Це не питання грошей. Це питання часу.

У нас з Мартин Брест в проєкті 42 тачки на ЗСУ рідко коли все йде за планом. То логістика затримується, то рама гнила, то терміни ремонту машини перевищують усі розумні межі.

Але ми ніколи не думали, що підготовка човна для Сил оборони на Херсонщину (так, проєкт про тачки, але ж логіки, як і нормального плану, у нас немає) вимагатиме хорошої зимової гуми, нового підшипника маточини колеса і нових шарнірів рівних кутових швидкостей.
"Де ці суто автомобільні запчастини на човні???" - спитаєте Ви і будете праві.

Це мала бути звичайна історія про ремонт і дообладнання човна Крим, який нам подарувала родина Валентини та Artem Pogoreliy, за що ми їм дуже вдячні.
Ба більше, Костянтин Стріха подарував нам лафет, а до справи підключився капітан 42-тачки-на-ЗСУ-шіп-дівіжн Віталій Шарлай.

Оскільки автомеханіки СТО Автокомп Сервис могли до човна прикрутити тільки роздатку, два мости і колеса, ми вирішили звернутися до експертів в суто човновій справі - Kyiv Marine Service.
Рідко яка летюча по дзеркальній поверхні Борисфену стріла оминає їхні бокси.

Зрештою, ми придбали потужний двигун Mercury на 60 кінських сил, бензобак, акумулятор, командор, помпу, усі дроти і шланги, переварили рецес, транець, підсилили підлогу, запакували все матеріалом для збільшення плавучості (човен реально не потоне, навіть якщо буде ушкоджений), додали ще якісь штуки, загогуліни і приладдя, а також переробили подарований лафет суто під наш корабель.
Плюс пофарбували чарівними руками Сергей Третьяк та Светлана Третьяк з використанням спецфарби, яку десь надибав Костянтин Бакуемський.

Загалом, ми вклались в бюджет 6000 баксів (з яких, йошкін кот, 4,5 тисячі баксів тільки двигун!).
Kyiv Marine Service якісно, але дешево і сердито перетворив мрію радянського риболова з двигунами Віхрь на надшвидку ракету з двигуном Mercury, яка доставлятиме бійців 38- окремої бригади Морської піхоти на позиції на Лівому березі.
(Від початку човен планувався на 124-ку, але після спільних консультацій було прийнято рішення, що для 38-ї такий човен-пушка потрібніший).
КиївМерінСьорвіс - ван лав.

"І шо, і шо?", - як каже Мартін Брест ("Мислі Брєста", т.2, видання поняте і виправлене).
А те, що сьогодні о 8-й ранку морпіх приїхав забирати човна, щоб за день встигнути дотягнути його до позицій.

Під час рефлекторного огляду стану пепелаца (це вже реально рефлекси), на якому боєць приїхав, спочатку було помічено, що стан гуми 2005-го року випуску не витримує жодної критики.
Тому завдяки не пам'ятаю кому, який віддав нам майже новий комплект зимової гуми 16-го діаметру (дякую, але реально не пам'ятаю хто), спочатку ми тачку перевзули.

Тим не менш, гул при русі, що нас нашорошив, змусив зазирнути в агрегати машини детальніше.
І тут ми вжахнулися.
Задній правий підшипник маточини колеса, а також ШРКШ-и внутрішні і зовнішні трималися вже на чесному слові.

І от стоїмо ми з бійцем біля підйомника.
Він із засмучено-стурбованими очима бігає навколо машини і питає:
"А скільки ж то стане по грошам? Це ж мабуть космос".

Я, якщо чесно, теж стояв похнюплений.
Звісно, бійця на транспортному засобі в такому стані ми б з боксів не випустили, але бюджети, якими Ви нас забезпечуєте у нас чітко розписані під проєкт 42 тачки на ЗСУ і реабіліТАЧКИ.
Певний резерв завжди є, але не на аж такі випадки.

