Пізній вечір. Майже десята.
У справах мчу на бусі крізь Бориспіль, наче Хаймарс на построєніє гєроєв СВО.
На одній із зупинок бачу дівчинку скількохось там рочків із молодим татом, який тримає руку в такому благальному жесті, які тільки бувають у тат і мам, коли їхня дитина замерзла чи голодна.

Район не мій, але ж я волонтер (тм).
Тому, паралельно вмикаючи аварійку, відгальмовуюсь, із задоволенням помічаючи, з яким здивованим обличчям батько підхоплює дитину і несеться вслід моєму авто.

Повертаю голову у салон буса, бачу, як відкриваються розсувні двері і... в машину ввалюється тато, дитина, якась дуже юна панянка...
І в цей же момент відкриваються бічні двері і поруч на пасажирське сидіння локалізується якась жінка.

- "До Харківської" - лунає з салону.

Я ще раз здивовано обертаюся назад, потім дивлюся на жінку і чомусь собі міркую:
"Мабуть компанія з Дня народження чийогось... На маршрутку не встигли..."

Мовчки рушаю і так само мовчки їдемо хвилини три.

- Щасливе, - раптово лунає голос жінки поруч.
- Що, вибачте?.. - намагаюсь втямити я.
- На Щасливому, кажу.
- Що на щасливому? Що це таке?

Спостерігаючи за дорогою і кидаючи оком по дзеркалам, я навіть боковим зором відчуваю, як здивовано на мене дивиться ця жінка.

- Ви що... не місцевий? - може мені здалося, але наче в цей момент вона якось відсунулася від мене далі до пасажирських дверей і підтягнула до себе свою сумочку.

- Я? Я... Та я не знаю. Я просто їжджу по Бориспільській трасі... я уявлення не маю, де тут і шо... Нащо воно мені?
- Так... А чого ви нас підібрали?
- Я? Вас я не підбирав. Ви самі сіли. Я зупинився забрати чоловіка з дитиною.

Жінка на мене мовчки дивиться, потім командує - "оце отут зупиніть".
Скриплять гальма, бус клює носом, вона смикає за важіль на двері.
- Свята людина, - каже вона, не обертаючись і йде у ніч.

Ззаду в салоні панує тиша і я вже трохи усвідомлюючи, що відбувається, обережненько позираю у дзеркало заднього виду на своїх пасажирів.
Тато з донькою про щось шепочуться, юна дівчина втупилася в смартфон.

"Хоч би судочки порожні не покрали. Бо кума з собою їжі більше не дасть" - чомусь лунає в голові.

Доїжджаємо до Харківської.
Перш ніж попутники встигають оговтатись, вискакую з машини, оббігаю її до бічних дверей, відкриваю і подаю руку спершу дівчині, потім дитині, слідом виходить тато.

Вони тицяють мені якісь купюри, я відмахуюсь, кажу, що не треба.
- Що? - з ошелешеним поглядом перепитує дівчина, виймаючи навушники з вух.
- Кажу, гроші не треба. Я підвозив тата з дитиною. Я просто їх підвіз.
А сам оком сканую салон на предмет наявності судочків.

- Ви неймовірна людина! - каже тато і усміхається.
- Дякую, - відповідаю я, з полегшенням розрізняючи судочки в темному закутку салона.

- На все добре.
- Бувайте! Хай Вам щастить! Ви неймовірний!

Бус набирає швидкість, попутники йдуть до метро, паралельно розмахуючи мені руками.
Я рефлекторно усміхаюсь і, переводячи погляд на дорогу, помічаю на передній панелі 20 гривень.

"Так от ти який тариф, Бориспіль-Щасливе. "

Так та двадцятка у мене і лежить на панелі. Треба до стелі разом із шевронами приліпити.

Майте тиху ніч.

