Мабуть це буває тільки в нашій Армії. Чи на нашій війні. Чи в Україні. Може ще десь таке є, але я не чув, бо, імовірно, більше ніде волонтери не возять старі європейські корчі у війська.
А може справа в тім, що це Мартин Брест знаходить саме таких бійців з саме такими якостями.
Не знаю.
Але розповідаю, як на сповіді.

Одного разу одна дівчина, що відвоювала в Бахмуті, поки він був наш, поблизу нього та деінде в безмежних степах Донбасу, пригнала нам на ремонт сірого Джіпа Чірокі і віддала ключі.

Це, до речі, мій улюблений Чірокі.
Він не з проєкту. Його пригнав для ЗСУ Мартин Брест ще в ті часи, коли ми просто пили разом каву на СТО, він просив відігнати "його" тачки на фронт чи обкатати машину пару днів перед передачею бійцям.
Загалом, обкатував Чірокі я. Несправності знаходив я. Запасні ключі робив теж я.
Я незворотно закохувався в машину, а Мартін зі своїми донаторами сумлінно за все платив і відремонтував навіть підігрів сидінь (мабуть, вперше і востаннє в історії корчів для ЗСУ).

Авто завзято воювало, кілька разів поверталося на ТО і, врешті, військова Збройних сил привезла тачку Мартіну назад, віддала ключі і сказала щось на кшталт:
- Дякую за чудову машину. Вона реально дуже виручала. Віддайте тепер її тому, кому вона потрібніша.

Сказати, що я отетерів в той момент - це не сказати нічого.
В сенсі - заберіть тачку назад?
В сенсі - передайте тим, кому потрібніше?
Так же не буває.

Але далі - більше.
Місяць по тому приїздять з фронту поліцейські, що лютими рексами рвуть росіян на Сході.
Віддають на СТО на ремонт і обслуговування переданий їм же від того ж Мартіна Мітсубіші Паджеро (уважні читачі моєї сторінки точно бачили його фото, але я не акцентував на ньому увагу).
Погано пам'ятаю як саме там було (здається, копам видали щось броньоване), але Мартін і тут почув приблизно наступне:

- Дякуємо за тачку. Віддайте її тим, кому вона буде потрібніша.

Після ретельного обслуговування і дрібного ремонту (дякуємо Вам), машина поїхала вже з іншими копами працювати далі.

Сьогодні, в суботу 20 січня 2024 року, сірий чірокі розпочав свою чергову ротацію на Донбас, але вже під управлінням іншого воїна. Ви так само допомогли машині зробити ТО, відремонтувати підвіску і купу дрібниць.
Дякую.

Але і це не все.
У нас же черга в рамках проєкту 42 тачки на ЗСУ.
Черга рухається невпинно, але повільно.
І от, наближається вона до 5 ОШБр. Вони просили машину, чекали 4 чи 5 місяців, я прихожу в особисті і кажу:

- Ваша черга підійшла. Яку треба тачку?
Після невеликої паузи отримую відповідь (цитата):
- Вітаю. Буду казати як є, в мене трохи по авто ситуація вирівнялася, тому я не буду тягнути все.

Знаєте...
Я реально пишаюся бійцями, яким ми передаємо від Вас машини.
Вони не просто не беруть зайвого.
Вони інколи повертають тачки назад і просять передати тим, хто нужденний.

І, знаєте, таке відбувається не тільки з машинами.
Буржуйки. Окопні свічки. Смаколики. Дрилі і перфоратори. Електропили. Болгарки.
Немає у бійців бажання сидіти, як собаки на сіні, на тому, що може принести більшу користь на іншій ділянці фронту.

Мені здається, що це наче і дрібний, але дуже показовий момент нашої війни.

А може...
А може то просто Мартин Брест знаходить таких бійців.
Чи вони знаходять його.

Головне, що ми вивозимо.

Майте тиху ніч.

Це сталося минулої неділі, тобто вчора, хоча могло статися в будь-який інший зимовий чи пізньоосінній день цих двох років широкомасштабки.
Взаправду, таке могло трапитися в будь-який інший момент десяти років війни.

Корч з військовим злетів на трасі Київ-Харків в кювет.

Я підїхав якраз в ту секунду, коли хлопець в пікселі щойно вибрався з машини і ошаленілими очима дивився на цей білий світ.

