Телефон невблаганно тірьлінькав і я кинув оком на екран. Сигнал, номер бригади, позивний бійця, якому ми нещодавно передавали машину.
«Щось трапилось», - майнуло в голові, - «може машина зламалася?».
Довелось перервати розмову з бійцем, що стояв поруч на СТО, і взяти слухавку.

- Бажаю!
- Бажаю! Антоне, тут таке питання…
Боєць розлого ставить питання, ми певний час дискутуємо, вирішуємо, і тут вже питаю я:
- Так а машина як? Служить?
- Ой, так! Чудово служить. І, Ви знаєте, вона у нас єдина в батальоні, що оснащена оцією Вашою системою вимкнення стопів і ліхтаря заднього ходу. Дуже помічне, дуже. Так просто, зручно, не треба нічого замазувати і клеїти.
- Радий це чути. Пришліть якось пару фото, опублікую. Бережіть себе.
- Домовились!
(Мова йшла про тачку 20/42, якщо що. Воює красуня).

Я поклав слухавку і повернувся до перерваного спілкування з бійцем.
Потис руку, віддав ключі і почав сумно дивитися вслід черговій автівці, яку завдяки Вам ми передали у війська.

Щоразу думаю, що вже звик до цієї рутини - знайшли корча, придбали корча, відремонтували корча, передали у війська корча, знову почали збирати гроші на наступного корча…
Наче б радіти чи бути байдужим.
Але ні.
Дивлюся, як ці тачки відїжджають на фронт і серце стискається.

23/42 Джордан поїхав насипати росіянам.
Причому він вже там, звідки нині ідуть основні новини.
Як прийде час звітування, розповім про цю машину смішну історію.
Євген Зборовський не дасть збрехати.

А поки…
А поки дякую Вам, що підтримуєте.
За останні два дні ми з Мартин Брест завдяки Вам провели перемовини щодо купівлі ще двох машин на ЗСУ.

Зима близько.
Але в усіх тачках, що ми передаємо на фронт, працюють пічки.
І б‘ються Ваші серця.
Буде гаряче.

Майте тиху ніч.

Сьогодні дуже хороший день.
І не тільки тому, що за державною програмою Єхорошіросіяни ми маємо трьохсоттисячного ювіляра.
Просто ми із Вами в межах двох годин розміняли на підйомнику дві автівки, причому одну із них придбали дуже вигідно.

По-перше, тачка 28/42 Мікеланджело Volkswagen Transporter T5 вирушила у 67 бригаду, щоб виконувати задачі в районі Запоріжжя.
Прекрасне авто, адже воно зайшло на ремонт пізніше за всіх, а виїхало з боксу поперед тачок 21, 26, 27 і, звісно, 1/42.
За підбір машини ми палко дякуємо Taras Herasymchuk, а Вам і родинам Олексія Т. та Олексія О. за зібрані на купівлю машини кошти.
Звісно, в машині поїхала Lopata Zubata від Лисенко Віталій, книга Путівник Галактикою від Olexii Ignatenko, блок енергетиків від ППОшників Київської області (не питайте), а також посилочка зі смаколиками та портативними ліхтарями від таємних родин Олени та Катерини.
За фарбування машини дякуємо Светлана Третьяк та Сергей Третьяк.

По-друге, в проєкт вривається тачка 31/42 для 47 бригади.
Ви.її.сьогодні.купили.
Унікальність цієї машини полягає в страшенно несправедливій з ринкової точки зору ціні, за яку ми її придбали.
Це авто на українській реєстрації, на хорошій позашляховій гумі, з тросом і ланцюгами на колеса в комплекті, з абсолютно живою рамою і притомним двигуном, нам запропонувала викупити для проєкту родина наших з Мартин Брест підписників - пана Анатолія та пані Ольги.
Ціна була несправедливою саме стосовно них - вона була суттєво нижчою ринку і такою, за яку в Європі ми не купимо навіть Соренто, у якого дірки в рамі заліплені скотчем.

