Якщо тачки з Європи приїздять знеособленими шматками іржавого заліза, то з фронту машини повертаються із купою історій.
З гільзами, розкиданими по закуткам.
З просмерділим цигарками салоном і шрамами уламків по фарбованому віником кузову.

Кожна має свої вади і їх кількість рівна кількості врятованих життів, підвезеного БеКа, закинутих штурмових груп.

Можливо, тому реабіліТАЧКИ нам із Мартіном так відгукнулися.

Нині маємо л200 241 бригади.
Зі своєю історією, вбитою роздаткою і переднім мостом, мертвим двигуном і ще купою поки невиявлених проблем.

Дякуємо за підтримку.
Ми.піднімемо.цю.машину.

Знайомтеся, це «Крокодил», і він настільки ж охєрєнний, наскільки і його власник Руслан. І я ненавиджу їх обох.

Руслан дуже схожий на своє авто: він декілька років тому у званні капітана радісно покинув лави Збройних Сил і перемістився на гражданку (як і його «Крокодил» радісно покинув лави цивілізованого світу і перемістився доживати свій вік на лісгосподарстві у Європі). Вони тоді ще були незнайомі, аж поки не прийшли росіяни і їм обом стало чим зайнятися.

Вони оба мобілізувалися у 2022-му, і Руслан, якій ще за часів атошечкі полюбляв праворульні корчі, перше шо зробив – поїхав у СЗЧ у Бахмут. «Крокодил» возив його два роки, періодично намагаючись (дємбєльнутися) поломатися, і в результаті получилося як є: Руслан отримав майора, а «Крокодил» намертво став.

Ця машина точно нагадує мені Руслана, бо вона, як і він, постійно посміхається. Принанні мені так здається.

Ще у неї роздатка без масла, гудить передній мост, вона не заводиться, а кардани розвалилися. І так далі, і так далі. Тому виглядає ця Єлька хєровєє Руслана, якому теж, розумієте, оці два роки великої війни теж на пользу не пішли (Руслан, вибач, я не зміг втриматися).

Але вони обоє посміхаються. Постійно. Що би не відбувалося. І дивлячись на них – починаю посміхатися і я, і саме за це я їх ненавиджу, люблю і обіймаю.

Це програма #РеабіліТАЧКИ під процесуальним керівництвом Anton Senenko , і ми просимо на ремонт цієї улибашкі 122 464 грн + 36 тис на нову хорошу резину. Монобанка на 158 464 грн створена і буде в коментах, як і інші реквізити.

Посміхниться сьогодні. Іноді тре і посміхатися))

Дякую вам.

Картка Приват - 5168 7451 0561 4421 (Антон Сененко)

Моно: 4441114443028624

В 1947 році в Антарктиді на острові Вінтер британці заснували метеорологічну станцію.
Потім, щоправда, її звідти чи-то змило, чи-то здуло, але в 1954-му на острові Галіндез, що поруч, ті самі британці спорудили нові будівлі, які назвали станцією "Фарадей". [1]

В 1996 році знову-таки британці скреативили новий комплекс "Розера", а станцію Фарадей передали Незалежній Україні за 1 фунт стерлінгів (правда, була ще умова замінити паливний бак).

В 1997 році туди поїхала перша українська антарктична експедиція (у мене, до речі, в школі був спортивний костюм, на якому було відображено цю урочисту подію), а нині, в 2024 - вже 29-та. [2]

До речі, доправив її на станцію криголам "Ноосфера", який нам теж дістався від британців і раніше носив назву "Джеймс Кларк Росс" [3]

Попри війну, економічні негаразди, загальносуспільний пофігізм до питань науки та освіти, Україна примудряється тягнути цю надважливу з точки зору цивілізації справу, лишаючись в клубі країн, які вміють у велику науку.

Я це все до чого пишу.
Якщо Ви бажаєте бачити у себе в стрічці дитинча кита-горбача, відео перезмінок полярників, читати цікаві факти про дослідження на станції - підпишіться на Національний антарктичний науковий центр.

А якщо є бажання щодня звідти щось дивитися - підпишіться на Кривицька Юлія, яка теж зараз там і постійно щось звідти постить. (виявляється, у неї закритий для чужих акаунт, але я попросив відкрити. Чекаємо.)

До речі, всі світлини чесно поцуплені або у неї, або в НАНЦ.

Майте тихий вечір.