Знаєте ж, це відчуття... воно одне з найкращих серед усіх, які нам дає життя... одного штибу зі смаком ананасів і длубанням паличкою у вусі - коротка мить між моментом потрапляння у цілковиту сракоситуацію та моментом усвідомлення, що насправді трапилося.
Мить, коли на рівні глибинних інстинктів розумієш, що тільки що тобі пощастило найбільше у житті.
Пощастило так, як, можливо, ніколи більше не буде.

Тиснучи на гальма і рефлекторно вмикаючи аварійку на стелі Рено Мастера, я відчув, як педаль б'є АБееСом мені в ногу, сигналізуючи, що мій гальмівний шлях буде більшим, аніж я розраховував.
Бус зупинився акурат біля монументу двом якимось іншим людям, які в цьому ж місці колись улетіли в цей же кювет.

Місцина і правда була так собі - струнка як стріла траса раптом ішла досить круто вліво і донизу, не лишаючи шансів в гололід, сніг чи щось таке.

Здавалося, що задкував я цілу вічність, але все ж зрівнявся з бійцем та опустив вікно:

- Шо, улетів?
(ошелешено крутячи очима і головою) - Ага...
- Витягати треба?
- Можемо спробувати, але не факт...

Боєць їхав на Куп'янський напрям. Воює з лютого 2022 року. Якраз переганяв машину на фронт до побратимів і не втримався на слизькій дорозі.

Старенький Мерседес Віто на бляхах дивовижним чином ні разу не перекинувся, але закрутився по стінкам кювету, як дзига, і добряче пом'яв собі перед і зад.
Дизель зміг завестися, але під підозру відразу втрапив радіатор, який хоча поки що і не тік, але разом із телевізором майже в'їхав в блок двигуна.
Вентилятор взагалі заклинило.

Тим часом під'їхала кавалерія.
Ні, не комунальники.
Ті з'явилися зі своєю піскосоляною сумішшю так само пізно, як та поліція в бойовиках 90-х: коли головні герої повирішували всі проблеми, на фоні їхніх закривавлених, але щасливих облич, виють сирени та блимають вогники. Оптимістична музика. Титри.

Кавалерією були боги наших автошляхів - далекобійники.
Один дістав трос довжиною із земний меридіан і товщиною з стандартну малолітражку, інший своєю фурою перегородив смуги руху, убезпечивши операцію по екстракції військового корча.
За 2 хвилини ми вже з цікавістю оглядали підвіску Віто, його підкапотний простір і вирішували, чи зможе тачка дотягнути до якогось підйомника в якомусь селі чи містечку.

Далі плелися невеликою колоною - віто попереду, мастер позаду - кілометрів 50 на годину, бо на абсолютно нечищеній трасі корча починало смикати на різні боки, а система стабілізації мого буса сумлінно відпрацьовувала заноси задньої вісі, сповіщаючи мене про це індикацією.

Всі СТО протягом довгих кілометрів були зачинені, бо ж неділя.
Дорогою таки почав текти радіатор, тому доводилося кожні 15-20 кілометрів шляху напувати машину водою, ніби того козацького коня.

Вперше удача майже нам усміхнулася в Мар'янівці, але підйомник був безнадійно зайнятий якоюсь померлою Шкодою, тож за порадою вирішили шукати щастя десь за 20 кілометрів в Білоцерківці, бо там велике TIR-СТО.

Білоцерківка теж зустріла зачиненими боксами і розповіддю охоронця, що от-де військові щойоно на Камазі теж заїжджали, бо у них зірвало шпильку, і теж поплентались далі.

Вирішили тягнути на TIR-СТО в Решетилівку.
Мінус.
СТО в Супрунівці?
Мінус.

Почали гуглити щось біля траси в Полтаві - або зачинено, або написано, що працюють, але, по факту, виявляється, що вихідні.

Набрав місцевого знайомого, щоб той щось порадив:
- Слухай, боєць улетів в кювет, побив машину, треба як мінімум глянути радіатор.
- Так не підкажу, але перед Полтавою на спуску біля ВОГа є СТО Сергія. Там завжди хтось чергує і написано, що вони працюють цілодобово.
- Дякую.

Плентаємося до боксів цього Сергія. З Віто вода витікає вже рікою, а стрілка температури починає смикатися вправо.