І от стою я, задумливо копирсаю банківський додаток, щоб зрозуміти, як перелити з пустого в порожнє і не лишитися у боргах.
"І шо, і шо?" - з прищуром, видихаючи синій дим, питає Мартін.

А те, що я відкриваю додаток, дивлюся на екран, а там...
Загалом, за минулу ніч Ви з достеменно невідомих мені причин накидали понад 100 тисяч гривень.

І в момент, коли боєць завершував черговий оберт навколо авта з питанням "Скільки ж то грошей?", я його зупинив, подивився йому в очі і сказав:

"Це не питання грошей. Це питання часу."

І поки я був на роботі, механіки СТО Автокомп Сервис перебрали тачку і поставили її на надійний хід. Богі.
Оце машина поперла на Херсон.
Традиційно, смаколики від Aleksandra Voloschuk і теплі шкарпетки від німців, книга від Olexii Ignatenko, Lopata Zubata від Лисенко Віталій поїхали комплектом.

А Ви неймовірно круті.
Дякую Вам за те, що Ви не тільки забезпечили наших морпіхів швидким і надійним човном, але й отак, позапланово-шокуюче полагодили їм автівку-тягач.
Вона ж там все тягає.

36-та тачка (човен) у військах.
Всю ситуацію по проєкту можна побачити на нашому сайті.

Дякуємо за те, що допомагаєте якісно і безкомпромісно робити наші Сили оборони мобільнішими.

РЕКВІЗИТИ:

Картка Приват - 5168 7451 0561 4421 (Антон Сененко)
PayPal - senenkoanton@gmail.com
Детальні реквізити:
Установа банку - ПриватБанк МФО банку - 305299
Отримувач платежу - СЕНЕНКО АНТОН ІГОРОВИЧ IBAN - UA953052990000026201691360906
Рахунок отримувача - 26201691360906
Валюта картки - UAH
РНОКПП отримувача - 3136215494
Призначення платежу - Поповнення рахунку СЕНЕНКО АНТОН ІГОРОВИЧ, безповоротна фінансова/благодійна допомога ЗСУ)
Принагідно лишаю реквізити Мартин Брест, з яким ми разом реалізуємо проєкт:
Моно: 4441114443028624
PayPal: Oleg.boldyriev@gmail.com
Приват: 4149499371016518

Для переказів у крипті USDT 0xdf89978Ca0F80a30DB5D140b2042e99441ec43A4
(Ethereum (ERC20))

Майте тихий вечір.

Це Оксанка.
Для тих, хто Оксанку знає чи хто з нею взаємодіє, вона не потребує додаткових рекомендацій чи характеристик.
За добу 1500 км за кермом буса; з ключем під капот; після обстрілу поруч непокоїтися за машину - це все про Оксанку.
Вона сама собі бренд.
Матір всіх цуциків і кошеняток в прифронтовій зоні, бо вивозить їх звідти десятками; хранителька смаколиків на передньому сидінні для хлопців на блок-постах; повелителька дизелю, антифризу і пробитих колес.

Оксанка вже третій рік (скоро вже як) їздить на фронт уздовж усієї лінії бойового зіткнення, окрім певних ділянок.

Нині її основний напрямок - це постачання дронів (я не знаю, як вона це робить, але возить їх десятками), назад же в переносках вивозить тварин, реабілітує їх і віддає в добрі руки.

Так чого я це пишу.
Ми ж займаємося тачками на ЗСУ і я свідомо відійшов від усієї решти справ - тепловізорів, медицини, дронів, екіпу тощо.
Але інколи виникає потреба щось-таки та закинути оказією на позиції знайомим військовим.
І в Оксанки завжди в бусі є місце.

От наварив Сергій Третьяк десяток малих буржуйок, які хлопці відривають з руками - я Оксанці в бус закинув і певен, що воно доїде.
Так само, привезли мені німецьких в'язаних шкарпеток з шоколадками всередині (Олександра Волощук, дякую) - торби сумлінно переїдуть до Оксанки в машину.
Чи шкарпетки та грілки від Олександра Рибалка.

