Сьогодні пізно ввечері до одного з корпусів КПІ завернуло камуфльоване в сірий мартінбрестовський фельдграу авто.

Точка не те, щоб секретна, але чомусь завжди тут ми зустрічаємося з двома таємними київськими родинами - Олени та Катерини (вона ж майстриня вишитих рушників під брендом Баба Катя), які купують вже не перше авто на ЗСУ, комплектують купу інших машин шинам БФ Гудріч, що вартують як чавунний міст, та загалом привозять інколи каву прямо під підйомники на СТО.

Крайня машина з серії "Ніндзя-черепашки" нарешті доєдналася до своїх бойових побратимів.

Рафаель - тачка 26/42 - поїхав служити в 124 бригаду.
Леонардо - 27/42 - в 154-ту.
Мікеланджело - 28/42 - в 67-му.
Сплінтер - 29/42 - в 110 ОБрТрО

Сьогодні ж до них долучився Донателло - повнопривідний Volkswagen Transporter T5 - номер 21/42.
Його проєкту якраз і подарували родини Олени та Катерини, за що ми їм невимовно вдячні.
Авто буде воювати у складі 1-ого окремого штурмового батальйону імені Героя України Дмитра Коцюбайла «Да Вінчі».

Насправді, машина мала вже давно бути на фронті, але не так склалося, як гадалося.
Тачка заїхала на підйомники без працюючого повного приводу, який було успішно відновлено та машина стійко витримала обкатку по бездоріжжю ще десь плюс-мінус 15 вересня 2023 року.

На жаль, за 3 дні до відправки до лінії бойового зіткнення зникла компресія в 5-му циліндрі.
З одного боку ми цьому, як завжди, зраділи. Бо в машині щось поламалося в Києві, де це можна швидко усунути, а не в "цілющих" брудняках Харківщини.
Але з іншого...
Машина щільно і надовго окупувала кутовий підйомник для "загибликів" та змушена була отримати капітальний ремонт двигуна.
Можна писати окрему книгу жахів про капремонт дизелів об'ємом 2,5 транспортерів Т5. Ті, хто знають - і так зрозуміють. Ті, хто не в курсі - краще не читати таке на ніч.
(кстаті, після цієї машини ми почали уникати т5 з цими двигунами. Жах і біль).
А потім довелося ще й перебрати коробку передач.
Історія з пошуком муфти для другої швидкості в Німеччині 28 листопада і зняттям її з виробництва 1 грудня, про що ми дізнались 7 січня вже цього року - то теж окремий розділ дисертації "Чому слід уникати дизелів 2,5 на т5 транспортерах та 6-ступок до них".

Тим не менш.
Наполеглива праця, Ваша підтримка і усвідомлення, що машина має стати на хід, бо її чекають бійці, дали свої результати.
Після обкатки 2000 кілометрів по місту і бездоріжжю (якщо дуже часто бачили цей бус - то був я), нарешті ми передали ключі бійцю.

Ми з Мартин Брест та увесь штурмовий батальйон вдячні родинам Олени і Катерини за машину.
Вам - за підтримку в ремонті.
СТО Автокомп Сервис за те, що Ваші механіки всі роботи по машині виконали безкоштовно. Переказуйте привіт найкращому механіку Галактики - Андрію.
Лисенко Віталій, саперна лопата від Lopata Zubata вже в салоні.
Знову я забув - вибачте мені - від когось в машині лежить комплект запасних шин. Дякую. Машина занадто довго стояла в ремонті. Дарма не занотував.

А так...
Тачка 34/42 для 118 бригади виїхала з фарбування.
Ми гаруємо далі.

Марк, Єлизавета, Тимофій, Злата, Сергій.
Це імена дітей, яких в Одесі вбили росіяни.
Просто хай тут лежить для пам'яті.

Донателло, Мікеланджело, Рафаель, Леонардо і Сплінтер, сподіваюсь, в умілих руках помстяться за кожну убиту дитину в цій війні.

Майте тиху ніч.

Ми з Мартин Брест не часто проводимо розіграші прикольних штук серед донаторів.