Дійсно,

вивіска висить Авторемонт Цілодобово.
Біля в'їзду на СТО стоїть Мітсубіші Паджеро Спорт з пробитим колесом.
Підхожу. Там сидить пані:
- Доброго дня! Ви теж на СТО?
- Доброго. Та от, колесо пробила, але тут зачинено і ніхто не бере слухавку.
- Та йо...

Так і є, на воротах висить кривосклепана вивіска з написом "ЗАКРЫТО", а вище висить номер телефону.

Набираю:
- Алло, вітаю. Тут військовий злетів у кювет, ми його витягнули, але потік радіатор, чи можете полагодити?
- Ми сьогодні вихідні.
- Так у Вас же вивіска висить Цілодобово.
- Послухайте, шо та вивіска? Вона висить десять років вже.
- Так а чого Ви її не знімете?
- Бо не можемо зняти, бо поставили там на даху сонячні панелі. Хочете, я можу Вам заплатити гроші, щоб її зняли Ви.

Чомусь після цієї фрази у мене почала падати планка і я, поступово підвищуючи тон, заволав у слухавку:

- Чого Ви мені хамите?! До чого тут гроші? Мені не потрібні Ваші гроші. Військовому треба поправити корча. Ми проїхали понад 100 кілометрів і всі СТО зачинені. Всі! Я вже розумію, що сьогодні неділя, а по неділям війна теж зупиняється...

Далі у нас був обмін епітетами, різні відсилики, прохання не гавкати і, врешті, кинуті слухавки.

Я не знаю, як правильно.

СТО ми таки знайшли, на Нижньомлинській 7, де машину того ж дня прийняли, що там було далі - я не в курсі, проте знайте, що вони дійсно працюють в неділю.

Але я не знаю, як правильно.

Люди, звісно, мають відпочивати.
Напевне, я не маю права у них чогось вимагати.
Однак оця брехня на вивісках і в гугл-мапах про Цілодобово і Без вихідних - вона вибішує.
Абсолютна маркетингова безвідповідальність, що дарує надію, а потім вбиває її нанівець.

Загальне ж розуміння нинішньої ситуації таке:
В неділю краще корчі в бік фронту не ганяти.

І ще.
Я не маю ані часу, ані бажання, щоб знімати вивіску на СТО Сергія, але хоч якось хочу йому допомогти.

Тому: Шановні. СТО Сергія перед Полтавою біля ВОГа на спуску - не працює ЦІЛОДОБОВО. Або цілодобово не працює. Не знаю, як це правильно філологічно сформулювати.

Чим міг - допоміг.

Майте тихий вечір.

P.S. До речі, ділянка траси від Полтави до Харкова насичена шаленими вибоїнами, де тільки вчора з десяток авто, які я бачив, просто розірвали собі шини. Майте на увазі і це.

До широкомасштабки у мене тільки-но з'явилося невелике хобі - вчитися електрозварюванню.
Справа непроста, потребує уваги, навчання, тренувань, але дуже цікава.

Навіщо то мені було?
Важко сказати, але мотивація приблизно така само, як коли я вперше (і, сподіваюсь, востаннє) розбирав, чистив і збирав назад карбюратор старезного класичного фольксвагена поло: в житті треба хоча б розуміти, як працюють ті чи інші складні штуки, а ще краще мінімально то все вміти.
Ну, там, наприклад, як зав'язується краватка, робиться шнурівка на кросівках за півсекунди, складаються футболки так, щоб не було складок, ну і от - зварювання.

При всій розповсюдженості і уявній простоті цього процесу, зварювання усього з усім (бо зварюють не лише метали) є непростою наукою, тому багацько вчених, інженерів, інститутів та компаній роками удосконалюють ці технології.

В Києві є цілісінький Інститут електрозварювання НАН України і більшості пересічних незрозуміло, що відбувається за високими парканами майже в центрі міста.

Власне, у цьому відео прекрасно показано, ЩО і НАЩО.
Особливо приємно, що хоч побіжно і без подробиць, але розповіли про внесок науковців цього інституту в підсилення обороноздатності нашої країни.
Тут і бронетехніка, і авіація, і конструкційні матеріали, і ремонт закордонних зразків ОВТ.

Я ніде не перебільшу, якщо скажу, що багацько наших підприємств ОПК нині спираються на думки, досвід і науковий доробок працівників Інституту електрозварювання.