Я вангую, що скоро вона почне ганяти на Схід цілі колони (хоча пару разів такі двіжі вона вже робила), але якщо у Вас буде потреба щось комусь довезти і Нова пошта з об'єктивної причини не буде прийнятним варіантом - пишіть Оксана Бондар.

Ну, і не забувайте закидати їй на пальне і каву, лікування тварин і дронотерапію для росіян.
Реквізити і звіти - у неї на сторінці.

Підтримуйте малі волонтерські ініціативи.

Майте тихий вечір.

P.S. Єслі шо, ми із Вами перед нею в боргу не лишаємося і трохи підлампічували її буса, за що вона Вам невимовно вдячна.

То ж був якийсь сірий ранок.
Один з тих січневих ранків, що не відрізняються від решти інших.
Холодний, безперспективний... я не знаю... в принципі, то тільки в рекламах люди зранку прокидаються з посмішкою назустріч новому дну... тобто дню.
Я традиційно лежав під бронековдрою (карпатська вовна) і прислухався до того, як працює наша ППО.
Вже збирався перегорнути подушку іншим, більш прохолодним боком і знову трохи задрімать, але почав підпискувати телефон.
Дінь.
Дінь. Дінь.
Дінь. Дінь. Дінь. Дінь...
Трохи про себе лаючись, продер одне око, щоб подивитися, хто це мені так пише, а там... сипляться донати.
Електронним дощем.
Спочатку не міг второпати, з якого дива люди так рано донатять, а потім здогадався.
Мартін.
Мартин Брест під гупання наших протиракет надряпав коротенький пост, де попросив допомоги на ремонт і дообладнання човна.
День-ніч і питання з фінансової точки зору було закрите.
Нині човен сумлінно служить.
Дякуємо Вам.
Ви надзвичайно круті.

Лодка – приїхала.
Хоча не повинна, бо лодки плавають (ходють), і взагалі то не лодка, а човен, і корочє нє заплутуйте мене.

Дякую вам. Непрофільна для нас історія з другим вже плавзасобом нашого проєкту дійшла до логічного етапу передачі лодки у морську піхоту. Вона вже на плаву і вже виконує бойові завдання.

Тоді, коли ми з @Сененко написали пост-прохання допомогти нам з покупкою двигуна, комплектухи та переобладнанням човна – ви це питання вирішили за одну ніч. Човен з гордістю зайняв позицію 39/42.

Лодка на лафеті (теж подарованому, як і сам човен, у Збройні Сили) доїхала, морпіхи подякували, їдемо (пливемо, йдемо))) далі.

Обняв.

Шановні, тут така справа.
Мабуть, вперше беру участь у зустрічі за донат.
Вам може здатися, що це через те, що всі активності мають бути спрямовані задля допомоги ЗСУ.
Але не тільки.
Мені треба постригтися.
Єдиний спосіб нарешті це зробити - мати орієнтиром неминучу зустріч, де треба бути красівим.
Мартин Брест, тут люди за каву зі мною свої кревні ладні платити, а ти готовий мені щоденно слати донат, аби тільки мене не бачити!
А при зустрічі кажеш: купи мені кави, ти ж волонтер!
Найкращі роки свого життя вгепав на тебе!
Майте тихий вечір.

«Лот № 1062. Кава з Anton Senenko

Кандидат фізико-математичних наук, старший науковий співробітник Інституту фізики НАН України, популяризатор науки, волонтер, тато. Від початку повномасштабного вторгнення вивозив людей із Ірпеня та Бучі, які тоді були під російською атакою та окупацією. Після звільнення Київщини разом із побратимами-волонтерами рік займався закупівлею та доставкою гуманітарних вантажів, дронів, тепловізорів, амуніції, автівок до лінії бойового зіткнення. Із березня цього року більшість зусиль сконцентровані саме на автівках, їх придбанні, ремонті та поставці в справному стані для Сил Оборони на схід та південь України.

Від адміна: про зручні дату, час і формат спілкування за кавою автор лоту та покупець домовляються у спільному чаті після оплати лоту :)

Початкова ціна – 200 гривень. Мінімальний крок ставки – 50 гривень або сума, кратна 50 грн.