P.S. Фотошопіл Костянтин Бакуемський

Колись на основі цього науково-популярного відео знімуть повнометражне кіно про в міру божевільного вченого, який попри усі складнощі і перепони від оточуючих досягнув своєї мети і дав людству таку бажану річ - один маленький синій світлодіод, що зіграв не меншу роль у технічному прогресі, аніж поділ ядра атома чи винайдення якоїсь вакцини.
Власне, через цей винахід йому [вченому] присудили через пару десятків років Нобелівську премію.

Взагалі, нашому поколінню в чомусь пощастило спостерігати шаленість науково-технічного прогресу, що відбувся на наших очах: від чорно-білих телевізорів з електронно-променевими трубками і грамофонних платівок до надтонких сенсорних екранів з неймовірною палітрою кольорів та мініатюрних програвачів з манюсінькими чіпами, що здатні умістити всю музику, написану на світі.

Те саме трапилося і з освітленням: від ламп розжарювання та свічок і гасових світильників часів віялових відключень 90-х через ртутні лампи до потужних і яскравих білих світлодіодних ліхтарів та LED-матриць.

Але відео цінне не тільки через сам факт важливості винайдення синього світлодіода.

По-перше, завдяки його перегляду можна втямити, що ж таке напівпровідники, діелектрики та провідники.
По-друге, тут прекрасно показано, що таке напівпровідники n-типу і p-типу і що ж воно p-n-прехід, завдяки якому світлодіоди і світять.
По-третє, стане ясно, як саме світлодіоди світять різними кольорами.
По-четверте, тут на пальцях пояснено технологію створення світлодіодів.
І, нарешті, по-п'яте, коротко, але детально і зрозуміло розтлумачено, чому людство десятки років після винайдення червоного і зеленого світлодіодів не могло підступитися до синього. Та яку саме революцію в індустрії викликала поява небесного кольору в палітрі виробників електроніки.

Але і це не головне.
Куди важливіше усвідомлення того, чому для технологічної переваги країни у світі зокрема та для прогресу людства загалом потрібна наука і науковці.

Тут же і історія про надзвичайно сприятливі умови для інноваційного бізнесу і технологічних компаній, що вони можуть собі дозволити інвестувати сотні мільйонів і мільярди доларів в дослідження, які роками не приносять очевидної користі.
Це не джинси придбати в Пакистані і не контейнер з Китаю розмістити на маркетплейсі та все це перепродати.

Так само, тут історія про важливість взаємодії між вченими, користь обміну досвідом, конференцій та справжніх, а не плагіатних наукових публікацій.
Це ж не Лептонного Бога вигадувати і не Теорію несилової взаємодії.

Сюди ж - що розум керівників компаній, які терпляче чекали на результат від іншої розумної людини, нічого не вартував би без фундаментальних знань про природу провідності, p-n-переходи, кристалічні гратки різних матеріалів та межі їхніх контактів, знань про дефекти у них тощо.
А, я нагадаю, ці знання отримувалися вченими усього світу без будь-яких думок про перепродаж, прибуток чи бізнес-складову.
Просто.було.цікаво.

Не знаю, як на мене це дуже крутий кейс, де чітко прослідковується прекрасний квартет фундаменталка-прикладна наука-винахідництво-інновації.
І все це вмістилося в якісь 30 хвилин.

Ну, ще й юридичний бік питання, звісно, бо тут по класиці - науковець зазвичай лишається без нічого.

Загалом, дуже раджу.
Особливо дітям старших класів і студентам.
Мотивуюче, пізнавально і, що важливо, цікаво.

https://www.youtube.com/watch?v=bmwpTt-5lrU

Майте гарний день.

P.S. А на Proмову підпишіться. Хороший канал, там багато цікавого в українській озвучці.