Аби ж тільки нарешті прийшло до чиновників і суспільства розуміння, що без власної науки, в т.ч. в галузі електрозварювання, нам будуть просто гайки.
Ну, і, можливо, ще синя ізолєнта.

Загалом, хороше відео.
Раджу.

Майте тиху ніч.

Війна вчить багатьом речам.
Наприклад, що речі - неважливі.
Тільки життя і здоров'я, а все решту можна відкотити, відбудувати, аби було кому.

Ще війна вчить дечому, що цілковито протирічить людській психології.
Ми всі маємо життєвий досвід, на нього спираємося, дивимося на світ крізь його призму і вважаємо за потрібне давати поради іншим, як жити.
Як заробляти мільйон і вийти із зони комфорту, як схуднути, навчитися в макраме та ще тисячу порад готові давати всі усім двацять чотири на сім.

Війна ж вчить тому, що поради іншим людям, як чинити в безпековому плані, інколи можуть закінчитися смертю цих людей.
Бо сьогодні ти депутатка і радиш лишатися цивільним вдома, адже росіяни не гатитимуть по цивільній інфраструктурі, а потім ці люди холодними лежать на вулицях Бучі, Ірпеня, в катівнях Ізюму та Херсону (так, всі все пам'ятають).

Базове ж правило просте - геть від небезпеки тих, хто не потрібен для її безпосереднього відвернення.
А от поради щодо їхнього ж повернення може давати лиш цілковитий кретин.

У мене, наприклад, кров з очей іде, коли я читаю менторські настанови від людей, які ще не мають дітей, про те, що варто свої родини з дітьми повертати в Україну (чи з умовного Заходу країни ближче до Сходу).
Ці люди детально розписують про математичні імовірності загинути від ракети і в автокатастрофі, наголошуючи на мізерності результату.
Але при цьому їм навіть не втямки, що коли у тебе діти, всі імовірності зводяться до правила динозавра: імовірність його зустріти на вулиці 50 на 50 - або зустрінеш, або ні.

Чому так?
Бо можна скільки завгодно рахувати відсотки, але коли ракета прилітає біля торгівельного центру в Кременчуці і вбиває дружину військового, яка просто приїхала його провідати в госпіталь; коли ракета прилітає в Протасів Яр і лишає на все життя калікою дівчину, що приїхала з Польщі на 4 дні в Україну погостювати до батьків; коли падають підїзди будинків; коли вахтери повільно несуть ключі до укриття; коли самі укриття відсутні і лишається тільки "калідор"; коли вибухи у небі звучать раніше сигналу тривоги; коли ППО, які богі, але теж виснажуються, а ракети у росіян, попри святі мантри владних ротів, не закінчуються...
От в такі моменти ти розумієш, що єдине, чого ти не хочеш, це тримати свою дитину мертвою на руках, бо ти в ті мізерні відсотки втрапив.

Мені відомо, як вберегти дитину від автотрощі.
Мені невідомо, як подолати вахтерів і замість бруківок та нікому не потрібних кругових розв'язок з клумбами, збудувати укриття (так, курви, всі все пам'ятають).

Тому єдине, що можна робити в плані порад щодо повернення в Україну жінок з дітьми - це завалити свої роти. Закрити хліборізки. Стулити пельки. Поховати свою безумовно цінну думку щодо безпекових відчуттів інших людей глибоко під клавішою бекспейс і піти, нарешті, щось робити задля перемоги.

Але, виявляється, є більша дичина, аніж поради щодо повернення.
Виявляється, можна, прикриваючись порятунком економічного фронту, просити наших партнерів позбавити допомоги родини тих, хто виїхав від війни біженцями.

Тут би варто нагадати, що під мантрою порятунку економіки і неможливості збільшення фінансування Армії вже було втрачено величезну кількість людей, територій та тієї ж економіки.
І, цитуючи Сайгона (приблизно): який економічний фронт? у нас встромлена вже ооооот-така (показує) голка від Заходу з допомогою.

Люди, рятуючи свої життя, безпеку яких не було змоги забезпечити тими, хто мав би це зробити, які подекуди втратили навіть місця, куди можна повертатися, завдяки підтримці західних партнерів стали на ноги, виживають, нічого в України не просять, а також дарують спокій їхнім рідним, які лишилися в Україні.