Якщо крайня ставка не підвищується протягом 24 годин, вона визнається переможною. Зібрані кошти будуть спрямовані на допомогу бійцям Сил спеціальних операцій ЗСУ.»

https://www.facebook.com/groups/714823401959587/permalink/6969955239779674/

Минулого літа я помітив за собою стеження.
Їхав Голосіївським проспектом на роботу, але спершу планував заскочити на зустріч з одним нашим другом проєкту 42 тачки на ЗСУ (він, до речі, таки придбав на пару з іншим добродієм для Сил оборони автомобіль. Ви його бачили в звітах. Зараз не буду конкретизувати).

Як помітив?
Їду я, кидаю оком по дзеркалам і помічаю чорний седан Кіа (якщо не зраджує пам'ять, маджентіс).
Не те, щоб я його збирався помічати, просто він виглядав дуже кумедно.
У нього були увімкнені фари і вони ... мали різний колір - одна синювата, інша жовтувата.

Таке трапляється, коли робиш на машині колгоспний тюнінг, ставиш всратий ксенон чи дешеві діоди, потім щось десь горить, лампу треба міняти, такої ж під рукою немає, ліпиш шопопало.

Загалом, посміхнувся я про себе та й їду далі.
Звернув на Героїв оборони, Блакитного. Їду змійку поміж високих дерев. А маджентіс різноокий так і їде, не відстає.
Окей, ось Проспект Науки. Їде.
Вліво? Їде. Вправо? Теж.

І отут нюанс.
Далі я звертаю в провулки, які я добре знаю, бо це мій район.
І я точно знаю, в які місцеві дупи ніхто і ніколи не заїжджає.
Є така особливість.

Та-дам. Кіа не відстає.

Штош, їду до місця зустрічі, паркуюся, виходжу з машини. Чорний седан проїздить повз і... зупиняється в 100 метрах, якраз поруч з кафе, куди я і мав йти.
Проходжу повз - тачка стоїть із запущеним двигуном.
Вікна затоновані буквально чорною ізолентою, навіть лобове.

Зустріч в кафе у мене тривала десь хвилин сорок-годину. За цей час до барної стійки підійшов хлопець в тактікулє з бананкою на перевіс, зиркнув на нас та й пішов геть.

Після зустрічі на вулиці нічого не змінилося. Кіа з чорними вікнами торохтіло двигуном.
Я сів в авто, неспішно рушив, поїхав і, оскільки це, курва, мій район, я з'їжджаю в непримітний провулок.

Звісно, як в кіно, головною дорогою промчала Кіа, намагаючись мене наздогнати.
Але не свєзло. Нє сєводня. Ушол волк ат пагоні.

Через два дні мені зрання в неділю (!) зателефонував стурбований "боєць".
Далі діалог був такий:
- Вітаю.
- Вітаю!
- Ми у Вас отримували машину на підрозділ.
- Добре! Яку саме?
- Ікстрейл.
- Це 7/42?
... боєць зам'явся.
- Я не знаю...
- Ну, зі скляним дахом?
- Мабуть...
(отут мені стало дивно, що боєць, який мав би знати машину, її не знає. Але мало лі).
- Окей, не суть. Що хотіли?
- Та нам за два дні треба вирушати на бойові. Дуже треба машина. Гроші є, готові купить прямо зараз.
- Уоу, хлопці. Ви ж знаєте, як у нас це працює. Мені Ваші гроші не треба. Купіть собі щось зі снаряги. Стаєте в чергу, чекаєте, ми збираємо гроші і привозимо машину.
- Але нам капець як треба. Дуже. Ну, будь ласка.
- Слухайте... Я правда не можу допомогти. Але якщо прям дуже треба - можу дати контакти нормальних автомайданчиків, там собі щось може знайдете.
(поскучнєвшім голосом)
- Дякую, не треба...
І поклали слухавку.