23 лютого 2022 року я підійшов до темного вікна, подивився у своє відображення і на глибокому видиху сказав:

- Ойойойойой…

Маркуся, що бавився біля моїх ніг, задер голову і пробелькотів малюковою мовою:

- Сьо лобити, сьо лобити…

Ми із дружиною перезирнулися і усвідомили, що вже піввечора намотуємо кола хатою і почергово повторюємо мантру:
- Ойойойой… що робити… Що робити…

Всі ми тоді відчували, що попри неодноразові попередження про вторгнення, які не справжувалися, саме той момент був таким напруженим, що ножем можна було різати повітря.

Але коли Маркусик те проговорив, стало хоч трохи веселіше і я записав це відео.

Добре, що завтра вранці Збройні сили зламали першочерговий задум ворога.

Майте тиху ніч.

Шановні, тут Вам ГУР відвантажив подяку (окрім прильотів по російським меткомбінатам).
Ми їм в рамках проєкту реабіліТАЧКИ придбали задній міст в зборі на Nissan Navara.
Машинка вже бігає і робить росіян хорошими.
Лупаємо далі.

Розумієте... Існує серйозний ризик, що після перегляду відео, про яке я розповім нижче, Ваші діти мріятимуть стати біологами.
Я не знаю, добре це чи погано, але конкретно у Вас, як у батьків, поле для маневру сильно звузиться.

Власне, я ж і планував завітати до Вас ввечері в стрічку і такий хопа! - тримайте шикарнюче кіно для дітей про природу Австралії.
Але ось у чому нюанс.
Я його проглянув сам і, чесно кажучи, це найкращі 36 хвилин за останній тиждень.

Так, ніби в Нарнію прогулявся чи подивився на зоряне небо у Південній півкулі. Дивовижа.

А як же було?

Вчора відбулася церемонія нагородження переможців конкурсу наукових зображень від Вікімедіа Україна / Wikimedia Ukraine. Ну, це та, шо з Вікіпедії, але не зовсім, але фото таки завантажуються саме для ілюстрації статей у Вільній енциклопедії.

Всі вітали переможців, роботи хороші, кілька я прикріпляю до допису.
Отут - https://blog.wikimedia.org.ua/2024/02/23/science-photo-contest-results-2023/ - можете подивитись решту призових робіт, почитати деталі конкурсу і т.і.

Але.
З-поміж сотень фото, що були надіслані на конкурс, особливу увагу привертали до себе фантастичні світлини флори і фауни від науковця-біолога з Харківського національного педуніверситету ім. Сковороди - Дмитра Леонтьєва.

Йому дають слово, він розповідає, де і як він все відзняв, в які експедиції ходив.
І мимохідь він бовкнув, що на ютьюбі у нього є ціле кіно про його австралійську експедицію.

Я знайшов.
Ось.
https://www.youtube.com/watch?v=0wrccuEWBrA
Абсолютно залипальна річ, про яку, я певен, Ви й не чули.

І справа не тільки в тім, що я більше ніде не бачив півметрових шишок, суходільних п'явок, павуків розміром з долоню, плоди, що здатні пережити пожежу, єхидну (!) з отруйними голками, птахів, що роблять гнізда на компості.
Австралія - дійсно ошелешуюче красива.
От правда.

Ще й там поблизу ніде немає росії.

Загалом, раджу.

Тому відправляйте дітей спати і трохи порелаксуйте.

Майте тиху ніч.

Зараз глупа ніч, але це не привід не притягнути Вам у стрічку дещо дійсно цінне.

Зрозуміло, що Україну вигадав Лєнін, українську мову - австрійський генштаб, а всю нашу територію нам подарували добрі більшовики.
При всій маячливості вищенаведених тез, у мене не було, насправді, цілісної картини, що ж саме відбувалося в 1917-1920+ роках на теренах України.
Універсали, Центральна Рада, Директорія, якісь есери, хтось кудись бігав, кілька разів брав/здавав Київ, Харків чомусь перша столиця, мільйони озброєних українців порозходились по домівках і т.і.
Воно ж, знаєте, в школі якось в одне вухо влетіло - в інше вилетіло, а потім, по життю часу розібратися не було.

