Пишу і стираю... Пишу і стираю...
Я не знаю, що Вам розповісти.
Про те, скільки ця машина випила у нас та механіків крові?
Про те, скільки часу ми витратили на її обкатку та доведення до кондиції "нам буде не соромно"?
Чи про те, як я в ній їхав і горів?
Ну, сідайте, розповім.
Запах я відчув не відразу.
Лиш помітив, що чергове 61-кілометрове коло навкруги Києва в процедурі 1000-кілометрової обкатки після капіталки двигуна видається якимось занадто спекотним.
Так, серпень був не подарунком, кондиціонера немає, вікна відчинені, але чомусь мені реально ставало погано.
Жигулі... Вони ж і в Африці Жигулі. Мрія мільйонів радянських громадян була відверто некомфортною на довгих дистанціях.
М'яко кажучи.
А тут... Все якось вже пливло перед очима.
Сморід пластика із сумішшю невідомо чого, який сигналізує про те, що машина почала горіти, я не сплутаю ні з чим.
Просто колись сам підключав магнітолу в авто і... це окрема історія про самовпевнену в собі людину, яка точно впевнена, де плюс, а де маса.
В момент, коли мої нюхові рецептори забили паніку, наче пілот підбитого і палаючого бомбардувальника, я рефлекторно і майже одночасно відстібнув пасок безпеки, вмикнув правий поворот, підтягнув сумку собі на коліна та почав шукати вільний майданчик, де машина безпечно згорить (яким би оксюмороном це не здавалося).
Надії в мене і не було, але правою рукою я таки поліз під переднє сидіння в пошуках гладенького боку вогнегасника та... відсахнувся.
Підлога машини була настільки гарячою, що оздоблення салону просто плавилося і диміло.
Мінералка. Завжди возіть з собою мінералку.
Вона рішає.
Залпом вилита під ноги та подальша пауза в тест-драйві дозволили дотягнути до СТО та розібратися, що під час обкатки тріснув старий глушник і вихлопні гази в страшній київській серпневій спеці гатили просто у низ авто, повільно перетворюючи мене на стейк на пательні.
Нєрви. Нєрви у мене з цією тачкою стали зовсім ніякі.
Як є - так і кажу.
Однієї ночі мені цей Жигуль навіть снився - з вийнятим двигуном, над яким плакав механік Сергій.
Але ж Ви гляньте, що вона зробила.
Якби це була не наша машина і не знайомі нам бійці - от засумнівався б.
Смірнов Сергій, дяка за подаровану тачку.
СТО Автокомп Сервис, дяка, що допомогли поставити її на колеса.
А всім Вам, шановні, спасибі за донати, які дозволяють постачати у війська машини, в яких ми упевнені на сто відстотків.
Які помруть, але вивезуть.
Але з тачкою 43/42 ще історія не закінчена.
Може витягнуть.
І я залюбки іще раз в ній погорю.
Майте тиху ніч.

Я так сміявсь над нею. Зря.

Жигулі, йопт. Натуральна собі така жига, чи п'ятірка, чи сімки, чи ояєбу. Машина 43/42, бо шо? Бо логіки нема.

Але херня в том, що зара армія візьме майже все, що є, навіть жигу. Так, ми з Антон Сененко все ж таки розриваємось між дізєльними пікапами, дізєльними бусами і нє мєнєє дізельними джипами, але... бійці сказали "хоч щось, аби їхало, і побистріше, будь-ласка".

Добра людина жигуля подарувала, СТО відремонтувало, ви цей ремонт оплатили, Антон викатав на ній 1000+ км, я поржав. Ми вивели її в максимальний стан, передали, підписали бумаги, видихнули, пішли красіть корчі, пити каву на СТОшкє і цокать язиками біля течиків.

Пройде пара тижнів. Жига, прострєлєна та пойобана, вивезе хлопців з жопи і помре вже десь на нашій стороні.

Вибач мене, жигульонок. Ти став охєрєнной машиной, бо ти врятував. Вивез, витягнув, видернув з під обстрілу, і я дуже тобі вдячний.

Прощавай, тачка 43/42. Ти зробила все, і ти була крутою.