Потім, коли я прокручував собі цю ситуацію в голові і склав ці дві абсолютно ідіотські події воєдино, я зрозумів, що це, імовірно, були українські правоохоронні органи.

Ну-бо:
а) Це їхня робота. Гуманітаркою дійсно торгують всілякі дуже нехороші люди. Щоправда для цього треба десь, мабуть, в облраді працювати і барижити вагонами. Але ж і їх треба ловити? Однак, що дійсно люблять служителі закону - це підставляти нормальних волонтерів оцими жалісливими історіями від бійців, яким завтра виїжджати на позиції, побратими гинуть, майте совість, продайте авто з черги, а іншим хлопцям на наші гроші заженете (тм)
(шановні справжні бійці, я думаю, Ви тепер зрозуміли, чому Ви мусите чекати машини місяцями, а не отримувати їх майже одразу? Бо ніхто з волонтерів - навіть найкристальніше чесних - не хоче присісти в тюрму. Те, що Ви ходите тим часом пішки, героїв евакуації в Івано-Франківські котли не бентежить).

б) тому що все було максимально всрато, бюджетно і недолуго. Тупо. На відчепись. Не знаю - тут, в конкретно моєму випадку мені цьому радіти чи ні, але як є.

Ну, і, звісно, я пам'ятаю історію, як до мене на роботу прийшов співробітник СБУ, щоб розпитати, а чому це я ходив на протест проти плагіатора - тодішнього міністра освіти і науки Шкарлєта. Як він втупу цікавився, з якими міжнародними організаціями я працюю і які гранти отримую.

Свисток просвистів - службові собаки побігли гавкать.

Так от тепер я подивився розслідування Бігус.інфо про те, як СБУ за ними робило стеження.
Не пожалійте часу (це реально година), гляньте.
Вжахніться, до якого примітивного стану деградували ті, хто втікав з Києва, поки в лютому 2022 року ми навпаки поверталися до горнила битв.

Той самий убогій стиль. Ті самі всраті тачки. Абсолютна безтурботність і максимальні понти.

Але отут я скажу дещо дуже важливе.
Те, що Бігус сказав на початку відео.

Насправді, СБУ - воно дуже різне.
І поки ці нездари на веселих картінках трусилися в евакуаціях, нормальна Служба Божа прокладала нам дорогу в Ірпені вогнем, мечем і абсолютною тишою.
Поки ці двієчники вирішували, як саме боронити державність з-за кордоння, нормальна Служба Божа під обстрілами розвантажувала з нами 1,5 тонни вантажу за 2 хвилини.

І от тут реально сумно.
Поки справжні профі працюють на фронті та ловлять ДРГ, десятки здорових лобів в тактикульному одязі страждають маячнею.
Замість того, щоб ловити ФСБ, ГРУ чи хоча б якогось там пуголовка з якогось там водоканалу.

Я не знаю, що з цим усім робити.
Але BIHUS.Info постаралися.
Так розкатати типу спецслужбістів - це щось.

Але не демотивуйтесь.
Не всі СБУшники такі. Не всі.
Питання, що тепер СБУ буде робити з почварами.

Майте тиху ніч.

