Коли минулого року ми запускали проєкт 42 тачки на ЗСУ і вигадали ліпити на кожну машину стікер відповідно до її порядкового номера - 1/42, 2/42 і так далі - я реально не був певен, що колись дістануся білого кола з написом 42/42.

Штош.

Завдяки Ваші підтримці та безпосередній участі Park Lane - агентство нерухомості у долі саме 42-ї тачки наліпку використано.

Це шалений шлях, що нині тісно перетинається з реабіліТАЧКАМИ (проєктом відновлення машин, які вже служать в Силах оборони), ми проходимо разом.

Спасибі Вам.

Так, у нас немає смм-ників і відеографів, ми з Мартин Брест намагаємося робити свою основну роботу, а ввечері та на вихідних встигати записувати гігабайти відео про процес воскресіння старих корчів, однак хоча б такий короткий фільм про кілька останніх днів - тримайте.

І якщо Вам потрібні якісь інсайди, то у мене точно є одна мудрість:
Машини, що повертаються з фронту, перебувають у кращому та доглянітішому стані, аніж корчі, що приїжджають з Європи.

І на цій ошелешуючій новині, бажаю Вам тихого вечора.

-... а потім він сказав, що збере дрон з Лєго і передасть на фронт...

Я стомлено сьорбаю своє улюблене какао, зажовуючи його піцею з автозаправки.
Оксанка з Віталієм щось за звичкою живенько обговорюють. Може завтрашню поїздку на фронт, може погоду.
Трохи байдуже, але я професійно роблю зацікавлене обличчя.
Однак вся їхня розмова сприймається мною через призму української літери "шшшшшшшшшшш".

Тим не менш, в цьому шипінні, наче при налаштуванні старого радіо, залишки волонтерської свідомості рефлекторно чіпляються за ледь чутний сигнал, де проскакує оце Лєго.

- Чекай... Що? Повтори. Який Лего-дрон? На який фронт?

Оксанка дивиться на мене великими очима, з розумінням смикає бровами і повторює, повільно, з паузами:

- Хлопчик маленький біля мене живе. Евакуйований з Краматорська. Дізнався, що я бойові дрони завтра везу на фронт. А він Лего дуже любить і дуже круті штуки збирає, великий молодець. То він сказав, що збере мені дрона з Лего і хоче, щоб я попросила військових, щоб вони підвісили того дрона над його будинком в Крамі. Щоб той дрон охороняв його домівку від росіян. До речі, його будинок - через один від того, в який був той трагічний приліт...

---------------------------------

Дверцята старого волонтерського буса відкочуються в бік і Оксанка живенько витячгує величезну коробку, під саму верхівку напхану фпв-дронами.

- Ось! По 20 штук на тиждень вже отримую. На місяць буде 80! - потім, звертаючись до маленької дівчинки, мама якої привезла передачку бійцям на передову, - хочеш дрон справжній потримати і сфотографуватися?

Дитина трохи нітиться, але мама лагідно підштовхує її в спину:
- Доню, іди сфотографуйся. Ці дрони роблять справжній р*сор*з.

Дівчинка з щасливим обличчям тримає дрона, смикає пропелери, роздивляється антену.

- Так, кожен дрон - це кілька мертвих росіян, - додаю я. Будь певна.

Це зовні вона мала юна дитина.
На свій вік вона бачила і відчула достатньо, щоб цілком нормально сприймати оточуючу реальність такою, якою вона є насправді, а не заперечувати її існування, як це роблять багато дорослих, в т.ч. наших співгромадян. Та ще й Папа Римський.

Чому це знаю... це рівно та сама дитина, про яку я колись розповідав, що вона просить тата лягати разом з ними з мамою в тісній ванній під час повітряних тривог, бо якщо вона загине, то хоче, щоб всі були разом.
Оточення - випалені квартали Ірпеня з дитячими майданчиками, на яких були могили сусідів - просто так не минається.
Нині дитина відвідує конячок. Спілкується з ними, катається верхи і наче її "відпускає".

Оксанка жваво розповідає, де буде вибухівка, де акумулятор і як 5 штурмова буде цими дронами валити росіян.
Мала світиться. Розпитує. Роздивляється.

- Вона мене щовечора просить показати їй відео з наших дронів, як вони палять росіян... - каже мені тихо мама, - тільки тоді спокійно засинає.
--------------------------------------------
- Маркуся, показати тобі військовий бус?
Марк миттєво відривається від своїх безумовно важливих справ, біжить ближче до камери телефона і кричить:
- Тааааак!
- Ось, дивись... Це зелений бус з білим хрестом, приїхав з війни на ремонт... А ну, скажи, яка це марка? - питаю, опускаючи камеру на значок на радіаторній решітці.
- Фольксваген! - щасливо волає малий.
- Так, молодець. Бачиш, які брудні колеса?
- А чого брудні?
- Бо їздим по всім бруднякам, воював з росіянами.
Марк на секунду замислюється і питає:
- Татко, а покажи мені росіян.
- Не можу, Маркусик. Бійці з цього буса так добре нас від них захищають, що я не можу їх показати.
--------------------------------------------------
Світ котиться у прірву.
Це може подобатись. Може не подобатись.
Не Україна, а цілий світ вже не будуть такими, якими були до 24 лютого 2022 року.
Я не знаю багато чого в цьому житті, але певен, що світ взяв паузу для підготовки до великої війни. Хоч з великої літери В. Хоч з двох великих літер В.

