Вчора у мене був День народження.
Я попросив закинути мені на філіжаночку кави, щоб наш з Мартин Брест проєкт 42 тачки на ЗСУ рухався жвавіше.
Цілісінький день мій та мартіолегобрестовський телефон дзеленчав донатами по 7 (сім), 100, 200, 1000 і, навіть, 10000 гривень. Пейпал дзеленчав так само - від 10 до 1000 вічнозелених купюр.
Плюс відпрацювала гармата на одному з напрямів.

В загальній сумі вийшло 507 тисяч.
507 тисяч Ви надонатили мені на каву!
Ви неймовірні.

Тож, з Вашого дозволу, ми долучимо ці кошти для вирішення питання автівок для 241 бригади (30/42) та Нацгвардії (32/42).
Паралельно триває робота над тачкою для 3 ОШБр (33/42) та для 5 ОШБр (34/42).

Щиросердно Вам дякую.
Від себе і від бійців, які швидше отримають машини.

Майте тихий вечір.

Я достеменно знаю, як це буде.

Спеціально навчена людина (хоча цьому ніде не вчать) відкриє великий конверт і дістане звідти стос паперів.
На першій сторінці буде якась службова інформація, номер бригади, звання відповідального чи номер телефону.
Неважливо.

На другій - це шмат листа із зошиту, кольоровий папір або, навпаки, ідеальний крохмально-білий аркуш - не дуже рівними літерами, які інколи важко розібрати, буде написано:

"Доброго дня. Мене звати Матвій. Цього року я себе добре поводив і слухався маму. І я хочу мойку машин і знаки".
або
"Мене звати Сніжана, мені 6 років і я хочу книгу про драконів".
або
"Я від Саші. Принеси Сашкові лего майнкрафт. Він був чемним і слухняним. Здійсни одну з його мрій!
Його сестричка Міра".

За кожним з цих листків ітиме наступний.
Свідоцтво про смерть. Прізвище. Ім'я. По-батькові. Дата народження. Дата смерті. Місце загибелі.

Тоді ця навчена людина, яку цьому ніколи не вчили, почне заносити в один з тисяч (тисяч!) рядків наступне: Матвій - мойка машин і знаки. Сніжана - книга про драконів. Сашко - лего майнкрафт.

Іван, Ольга, Катерина, Пилип, Антон, Іра, Федір, Толік.
Гра на PS4, машинка, павербанк, кігурумі, пухнаста іграшка, ліхтарик, книга Тінь та кістка, телескоп.

Потім ще окремо, комітет зі спеціально навчених людей, яких цьому ніколи і ніде не вчили, на стратегічній нараді з'ясовуватиме, що таке кігурумі.
Або ракушечка-ігрушечка.
Або інтеракивна френз.
Або купа інших слів, які зрозумілі лише на дитячій мові.

Я не знаю, що робить ця людина після того, як заповнює крайній рядок (саме крайній, бо мами та тата продовжують гинути щодня, захищаючи Україну), але минулого разу мене розірвало в шмаття.
Я не вживаю алкоголь і, можливо, це моя проблема.
Розумієте... неможливо читати листи до Святого Миколая від дітей чоловіків та жінок, які ніколи вже не повернуться додому.
Це вище моїх можливостей, сил, витривалості і емоційної стабільності.

Загалом, я з цим зав'язав.

Але я знаю, хто це робить не перший рік і хто потребує нашої із Вами допомоги.

Так, на найближчий місяць Ви надонатили достатньо коштів на проєкт 42 тачки на ЗСУ, тож ми з Мартин Брест займатимемося підбором машин і ремонтом тих, що вже закуплені.
Ми протягнемо.
Правда.

А тим часом починається дозор Майора С В Миколая.

"Кожен рік ми купуємо подарунки дітям загиблих на День С.В.Миколая. Саме ті подарунки, що вони хочуть, про що мріють.
Хоча вони мріють, щоб батько чи мати… аааа, блін, ну ви розумієте.
Ми не збираємо гроші – ми скидуємося.
Ми не допомагаємо вдовам чи вдівцям, не виявляємо жалість до родин, не оцінюємо добробут, не вирішуємо за інших, не просимо, не давимо на жалість, не розповідаємо про «це наш обов'язок» і не постимо фотки – ми просто даруємо дітям подарунки.
Як це й заведено у людей." (с) Мартин Брест
https://www.facebook.com/permalink.php?story_fbid=pfbid02Vfef2Z1PAY8q2GxE3ahrdFNxQyR13YJWLqyMuNdpzptXpiTka19HvVcKC4pZp1Wcl&id=100006448650648

Я дуже прошу Вас посильно підтримати цю щорічну акцію.
Ні, я уявлення не маю, скільки таких дітей.
Я тільки знаю минулорічну цифру і, повірте, вона жахає.
Я не в курсі, скільки знадобиться грошей і скільки мікроавтобусів подарунків слід буде перевезти.

