відео теж є [4].

Але тепер поговоримо про Україну.
В Україні давно та успішно синтезують і досліджують квантові точки.
Власне, фотографії цього квантового дива можна бачити в цьому пості, які я чесно поцупив в українського хіміка з Чернівецького національного університету Юрія Халавки.
Це фотки з його лабораторії [5]

Отут [6] можна коротко ознайомитись з іменами науковців, що у нас тим займаються, але більш за все я б радив таке:

1. Лекція пана Юрія ще 5-річної давнини про квантові точки і їх застосування [7]. Тут цікаво про історію розвитку освітлювальних приладів, нанотехнології, телевізори на квантових точках і використання в медицині. І ринок на мільярди доларів.
Зрозуміло буде як дорослим, так і школярам.

2. Подкаст наукпоп ресурсу Технічна База - випускник ЧНУ ім. Ю. Федьковича та засновник компанії QustomDot по виготовленню квантових наноточок Ігоря Наконечного - про освіту в Україні та на Заході, стартапи, квантові точки і таке всяке. [8]
Саме те, що треба послухать за кермом.

Тихого Вам вечора.
І співчуття родичам усіх загиблих на Харківщині.

1. https://www.nobelprize.org/prizes/chemistry/2023/press-release/
2. https://life.pravda.com.ua/society/2023/10/4/256879/
3. https://www.facebook.com/dovkolabotanika/posts/pfbid0tkYXd248umootCNQLz4SuwmmXyMiQ7Di48tQGi41K6Yzg81BtaWBzKcjJp1L3a7Dl
4. https://www.youtube.com/watch?v=pRIydfVYyso
5. https://www.facebook.com/khalavka/posts/pfbid08oacxkYLmHQgYMJzTTrYMPCyrZebMraP2ogqnvYuvv4tePKXP4zxrwXPpcQvaDb5l
6. https://www.facebook.com/groups/314070194112/posts/10161914692134113/
7. https://www.youtube.com/watch?v=hROngkYiD34
8. https://www.facebook.com/permalink.php?story_fbid=pfbid02XrRLQPMPWBBrUx1FCmnNU4uQL3Fkg1161nipcJgQ79a15ZtzJ6exyg8q76F7j75Xl&id=100088198126440

Якщо хочете підтримати проєкт 42 тачки на ЗСУ, реквізити тут:
Картка Приват - 5168 7451 0561 4421 (Антон Сененко)
PayPal - senenkoanton@gmail.com
Детальні реквізити:
Установа банку - ПриватБанк МФО банку - 305299
Отримувач платежу - СЕНЕНКО АНТОН ІГОРОВИЧ IBAN - UA953052990000026201691360906
Рахунок отримувача - 26201691360906
Валюта картки - UAH
РНОКПП отримувача - 3136215494
Призначення платежу - Поповнення рахунку СЕНЕНКО АНТОН ІГОРОВИЧ, безповоротна фінансова/благодійна допомога ЗСУ)
Принагідно лишаю реквізити Мартин Брест, з яким ми разом реалізуємо проєкт:
Моно: 4441114443028624
PayPal: Oleg.boldyriev@gmail.com
Приват: 4149499371016518

Ви знаєте, коли я пишу свої деякі тексти, в більшості викладаю їх на екран не для когось, а для себе.
Допоки думка не закарбована деінде за межами мого мозку, вона не дає спокою, мучить і цей стан дуже втомлює.
І не має значення, що воно - про бійців, про Ірпінь, про Марка, ремонти корчів чи Нобелівські премії.
Її треба позбутися для того, щоб йти далі.

Потім мені навіть байдуже, чи її хтось читатиме, чи ні.
Надихатиметься нею чи плакатиме.
Коментуватиме, лаючи мене, чи дякуватиме за думки в унісон.

"...письмо, на відміну від промовляння, не пов’язане із соціальною взаємодією, не має на меті розважити. Це «спілкування лише із собою»".

Це дослівна цитата з опису цьогорічної Нобелівської премії в галузі літератури.
Вона мені дуже відгукнулася.

Але де я, а де Нобелівка з антириторики?

На щастя, в минулому житті мені пощастило втрапити на Nobilitet - подію, де круті спікери зрозумілою мовою розповідають про суть відкриттів чи творінь, за які вручають Нобелівські премії.
І там на сцені я побачив літературознавицю Богдану Романцову, що мереживом слів витинала яскраву реальність письменницького світу на сірому ганчір'ї марнославного повсякдення.

