Якщо Ви пам'ятаєте, в серпні 2022 року одна талановита вчителька організувала міні-курс "Наука на літо".
Там вона в доступній і цікавій формі пояснювала дітям красу природничих досліджень на прикладі "медової науки", "науки морозива", "науки яблучного джему" тощо.

Ажіотаж був такий (600 учасників, на секундочку!), що замість запланованого одного туру лекцій і демонстрацій довелося робити два.
А в серпні 2023 року - повторювати цю дивину.
Особисто я маю сподівання, що з тих пір фізика, хімія і біологія для діток, що прослухали курс, вже ніколи не були нудними.

Штош.
Цього року традиційно та сама наукова магія повертається.
Але на відміну від онлайн-формату минулих років нині наукові заняття відбуватимуться офлайн у Dominion.School на Бульварно-Кудрявській.
Тобто до всіх тих експериментів і пояснень можна буде "доторкнутися" вживу.

І тут є два важливі нюанси:
1. Плата за участь в події - дуже символічна. Це донат в 300 грн на наш з Мартин Брест і Вами проєкт "42 тачки на ЗСУ".
Власне, за цю ініціативу ми дуже вдячні Інна Дьоміна та всій школі.
Фактично, Ви ніби берете участь в нашому з Мартіном аукціоні, але замість непевного шансу виграти якийсь приз і певних тортур слухати несмішні жарти Мартіна Олеговича, Ви отримуєте гарантовану цікавинку для власної дитини.

2. Кількість місць ДУЖЕ обмежена. Тому буде так:
17 та 18 серпня.
10.30 – 12.00 – Науковий калейдоскоп для найменших (6-9 років)
12.30-13.30 – Наукове занурення для юних фанатів (10-12 років)
14.00 -15.00 – Відчути науку на кінчиках пальців (13-16 років).

Поки діти будуть шось там експериментувати, батьків частуватимуть кавою і спілкуванням з відомою у вузьких колах володаркою ЧГУ Ірина Вишня та мистецтвознавицею Tanya Shatts.

Всі додаткові подробиці, форма для реєстрації тощо - отут https://www.facebook.com/domina.inna/posts/pfbid0N43qgy9BneVURKtHYSVGYTEupacjvy9DnG3cfzUJTTE4ETF2yCZDEJ8Qf9bY2zUCl

І, цей, розкажіть про подію тим, кому це може бути корисним.
Кого вона зможе спрямувати на шлях істинний ем це квадрату, аш два о і пєстіков-тичінок.

Майте тиху ніч.

Жах.

Тут нещодавно точилися баталії з приводу олімпійського жіночого боксу, де чи-то жінка побила жінку, чи-то чоловік побив жінку, чи-то жінка з ознаками чоловіка або чоловік з ознаками жінки…
Загалом, я не дуже стежив, але засуджую, погоджуюсь і, в приниципі, воно мені все пласко-паралельно.

Інша справа, що про це кажуть вчені.
Ух, вони нам тут зараз пояснять, як воно там з іксами-ігреками-хромосомами, статтю і т.і.!

Ось, тримайте фахову оповідь біолога, після якої Вам остаточно, достеменно та капітально… стане взагалі нічого незрозуміло.

Якщо серйозно, більш цікавої розповіді про статі від науковця я останнім часом ніде не читав.
Підпишіться на Олексія, якщо цього досі не зробили.
Світ набагато складніший та розмаїтіший, аніж те, що прийнято вважати істиною в останній інстанції.

Власне, в цьому і полягає задача науки: сумніватися і розбиратися далі.

Майте тихий вечір.


Пост Олексія Болдирєва

«Слухайте, я не дивлюся літні Олімпійські ігри. Ще сеульські в мене викликали підозри, а вже після Атланти забив на них. Але тепер виліз Річард Докінз з заявами, і я вже не зміг утриматися. Благо, довгий текст був майже написаний у травні, бо саме тоді завдяки класному філософу Дмитро Сепетий я дізнався про боротьбу відомого фізика Алана Сокала (так, science wars, гугліть, хто незнайомий) з новими (аж з 2018) протоколами Американських асоціацій лікарів, педіатрів . То далі майже без змін за три місяці.

Фізик виліз на трибуну, щоб інтерпретувати біологічні терміни. Ніколи такого не було (Фред Гойл був, потім Пенроуз, і ще з десяток менш відомих можна згадати) аж ось знову. Добре, що я знаю багато більш обережних та ерудованих фізиків.

Хоча не треба бути фізиком, щоб сказати тривіальну нісенітницю про стать. "Усі знають, що таке стать, це вам не кварки. Тому не можна відходити від біологічного визначення!" На перший погляд, важко вгледіти протиріччя в цих двох реченнях. Однак, воно на поверхні. Якщо щось "очевидне", то після наукового дослідження можуть відкритися неочікувані властивості. "Очевидно", що вугілля чорне, а діаманти прозорі. Утім, мова йде про одні й ті ж атоми вуглецю-карбону, які трохи по-іншому розташовані.

Усім "очевидно", що таке "життя", але вже студенти біофаку знають, що питання непросте. Всі визначення цього явища недосконалі, і переважно зводяться до переліку ознак живого. Як тільки ми відходимо від інтуїтивно звичних тварин і рослин, у нас виникають проблеми. Чи живі віруси? А спори бактерій? А мурашник? А біосфера? Зовсім не студентського рівня задачі вирішують космобіологія та біохімія доклітинного життя, яким потрібно розрізнити живе від неживого. А як щодо штучного інтелекту: він вже живий чи буде живий тільки пізніше?