Це не я вигадав.
Але ця думка тримає мене ці два роки дуже добре, попри те, що інколи відчуваю себе мартином (не Мартіном Олеговичем, а чаєчкою), що в польоті матюкається і кляне усе і усіх на світі (хоча, в даному випадку, різниці між мартином і Мартіном, в принципі, нема).
Майкл Щур колись сказав, що, насправді, хороших людей більше. Як і хороших вчинків.
Просто погані люди і погані вчинки більш помітні на їхньому фоні.
Щодня мільйони людей кажуть одне одному Доброго ранку, пропускають пішоходів на переходах і пригальмовують перед калюжами, щоб їх не обляпати.
Щодня мільйони громадян тримають посадки, волонтерські склади і нескінченні збори.
Щодня медики відкачують чергове серце, а МНСівці гасять чергову пожежу.
Щодня механіки на совість лагодять чуюсь ластівку і переварюють раму чергового військового корча, а продавець просто так дає цукерку чужій дитині.
Щодня люди просто живуть своїми життями, намагаючись не втручатися в чужі кордони, не паркуватися на пониженнях для мам з візочками та людей з інвалідністю, а обхідники поїздів сумлінно перевіряють стан колісних пар вагонів, бо це - безпека пасажирів.
Щодня аграрії вигадують новий спосіб розмінування, щоб почати посівну на більших площах, а вчені - повірте мені на слово - чаклують над новими системами керування, складом броні і ще певною дичиною, яку не можна озвучувати.
Щодня тисячі людей, поки решта країни лягає спати, ідуть за лінію фронту і кошмарять росіян, сідають за спеціальні пульти, що керують спеціальними залізяками та випалюють всі тили ворога.
Щодня якийсь слідчий нарешті знаходить викрадену дитину, а чесний депутат - такі є - помічає кимось додану між читаннями законопроєкту злочинну кому і піднімає гвалт, рятуючи країну від чергового трешу.
Але щодня мільйони громадян сідають перед соцмережами, які, в принципі, призначені для вітань з Днем народження, постами про "який і де в мене сьогодні сніданок", та вихлюпують на клавіатуру те, від чого у Цукерберга сивіє волосся, а у маркетологів падають рекламні бюджети.
А тут ще й, дійсно, війна, прильоти в багатоповерхівки в перемішку з "те, що в Києві небезпечно - то нісенітниці, вертайте біженців назад", побиття жінки з дитиною якимись клоунессами, Коля Катлєта як ікона всєоб'ємлющєго триндеця, що просякує наше сіре нескінчення двадцять-четверте-люте.
Але щодня мільйони громадян сумлінно платять податки.
Щодня змушують депутатів прибирати дичину з їхньої писанини.
Щодня поступаються місцем людям з інвалідністю, вагітним жінкам та пасажирам з дітьми. Притримують двері. І зупиняються прикурити заглохле авто чи, принаймні, виштовхати його на узбіччя.
Я все це зрозумів, коли за мною в оточений росіянами Ірпінь повернулася людина, яку я ледве знав, і, щоб врятувати наші життя, привела з собою Морську піхоту.
У якої, в принципі, були інші задачі.
Але вони поїхали.
Щодня пам'ятайте, що завжди є ті, кому небайдужі Ви чи хто небайдужий Вам.
Ми мали впасти 714 днів тому.
Ну, максимум, на 2-3 тижні пізніше (с).
Але я вірю у те, що єдине, що тримає нашу країну на поверхні і змушує світ оклигувати від летаргійного сну комфортного життя на фоні темного горизонту з північного сходу, це взаємопідтримка нашого суспільства.
Саме через те, що хороших людей більше. Як і хороших вчинків.
Але, так, інколи треба матюкатися.
Поки не чують діти і не бачить мама.
Майте тиху ніч.
P.S. Прямо зараз завдяки Вам ми ремонтуємо дві тачки: 37/42 на ОЦЗТМ та 40/42 на 120 бригаду. А також машину для Морської піхоти України. І ще сьогодні ми купили тачку 38/42. А ще... А ще... Але то потім. Дякую Вам.

У мене, на жаль, немає селфі з Залужним.
Але дякую, пане Генерал.
Пишаюсь.

Я не знаю, як правильно має стартувати проєкт.
Хлопці пропонували взяти пляшку шампанського і розбити її об заднє скло джипа, на якому з'явилося лого реабіліТАЧОК.
Але я відразу зауважив, що тоді його (скло, не джип) доведеться міняти, а це ще тисяч 5 гривень

Ми стартували.
Проєкт реабіліТАЧКИ, спрямований на відновлення тачок, що ВЖЕ служать в ЗСУ, набирає обертів.
Мартін продовжує повторювати, що люди не донатять на ремонти.
Я продовжую наполягати на тому, що у нас геть інша аудиторія, якій можна пояснити, чому просто придбати тачку на ЗСУ - недостатньо.
Що її варто довести до такого само справного стану, якими туди вирушають гаубиці, винищувачі та танки Леопард.