Коли прозвучала ціна, ми з Мартіном Олеговичем не сперечалися, бо ми завжди раді зекономити гроші, які Ви донатите.
Але я таки запитав, чому родина вирішила продати вірного товариша?

Господі, Ви б бачили, як щемно вони з ним прощалися, відправляючи його, фактично, в останню путь в бойову бригаду: розповідали, де вони на ньому їздили, звідки він їх витягував, що то за іграшка на торпеді і чому вона така пам'ятна. Колосок в салоні, до речі, з Черкаської області.
Я запам'ятав.
Розчулили мене так, що я ледь їм не повернув ключі.

Так чому?
Чому вони її віддали?
Відповідь була до святості простою: зараз не час, щоб по цивільному їздити на такій машині.
Подібні апарати потрібні Армії.

Я навіть не знаю, що тут можна додати.
Чомусь уявилося, як чорні лаковані Гєлікі і броньовані Крузаки на українській реєстрації прямують через волонтерів на фронт.
Прямісінько з весілль, де торт коштує як крило від Боїнга.

Дякуємо, що підтримуєте.
Дякуємо, що дозволяєте оперативно та якісно допомагати Силам оборони.
За станом проєкту можна стежити тут https://42trucks.online/ (ще раз дякую Діма Головаченко).

Якщо хочете підтримати проєкт 42 тачки на ЗСУ, реквізити тут:
Картка Приват - 5168 7451 0561 4421 (Антон Сененко)
PayPal - senenkoanton@gmail.com
Детальні реквізити:
Установа банку - ПриватБанк МФО банку - 305299
Отримувач платежу - СЕНЕНКО АНТОН ІГОРОВИЧ IBAN - UA953052990000026201691360906
Рахунок отримувача - 26201691360906
Валюта картки - UAH
РНОКПП отримувача - 3136215494
Призначення платежу - Поповнення рахунку СЕНЕНКО АНТОН ІГОРОВИЧ, безповоротна фінансова/благодійна допомога ЗСУ)
Принагідно лишаю реквізити Мартин Брест з яким ми разом реалізуємо проєкт:
Моно: 4441114443028624
PayPal: Oleg.boldyriev@gmail.com
Приват: 4149499371016518

Майте тиху ніч.

Інколи в одному місці можна одразу зустріти Цікава наука та Клятий раціоналіст.
Не питайте.
Але майте гарний вечір.

Світ хворий на популізм, ідіотизм та тиранічний садизм.

Якщо особисто я раніше бачив світло в кінці тунелю для України, то нині я розумію, що то був не фінал мороку, а лиш заграва майбутніх битв між демократіями та тираніями.
Між інфантилізмом та сміливістю взяти на себе лідерство і відповідальність.
Між страхами бездіяльності "якби чого не трапилось" та відвагою діяти "тут, зараз і попри все".

Все тільки починається.

Коли виникає бажання звинуватити союзників, що чогось там не додали, слід згадати, куди ми поділи все те, що мали.
Коли виникає бажання звинуватити чиюсь владу у проросійськості, слід перевірити, де вся шобла з опзж.
Коли виникає бажання звинуватити чиїсь суспільства в байдужості і вірі в нездійсненні речі під час голосування на виборах, слід... тут навіть нічого коментувати.

Я не знаю, як воно буде далі, але стосовно наших стосунків з усім світом повторю слова людини, яку я дуже поважаю:
То для них має бути війна. Для нас це має бути робота.

Системна. Кропітка. Без надії сподіваючись.

Сьогодні ми із Вами придбали тачку 29/42 Volkswagen Transporter T5 Сплінтер для 110 бригади.
Придбали завдяки Вашим внескам та добили до потрібної суми завдяки внескам таємних родин Наталі та Ярослава К., а також родини пані Олени Т.
Дуже вчасно та дуже помічне.
Цікаво, що як і вчора, власник дав знижку на авто, бо для ЗСУ.

