Особливий різдвяний настрій - це в колі чудових людей біля вогнища пакувати десятки коробок для колони бусів, яка рушить завтра і післязавтра уздовж лінії фронту.

Грілки для ніг, fpv-дрон, шкарпетки, смаколики, fpv-дрон, закрутки, буржуйки, fpv-дрон, саперні лопати, компресори і інструмент, fpv-дрон, чай, кава, fpv-дрон, дитячі малюнки та листи, fpv-дрон.

Є щось символічне у тому, як смертельні речі певний час мирно труситимуть в одній машині уздовж позицій разом з такими потрібними штуками від волонтерів і небайдужих людей, що зроблять перебування українських воїнів на нулі трохи легшим.
Потім, звісно, дитячі малюнки і грілки лишаться у наших бліндажах, а дрони полетять далі робити росіянам джінглбелз.

Було чарівно.
Механізована, танкова, штурмова і бригада ТРО будуть приємно потішені.

Дякую усім тим, хто допоміг Оксані Бондар зібрати цю автоколону, заправити її і спорядити.
Якщо зранку прокинетесь і буде не шкода - накидайте дівчатам на каву на заправках.
4149629388144081 (Євгенія Богославська).

А я з ними не їду.
Знаєте чому?
Бо за останні три дні Ви зробили справжнє диво для нашого проєкту 42 тачки на ЗСУ.
Однак про це завтра.

Я просто дякую, що Ви допомагаєте допомагати Силам оборони.
Дякую за те, що підтримуєте тих, кому довіряєте.

Майте тиху ніч.

4149629388144081

Три різдвяні історії

Лапатий сніг у світлі фар здавався чимось на кшталт гіпердрайву із зоряних війн.
Простір наче засмоктував темряву салону, двірники, тиху музику з магнітоли і обличчя двох людей, слабко підсвічені вогнями приборної панелі.
Ми теревенили про машини і їх несправності, особливості зенітних установок радянського зразка і якісь дрібниці з побутового життя.
Авто неспішно вкотилося в темне "ніде" у сотні кілометрів від Києва і скрипнуло гальмами.

- Дякую Вам із Брестом. Навіть не знаю, що й сказати.
- Нічого не треба говорити, бо то не ми, а люди. Тримайте небо. Вам за службовими обов'язками це призначено.
- Обіцяю. Бувайте.

Спина у пікселі зникла у вирі білих мух.

Повертався додому я дуже пізно. Стомленим, млявим, але дуже собою задоволеним.
Відьмак (назвемо його так, бо його справжнього позивного я все одно не знаю, а ім'я називати не маю права) пригнав до нас не ремонт свій поламаний Чірокі.
Поламаний до такої міри, що пригнав - це притягнув на евакуаторі.

Коли ми прийняли тачку і забрали ключі, я просто для ввічливості спитав, як він далі, бо трішки знав, за скільки кілометрів від Києва і в яких хащах його "робота".
Відьмак - ППОшник.

- Попутками мабуть. А там звідкись пацани заберуть.
- Що?- моє обличчя витягнулось так, наче я дізнався, що Святого Миколая насправді не існує, - А нині ти як взагалі їздиш?
- Та отак. Коли маршрутками, коли попутками, коли броня підкине.

Загалом, відвіз його, щоб було без пригод.

Наступного ранку Київ накрив потужний приліт.
Перший потужний приліт сезону осінь-зима 2023.
Я продер очі і крізь сон написав моєму вечірньому візаві:

- Дяка ППО.

Бо було за що.
Бо майже все, що летіло, було збито.

Потім ми довго не бачились і не чулись.
Але механіки поставили Чірокі на хід.
Вчора машина була готова.
Відьмак її забрав.
Я ще про себе подумав: "добре. Може встигли".
Сьогоднішній цілий день я його не чіпав.

Ввечері в листуванні він написав:
- Тачка була доречна.

Двічі ми із Брестом вчинили щось дуже вчасно.
І цьому є причина.

------------------------------------------------

Нам терміново слід було закривати запит 118 бригади на пікап, бо хлопці для виконання поставлених завдань діставалися визначених місць на броні і пікапах інших підрозділів.
У нас знайшовся постачальних з Швеції, який приймав гроші за машину на пейпал.
Красивий червоний Форд Рейнджер в притомному стані, бери і їдь.
Але на пейпалі не вистачало пари-трійки тисяч євро.

Мартін написав простий людський пост у цих наших соцмережах: Люди, поможіть.

Минуло дві доби.
Тепер у нас буде два пікапи.