Мені подобається, як вона пояснює матерії, яких я ніколи не торкався очима і, імовірно, ніколи не торкнуся.
Але, можливо, Вам спаде на думку почитати творіння Нобелівського лауреата цього року норвежця Йона Фоссе.

З колонки Богдани Ви зможете втямити, чи варто це робити
https://tyzhden.ua/minimalist-jon-fosse-laureat-nobelivskoi-premii-2023/
Смачно.
Хоча і не всі ноти цієї музики я зміг зрозуміти.

Майте тихий вечір.

Інколи мене кусає якийсь ґедзь і я лізу почитати фейсбучні сторінки знайомих простих росіян, від яких, звісно, нічого не залежить (тм).
Як живуть, що постять, чого прагнуть.
Шоппінг, вранішні лате, барбекю в котеджних містечках з друзями і сусідами, стрибки з парашутом і народження дітей.
Перше вересня і якісь злободенні жарти. Зрозуміло, що не про політику.

В принципі, майже все як у нас. Було.

Бо ж вчора заїхав до друга поїсти борщу ("є борщ" - це як "код червоний" і от я вже вдягаю святкові шкарпетки, адже ми знаємо, що після 30-ти людина тільки і прагне, щоб попоїсти деінде чогось ріденького).

Він сидить навпроти і терпляче чекає, повз гасає його малий з машинкою, а дружина традиційно розповідає якісь історії.
А потім, коли вся органічна їжа в керамічній тарілці знищена, друг веде мене в найтемніший закуток його будинку.
Хвалиться 3D-принтером.
Хороший принтер, якісний. Жужжить і працює.
Шар за шаром повільно, але уперто друкує корпус міни для дронів.

Звичайний такий принтер в звичайній українській родині друкує звичайну таку міну для звичайного такого дрона, щоб звичайні такі українські бійці в цих звичайних клятих реаліях збільшили кількість хороших росіян, щоби ті росіяни припинили убивати українських жінок, дітей і чоловіків.

- Оборонпром, - усміхається друг мені і показує цілий оберемок готових корпусів, в які буде розфасована вибухова речовина. Далі розповідає нюанси технології та фінішної обробки, бо...:

- ... отут вкручуватися має легко. Пацанам там ніколи буде. Все має бути ідеально. Мені ж тут воно легше зробити, аніж там на морозі чи під дощем.

Таких родин в Україні багато (щоправда, на борщі я їздю лише до двох із них, якщо що).
Хтось друкує міни, хтось - корпуси для детекторів російських дронів. Штуки для старлінків.
Хтось плете сітки. Кікімори. Мотанки. В'яже іграшки для благодійних розпродажів.
Знову потік парафін в окопні свічки.
Електроди гартують шви у буржуйках.
Теплі шкарпетки. Грілки для ніг.

Мільйони українців за 1,5 роки війни неймовірним кульбітом змінили свої життєві пріоритети і працюють на перемогу.
Звісно, окремо стоїть нічний клуб Boho і його відвідувачі, чиновники, що ремонтують стадіони та будують розв'язки.

Але нормальних людей, які розуміють, що перемога є десь на обрії за ріками поту і крові, більше.

Про внесок Сил оборони годі й говорити.

А що ми...
Зібралися сьогодні спільнотою чудових людей, які взяли і придбали для проєкту 42 тачки на ЗСУ машину Ford Ranger, а ми всі разом із Вами вклалися в її ремонт.

Коли я спитав Evhen Zborowski, як ми авто назвемо, він мовив:
- А якою за ліком вона іде в проєкті?
- 23-тя. 23/42.
- Двадцять третя... Якщо двадцять третя, то тільки Джордан. Тут без варіантів.

Я щиро дякую Євгену, Olga Schilling, Yaroslav Smolin, Данило Карнацький, Anastasiia Vasenko, Irysya Frolova, Dima Kononenko, Yura Kononenko, Irene Dby, Iryna Dzhola за чудові колеса для проєкту і за допомогу в їх обкатці.

І дякую всім Вам за постійну підтримку, яку важко переоцінити.
Дякую від нашого імені і від імені бійців, яким ці машини їдуть.

А Форда ми зламали. Відмовив повний привід. І це хороша новина, бо для цього ми тест-драйви і робимо.
Завтра машина повертається в бокс, де вмілі руки механіків усунуть колишню приховану несправність, і авто рушить у війська.

Дякую усім, хто витрачає свій вільний час на будь що дотичне до допомоги Армії.

Майте тиху ніч.

P.S. Так, на землі то лежу я і намагаюсь справити машину ізолєнтой та WD-40.