Але я знаю, що майор С В Миколай завжди виконує побажання у листах.

Дякую.

І ще одне.
Діти можуть надсилати листи до Святого Миколая через Світлана Бахвалова https://www.facebook.com/spbakhvalova.
Най з нею контактують мами, тата або побратими загиблих воїнів.
Вона розкаже як, що і куди.

Реквізити:
Найменування отримувача: БО БФ НАРОДНИЙ ТИЛ - РЕАБІЛІТАЦІЯ
Код отримувача: 42742131
Рахунок отримувача: UA603052990000026004016218164
Назва банку: АТ КБ "ПРИВАТБАНК"
Призначення: Безповоротна благодійна допомога.

Також є монобанка
https://send.monobank.ua/jar/7VVpKHUWH4

PayPal spbakhvalova@gmail.com

Репост також вітається.

Майте тиху ніч.

Одного разу одна дружина одного полеглого воїна надіслала мені світлину, де вона була щаслива.
Такий собі життєвий оксюморон сучасності, коли слова "щастя" та "реальність" знаходяться у жорсткому дисонансі...

На фото вона була у довжелезній сукні, вся перемазюкана фарбами і за її спиною світилося велике жовте Сонце.
Яке вона намалювала сама.
Стоп.
Не намалювала. Картини не малюють. Написала.
Вона написала велике гаряче Сонце.
Саме таке, яким за життя був її чоловік.
Я його знав особисто і це були дійсно чи не найяскравіші 2 місяці мого життя - з моменту, коли наш бус заглух від танкової соляри, і до миті, коли Сонце остаточно сіло у Бахмуті.

Я дуже уважно добираю слова і цілком упевнено можу сказати, що втрата Вови - так звали Сонце у миру - була для мене надзвичайно важкою.

Одного разу ця ж дружина Сонця розповіла, що таких як вона - ціла спільнота.
І всі вони пишуть картини - про тих, кого одного разу покохали, а потім одного разу і назавжди втратили.

Тоді я поставився до цієї історії дуже позитивно.
Позитивно, але неуважно.
Ну... пишуть і пишуть.

А потім... Розумієте, виявляється, що пишуть вони картини під проводом художника Oleg Yurov (https://www.facebook.com/tetanyurov).
Всі їхні роботи Ви можете глянути у групі Тисяча історій кохання. Картини дружин справжніх героїв. (https://www.facebook.com/1000heroines), але кілька картин я притягнув сюди.
Вражає, скажіть?

Тридцять один майстер-клас було проведено для дружин полеглих Героїв і кожна із цих десятків дівчат має унікальну, власноруч написану роботу.

Так от.
28.11.2023 року відкриється виставка цих картин.
І триватиме вона до 07.12.2023 в ArtHall D12 на Десятинній 12.
Можна прийти і подивитися.

Але і це не все.
На відкриття виставки ОКСАНА БОРКУН (це і дружина Сонця Володі Гунька) і Ко спробували запросити пару виконавців.
Музики, пісень, віршів... неважливо. Щоб було затишніше і тепліше.
Відгукнулося стільки митців, що вийшов цілий Музично-поетичний фестиваль "Маємо Жити" (https://www.facebook.com/events/243429495411861/) на два дні зі спецпрограмою, ведучою та збором коштів на автівку для 3 Окремої штурмової бригади, яка поїде на фронт в складі нашого з Мартин Брест проєкту 42 тачки на ЗСУ (на першому фото побачите афішу події).

Можна було б сказати, що це фантастика, але ні.
Її роблять цілком конкретні люди.
Художник Олег Юров, Оксана Боркун, Olga Pinskaya, Tetiana Vatsenko-Bondareva, Juliia Seliutina.

Надпотужну підтримку події без питань і зволікань надали Благодійний Фонд Сергія Притули / Serhiy Prytula Charity Foundation та БФ МАЄМО ЖИТИ .
Ми з Мартіном за це їм дуже вдячні.
Бо ми ж більше виступаємо по організації карданних валів, свічок накалу та голівок блоку циліндрів і нам би організувати таку подію не стало ані часу, ані ресурсів.

Всі виконавці та учасники музично-поетичного фестивалю перераховані тут https://www.facebook.com/story.php?story_fbid=10221126728152030&id=1659131771&mibextid=Rn1XWN

Загалом, приходьте.
Вхід просто за донат.