Мені спокійно, що мої рідні в безпеці. Багатьом бійцям спокійно, що їхні родини в безпеці. Та купі нормальних людей спокійно, що їхні родини в безпеці.
Ба більше, це чудово, що економічна підтримка біженців є, і, як не парадоксально, подекуди вона є на порядок (на порядок!) більшою, аніж могла забезпечити чи забезпечує Україна.

Я не знаю, яких саме біженців бачив Лещенко, в яких нічних клубах з ними тусувався, як давно він приїздив хоча б

у Харків, чи він взагалі розуміє, що це таке - виживати, гарувати на роботі і двох підробітках, не мати вихідних, не мати домівки і жодних перспектив при поверненні.
Я розумію, що він сказав цю дичину через призму своїх відчуттів і оточення.
Що йому дійсно ніщо, ніде і ніколи не загрожувало.
Що він нікого не ховав і не оплакував.
Що він просто відробляє потрібну повєсточку.

Але коли (не якщо, а коли, бо грошей обмаль і країни готуються до потенційної Третьої світової і тільки сонечки з країни рожевих поні цього не бачать) країни-партнери вимушені будуть скорочувати і припиняти допомогу біженцям, ці біженці почнуть повертатися на згарища і під ранкові обстріли, всі пам'ятатимуть, що владні голови України самі ж про це просили.

Замість того, щоб, навпаки, подякувати і попросити продовжити програми підтримки.

Я біс його знає, як мій Марк підтримає по поверненню економіку України, але якщо купівля іграшки йому ТУТ буде потужнішим штурханом економіці, аніж припинення знущання над бізнесом з боку судової, податкової, митної та правоохоронної вертикалі, то у мене для всіх нас дуже погані новини.

Я вже казав, що не знаю, за що все це нам і кому треба було б молитися, але знаю, що принаймні ідіотів треба відкрито називати ідіотами.

Майте тихий день.

Майже в будь-якій справі настає момент, коли легше рахувати не те, що вже зроблено, а те, скільки лишилося.
Як-то відтискання від підлоги, кількість брудного посуду в мийці або ж недочитаних сторінок в книзі.

Десять місяців тому ми почали проєкт 42 тачки на ЗСУ.
3 автівки.
Лишилося знайти 3 машини, щоб формально наліпити стікер 42/42, випити кави і почати шукати тачку 45/42 (бо, нагадаю, що позасистемні 43-я і 44-та машини в проєкті вже є).
32 машини у військах. 3 на тестових обкатках, 1 машина і 1 човен на виході з ремонту, 3 в глибокому ремонті, 1 на перегоні.

Ф. Фантастика.
Дякуємо Вам за підтримку протягом цих довгих і непростих місяців.

Далі я зазвичай зауважую, що окрім постачання машин Силам оборони ми ще встигали ремонтувати корчі для бійців і навожу перелік бригад та підрозділів.
Але тепер ця побіжна активність відбрунькувалася у повноцінний окремий проєкт і в його рамках дві машини вже відремонтовано, ще одна - заїхала на підйомник, тому писатиму про це окремо.
На сайті 42-х тачок буде окремий розділ, цьому присвячений, але поки що ми не можемо вигадати назву. “Тачка на прокачку” - це робочий варіант, але хочеться все ж чогось більш нашого. Думаємо.

Фінанси.
З моменту старту проєкту Ви надали нам
Понад 12,9 мільйонів гривень.
Еквівалент 63600 доларів на пейпал.
Еквівалент 67500 доларів паперу.
Дякую Вам за те, що рухаєте проєкт і допомагаєте Силам оборони наближати перемогу.