апдт. Anna Torgonenko слушно поправила в коментарях: "...дуже дякую за інформацію про нас та посилання на НАНЦ) Невелике уточнення: перша частина першої експедиції прибула на станцію ще в листопаді 1995 року, потім ще 2 групи на початку 1996 року, і працювати перша експедиція почала власне 1996 року, а 1997-го приїхала вже друга Українська антарктична експедиція"

[1] https://kpi.ua/11-05-20-photo
[2] https://www.facebook.com/AntarcticCenter/posts/pfbid024c8ULVdhhVgUDNjoo7MfghgdM7mgRZxA1mYXQH1fvE2TjbmWTf5GA9dFrpJQQmwCl
[3] https://www.facebook.com/AntarcticCenter/posts/pfbid0nQbzDCwTmN2uhzyWXKdrFaatjEFJv2VfiKaxE6mTQByiLm4VHS3ehrPES3aB4Wkql

Дупа - найкращий діагностичний інструмент.

Знаєте, чим більше заглиблюєшся (третій рік пішов) у питання забезпечення Сил оборони справним автотранспортом, на рівні рефлексів випрацьовуються аксіоми ринку вживаних повнопривідних авто.

Аксіома 1. Немає кращого авта, аніж нове.
Поправка до цього пункту - а також, якщо воно не російське, не китайське і не індійське.
Уточнення до пункту - шкода, що нові авто коштують, як чавунний міст і що для України/сама Україна не випускають простецький пікап на рамі без електронних свістопєрдєлок, на перевіреній агрегатці тойоти чи форда за притомні гроші.

Аксіома 2. Хороші машини не потрапляють на ринок вживаних авто, бо перепродаються між своїми.
Поправка - є, звісно, випадки, коли хтось вмер/виїхав з країни, машину треба швидко продати, але, зазвичай, перекупи встигають швидше.
Уточнення - без різниці, який ринок (наш чи європейський), чи є сертифікати якості-техогляду. То просто папір на кшталт Будапештського меморандуму. Тобто без жодних зобов'язань і санкцій.

Аксіома 3. Немає справних вживаних авто.
Поправка - з Аксіоми 2.
Уточнення: машини з пробігом понад 200 тисяч - тим більш не бувають повністю справними. Це міф.

Аксіома 4. Якщо у вживаному авто не знайдено несправностей - час змінювати діагноста. Найімовірніше, перед Вами не механік, а, говорячи лікарською мовою, гомеопат.
Поправка - з Аксіоми 2.
Уточнення - інколи ті, хто женуть машину на фронт, свідомо уникають якісної діагностики, наче ті діти закривають очі на проблеми, перекладаючи їх на бійців. Бо бійці скаржитись не будуть, а красиві фото передачі машини вже є (с).

Аксіома 5. Якщо машина приїхала мертва на лафеті - це не означає, що їй зовсім гайки. Це може бути хороша машина з однією критичною несправністю, ремонт якої за кордоном коштуватиме дорожче машини, а у нас - відносно недорого.

Аксіома 6. Якщо машина приїхала своїм ходом і рветься їхати відразу до ЛБЗ - це не означає, що вона не потребує капіталки двигуна, коробки, роздатки, мостів, переварювання рами. Тут все питання в Аксіомі 4.

Аксіома 7. Фінальна. Всі люди брешуть (с). Особливо продавці вживаних авто. Більше за них брешуть хіба тільки політики.

Наслідки з Аксіоми 7:
1) Красиві фотографії, намитий кузов і блискучій салон - імовірно, у машини є суттєві технічні проблеми.
2) Намита підкапотка - імовірно, у машини кілька суттєвих технічних проблем.
3) Машина продається на хорошій позашляховій гумі та з новими світлодіодними ліхтарями - найімовірніше, перед Вами вже ні до чого не здатний труп.
4) Машина на ринку на нових шинах, з ліхтарями, фарбована в зелений/хакі з приписом "для ЗСУ", "for UA Army" - це утиль.
5) Машина на бляхах, що продається в Україні - це перепродаж гуманітарки з відповідними термінами по ККУ.

Це, звісно, ніяка не об'єктивна картина буття, а в певній мірі сумний фельєтон по темі (з долею правди).

Однак Vladimir Zavgorodny сьогодні вірно написав, що те, чим я не від хорошого нашого життя займаюся - вивчаю будову волонтерських корчів, топологію іржі на пікапах та класифікацію коліс, що відпадають.
В сенсі, ми з Мартин Брест займаємося ремонтом машин.
(кстаті, зайдіть на сторінку Володимира, вони там збирають на пересувні автомобільні майстерні. Може зацікавить. На фронті таке дійсно треба і нам би в реабіліТАЧКАХ це полегшило трохи життя).