І нині, коли купа корчів просто стоїть місяцями під парканом, вимагаючи середнього і капітального ремонту, ми мусимо в міру сил і можливостей їх ставити на колеса.
Ні, ми не просто міняємо мастило, фільтра та колодки, та й взагалі не робимо те, що бійці дійсно здатні зробити самостійно.
Ми хочемо позбавляти бійців тих проблем, з якими їм буде важко впоратися.
Ходовки, двигуни, коробки, роздатки, трубіни і решта кіл пекла прифронтових механіків.

А ще я не знаю, чому так співпало, але саме сьогодні у мене відбулася наступна розмова телефоном (цитую практично точно до сенсу слів):

- Вітаємо. Це [номер] бригада. У нас зараз швидка стоїть в ремонті. Кожного дня вивозила хлопців. Зробили дефектовку. Треба робити ходову мінімум на [тридцять чи сорок з чимось тисяч, не запам'ятав]. Ви можете допомогти?
- Ні, не можу.... (боєць мене перебиває і не дає закінчити)
- Але машина щодня вивозить хлопців! Щодня!!!
-... (я намагаюсь вставити хоч слово і не можу)
- Зрозумійте, що машина дуже важлива. Нам треба поставити її на хід!!!
- (тут вже перебиваю я) Послухайте, у нас зараз немає грошей, щоб Вам допомогти. Зрозумійте. У нас черга. З бригад. Штурмових, механізованих, ТРО. Такі само важливі машини. Бойові, евакуаційні. Черга, розумієте?
- Розумію...
- Повірте, я Вам чесно кажу, якби я був олігархом... Але ні, я не можу відірвати кошти від іншої бригади, бо тоді їхня машина не поїде. Ви на СТО зараз?
- Так.
- Оберніться, бачите на підйомнику висить Крузер? Це Крузер Морської піхоти. Ми маємо закрити його ремонт. Сьогодні-завтра. До цього ми закрили ГрандЧірокі та Ніву ще двох бригад. Ми - порожні.
- Я розумію... Але... Немає сил. Ми все ремонтуємо за свої. Все йде на ремонти. Ми вже не витягуємо.
- Я знаю. Я більше Вам скажу: хлопці, щоб полагодити свої машини, беруть кредити [абсолютно реальна історія]. Кредити беруть... Ставайте до нас в чергу, будь ласка. Ми не швидка допомога, але я Вам обіцяю, що як прийде Ваша черга, я Вас наберу і попрошу у Вас машину на ремонт.

132 ОРБ, Морпіхи, 120 бригада, 38 Окрема бригада Морпіхів, ППО, 241 бригада, НГУ, знову ППО, 5 ОШБр, 93 бригада, ГУР...

Загалом, шановні, ми працюємо.
Люди наче і не донатять на ремонти, але завдяки Вам з ремонту вже вийшло 4 машини.

Вже.ЧОТИРИ.машини.

Побачити їх можна так само на нашому сайті https://42trucks.online/.
Тільки там потрібно натиснути на кнопочку РЕАБІЛІТАЧКИ.

Ще раз дякуємо Оксана Проха за назву реабіліТАЧКИ, а Олексію К. за лого проєкту, яке Ви можете бачити на фото (ні, я не знаю, чому у Мартин Брест поруч з Костянтин Бакуемський завжди закривається одне око).
Побачите на дорозі чи на фронті машину з такою наліпкою, значить, вона відремонтована на Ваші донати.

А проєкт 42 тачки продовжує жити.
Синій Форд Рейнджер на фото - тачка 38/42. Його придбали Ви. Тарас Герасимчук, дяка за працю. Сергій Грішин та Олександр Барабошко, дяка за супровід.
Тепер шукаємо 41/42.

А от 42/42 теж уже є.
Сам дізнався про це годину тому (Олег Сабадаш свідок).
Але це окрема красива історія.

Ви круті, шановні.
Для нас велика честь, що Ви нас підтримуєте.
Майте тихий вечір.