но і втрачено у сірій зоні.
44/42 - Mitsubishi Space Star - 31 бригада - ремонт.

В реабіліТАЧКАХ передано 6 машин, 5 в ремонті, 2 в черзі.

Ну, і традиційні подяки (тегати нікого не буду, бо фейсбук не дозволяє ставити більше 50 позначок):
Мартин Брест, Костянтин Бакуемський, Оксана Бондарь, спасибі, що стали поруч.
Лисенко Віталій, спасибі, що заправляєш машини і за то, шо купив лопати від Zubata Lopata.
Ігор Кравчишин (Колеса Свободи та Солом'янські котики), Олександр Малюченко, Оксана Берлева, Лукаш Войцек, Тарас Герасимчук, Ольга Швець, Дарина Берлева, Олексій Маковоз, Олена Лашен, Сергій Грішин та Олександр Барабошко - спасибі за логістику машин.
СТО Автокомп Сервис та Kyiv Marine Service - дякую за якісні ремонти автівок і човнів.
BR TURBO Ukraine, Роман та Руслан Галкіни за безкоштовний ремонт турбін.
БФ Україна моєї мрії за підтримку харківського СТО, що ремонтує військові тачки, в т.ч. наші.
Сергій Третьяк та Світлана Третьяк - за шикарне фарбування машин.
Дмитро Головаченко - за наш сайт.
Світлана Арбузова - за машину супроводу колони.
Кирило Бескоровайний та Олег М. - за Рено Мастер, що возить вантажі в Херсон і на Схід.
Віталій Шарлай - за допомогу з човнами.
Євгения Богославская та Софії - за шикарні відео з тест-драйвів та ремонтів машин.
Park Lane - агентство нерухомості - за автівки 1/42, 19/42 та 42/42.
Усій спільноті Alpha Centauri 12/42, а альфацентаврі та Клятий раціоналіст - за 17/42.
Євген Зборовський та усій твоїй спільноті за машини 5/42, 23/42, 36/42.
Пану Василю за подарований Jeep Cherokee 16/42.
Дяка десятку таємних київських родин - Павла і Алли за тачку 3/42, Наталки і Ярослава за 14/42, родині Олени та родині Катерини - за 21/42, родині Руслана Кулагіна та родині Олексія Тараканова - за 20/42, а Олексію Тараканову та Олексію Оболенському - за 28/42, родині Наталки і Ярослава, а також пані Олени - за тачку 29/42.
Семену Єсилевському, Олені Гнатенко за допомогу в купівлі тачки 4/42.
Смірнову Сергій, Євгену Смірнову, Максиму Смірнову - за передану проєкту тачку 43/42.
Пану Роману та пані Ганні за кошти на човен 24/42.
Родині пана Ярослава за подаровану проєкту тачку 26/42.
Родині Мічкіре - за подаровану проєкту тачку 35/42.
Пані Світлані - за тачку 32/42.
БФ Маємо Жити - за кошти на тачку 33/42.
Родині пана Анатолія та пані Ольги - за продаж за значно нижчу за ринкову ціну тачки 31/42.
Родині Артема та Валентини Погорілих - за човен 39/42.
Родині Максима Синицького - за тачку 40/42.
Дяка Євгенії Яниш, Олексію Болдирєву, Ксенії Гулак, Дійсній науці, Наталії Штефан, Олексію Коваленку, Інні Дьоміній, науковим інститутам та небайдужій науковій спільноті за пости, стріми, лекторії, донати з яких спрямовуються на проєкт.
Спільноті Чорний гумор. Українською™, Ірині Вишні, Анастасії Звягінцевій, Олександру Закопайко, Олені Янко, Ганні Кондратьєвій, Кирилу Пиршеву та Марії Рибак, майстерні виробів з дерева Wood_zo, Максиму Музиці та Олені Галицькій, Наталі Ковальчук, Альоні Крицук та Дмитру Козацькому, Лілії Сміян, Галині Доцяк, Ксенії Тюріній та БФ Народний тил - Реабілітація за лоти для розіграшів.
Мирославі Голуб - за календарі.
Олені Моновій - за ремонт тачки для 127 бригади.
Олексію Ігнатенко - дяка і за лоти, і за книги Дугласа Адамса для бійців.
Ніні Шеремет - за вишиванку, Бабі Каті (тм) - за вишитий рушник для розіграшу, а Оксані Гриценко - за шкарпетки бійцям.
Ірині Тихонковій - за ідею лого проєкту, а Альоні Омельчак за його втілення, родинам пані Олени та Катерини за шеврони.
Надії Чорноморець та пану Матею за свіжі пироги до переданих машин, Олександрі Волощук, таємній родині Олени і Катерини, пані Ганни за передачки бійцям.
Сергію Марченко - за кавуни, моркву і помідори.
Людмилі Ластиковій - за медицину.
Олександру Радченку та Євгену Мовчанюку - за електроінструмент, автоприладдя, ключі, компресори та гумові килимки в салони.
І Дяка усім дітям - Яну, Насті, Стасу, Іванці, Анні, Данилу, Марічці, Кірі, Ромі, Дмитру, вихованцям СШ номер 2 (та особисто Антону Кравченку), Артему та іншим - які донатять свої надзвичайно цінні кошти на автівки для Сил опору.
Дуже сподіваюсь, що я нікого не за