Я не знаю, як правильно в цьому світі, що котиться шкереберть і де жертві пропонують просто вмерти, щоб бізнес тривав ез южуал, виховувати дітей.
Тим не менш, діти дійсно мають з малих літ розуміти, що ігнорування загрози та схованка під стіл, замовчування проблеми і пацифізм - це шлях до загибелі.

Єдиною адекватною відповіддю для порятунку наших дітей від ракет і братських могил у виконанні росіян може бути тільки р*сор*з і все, що йому сприяє.
І чим раніше наші діти усвідомлять дві речі - 1) покладатися в першу чергу можна лише на самих себе 2) немає хороших росіян - тим більше їх виживе.

А так, все буде добре.

Майте тиху ніч.

P.S. Оксана Бондарь завтра вчергове їде на фронт. Як буде змога - накидайте їй на дизель і каву зранку. Реквізити там у неї на сторінці є.

Шановні, тут хороші люди в хорошу компанію шукають інженера з оптичних лазерних систем.
Цікаві технічні задачі, оборонка, оптико-електронні системи і оце усе.

Вакансія не про успішний успіх, а про грунтовні знання в галузі оптики, вміння в експеримент, аналіз даних і системність.
https://jobs.dou.ua/companies/isr-tech/vacancies/260446/

Взагалі, мене тішать тенденції, коли запит на подібні спеціальності, який "вчора" був практично лише у закордонних компаній, з'являється і масштабується в Україні.

З одного боку, того й гляди, природнича освіта стане затребуваною, високооплачуваною та дозволить людині себе прогодувати. І це нарешті змусить багатьох батьків зрозуміти, що слід привчати дітей до точних наук.

[До того ж] З іншого боку, в України немає жодного шансу вижити у найближчі роки і десятиліття, якщо вона не розвиватиме свій потужний ВПК.
З державними, приватними, державно-приватними заводами, підприємствами та фірмочками.
Жодного шансу.
А для розвитку ВПК потрібні саме точні науки і нікуди від них не подітися.

Ба більше, ВПК України, щоб не бути валізою без ручки, муситиме триматися рівня розвинених країн чи, місцями, перевищувати їх. Щоб був військовий експорт і замовлення.
Не "зняли танки зі зберігання й продали в Африку", а "сформували портфель замовлень на десять років наперед і завантажили власне виробництво".

Загалом, перешліть цю вакансію знайомим розумникам в галузі оптики.
Певен, що вони не пошкодують.

Майте тиху ніч.

- ... є рижики по машині, капот підфарбовувався, бо камінням побило. А так... Машина постійно обслуговувалася, в одних руках, головка робилася... Нарікань по коробці і двигуну - ніяких...

Я в пів вуха слухаю цю традиційну розповідь власника машини, спостерігаючи як черговий корч заїжджає в бокс на передпродажний технічний огляд і, раптом, не витримавши, повертаюсь до продавця, дивлюся прямо в очі і кажу:

- Люди брешуть...

Поки я сам дивуюсь своїй нахабності, продавець замовкає на півслові і витріщується на мене. І наче ж я не падло, але оскільки мене це вже трохи дістало, продовжую:

- Чули таке? Це з Доктора Хауса. Зрозумійте... я не Вам конкретно, просто чув такі історії багато разів. Точно такі, як у Вас. Що машина обслужена, кожен день на ходу, один власник. Я не знаю, чому так, але люди постійно брешуть. Або спеціально, або від незнання істинного стану авта. Давайте, зараз спеціально навчені люди (с) машину подивляться, послухають, все стане відомо, тоді поговоримо?

Люди брешуть.
Я не знаю, чи про все і всім.
В принципі, в брехні, як в такій, немає нічого поганого. Все ж, цей інстинкт (?) чи розумова здібність (?) у нас сформувалися еволюційно і нашось воно треба для виживання і передачі генів далі.
Хай буде.
Я ж теж буває брешу.

Але як же я розумію доктора Грегорі Хауса, який усвідомлював, що інколи для пошуку істини він мусить ігнорувати те, що кажуть люди.
І як же це стосується ринку купівлі-продажу вживаних авто.
Особливо, коли продавця одразу попереджаєш, що машина піде на ЗСУ.

Огляд триває майже мовчки.

Найбільш улюблений мною момент - спостерігати, як у продавців змінюється вираз обличчя, коли після поверхневого огляду двигуна, агрегатки та смикання підвіски монтажкою, до машини наближається Андрюха (позивний Борода) зі стетоскопом у руках.