І якщо все вищеописане - дискутабельне, списоламальне та дуже моєсуб'єктивнопоглядне, то таки одна Аксіома є чистою правдою.
У мене вже гігабайти фото і відео вузлів та агрегатів з корчів, що їдуть на ЗСУ (не лише наших, а й інших людей, але я не хо те постити, бо люди потім ображаються) і всюди я бачу істинну суть:

Справних вживаних (особливо повнопривідних) авто не існує на ринку.

Причому слово "справний" тут має цілком конкретний контекст.
Не "справний" в цивільному розумінні цього слова, а "справний" для Армії.

Тачки на фронті працюють 24/7, подекуди в закритичних режимах роботи.
Перегріти двигун л200, вклавши його намертво - як два пальці об паркан.
Начепити запаску іншого діаметру і добити напівдохлий диференціал чи роздатку - це миттю.
Армійська соляра... мммм... немає

найогиднішої речі у цій частині Всесвіту, аніж армійська соляра та розповіді відповідальних тиловиків, що все сертифіковано і то хтось інший бодяжить, а не вони. Привіт усі форсунки усіх моделей авто, привіт паливні насоси високого тиску, рампи, насоси в баку, фільтра і т.д. (якщо не знали, все це бійці ремонтують виключно власним коштом, скидаючись зарплатами в спільний казан підрозділу, або ж за кошти волонтерів).

Те, що спокійно каталося б асфальтованими шляхами Європи чи України, те, що у нас називають "сів і поїхав", "на ходу", "вкладень не потребує", "треба тільки ТО" - в Армії не може вважатися справним.

Тому якщо до першої серйозної аксіоми

- Справних вживаних авто не існує.

щось ще і додати, то це:

- Все вирішує глибина діагностики
- Все довершує якість післяремонтної обкатки та усунення зауважень.

Свіжий приклад.
Тачка 45/42 - Volkswagen Transporter T5 для 65 бригади.
Базові роботи по машині виконані за тиждень. Це прям дуже швидко.
Простішу тачку для фронту важко уявити (звісно, тут двигун 1,9, а не клятий 2,5).
Машина вийшла на обкатку і проїхала 500 кілометрів без завуважень.

Якби не одна дупа.
Конкретно моя.
На 4-й передачі в діапазоні обертів 1600-1900 моє ніжне тіло відчувало дуже неприємні короткочасні вібрації.
Дупа взагалі дуже добре здатна відчувати порвані подушки двигуна чи якийсь дисбаланс, але тут от саме вона кричала, що шось воно не то.

Скинули коробку, сподіваючись (!), що є проблеми зі зчепленням.
Нє, нове-новісіньке, встановлене попереднім власником. Хороше і якісне.
А от коли розібрали коробку - тут все і вилізло.
Результат - на відео.

З цими вібраціями тачка спокійно б поїздила ще, можливо, десяток тисяч кілометрів по вулицям мирних міст, а звичайний власник навіть не звертав би уваги.
Бо єслі шо - можна заїхати на СТО, за добу перероблять.
"Ще походить" - як кажуть механіки, втиху заздалегідь записуючи Вас в чергу на ремонт.

В Оріхові ж - вихід з ладу підшипника в коробці - це мертва машина під парканом в кращому випадку.
В гіршому... Не будемо про погане.
Накатати 10 тисяч на бусі уздовж фронту?
Це питання пари тижнів, максимум місяця.
За місяць вертати машину на ремонт?

Повірте мені на слово, бо я багато бачив, є люди, котрі б на це не звернули увагу.
Але ми так не можемо.

І річ не в тім, що машина іде в 65-ту бригаду, яка вже вкотре стає до нас в чергу і дуже любить наші машини, а їхніх бійців ми добре знаємо.

Ми так ставимося до кожної автівки, яку передаємо на фронт.

Бо, як казав класік цієї війни
"Уяви, що на цій машині треба воювати тобі. Ти б хотів таку?" (М.О. Брест. Несмішні жарти і неважливі мудрощі. Том 3, перероблений і доповнений).

Підсумовуючи, я можу сказати, що фінальною четвертою аксіомою для автоволонтера має бути така:

- Машину слід ремонтувати і обкатувати до такого стану, щоб ти сам без питань та застережень міг на неї сісти і воювати.

Тому діагностика. Ремонт. Якісні запчастини. Обкатка в найбільших брудняках, що можна знайти на районі. Контрольний огляд та усунення зауважень.

Тільки тоді передача у війська.
Щоб не просто не було соромно дивитися в очі бійцям.
А щоб ті очі лишалися як мінімум живими, як максимум - веселими.

Дякую, що підтримуєте.
Ваші 42 Тачки на ЗСУ.

Майте тихий день.

P.S. Заздалегідь вибачаюсь, якщо комусь десь в пості знову того не бажаючи наступив на мозоль. Що бачу і як уявляю - так і пишу.