Машина зайшла на ремонт.
Шукаємо наступну.

До речі, нещодавно почув смішний жарт, що коли іноземним арміям знадобляться корчі, виявиться, що Україна їх всі вже викупила.
Я не сміявся.
Але щось в цьому є.

Підтримуйте Сили оборони, бо це все, що ми мали в лютому 2022 року.
І це все, що ми матимемо на своїй ділянці фронту, коли небо впаде демократіям на голови.

Майте тиху ніч.

Інколи мене незбагненно шокує кількість часу та зусилль, які витрачають люди, щоб допомогти нашому проєкту придбати чергове авто для наступного у нашому списку підрозділу Сил оборони.

От гляньте на фото. Це лот з нашого з Мартин Брест найближчого розіграшу, де ми збиратимем кошти на бус для 206 батальону 241 бригади.

Наче це просто гравійований підсвічник з лого проєкту 42 тачки на ЗСУ.
Але ж зацініть красу історії.

Спочатку Юрій Надворний з 5 ОШБр своїми ніжними, але дуже вмілими і потужними руками заряджає натівський боєприпас в свій грізний гранатомет Mk19, навалює ним у часопростір, множить кількість хороших росіян, прикриваючи своїх побратимів.
Потім цими самими руками він обережно збирає відстріляні гільзи і тендітними рухами складає їх у величезну скриню.

Оксана Бондарь проїжджає тисячі кілометрів по Донбасу і на зворотньому шляху підбирає цінний вантаж та доставляє його на Київ.

Тут вона ж прискіпливо у токаря обробляє внутрішню поверхню і прямує на піскострумінь до чудових BR TURBO Ukraine, де власноруч все виводить в ідеал.

Потім знову ж таки Оксанка наносить спецфарбу і малюнок, кріпить свічку і пакує кожен готовий підсвічник в окрему обгортку.

Мені важко сказати, скільки часу витрачається на весь цей процес, але те, що кожен підсвічник зроблено з любов'ю - я гарантую.

Важкі часи підсвічують шалених людей.
Розіграш буде цікавим.

В наступних серіях розповім Вам про вишивку, петриківський розпис та інсталяції.

Майте тихий вечір.

16

З кожним роком і з кожним прожитим досвідом мені все важче комусь щось радити, апелювати до своїх гуль та синців чи, навпаки, щасливих моментів.
Життя настільки непередбачувана штука в своїй стохастичності, що навіть "взутися в капці іншого, щоб його зрозуміти" - геть не означає, що настане прозріння.
Ба більше, лише з роками усвідомлюєш, що декому і немає сенсу нічого радити.
Бо, з одного боку, забереш смак життя з усіма його злетами і падіннями, а, з іншого, комусь конче треба наступити на свої граблі.

Я не можу пояснити, нащо люди одружуються.
Нащо запрошують свідків, з якими потім ніколи не зустрічаються, мерзнуть чи помирають від спеки під об'єктивами весільних фотографів, роблять 4-годинні дівіді чи що там нині прийнято.

Ба більше, я навіть не сформулюю, нащо люди взагалі входять в стаціонарні стосунки одне з одним і локалізуються в спільних точках Всесвіту для проживання.
Заради дітей? Спільних сніданків? Чи щоб було кому почухати спину, коли свербить, а дотягнутися не можеш?

Я не знаю.

Лиш пам'ятаю два моменти.
Перше: мене з дитинства мучило питання - яка ж у мене буде дружина?
Таке мрійливе уявлення штибу "яка в мене буде машина?" і "який я буду сильний?".
А друге...
А друге зі мною трапляється щороку 3 листопада.
В цей день я озираюсь назад і думаю:
Ого... Ми вже 16 років одружені... Так от ти яка...

16 років тому мені дуже сильно пощастило.
І так хочеться, щоб так щастило всім.
Може і війн би не було...
Бо нащо воювати, якщо є кому поруч почухати спину?

Майте тихий вечір.