По-перше, камера прямої трансляції відверто повнить наші обличчя. Так-то ми худі, підтягнуті і з розчісаним волоссям.
По-друге, насправді, 10 хвилин веселого розіграшу вимагають достобіса організаційної роботи.
Знайди гільзи і тубуси, відвези їх на обробку і розфарбування, забери їх назад, зроби в хаті склад лотів, зроби красиві фотографії, оголоси розіграш, відсортуй та почисть список ставок, [найнеможливіше] скоординуйся з Мартіном, щоб в одній точці часопростору зібратися, не забудь взяти ноутбук, терпи Мартіна цілих півгодини наживо і усміхайся, склади список переможців, побігай на Нову пошту (якщо по Україні) або на Укрпошту (якщо переможці за кордоном), щоб те все розіслати.

Тим не менш, ми це робимо.

Колись (обіцяю, ще до того, як наше Сонце збільшиться в розмірах, поглине Землю, а потім згасне) ми проведемо розіграш "Науковий" зі шматком лінзи справжнього Гігантського магелланового телескопа, що в Чилі (власне, можливо, через відсутність цього шматка телескоп досі не працює, але це не точно).

А поки що нам треба залагодити ось яке питання.

Протягом 4-х крайніх розіграшів у нас лишились лоти, за якими не звертаються переможці.
Ось список:

Розіграш від 21 грудня 2023 року
Переказ 15 грудня 2023 року о 00:10, рушник від Баби Каті
Коновалов Андрій, підсвічник-гільза від Оксани Бондар
Vakhitova Hanna, підсвічник-гільза від Оксани Бондар
SOBOLIEVA YAROSLAVA, гільза від Оксани Бондар
Валентина Харькова, гільза від Лялі Сміян
Валентина Харькова, ковпак від Ксенії Тюріної
Liliya Kandybka, брелок від Олександра Закопайка

Розіграш від 17 жовтня 2023 року
Журавель Світлана, книжка Мартіна Бреста “Піхота”
Липко Володимир, шкіряний брелок

Розіграш від 03 серпня 2023 року
ALONA ANANKO, футболка від Олексій Ігнатенко, Анна Кондратьєва
Переказ 02 серпня 2023 року о 10:34, гільза Гепард від Оксани Бондар
ALONA ANANKO, гільза 30 мм від Анастасії Звягінцевої
Переказ 01 серпня 2023 року о 09:47, гільза стрілкова від Олени Янко
Воробйова Ірина, гільза стрілкова від Олени Янко
Осипюк Віктор, шкіряний брелок
Переказ 27 липня 2023 року о 10:45, книжка Мартіна Бреста “Піхота”

Розіграш від 13 червня 2023 року
Анна Старк, значок Шаттл
Дмитро Томашевський, наліпка
Роман Мартишин, металевий конструктор

Будь ласка, якщо Ви побачили своє ім'я або свою ставку, зв'яжіться зі мною у месенджері до 7 березня 2024 року.
В інакшому випадку ці незатребувані лоти будуть передані на наступні розіграші, а також на розіграш від Evhen Zborowski, який він сумлінно планує ще з 11 листопада минулого року.

Фото - просто так.
На ньому моя найскромніша у видимій частині Всесвіту персона і талановита Анастасія Звягінцева.
За нашими спинами на даху, який ми пошкрябали, стоять два тубуси від 155 мм артилерійських снарядів (розписані відомою художницею Тетяною Ягодкіною), гільза з художнім розписом поменше і маленькі гравійовані гільзочки-брелоки.
Два тубуси вже були передані на дружній аукціон прекрасних людей з Park Lane - агентство нерухомості, де вони разом з іншими лотами зібрали 202 тисячі гривень на авто для однієї з бригад.

Майте тихий вечір.

Я не знаю, що має бути в голові у людини, яка кидається в прірву, щоб врятувати іншого.
Ну, там, коли інший хопосапієнс тоне. Палає будинок. Хтось лежить на рейках і мчить поїзд.
Зазвичай більшість стоїть і спостерігає. Знімає на телефон. Щось піджовує. Піднімає руки до небес і приговорює "що ж це коїться".