Детальні реквізити:
Установа банку - ПриватБанк МФО банку - 305299
Отримувач платежу - СЕНЕНКО АНТОН ІГОРОВИЧ IBAN - UA953052990000026201691360906
Рахунок отримувача - 26201691360906
Валюта картки - UAH
РНОКПП отримувача - 3136215494
Призначення платежу - Поповнення рахунку СЕНЕНКО АНТОН ІГОРОВИЧ, безповоротна фінансова/благодійна допомога ЗСУ)

Думаю, Ви всі пам’ятаєте приголомшливі фото з оточеної з усіх боків Азовсталі, які облетіли весь світ.
Найбільш впізнаваною стала робота “Світло переможе”, де боєць, наче той святий, стоїть у вщент зруйнованому цеху в променях світла, яке безуспішно намагається розігнати темряву російської навали.

Мені в цьому житті щастить на хороших людей, бо я особисто познайомився з автором тих світлин - Дмитром “Орестом” Козацьким.

Дмитро не просто пройшов все пекло оборони Маріуполя та повернувся до лав ЗСУ з полону.
Він ще й залюбки погоджується сприяти всіма силами волонтерським ініціативам, що збирають на всілякі корисні штуки.

Ми збираємо на машини.
А Lopata Zubata, яка мене з Дмитром і познайомила - збирають на саперні лопати для ЗСУ.

Тож зустрічайте дуже короткий, дуже ламповий, дуже швидкий спільний із Зубатою Лопатою міні-розіграш, у якому буде усього два лоти:

1. Саперна лопата від Зубатої Лопати з автографом Дмитра
2. Примірник паперового журналу Reporters (такий Ви навряд десь ще знайдете), де на титульній сторінці фото “Світло переможе” і автограф Дмитра. А в самому журналі інші його ошелешуючі роботи, зроблені в катакомбах меткомбінату.

Всі виручені з розіграшу кошти, який стартує прямо зараз, будуть розділені навпіл: половина піде на наступну тачку в проєкті 42 тачки на ЗСУ, а половина - на чергову партію Зубатих Лопат до Альона Крицук та Наталія Ковальчук.

Як отримати шанс на виграш?

1) До 15 години вівторка 17 жовтня надсилайте будь-яку кількість донатів, що кратні 300-м гривням, на картку
5168 7451 0561 4421 (Антон Сененко) або на
PayPal senenkoanton@gmail.com (перерахую в гривневому еквіваленті).
Більше нічого не потрібно. Ні скрінів, ні повідомлень (але при проплаті якось підпишіться). У вівторок я завантажу перелік донацій і складу список учасників розіграшу (буду вдячний, якщо стежитемете за розіграшем і переможці зі мною самостійно зв’яжуться, бо інколи їх пошуки той ще квест).
2) Донат є безповоротним і дає шанс на виграш одного з двох лотів.
3) Більше донатів - більше шансів. Великі донати ми автоматично розіб’ємо на кратну мінімальній ставці кількість.
4) У вівторок о 18.00 годині ми з Мартін Брест та Зубатою Лопатою заліземо у якогось корча і проведемо розіграш онлайн на моїй сторінці, використовуючи рандомайзер.

Дякуємо Вам за всебічну підтримку, а Дмитру - за цінні призи.

Світло переможе.

—----------------------------------------
Якщо хочете просто підтримати проєкт без участі в аукціоні, лишаю реквізити Мартин Брест, з яким ми разом реалізуємо проєкт:
Моно: 4441114443028624
PayPal: Oleg.boldyriev@gmail.com
Приват: 4149499371016518
—-------------------------------------------------
Майте тиху ніч.

Ірпінь зустрів мене вологим подихом осені поміж величезних сосен, що, мов ті хмарочоси, своїми верхівками чіпляли низькі сірі хмари.
Двері маршрутки зачинилися і вона зі смердінням старого дизельного двигуна поїхала далі в глупу ніч, відкривши мені огляд на кладовище спалених та постріляних цивільних машин.

"Десь тут Оксанкин бус", - майнуло в голові, - "мабуть досі з клятою куркою".