Та, власне, краще пізно, ніж ніколи.

Тут я лишу два посилання на 2-годинну, фактично, лекцію фахового історика з Інституту історії НАН України Геннадій Єфіменко, котрий стисло, але без викривлень та зайвих спрощень розповідає про:
- ставлення більшовиків до українського питання (в т.ч. автономії/незалежності) в дореволюційні часи та, навзаєм, про ставлення українців до ідей більшовизму та інших течій того буремного часу.
- хронологію подій, що таки призвела до інкорпорації території України в майбутній СРСР
- про справжній "рух" земель від та до УРСР.
- про причини початку українізації в Україні в 20-х та багато іншого.

Спойлер - росіяни і тоді теж брехали з приводу усього, що обіцяли.

Чесно, послухав на одному диханні.

Перша частина - https://www.youtube.com/watch?v=abH4HVAg6zw
Друга частина - https://www.youtube.com/watch?v=LWutLu9aT9I

Просто навіть лишіть собі десь в закладках, потім десь дорогою на роботу чи в подорожі послухаєте.
І цей-во, щоб не пропускати такі перлини, підпишіться на Національна академія наук України.
Не знаю, як їхні смм-ники то все відстежують, але вони молодці.

P.S. А ми продовжуємо ремонтувати військові корчі. За кілька днів будуть хороші новини.
Дякую, що підтримуєте.

Три роки тому Верховна Рада України попри протести (в тому числі вуличні) наукової та освітянської спільноти голосами 226 депутангів (тут немає одруківки) під крики "Ганьба" призначила Сергія Шкарлета Міністром освіти і науки України.

Сьогодні Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти підтвердило відому річ - в дисертації Шкарлета є плагіат.
Шкарлет через своїх адвокатів максимально затягував процес, але, зрештою, НАЗЯВО прийняло рішення:
https://www.youtube.com/watch?v=VFRkvC3NaTw

І якщо раніше усіх активістів, нормальних вчених і освітян шпиняли, мовляв, вони наїжджають на поважну людину даремно, а до декого (до мене) навіть приходили куратори з СБУ (шо ти там, офіцере? Ніде не жме?), то тепер можна цілком спокійно посилатися на офіційне рішення.

Тобто. Ще раз.
Ігноруючи діалог із науково-освітньою спільнотою, на посаду Міністра було призначено людину, яка профукала кілька років що для освіти, що для науки.
Ба більше, людину, яка понатягувала в міністерство чортів (це цитата), від яких досі намагаються позбутися. Ось Вам інтерв'ю з Ivanna Kobernik:
https://lb.ua/society/2023/10/30/581909_u_2022_rotsi_diti_pishli_pyatiy_klas.html

Хто поверне ці роки?
Навіщо це було зроблено?

Розумієте, оце ж і є найстрашніша річ в Україні: коли ти чітко усвідомлюєш і можеш обгрунтувати, чому рішення влади є хибним, це рішення все одно приймається.
І тут все доводиться списувати або на ідіотизм, або на вплив ректорської мафії (є така).

Тим не менш.
До боротьби проти фейкового доктора наук з Чернігівського університету на посаді міністра долучилося багато хороших людей.
Але одна людина заслуговує на абсолютно всі лаври.

Це Oleg Smirnov, який вчепився в негідника як той бульдог і довів справу до логічного завершення. Процедурно, повільно і наполегливо.
Ось його пост на цю тему
https://www.facebook.com/groups/314070194112?locale=uk_UA

А отут можна почитати розбір "наукової" писанини Шкарлета.
https://false-science-ua.odoo.com/9-rosiiski-vukha-v-doktorskii-disertatsiyi-sergiia-shkarleta

І якщо вже цей пост про освіту, вставлю одну думку, яку останнім часом постійно доводиться повторювати.