Але є ті, у кого є щось таке між тими нейронами... якесь таке виховання... якийсь такий ціннісний світогляд, сформований батьками, що в момент найбільшої небезпеки, коли всі інстинкти, закладені в нас еволюційно, шепочуть "трясця, біжи", ця звичайна людина з плоті і крові збирає воєдино свої піджилки та кидається рятувати.

Мені ж пощастило.
2 роки тому десь в цей само час я з диким головним болем після контузії лежав на ліжку і скиглив Вам, що нашу колону розбили, машин не лишилося, але Морська піхота врятувала нас з відрізаного росіянами Ірпеня.
Наступного ранку Ви віддасте нам в управління 3 автівки, але то буде завтра.
А сьогодні 2 роки тому нам - Оксані, Андрію і мені - пощастило: Костянтин Бакуемський кинувся впоперек буса військових, вимагаючи, щоб вони поїхали витягати наші душі.
І він готовий їхати з ними, щоб показати де ми є.
А бійці - без розвідки і підтримки - міцніше натягнувши чорні берети, помчали в бік чорного диму.

Тимчасово відкидаючи за дужки "помилку того, хто вижив", мушу сказати, що якщо 5 березня 2022 року і мало бути таким, яким було, то лиш заради знайомства з людьми, в яких впевнений на 100%.

І з цими чудовими громадянами нашої країни ми будемо до кінця.

Оксана Бондарь, Андрій, Костянтин Бакуемський, люблю Вас.
І дякую, що тоді були поруч.
Морська піхота, Ви і так все знаєте.

"І якщо у Вас виникне питання, яке море було в Ірпені, що там з’явилися морпіхи, то я відповім: в Ірпені 5 березня 2022 року було море вогню." (с)

А, ще. Костя спік на мій другий День народження шарлотку.
І привіз на СТО.
Це не жарт.
Костя.вміє.пекти.шарлотку.

Я тепер не до кінця впевнений, що він людина, але шарлотка смачна.

Майте тиху ніч.

“Оце дзекала…” - міркую я і повертаю голову з боку на бік, намагаючись зручно всістися за кермом із блискучим ромбом посередині.

- Шо? Не очікував, що він такий великий? - з усмішкою питає Андрій.
- Чесно кажучи… Ти знаєш, коли Кирило написав, що є бус і його можна забрати, я думав, що то буде якийсь течик. А тут… Та це ж величезний сарай… Як на ньому їхати?
- Не сци. Рушай, по дорозі розберешся. Дороги порожні. Костя чекає.

Костя дійсно чекав. Зранку телефонує і каже, що десь на Кільцевій треба бусом заїхати забрати палети і дошки, щоб відвезти на Романівку. Костю я знаю лиш 4 дні, але в мене складається таке якесь враження…

- Чуєш… - повертаюсь до Андрія, вмикаючи 6 передачу і пролітаючи на черговий червоний сигнал світлофора - А тобі теж здається, що Костя якийсь притрушений? Наче його гедзь покусав…
- Чого?
- Ну, слухай. По-перше, нормальна людина не поїде в Ірпінь когось рятувати під час бою. По-друге… Які палети? Які дошки? З ким він домовлявся? Де він їх нарив і, головне, нащо? Яка Романівка? Він що, хоче везти дошки на Романівку? Щоб нас там з цим бусом накрили мінами, як крили вчора? Ти ж подивись! Цю машину видно з космоса!
- Є таке… Не знаю… Давай доїдем, там побалакаєм.

Київ порожній. Як пізніше напише один класик цієї війни Мартін Брест, Київ збирався битися на кожній вулиці, за кожен будинок, кожен парк. Збирався вбивати росіян з кожного вікна.
Ми на аварійці вилітаємо зустрічкою через 4 смуги на якийсь склад з палетами, де вже стоїть Костя в чорному броніку, розмахує руками, а навколо нього купчаться незрозумілого вигляду люди, в тому числі озброєні.

Бус гальмує, осідаючи на передню вісь, і хмара пилу огортає все навкруги.