Обидва Форди, обидва Рейнджери, обидва червоні.
Це не спеціально. Правда. Хоча нам ніхто не повірить.
Один - на 118 бригаду.
Інший - на ОЦЗТМ, що б це не означало.

Ми з Брестом змогли купити два пікапи замість одного.
І цьому теж є причина.

-----------------------------------------------------------
Нам же для ЗСУ подарували човен Крим. На Херсон. На 124 бригаду.
Шикарний корпус, є скло, сидіння.
Але човен на війні сам по собі без обладнання - це як позашляховик на дорожній гумі чи взагалі без коліс.

Треба хоча б двигун.
А двигун, я Вам скажу, на моторний човен коштує як поганенький джип.
Чи як дрон з тепловізором. Той, що 3Т.

Мартін вдруге за два дні написав ще один пост: люди, поможіть.
Не знаю, нащо людям нам допомагати, бо ми на той момент ще червоний пікап не доїли, але.

Сьогодні ми придбали двигун Mercury за 175 тисяч гривень.
На 60 кінських сил. Це багато. Багато сил у дуже хорошого двигуна з дуже маленьким пробігом мотогодин.
Ще ми придбали все приладдя для його керування, відновлення кермового, бак, а саме кермо, редуктор і троси нам просто подарували, бо на ЗСУ.

Найближчим часом човен перероблять і зберуть до купи.
Мабуть вперше ми із Брестом так швидко закриваємо питання настільки не профільне для нашого проєкту "42 тачки на ЗСУ".

І цьому теж є причина.
------------------------------------
Причина усіх трьох різдвяних історій - це Ви.
Мабуть, на Різдво інколи трапляються дива.

Мені більше нічого додати.
Дякую Вам.
Від ППО. Від 118 бригади. Від ОЦЗТМ, що б воно не було. Від 124 бригади, що тримає лівий берег.

А ми...
А у нас...
По-перше, думаю, скоро у нас в проєкті з'явиться підмінне авто для бійців, машини яких перебуватимуть у нас в ремонті.
Таке трапляється часто і, мабуть, вже пора.
Брест про це ще не знає, єслі шо. Мартин Брест, прівєт.

По-друге, нам безапеляційно дарують ще один човен.
З лафетою.
Тож Віталій Шарлай, який теж ні про що не в курсі (Віталій, доброї ночі), але який вже двічі допомагав нам вивозити історії з човнами, буде хресним татом підпроєкту 42-х тачок.
Я не знаю його назву і не думаю, що у нас буде 42 човни на ЗСУ.
Але всі що будуть - всі будуть від Вас.

Загалом, щось ставитимемо на колеса.
Щось спускатимем на воду.

Майте тиху ніч.
І дякую ППО.

P.S. На останньому фото залишки обгорілого двигуна, що притягнули з Херсонщини в Київ. Боєць живий, але не неушкоджений.

У часи зневіри і шаленої втоми перших місяців широкомасштабки ми насичували свої душі впевненістю і незламністю у тих, хто тримав зброю на першій лінії.
Ми їздили фронтом, зазирали в очі, тисли руки, спілкувалися і чітко усвідомлювали, що немає визначеного фіналу, допоки боротьба триває.

Минуло майже два роки.
Періоди зневіри і шаленої втоми нікуди не поділися.
Але, як і раніше, те, що тримає серця гарячими, а віру упертою - це незламність наших воїнів.

Пам'ятаєте, пару днів тому я просив Вас накидати на каву на заправках для Оксана Бондар, яка погнала колону бусів уздовж лінії фронту,?
Мені здається, що це вичерпна подяка за Вашу щедрість.

Коли вона переслала мені це відео, перші 5 секунд я не помічав нічого незвичного.
Поки...
Дивіться самі.

Такі люди тримають наше небо.
Все буде добре.

І дякую, що підтримуєте тих, кому довіряєте.

Майте тиху ніч.

Пост Оксани Бондар:

"Ця поїздка була багата на події, зустрічі, справи і найголовніше - на емоції. Другу добу поспіль ми в дорозі. Залишалась одна зупинка. Все було б як зазвичай: розвантаження, фото для звіту, подяка та обіймашки на дорогу додому. І ось, Хтось вирішив, що ми виглядаємо занадто втомленими та сумними. І ми отримали несподівану підтримку від надзвичайного бійця. Це український воїн, і він захищає нас не в тилу. Ви теж повинні почути цей голос, бо нас переповнювали емоції і гордість через те, що в Силах Оборони є такі люди, як Капелан Андрій Коломієць. Ми з Лисенко Віталій та Vlad Vavrysh ще в дорозі, тож подробиці завтра."