Багато моїх знайомих жаліються на жахливу якість нинішньої державної шкільної освіти, особливо в природничій сфері.
Всі бігають і шукають репетиторів, шукають нормальні приватні школи (є купа фейкових, які просто за дурні гроші імітують навчання, розважаючи дітей і цілуючи у дупу їх батьків).

Відповідаю усім гуртом.

На жаль, в нашій державі склався такий суспільний договір, що зарплатня людини, що відповідає за майбутнє, розвиток мозку, умінь і навичок найціннішого, що у цього суспільства є (дітей), є нижчою за оплату праці продавця на касі, кур'єра служби доставки чи будь-кого іншого.
Тому коли виникає питання, чому дитина не розуміє основ фізики, хімії, математики, не вміє нормально читати і, очевидно, на дитину в середньому всім по-барабану, то претензії логічніше виставляти касирам, кур'єрам і будь-кому.

Мене реально дивує, що купа моїх співгромадян не можуть скласти до купи ці прості речі.
Скільки інвестуєте на виборах в освіту - стільки Ви отримаєте назад додому після уроків.
Це просто мої думки вголос і якщо десь когось мої слова ображають - вибачте, мені діла до того немає.

При тому, що я - науковець, і я бачу, що Україна за 30-ть років Незалежності розбазарила не тільки оборонний потенціал, але й науково-технологічний, що міг би допомогти відновити оборонний (впевнений, що це робилося свідомо), я завжди повторював, що головна реформа в країні має бути судова.
Без чесних судів ми приречені.

А тепер цю тезу я можу розширити.

Головна реформа в країні - судова.
Головна людина в країні - вчитель.
(Зрозуміло, що альфою і омегою в нинішньому українському Всесвіті є Армія і бійці, без яких ані суди, ані вчителі нам не потрібні, але тут ми концентруємося суто на тилових питаннях).

Без вчителя не буде не тільки інженерів, що складають дрони.
Не буде медиків, розробників зброї, хіміків, біологів, фізиків, нормальних економістів, нормальних юристів, нормальних державотворців зі стратегічним мисленням, а не рефлекторним управлінням і горизонтом планування до кінця поточного бюджетного періоду.

Ні, у мене немає рецепту, що робити (окрім того, що припинити призначати чортів на важливі державні посади).

Так, війна вимагає концентрації усіх ресурсів на обороні і зайвого ресурсу немає (хоча, сьогодні на Теремках в Києві комунальники навезли свіжої землі на клумби. Мабуть, будуть маскувати бліндажі. Кончені.) і з цього виру ми виберемося ой як не скоро.
Але як мінімум, дипломати і переговорники мусять пропонувати нашим іноземним партнерам, якщо ті таки не хочуть нам давати озброєння, бо всі вони пацифісти і "любить всіх треба", щоб вони допомогли нам створити нормальні умови праці вчителів.

Бо буде нам біда.

P.S. На фото наша акція протесту проти Шкарлета під Верхвоною радою, після якої до мене на роботу прийшов куратор блюсті національну безпеку.

Майте тиху ніч.

В житті є лиш три важливі речі:
1. Кольоровий принтер, щоб роздрукувати анонс науково-популярних подій для дітей і дорослих в Національному науково-природничому музеї НАН України.
2. Холодильник, на який цей роздрукований анонс можна повісити.
3. Магнітик, яким роздрукований анонс можна прикріпити до холодильника.
Можливо, я в чомусь з цих пунктів помилився, але поки я обмірковую, як встромити в цей список "Планета без росіян" і "Палаючий кремль", ідіть роздрукуйте.
Зайвим не буде.
І починайте планувати для малечі найкращі вікенди весняного березня.
Майте гарний день.
P.S. Відкрию ще секрет. Імовірність зустріти динозавра на вулицях Києва - 50/50. Або зустрінеш, або ні. Імовірність зустріти Olexii Kovalenko в міжвітринному просторі природничого - наближається до 100%.