Коротко, ситуація нині така:
1/42 - Nissan Patrol - 241 бригада - передано в війська.
2/42 - Mazda BT-50 - 241 бригада - передано в війська.
3/42 - Volkswagen Transporter T4 - 118 бригада - передано в війська, втрачено у важкій аварії.
4/42 - Ford Ranger - 71 єгерська бригада - передано в війська.
5/42 - Mitsubishi L200 - 68 єгерська бригада - передано в війська.
6/42 - Volkswagen Transporter T4 - 5ОШБр - передано в війська.
7/42 - Nissan X-Trail - ГУР - передано в війська.
8/42 - Kia Sorento - ГУР - передано у війська.
9/42 - Toyota Land Cruiser Prado - 65 бригада - передано у війська.
10/42 - Mitsubishi L200 - 65 бригада - передано у війська.
11/42 - Volkswagen Transporter T5 - 65 бригада - передано в війська.
12/42 - Mitsubishi L200 - 125 бригада - передано в війська.
13/42 - Nissan Navara - 3ОШБр - передано в війська.
14/42 - Mitsubishi L200 - 112 Бригада - передано в війська.
15/42 - Ford Ranger - 119 бригада - передано в війська.
16/42 - Jeep Cherokee - 82 бригада - передано в війська.
17/42 - Mitsubishi L200 - 112 Бригада - передано в війська.
18/42 - Jeep Cherokee - 82 бригада - передано в війська.
19/42 - Nissan Navara - 116 ОМБр - передано в війська.
20/42 - Mitsubishi L200 - 43 ОМБр - передано в війська.
21/42 - Volkswagen Transporter T5 - Вовки да Вінчі - ремонт.
22/42 - Nissan Navara - 120 бригада ТрО - передано в війська.
23/42 - Ford Ranger - 78 ПСП - передано в війська.
24/42 - човен Powerboat -124 бригада - передано у війська.
25/42 - Mitsubishi Pajero - Зведений загін поліції - передано у війська.
26/42 - Volkswagen Transporter T5 - 124 бригада - передано в війська.
27/42 - Volkswagen Transporter T5 - 154 бригада - передано в війська.
28/42 - Volkswagen Transporter T5 - 67 бригада - передано в війська.
29/42 - Volkswagen Transporter T5 - 110 бригада - передано в війська.
30/42 - Volkswagen Transporter T5 - 241 бригада - передано в війська.
31/42 - Mitsubishi L200 - 47 бригада - передано в війська.
32/42 - SsangYong Actyon - ГУР- тести і усунення недоліків.
33/42 - Nissan Navara - 3 ОШБр - передано в війська.
34/42 - Ford Ranger - 118 бригада - перегон.
35/42 - Jeep Grand Cherokee - 114 бригада - тести і усунення недоліків.
36/42 - Nissan Navara - 80 бригада - тести і усунення недоліків.
37/42 - Ford Ranger - ОЦЗТМ - ремонт
38/42 - 47 бригада - пошук
39/42 - човен Крим - 124 бригада - ремонт
40/42 - Jeep Cherokee - 127 бригада - ремонт
43/42 - LADA-2105 - 61 бригада - передано у війська, обстріляно і втрачено у сірій зоні.
44/42 - Mitsubishi Space Star - 31 бригада - ремонт.