- Костя, шо воно буде і нашо? - вистрибую я з-за керма.
Дивись, зараз набираємо ці палети у цих добрих людей, - показує на чоловіків, що виявляються власниками складу, - Беремо їх під розписку.
- Крадем чи шо? - починаю я усміхатись
- Нє, - шкіриться Костя на всі 32 зуби. - Я чесно лишаю розписку. Хрест на пузі. - додає він, помічаючи, що я вже відверто регочу - Потім розберемось. Палети дуже треба.
- А далі що?
- Їдем ще на один майданчик, заберем довгі дошки.
- Теж під розписку, звісно… - додає Андрій і теж починає реготати.
- Ну, там я частину грошей відразу віддам. Десь 2000 гривень. Решту потім довезем. То все неважливо. Ми маємо сьогодні побудувати міст.

Ми з Андрієм синхронно перезираємося:
- Який міст?
- На Романівці… Замість підірваного.

- Я ж казав, що він притрушений, - бурмочу я під ніс, втискаючи газ в підлогу і намагаючись наздогнати машину Кості.
- Якщо він притрушений, але ми за ним їдемо, то ми тоді хто? - незворушно констатує Андрій. - Велика ж ціль - це ми.

Бус пролітає перехрестя на Академмістечку і я ввожу його змійкою між відбійниками на зустрічні смуги, щоб пірнути в найближчий поворот до вулиць на Романівку. Періодично кидаю оком по дзеркалам, аби переконатися, що дошки не вилетіли з кунга. Задню ж ляду через довжину пиломатеріалу зачинити було неможливо.

Ми стоїмо за найближчим біля Фори поворотом та намагаємося оцінити обстановку.
Навколо на асфальті залишки від розривів мін, церква посічена, на сусідній вулиці щось горить.
Краєвиди за підірваним мостом і далі - взагалі вражають своєю сюрреалістичністю.

Ірпінь палає. Густий чорний дим здіймається по всьому обрію, виринає серед житлових кварталів, виривається з квартир, що визирають своїми вікнами на Київ. Дорогою життя - до урвища в колишній автодорозі, повз постріляні та розтрощені ряди автівок - іде нескінченний потік людей. Жінки, діти, жінки з немовлятами на руках, з переносками, в яких тихо сидять коти, собаки, черепахи. Люди тягнуть ровери, валізи, дитячі возики. Люди кидають ровери, валізи і дитячі возики, коли підходять до розкришених бетонованих конструкцій і нешироких дощечок, прокинутих через річку Ірпінь, яка тільки-но почала розливатися.

Час від часу військові в броніках, касках, з автоматами за спиною переносять на ношах поранених цивільних і військових, тягнуть просто на руках дітей та стареньких людей.

- Чекай, давай спочатку план дій. Я не хочу там дуже довго світити бусом.

Росіяни точно міною кинуть. - тихо кажу я, спостерігаючи, як швидкі ПДМШ та буси волонтерів забиваються людьми і з ревінням дизельних двигунів зриваються в бік Наумова.
- Дивись, підлітаєш прямо до провалля. Відразу задом. Щоб не крутитися. Викидаєм дошки. Далі ти стартуєш і відганяєш бус в безпечне місце.
- Так, віджену до лісу, за блок-пост. - погоджуюсь я, відчуваючи, як калатає серце.

Робота іде.
Палети лягають рівним шаром і скріплюються між собою гвіздками і скобами, які Костя завбачливо нагріб в Епіцентрі.
Важко. Відверто важко.
Не так важко носити величезні дошки і збивати їх між собою, як періодично пропускати групи людей, що таки намагаються одночасно пройти. Подекуди доводиться кидати молотки в бік і тягнути когось на собі.

Лік часу давно втрачено.
Але сьогодні, 7 березня, рівно 2 роки тому, більш-менш надійний пішохідний перехід для евакуації мешканців Ірпіня, Бучі та довколишніх селищ готовий.

Ми ще не знаємо, що від завтра ми з Андрієм користуватимемось цим мостом щодня.
Як і ті, кого ми вивезем.
І також ми ще не знаємо, що завтра Костя почне будувати автомобільний перехід.

Але то геть інші історії.

Майте тихий вечір.

P.S. Костянтин Бакуемський таки розрахувався і за палети, і за деревину.
P.S. 2. Костя таки притрушений.
P.S. 3. Дякую Kyrylo Beskorovayny та Олег М. за чорний рено мастер, Svetlana Arbuzova та Vladyslav Greziev за фіат добло та хонду аккорд.