Пізній вечір. Майже десята.
У справах мчу на бусі крізь Бориспіль, наче Хаймарс на построєніє гєроєв СВО.
На одній із зупинок бачу дівчинку скількохось там рочків із молодим татом, який тримає руку в такому благальному жесті, які тільки бувають у тат і мам, коли їхня дитина замерзла чи голодна.

Район не мій, але ж я волонтер (тм).
Тому, паралельно вмикаючи аварійку, відгальмовуюсь, із задоволенням помічаючи, з яким здивованим обличчям батько підхоплює дитину і несеться вслід моєму авто.

Повертаю голову у салон буса, бачу, як відкриваються розсувні двері і... в машину ввалюється тато, дитина, якась дуже юна панянка...
І в цей же момент відкриваються бічні двері і поруч на пасажирське сидіння локалізується якась жінка.

- "До Харківської" - лунає з салону.

Я ще раз здивовано обертаюся назад, потім дивлюся на жінку і чомусь собі міркую:
"Мабуть компанія з Дня народження чийогось... На маршрутку не встигли..."

Мовчки рушаю і так само мовчки їдемо хвилини три.

- Щасливе, - раптово лунає голос жінки поруч.
- Що, вибачте?.. - намагаюсь втямити я.
- На Щасливому, кажу.
- Що на щасливому? Що це таке?

Спостерігаючи за дорогою і кидаючи оком по дзеркалам, я навіть боковим зором відчуваю, як здивовано на мене дивиться ця жінка.

- Ви що... не місцевий? - може мені здалося, але наче в цей момент вона якось відсунулася від мене далі до пасажирських дверей і підтягнула до себе свою сумочку.

- Я? Я... Та я не знаю. Я просто їжджу по Бориспільській трасі... я уявлення не маю, де тут і шо... Нащо воно мені?
- Так... А чого ви нас підібрали?
- Я? Вас я не підбирав. Ви самі сіли. Я зупинився забрати чоловіка з дитиною.

Жінка на мене мовчки дивиться, потім командує - "оце отут зупиніть".
Скриплять гальма, бус клює носом, вона смикає за важіль на двері.
- Свята людина, - каже вона, не обертаючись і йде у ніч.

Ззаду в салоні панує тиша і я вже трохи усвідомлюючи, що відбувається, обережненько позираю у дзеркало заднього виду на своїх пасажирів.
Тато з донькою про щось шепочуться, юна дівчина втупилася в смартфон.

"Хоч би судочки порожні не покрали. Бо кума з собою їжі більше не дасть" - чомусь лунає в голові.

Доїжджаємо до Харківської.
Перш ніж попутники встигають оговтатись, вискакую з машини, оббігаю її до бічних дверей, відкриваю і подаю руку спершу дівчині, потім дитині, слідом виходить тато.

Вони тицяють мені якісь купюри, я відмахуюсь, кажу, що не треба.
- Що? - з ошелешеним поглядом перепитує дівчина, виймаючи навушники з вух.
- Кажу, гроші не треба. Я підвозив тата з дитиною. Я просто їх підвіз.
А сам оком сканую салон на предмет наявності судочків.

- Ви неймовірна людина! - каже тато і усміхається.
- Дякую, - відповідаю я, з полегшенням розрізняючи судочки в темному закутку салона.

- На все добре.
- Бувайте! Хай Вам щастить! Ви неймовірний!

Бус набирає швидкість, попутники йдуть до метро, паралельно розмахуючи мені руками.
Я рефлекторно усміхаюсь і, переводячи погляд на дорогу, помічаю на передній панелі 20 гривень.

"Так от ти який тариф, Бориспіль-Щасливе. "

Так та двадцятка у мене і лежить на панелі. Треба до стелі разом із шевронами приліпити.

Майте тиху ніч.