І цей... Якщо у Вас є знайомі дружини полеглих Героїв - підкажіть їм можливість відвідати майстер клас із писання картин.
Певен, що кожна з них може намалювати своє Сонце.

Майте тиху ніч.

Так, я в курсі, що відео тривалістю більше 1 хвилини навряд буде хтось дивитися.
Але, знаєте, це відео для нас.
Щоб пам'ятати, наскільки довгим і кропітким був проєкт по приведенню цієї машини у притомний робочий стан і передачі її у війська.

Я не знаю, чого зараз у мені більше.
Радості чи смутку.
Тачка з нерухомості перетворилася на символ проєкту, який зустрічав усіх гостей СТО та відправив на фронт 25 машин та 1 човен.

Але я точно знаю, що сьогоднішній день - це величезне полегшення для всіх: для Мартин Брест, Костянтин Бакуемський, Олег Сабадаш, для усіх механіків, електриків, усього СТО Автокомп Сервис, для Park Lane - агентство нерухомості та Віталій Пенц, які назбирали гроші на цю машину і терпляче чекали її виходу з ремонту.
Для всіх тих, хто нам донатив на ремонти і вірив, що цей чорний пєпєлац таки злетить у простори позашляшшя.

Сталося.
Ми віддали Патрол - машину 1/42, з якої майже 8 місяців тому проєкт стартував - у війська.
Віддали Олег Сабадаш ключі, детально проінструктували, пояснили, що у випадку поламки машини він, звісно, може дзвонити, але... тільки не нам.
Після виштовхування машини з боксу ми зняли її з гарантії, зачинили ворота і переїхали в інше нікому невідоме місце.
Сім-картки попалили, а самого Олега забанили у фейсбуці, щоби він не зміг нам написати.

Звісно, я жартую, а якщо серйозно, машина виявилася як та пасхалка.
Наче і не вбита в нуль, але дуже екзотична по запчастинам.
Наче і краща за сусідів на підйомниках, але деякі деталі механікам доводилося перемальовувати у зошит і шукати аналоги-замінники деінде.
Наче в певні моменти і повністю справна, аж, ррррраз - то гальма відмовлять, то шланг антифриза потече, то зчеплення відригне.

Ця машина точно вийшла комом, ледве дотягнула до Львова, там була підремонтована, але обікрадена, перегнана героїчним Yury Slobozhanskiy у Київ, терпляче піднята з попелу, підловлена на парковці сервісного центру МВС Sergiy Grishyn і...
І в мене лишається тільки одне питання:

Звідки Костя наприкінці літа знав (це є на відео), що машина рушить у війська у листопаді, коли з неба посипле перший сніг?
От як?

Дякую усім причетним.
Це, до речі, перша машина, яку ми укомплектували набором ключів (спасибі Yevhenii Movchaniuk) та електроінструменту (дяка Олександр Радченко).
Лопата від Lopata Zubata і Лисенко Віталій, книга від Olexii Ignatenko, буржуйка від Светлана Третьяк та Сергей Третьяк (які машину і фарбували), а також смаколики та гроші на паливо від таємної київської родини - також в комплекті.

Давай, тачко.
Ми називали тебе Розбійник, Титан, Франкенштейн, але ж ти просто Патрол.
Роби росіян хорошими та бережи життя наших бійців.

Дякую Вам, що підтримуєте.
Вся ситуація по проєкту тут.
https://42trucks.online/

Фух.
Майте тихий вечір.

Колись у одному з минулих життів... не у тому, що було до 24 лютого, а тому, що між цією датою і моментом загибелі Володі Гунька, був у нас дуже повчальний момент.

В черговому рейсі зламався наш чорний волонтерський бус від неякісної танковою соляри.
(Хоча "неякісна" і "танкова" - це, мабуть, синоніми, але потужні майори і полковники, що завідують складами ПММ, звісно, заперечать, бо ж на все паливо є сертифікати якості, а пікапи на фронті регулярно відригують форсунками та насосами високого тиску через якісь інші причини).

Так от, ми стояли посеред дороги, Володя з Андрієм жартували і грілися на сонечку, а я, казячись, смішно бігав колами біля машини, трусив руками у небо, намагався лізти ключами в двигун, гасав на заправку за "швидким стартом", сидів в затінку, похмуро підперши голову...

Тоді з'ясувалося 2 речі:
- навколо море чудових людей, які зупинялися і намагалися допомогти, і які врешті нас відтягнули на СТО та все за нас зробили (Samoylenko Misha та Рустем Абдураімов, я цього ніколи не забуду);
- подібна біда, якою б кепською вона не здавалася, це, насправді, можливість в достатньо лайтових умовах знайти нормальне стаціонарне СТО і переконатися в його притомності.