Продавці бліднуть, ніяковіють.
Дехто починає нервувати і розповідати про якісь дивні шуми по коробці. Інколи ціна відразу падає на 500 доларів. Інколи на 1000.

Андрій із зосередженим виразом обличчя тулить жало стетоскопа прямо в душу власників автівок.
Він як той пастор ніби запрошує їх разом із ластівкою (яка, безумовно, зберігалася в гаражі, а виїздила тільки по вихідним за покупками і з родиною на дачу, поганого масла не бачила і вчасно обслуговувалася) на сповідь.

Машина жаліється, вивалює все, що у неї накопичилося, скреготить підшипниками, приводними валами, стукає нутрощами двигуна і розповідає всю правду.

Андрюха виймає стетоскоп з вух з таким виразом обличчя, наче щойно на моніторі запікала пряма лінія і пацієнт впав в кому.
Намагаючись перевірити пульс у двигуна, підставляє пальці під отвір сапуна і роздивляється на них плювки чорного мастила.

- Капіталка.

Гасне світло. Інструмент розкладається назад по металевим ящикам. В повітрі відчувається запах дизеля.
Я за звичкою усміхаюся власнику, тисну руку, дякую і відмовляюсь від покупки.

- Ви ж все самі бачите.
- Так, дякую... Дякую за приділений час.

За всю історію пропозицій продажу тачок нам для проєкту (я маю на увазі українську реєстрацію), було лише два власники, які розповіли нам усю правду про автівки.
Не просто тому, що машини йдуть на ЗСУ.
А тому, що власники - або воювали раніше, або воюють зараз. Тобто вони усвідомлюють цінність справного авта на фронті.
Розуміють, що перекупські жарти тут можуть закінчитися або дорого, або, що ще гірше, трагічно.
Тямлять, що цивільно-зневажливе "машина на ходу" в 99% випадків - це труп на лінії бойового зіткнення.
Бо СТО немає, нормального обслуговування немає, шляхів немає, запчастин теж немає.

Я чи стомився, чи став злий, але суперечка "купіть недорого у родича машину на проєкт, машина хазяйська... яке СТО? Нащо огляд? Кажу ж, машина хазяйська!" викликає у мене сумну посмішку.

І завжди - завжди - завжди - коли ти людям потім присилаєш відео огляду авта, де лопнуті лонжерони, рами, мости в мастилі і таке всяке, вони тобі кажуть:

- Ой... Вибачте. Ми не знали.

Але за це я і люблю український ринок авто.
Тут хоча б вибачаються.
Іноземці просто продають нам корчі, за які, по-хорошому, вони мали б ще доплатити за їх утилізацію.
(А потім продають ще

запчастини до них. Нам же. І гуму. Мости і коробки в зборі. Диски для запасок).

Я не звинувачую, ні.
Хто, як-то кажуть, на що вчився, і хто коли вступив в НАТО.
Ми зараз оплачуємо повну ціну деіндустріалізації країни, власного ідіотизму "нащо нам власні вантажівки, в білорусі дешевше" та, звісно, цілеспрямованої російської політики банкрутування та випилювання укрпідприємств.

І краще б нам цю ціну сплатити, а не нашим дітям.

Коли ж, в біса, в Україні збудують завод для виробництва легкої повнопривідної техніки?

А поки ми нагально шукаємо живий бус, монопривід, бажано фольксваген т5, двигун 1.9.
В'їзд в проєкт через підйомник на СТО.
Просто не буде, але:
а) ми не баригі
б) машина гарантовано потрапить в бойову 65 бригаду.
Якщо є пропозиції - кидайте в лічку.

Майте тихий вечір.

Колись якийсь перекуп напише прекрасну книгу.
«На чапаєвці без змін»
«Чорний корч»
«Три змотаних пробіги»
«Іржава арка»
«Люби автопідборщика свого»
«Час корча купувати і час корча продавати»
«Позичений товщиномір»
Десь цей самородок вештається, робить собі нариси і нотатки.
А поки…

- Альо, транспортер продаєте?
- Так
- А які нюанси по машині?
- Ніяких, сів-поїхав.
- На СТО на огляд можете пригнати?
- Та нє, нашо. Я Вам так все розповім.
- Дякую, на все добре.

- … а шо на неї дивитися? Питайте, все чесно розповім. Альо? Альо?

-… Є нюанси, коли сильно на газ тиснеш, то машину трусить. Але то дрібниці, я знаю шо то, підкажу, Ви швидко зробите.
- Так, а якщо то дрібниці і швидко, чому Ви самі ще досі не зробили?..

Карочє, ми знайшли транспортера.
Перший власник в Україні, їздила не дівчинка, не в магазин, не гаражне зберігання, сів-поїхав, але з нюансами, приїхав на СТО.

Так, подекуди матриця українського авторинку дає збій

Потенційна тачка 45/42. 65 бригада.
Проєкт 42 тачки ще не завершився, але ми вже ліземо далі по списку.

Дякуємо, що підтримуєте.