P.S. Фотошопіл Костянтин Бакуемський

Колись на основі цього науково-популярного відео знімуть повнометражне кіно про в міру божевільного вченого, який попри усі складнощі і перепони від оточуючих досягнув своєї мети і дав людству таку бажану річ - один маленький синій світлодіод, що зіграв не меншу роль у технічному прогресі, аніж поділ ядра атома чи винайдення якоїсь вакцини.
Власне, через цей винахід йому [вченому] присудили через пару десятків років Нобелівську премію.

Взагалі, нашому поколінню в чомусь пощастило спостерігати шаленість науково-технічного прогресу, що відбувся на наших очах: від чорно-білих телевізорів з електронно-променевими трубками і грамофонних платівок до надтонких сенсорних екранів з неймовірною палітрою кольорів та мініатюрних програвачів з манюсінькими чіпами, що здатні умістити всю музику, написану на світі.

Те саме трапилося і з освітленням: від ламп розжарювання та свічок і гасових світильників часів віялових відключень 90-х через ртутні лампи до потужних і яскравих білих світлодіодних ліхтарів та LED-матриць.

Але відео цінне не тільки через сам факт важливості винайдення синього світлодіода.

По-перше, завдяки його перегляду можна втямити, що ж таке напівпровідники, діелектрики та провідники.
По-друге, тут прекрасно показано, що таке напівпровідники n-типу і p-типу і що ж воно p-n-прехід, завдяки якому світлодіоди і світять.
По-третє, стане ясно, як саме світлодіоди світять різними кольорами.
По-четверте, тут на пальцях пояснено технологію створення світлодіодів.
І, нарешті, по-п'яте, коротко, але детально і зрозуміло розтлумачено, чому людство десятки років після винайдення червоного і зеленого світлодіодів не могло підступитися до синього. Та яку саме революцію в індустрії викликала поява небесного кольору в палітрі виробників електроніки.

Але і це не головне.
Куди важливіше усвідомлення того, чому для технологічної переваги країни у світі зокрема та для прогресу людства загалом потрібна наука і науковці.

Тут же і історія про надзвичайно сприятливі умови для інноваційного бізнесу і технологічних компаній, що вони можуть собі дозволити інвестувати сотні мільйонів і мільярди доларів в дослідження, які роками не приносять очевидної користі.
Це не джинси придбати в Пакистані і не контейнер з Китаю розмістити на маркетплейсі та все це перепродати.

Так само, тут історія про важливість взаємодії між вченими, користь обміну досвідом, конференцій та справжніх, а не плагіатних наукових публікацій.
Це ж не Лептонного Бога вигадувати і не Теорію несилової взаємодії.

Сюди ж - що розум керівників компаній, які терпляче чекали на результат від іншої розумної людини, нічого не вартував би без фундаментальних знань про природу провідності, p-n-переходи, кристалічні гратки різних матеріалів та межі їхніх контактів, знань про дефекти у них тощо.
А, я нагадаю, ці знання отримувалися вченими усього світу без будь-яких думок про перепродаж, прибуток чи бізнес-складову.
Просто.було.цікаво.

Не знаю, як на мене це дуже крутий кейс, де чітко прослідковується прекрасний квартет фундаменталка-прикладна наука-винахідництво-інновації.
І все це вмістилося в якісь 30 хвилин.

Ну, ще й юридичний бік питання, звісно, бо тут по класиці - науковець зазвичай лишається без нічого.

Загалом, дуже раджу.
Особливо дітям старших класів і студентам.
Мотивуюче, пізнавально і, що важливо, цікаво.

https://www.youtube.com/watch?v=bmwpTt-5lrU

Майте гарний день.

P.S. А на Proмову підпишіться. Хороший канал, там багато цікавого в українській озвучці.

23 лютого 2022 року я підійшов до темного вікна, подивився у своє відображення і на глибокому видиху сказав:

- Ойойойойой…

Маркуся, що бавився біля моїх ніг, задер голову і пробелькотів малюковою мовою:

- Сьо лобити, сьо лобити…

Ми із дружиною перезирнулися і усвідомили, що вже піввечора намотуємо кола хатою і почергово повторюємо мантру:
- Ойойойой… що робити… Що робити…

Всі ми тоді відчували, що попри неодноразові попередження про вторгнення, які не справжувалися, саме той момент був таким напруженим, що ножем можна було різати повітря.

Але коли Маркусик те проговорив, стало хоч трохи веселіше і я записав це відео.

Добре, що завтра вранці Збройні сили зламали першочерговий задум ворога.

Майте тиху ніч.