Ну, і традиційні подяки (тегати нікого не буду, бо фейсбук не дозволяє ставити більше 50 позначок):
Мартин Брест, Костянтин Бакуемський, Оксана Бондарь, спасибі, що стали поруч.
Лисенко Віталій, спасибі, що заправляєш машини і за то, шо купив лопати від Zubata Lopata.
Ігор Кравчишин (Колеса Свободи та Солом'янські котики), Олександр Малюченко, Оксана Берлева, Лукаш Войцек, Тарас Герасимчук, Ольга Швець, Дарина Берлева, Олексій Маковоз, Олена Лашен, Сергій Грішин - спасибі за логістику машин.
СТО Автокомп Сервис та Kyiv Marine Service - дякую за якісні ремонти автівок і човнів..
BR TURBO Ukraine, Роман та Руслан Галкіни за безкоштовний ремонт турбін.
БФ Україна моєї мрії за підтримку харківського СТО, що ремонтує військові тачки, в т.ч. наші.
Сергій Третьяк та Світлана Третьяк - за шикарне фарбування машин.
Дмитро Головаченко - за наш сайт.
Світлана Арбузова - за машину супроводу колони.
Кирило Бескоровайний та Олег М. - за Рено Мастер, що возить вантажі в Херсон і на Схід.
Віталій Шарлай - за допомогу з човнами.
Євгения Богославская та Софії - за шикарні відео з тест-драйвів та ремонтів машин.
Park Lane - агентство нерухомості - за автівки 1/42 та 19/42.
Усій спільноті Alpha Centauri 12/42, а альфацентаврі та Клятий раціоналіст - за 17/42.
Євген Зборовський та усій твоїй спільноті за машини 5/42, 23/42, 36/42.
Пану Василю за подарований Jeep Cherokee 16/42.
Дяка десятку таємних київських родин - Павла і Алли за тачку 3/42, Наталки і Ярослава за 14/42, родині Олени та родині Катерини - за 21/42, родині Руслана Кулагіна та родині Олексія Тараканова - за 20/42, а Олексію Тараканову та Олексію Оболенському - за 28/42, родині Наталки і Ярослава, а також пані Олени - за тачку 29/42.
Семену Єсилевському, Олені Гнатенко за допомогу в купівлі тачки 4/42.
Смірнову Сергій, Євгену Смірнову, Максиму Смірнову - за передану проєкту тачку 43/42.
Пану Роману та пані Ганні за кошти на човен 24/42.
Родині пана Ярослава за подаровану проєкту тачку 26/42.
Родині Мічкіре - за подаровану проєкту тачку 35/42.
Пані Світлані - за тачку 32/42.
БФ Маємо Жити - за кошти на тачку 33/42.
Родині пана Анатолія та пані Ольги - за продаж за значно нижчу за ринкову ціну тачки 31/42.
Родині Артема та Валентини Погорілих - за човен 39/42.
Родині Максима Синицького - за тачку 40/42.
Дяка Євгенії Яниш, Олексію Болдирєву, Ксенії Гулак, Дійсній науці, Наталії Штефан, Олексію Коваленку, Інні Дьоміній, науковим інститутам та небайдужій науковій спільноті за пости, стріми, лекторії, донати з яких спрямовуються на проєкт.
Спільноті Чорний гумор. Українською™, Ірині Вишні, Анастасії Звягінцевій, Олександру Закопайко, Олені Янко, Ганні Кондратьєвій, Кирилу Пиршеву та Марії Рибак, майстерні виробів з дерева Wood_zo, Максиму Музиці та Олені Галицькій, Наталі Ковальчук, Альоні Крицук та Дмитру Козацькому, Лілії Сміян, Галині Доцяк, Ксенії Тюріній та БФ Народний тил - Реабілітація за лоти для розіграшів.
Мирославі Голуб - за календарі.
Олені Моновій - за ремонт тачки для 127 бригади.
Олексію Ігнатенко - дяка і за лоти, і за книги Дугласа Адамса для бійців.
Ніні Шеремет - за вишиванку, Бабі Каті (тм) - за вишитий рушник для розіграшу, а Оксані Гриценко - за шкарпетки бійцям.
Ірині Тихонковій - за ідею лого проєкту, а Альоні Омельчак за його втілення, родинам пані Олени та Катерини за шеврони.
Надії Чорноморець та пану Матею за свіжі пироги до переданих машин, Олександрі Волощук, таємній родині Олени і Катерини, пані Ганни за передачки бійцям.
Сергію Марченко - за кавуни, моркву і помідори.
Людмилі Ластиковій - за медицину.
Олександру Радченку та Євгену Мовчанюку - за електроінструмент, автоприладдя, ключі, компресори та гумові килимки в салони.
І Дяка усім дітям - Яну, Насті, Стасу, Іванці, Анні, Данилу, Марічці, Кірі, Ромі, Дмитру, вихованцям СШ номер 2 (та особисто Антону Кравченку), Артему та іншим - які донатять свої надзвичайно цінні кошти на автівки для Сил опору.
Дуже сподіваюсь, що я нікого не забув.

Дякуємо, що рухаєте світ.
Дякуємо, що даруєте свободу гнучко, оперативно та якісно допомагати Силам оборони.
--------------------------------------------------------
Якщо маєте бажання підтримати наш проєкт, реквізити тут:
Картка Приват - 5168 7451 0561 4421 (Антон Сененко)
PayPal - senenkoanton@gmail.com
Детальні реквізити:
Установа банку - ПриватБанк МФО банку - 305299
Отримувач платежу - СЕНЕНКО АНТОН ІГОРОВИЧ IBAN - UA953052990000026201691360906
Рахунок отримувача - 26201691360906
Валюта картки - UAH
РНОКПП отримувача - 3136215494
Призначення платежу - Поповнення рахунку СЕНЕНКО АНТОН ІГОРОВИЧ, безповоротна фінансова/благодійна допомога ЗСУ)
Принагідно лишаю реквізити Мартин Брест, з яким ми разом реалізуємо проєкт:
Моно: 4441114443028624
PayPal: Oleg.boldyriev@gmail.com
Приват: 4149499371016518

Майте тихий вечір.

5168 7451 0561 4421 (Антон Сененко)

senenkoanton@gmail.com

4441114443028624

Oleg.boldyriev@gmail.com

4149499371016518