- Люди не донатять на ремонти, - відрізав Мартін, байдуже видмухуючи синій дим у привідчинене вікно буса.
- Ну, Мартін..., - було затягнув я, відсьорбуючи какао, - хлопці самі не вивозять. У них ті корчі стоять під парканами, потребують мінімума зусилль і було б кілька справних одиниць в строю.
- Слухай, я ж не проти. Але люди не донатять на ремонти. Люди в більшості полюбляють красиві історії: купили машину, дрон, зірку смерті. І людям так само в більшості байдуже, що ту зірку смерті потім треба ремонтувати і знаходити на неї мастила, акумулятори і кардан. А якщо у зірки смерті ще й тріснула рама...
- Ну, Мартін... У нас зовсім інакші донатори. Ми і так скільки ремонтів позакривали бійцям...
- Так, це правда.
- То давай спробуємо? Логіки ж все одно нема.

Мартін з прищуром дивився у запітніле вікно.
Якби йому було 9-ть років, я б заклався, що зараз би він пальцем на ньому намалював квіточку. І бджілку. Але йому було добіса століть і він просто голосно сопів ніздрями.

- Давай. Зробімо це.

Ми з Мартін Брест обіцяли новий проєкт після 42 тачок на ЗСУ.
Після - це означає, що коли тачка 42/42 вирушає у війська, ми виходимо з публічною комунікацією під світло ліхтариків з мобільного і повідомляємо, що розпочинаємо новий двіж.

Але є два нюанси:
1. Проєкт 42 тачки на ЗСУ не завершиться тачкою 42/42, бо війна не закінчується.
Так, ми вже передали у війська 31 машину і 1 човен, в ремонті 5 машин і 1 човен, а план по постачанню пікапів у війська... навіть ми не розуміємо, чим він обмежується. Тому як почати новий проєкт, завершивши попередній - нам невідомо.
Але, до речі, дякуємо Вам.
Всі ці тачки - це Ваше досягнення.

2. Ми і так постійно намагаємося допомагати Силам оборони з ремонтами.
Нумерологія тут ні до чого, але повірте, що на даний момент ми вже закрили 42 (сорок дві) позиції запитів різних бригад і підрозділів на комплексні ремонти авто, шини, окремі запчастини і технічні рідини.
Усього на 991 тисячу 384 гривні. Так, у мене все записано.
І тут доречно знову подякувати Вам, бо це Ваші кошти і це Ви бійцям попіднімали їхні корчі (і не тільки, якщо ми говоримо про акумулятори для величезних військових вантажівок по 20 тисяч гривень за штуку).

Так, ми погоджуємося, що за цей майже мільйон гривень можна було б закрити 2-3 запити на авто в Армію, але, з іншого боку, за ці ж гроші кілька десятків зламаних армійських машин максимально швидко стали на хід і знову почали виконувати завдання.

Тому треба цю діяльність виокремити в окрему течію.
До цього вся ця робота була неупорядкована, не було черги на запити. Інколи ми не розуміли, чи можемо ми зараз допомогти з ремонтом і запчастинами, чи нє.
Тому настав час трошечки структурувати Ремонт тачок на ЗСУ (це робоча назва. Я гадки не маю, як назвати підпроєкт).

Думаю, на нашому сайті завдяки чаклунству Діми Головаченко з'явиться розділ, присвячений черзі на ремонти і постачання запчастин у війська https://42trucks.online/
Ми самі поки не розуміємо усіх нюансів справи, але головних правил буде два:

1. Ми не підніматимемо трупи. Якщо у машини, скажімо, немає рами, бо вона згнила, і її легше спалити на полігоні для тренування операторів фпв-дронів - ми не братимемося за ремонт.
2. Ми не мінятимемо свічки. Тобто ми не робитимемо те, що бійці легко можуть закрити самі в польових умовах, використовуючи свої можливості.
Тільки випадки середньої тяжкості, коли шанси є, але бійці самі точно не вивезуть.

Загалом, все як завжди, в робочому порядку і відповідно до ресурсу, який нам надають донатори.
Тобто Ви.

Про офіційний старт проєкту - трошечки згодом.

А підсумки року...
Ми живі. Це головне.
Бо допоки ми живі - боротьба триває.

Принагідно дякую усім, хто тримає зброю у руках.
Усім, хто волонтерить.
Усім, хто донатить.
Загалом, усім, хто розуміє, що це наша остання війна з росією і іншого шансу у нас не буде.

Майте тихий Новий 2024 рік.

P.S. За згенеровану картинку дякую Олексію Ігнатенку