Шановні, тут Вам ГУР відвантажив подяку (окрім прильотів по російським меткомбінатам).
Ми їм в рамках проєкту реабіліТАЧКИ придбали задній міст в зборі на Nissan Navara.
Машинка вже бігає і робить росіян хорошими.
Лупаємо далі.

Розумієте... Існує серйозний ризик, що після перегляду відео, про яке я розповім нижче, Ваші діти мріятимуть стати біологами.
Я не знаю, добре це чи погано, але конкретно у Вас, як у батьків, поле для маневру сильно звузиться.

Власне, я ж і планував завітати до Вас ввечері в стрічку і такий хопа! - тримайте шикарнюче кіно для дітей про природу Австралії.
Але ось у чому нюанс.
Я його проглянув сам і, чесно кажучи, це найкращі 36 хвилин за останній тиждень.

Так, ніби в Нарнію прогулявся чи подивився на зоряне небо у Південній півкулі. Дивовижа.

А як же було?

Вчора відбулася церемонія нагородження переможців конкурсу наукових зображень від Вікімедіа Україна / Wikimedia Ukraine. Ну, це та, шо з Вікіпедії, але не зовсім, але фото таки завантажуються саме для ілюстрації статей у Вільній енциклопедії.

Всі вітали переможців, роботи хороші, кілька я прикріпляю до допису.
Отут - https://blog.wikimedia.org.ua/2024/02/23/science-photo-contest-results-2023/ - можете подивитись решту призових робіт, почитати деталі конкурсу і т.і.

Але.
З-поміж сотень фото, що були надіслані на конкурс, особливу увагу привертали до себе фантастичні світлини флори і фауни від науковця-біолога з Харківського національного педуніверситету ім. Сковороди - Дмитра Леонтьєва.

Йому дають слово, він розповідає, де і як він все відзняв, в які експедиції ходив.
І мимохідь він бовкнув, що на ютьюбі у нього є ціле кіно про його австралійську експедицію.

Я знайшов.
Ось.
https://www.youtube.com/watch?v=0wrccuEWBrA
Абсолютно залипальна річ, про яку, я певен, Ви й не чули.

І справа не тільки в тім, що я більше ніде не бачив півметрових шишок, суходільних п'явок, павуків розміром з долоню, плоди, що здатні пережити пожежу, єхидну (!) з отруйними голками, птахів, що роблять гнізда на компості.
Австралія - дійсно ошелешуюче красива.
От правда.

Ще й там поблизу ніде немає росії.

Загалом, раджу.

Тому відправляйте дітей спати і трохи порелаксуйте.

Майте тиху ніч.

Зараз глупа ніч, але це не привід не притягнути Вам у стрічку дещо дійсно цінне.

Зрозуміло, що Україну вигадав Лєнін, українську мову - австрійський генштаб, а всю нашу територію нам подарували добрі більшовики.
При всій маячливості вищенаведених тез, у мене не було, насправді, цілісної картини, що ж саме відбувалося в 1917-1920+ роках на теренах України.
Універсали, Центральна Рада, Директорія, якісь есери, хтось кудись бігав, кілька разів брав/здавав Київ, Харків чомусь перша столиця, мільйони озброєних українців порозходились по домівках і т.і.
Воно ж, знаєте, в школі якось в одне вухо влетіло - в інше вилетіло, а потім, по життю часу розібратися не було.

Та, власне, краще пізно, ніж ніколи.

Тут я лишу два посилання на 2-годинну, фактично, лекцію фахового історика з Інституту історії НАН України Геннадій Єфіменко, котрий стисло, але без викривлень та зайвих спрощень розповідає про:
- ставлення більшовиків до українського питання (в т.ч. автономії/незалежності) в дореволюційні часи та, навзаєм, про ставлення українців до ідей більшовизму та інших течій того буремного часу.
- хронологію подій, що таки призвела до інкорпорації території України в майбутній СРСР
- про справжній "рух" земель від та до УРСР.
- про причини початку українізації в Україні в 20-х та багато іншого.

Спойлер - росіяни і тоді теж брехали з приводу усього, що обіцяли.

Чесно, послухав на одному диханні.

Перша частина - https://www.youtube.com/watch?v=abH4HVAg6zw
Друга частина - https://www.youtube.com/watch?v=LWutLu9aT9I

Просто навіть лишіть собі десь в закладках, потім десь дорогою на роботу чи в подорожі послухаєте.
І цей-во, щоб не пропускати такі перлини, підпишіться на Національна академія наук України.
Не знаю, як їхні смм-ники то все відстежують, але вони молодці.

P.S. А ми продовжуємо ремонтувати військові корчі. За кілька днів будуть хороші новини.
Дякую, що підтримуєте.