Так от цей другий момент тісно пов'язаний з жартом про те, що у кожного військового має бути свій волонтер, а у кожного волонтера має бути свій військовий.
Який допомагає волонтеру допомагати Армії.

Саме тоді пан Ruslan Galkin притягнув нас на нашу нинішню СТОшну базу в Києві - СТО Автокомп Сервис, де наш бус перебрали від значка Рено на радіаторній решітці до задньої ляди не за всі гроші світу.
І все зробили.

Я не певен, що якби ми тоді не заглухли, прямо зараз ми могли б в такому темпі реалізовувати проєкт 42 тачки на ЗСУ.
От тобі і помах крила метелика та оце усе.

Але роль пана Галкіна на цьому виявилася не до кінця вичерпаною.
Окрім того, що він є альфою і омегою в питаннях зв'язку і старлінків, вже вдруге його хист рятувати нерви і гроші волонтерів проявився на всю міць.

Машина 22/42 Nissan Navara. Капітан. 120 бригада.
Прекрасний пікап, на якому від'їздили всю програму випробувань я і Оксана Бондарь, був переданий у війська і чекав своєї черги у постах.
Але постів так і не було.
Бо з машиною почалися проблеми.

Знаєте, неглибокий досвід ремонту корчів навчив мене, що найгіршою поламкою в машині є не та, від якої авто зупиняється, скрипить, крехкотить, блимає, димить, палає чи вибухає.
А та, яка виникає-зникає-виникає-зникає і не лишає по собі жодних слідів.

У Навари вже після передачі у війська почали плавати оберти холостого ходу.
Причому періодично.
Ні, заміна датчиків положення нічого не давала... хоча, наче давала... а, ні, знову все попливло... а, ну, стривай, наче все ок... ні, заглухла.
Я не буду описувати всі тонни перемовин по телефону з підключенням на гучний зв'язок механіків, з'ясувань ситуації, перевірки паливної та електрики, але було прийнято рішення перегнати машину на СТО у Харків (бо ближче) і спробувати вдачі там.
Якщо ні - вертати назад у Київ.

Ruslan Galkin взяв ситуацію у свої піксельні руки і загнав тачку на одне знайоме харківське СТО, де механік Вадим з колегами закопалися в машину, перевірили все і таки знайшли причину: ледь помітно потягнувся ланцюг ГРМ, тому періодично у машини "плавило мізки".
Тачку зробили, вона поїхала воювати і зараз Ви можете переглянути відео, де бійці Вам дякують за придбання і ремонт авта.

А я ж почав розбиратися, що то за таке харківське СТО, на яке, якщо що, можна притягувати авто і сподіватися на якісний результат, а не на "і так сойдьот".
Яке не просто прибирає проблему, а розбирається у причині її виникнення.
Де працюють механіки, що тямлять, що перед ними за машина і в яких умовах вона працюватиме.

Виявилося, що у хлопців потужна ремонтна база і військові автівки у них стоять на потоці.
Коли я опитав бійців, що там робили тачки - лише схвальні відгуки.

Тут би вже і час назвати адресу і назву майстерні, але...
Ви, можливо, будете здивовані, але власник СТО наполегливо просив мене цього не робити.
Бо війна.

Тому про це СТО я розповідатиму лишень знайомим перевіреним військовим і волонтерам, але для усіх інших можу сказати.
Існує благодійний фонд, який системно це СТО підтримує.
Інколи аж так, що військовим деякі тачки стають суттєво дешевшими в ремонті.

Тому, якщо Ви з Харкова або Ви просто маєте бажання системно донатити на хороші справи - Благодійний фонд Україна моєї мрії.
Ось їхня інста https://www.instagram.com/ymm.23/?igshid=OGQ5ZDc2ODk2ZA%3D%3D

Ми вдячні харківським механікам, власнику СТО, фонду.

І, Руслане, твій внесок в проєкт важко переоцінити.

Ну, а тачка 22/42 навалює росіянам і, якщо чесно, дуже приємно отримувати телефонний дзвінок з коротким звітом:

- Машина дуже вчасно надійшла. Вона реально тут вигрібає і вивозить на собі все.

Дякуємо, що підтримуєте.
І дякую, що на сьогоднішній заклик Мартин Брест Ви допомогли нам нашкребти на пейпал 1000 баксів і взяти наступне в черзі авто.
Але то геть інша історія.

Вся інфа про проєкт тут https://42trucks.online/

Майте тихий вечір.