Ніколи ще до цього я не їздив в Ірпінь маршруткою.
Цікавий досвід. Я б сказав, що якби Київ був євпропейською столицею, то як максимум - я мав би доїхати сюди лінією легкого метро чи трамваєм, а як мінімум - освітленим низькопідлоговим автобусом.

Але Ірпінь - місто-супутник Києва, а не Парижа, тому хоч так.

Ніколи до цього не був в Ірпені вночі.
Якщо, звісно, не рахувати 5 березня минулого року, але тоді особливо не було часу роздивлятися місцеві принади в світлі палаючих багатоповерхівок.

Вузенькі затишні вулиці. Тротуари в плитці. Милі приватні подвір'я з гірляндами. Яскраві світлодіодні ліхтарі на стовпах. Пониження бордюрного каменю.
Відверто - місто, в якому хочеться жити.
Але не мені.

Я повільно крокував мокрим асфальтом, зрізаючи шлях знайомими проїздами і дворами та лиш дивувався, як безпечно себе ТУТ можна почувати.

Діставшись точки, спробував віднайти машину з проєкту, яку загнав сюди на фарбування.
Не бачу.
Набрав Сергія, сповістив, що приїхав за тачкою, і той вийшов із дружиною.
Виявилося, що машину вони задули настільки класно, що я не узрів її в мороці з 10 метрів.

Тачка 28/42 Мікеланджело для 67 бригади наступного тижня вирушить у війська.
Світлана Третьяк та Сергій Третьяк, як завжди, швидко, чітко і безкоштовно пофарбували для проєкту 42 тачки на ЗСУ чергову ластівку.

І скільки разів обіцяю собі не повертатися в це місто, але ж весь час шукаю привід, щоб сюди зазирнути.
Місто святих людей.

Майте тиху ніч.

P.S. Нагадую, що до вівторка можете взяти участь в розіграші лопати та журналу з автографом Дмитра "Ореста" Козацького.
https://news.1rj.ru/str/mouselab/5728

А ми працюємо далі.

Інколи дуже не хочеться, щоб людина була героєм.

Героїзм має місце там, де інші зробили страшні помилки, які терміново потрібно виправляти.
Неважливо заради чого - порятунку людей, захисту країни чи того і іншого разом.

Героїзм не корисний для здоров'я, для психіки, для нервів.
Як самого героя, так і його рідних людей.
Героїзм - це, звісно, суспільна повага, грамота на сцені, може, навіть, медалька.
Але добре, якщо цю медальку є куди вішати, а на сцену є кому піднятися.

Проблема героїв в тому, що до кінця не можна дізнатися, хто ними є, а хто так - в качалку просто ходив, набивав грізну татуху і кривляв у дзеркало гримаси.
Однак коли бачиш людину в якомусь героїчному ділі - розумієш, що то щось природжене, дошліфоване батьками і притрушене обставинами.

І, в біса, ніколи до кінця не ясно: герой - то він сміливий і в нього титанові кулі, чи то він навіжений дурень, якому системно щастить з помилкою того, хто вижив.

Бо воно завжди все одразу.
Продається комплектом - два по ціні одного.
І добре, якщо на решту пропонують жуйку, а не пакет.

Мінус один волонтер - плюс один боєць Сил оборони України.

Я дуже не хочу, щоб Костя був героєм.
Хочу, щоб його служба була нудною в своїй монотонності роботою по збільшенню кількості хороших росіян.
Без ексцессів, несподіванок і можливостей для реалізації потенціалу геройств цього навіженого хлопа.

Особисто для мене і купи врятованих людей він все довів в Ірпені.
Хоча ніхто не просив, не чекав і не сподівався.

Іронія долі: Костя допомагав нам у проєкті 42 тачки на ЗСУ, а сам пересяде на техніку, яка нашому проєкту не по зубах.
Може воно і на краще.

Костянтин Бакуємський, чуєш?
Ти мусиш лишатися цілим і неушкодженим.
Бо якщо на твоїй сяючій пиці буде хоч подряпина, я особисто переїду тебе на легендарному Nissan Patrol, який, я сподіваюсь, ми колись доробимо.

Дякую, шановний, що був поруч.
І дякую, що тепер став у стрій.

Майте тихий вечір.