Або ось ще. Мене колись вразив блогодопис Ruslana Radchuk на тему, що таке "ген". Здавалося би, визначення придумали у 1960-ті й проблем нема: шмат ДНК, який кодує білок, від метіоніна до стопкодона, та ще кілька некодуючих шматочків. Аби ж то. Якщо за цим визначенням запхати таку ДНК в клітину, то поява білка не гарантована, м'яко кажучи. Треба ще багато інших шматків -- і не тільки -- щоб воно запрацювало. І то, купа генів, як виявилося, не роблять білка, а тільки РНК. І купа негенів також роблять якісь РНК. То відрізнити одних від інших усе важче, і сам термін "ген" втрачає конкретний сенс середини минулого сторіччя, а повертається на його початок. Туди, де Йогансен і Морган бачили його, як абстрактний відповідник ознаки, "фену", біологічної функції.

До речі, сам Річард Докінз зі своїм "егоїстичним геном", який еволюціонує, ще в 1980-ті мав додатково пояснювати, що він мав на увазі під "геном" не "ген", а якийсь "реплікатор" (чи є "життя" "реплікатором"? чи будь-який "реплікатор" живий?) Юджін Кунін вважає, що еволюціонують не стільки "гени", скільки "кластери ортологічних груп (генів)“ -- ще абстрактніша абстракція. Та в побуті ми продовжуємо говорити про "це в нас у генах", і навіть молекулярні біологи в лабораторії використовують наближення з 1960-х "ген ABC кодує білок abc“. Усе очевидно, якщо не розбиратися в сутності проблеми.

А що там з біологією статі? Ми маємо дві клітини, які мають злитися у "статевому процесі". Звісно, якщо це статеві клітини, тобто в яких нестача ДНК, вдвічі менше, ніж у інших. Бо є всякі процеси ("парасексуальний" у грибів чи "кон'югація" у бактерій), коли зливаються дві повноцінні, багаті на ДНК клітини, щоб обмінятися шматками тієї ДНК. Цю фігню ми "статевим процесом" не дуже хочемо називати, хоча механістично -- це одне й те саме.

Біда приходить від інфузорій: у них кон'югація можлива не між всіма клітинами, а тільки між окремими групами всередині одного виду. Ці групи є нічим іншим як "статями", але таких груп у низки видів налічують по 40-50, а це вже "образа почуттів вірних" низки церков... Буває так, що "статі" дві, але теж не дуже пристойні: ось у черв'яка C. elegans це гермафродит і самець. Добре, що ми живемо в прогресивні часи, і гермафродита можна називати гермафродитом, на багатті не спалять.

А чому, до речі, дві, а не одна? Чимало організмів від медуз і слимаків до пшениці й дуба виробляють різні типи статевих клітин на одному тілі. Серед рослин більше гермафродитів, ніж видів з різними "статями". Є низка біологічних гіпотез, які пояснюють, чому дві статі краще, а чому в інших випадках вигідніше одна. І це ще добре, коли самі статеві клітини різні. У багатьох видів водоростей вони однакові. Там два джгутики -- і тут два джгутики.

На щастя для сексистів, у багатьох живих організмів є анізогамія: статеві клітини різні. Одні великі й жирні, інші маленькі та часом рухливі. Нехай великі будуть "жіночими", сказали біологи-першопроходців, адже у жінок великі, а жінок ми добре відрізняємо від себе, оскільки їх в університети в наше прогресивне 17-те століття від РХ ще не пускають.

До речі, чеський біолог і філософ Станіслав Комарек вважає, що жінку легко визначити й у XXI столітті. Бо жінкою ніби-то є людина, яка народжує дитину. А ось чоловіка визначити непросто: тільки як заперечення жінки. Тому, на думку чеха, чоловіки весь час намагаються свою маскулінність підкреслити: то бороду відростять, то перуки, то одягаються як пінгвіни.

Я невисокої думки про подальші висновки чеха, але щось у ідеї первинності жіночності є: адже в ембріогенезі всі люди розвиваються по жіночому шляху аж до моменту, поки не ввімкнеться чоловіча програма.

Узагалі в хребетних тварин (десь 50 тисяч сучасних видів, трохи менше, ніж мух) "стать" визначається двома мейнстрімними способами: генетично чи епігенетично. У риб є всі варіанти: вплив середовища перемикає спадкову програму туди-сюди (іноді кілька разів за життя), є ключовий ген, який визначає, великі чи малі будуть статеві клітини (риби не народжують, а випускають статеві клітини в воду), є кілька генів, є ціла особлива статева хромосома.

У людини "чоловічий" напрямок розвитку пов'язаний із наявністю статевої Y-хромосоми. Експерименти показують, що один з генів на цій хромосомі, SRY, запускає процес "маскулінізації/чоловічування" стандартної жіночої ембріональної програми розвитку. Є велика спокуса назвати наявність цього гена в людини біологічним маркером "чоловічої статі". Але руйнування ключової частини гена SRY в експерименті у свиней не перетворило їх на самок, лишивши їх анатомічно самцями -- проте з жіночими геніталіями. Тому питання про генетичну регуляцію статі у ссавців не є закритим.

А що ж може піти не так, якщо в ембріона є Y-хромосома та ген SRY? А практично все. Розвиток людини дуже складна штука. Наприклад, "чоловічого" гормону тестостерону може бути скільки завгодно, а його рецептор (андрогенний) -- білочок, який опосередковує його дію -- не працює. Люди з поламаним андрогенним рецептором можуть розвинутися в безплідних чоловіків, в анатомічних жінок (теж безплідних) чи в таких собі "гермафродітів". І ще є кілька тисяч ембріональних й постнатальних білків, які також важливі.

Низку прикладних підходів виробили організації, яким конче потрібно розділити "статі" через саму ідеологію цих спільнот. Однією з них є, звісно, християнська (та й інші) Церква, де різностатеві люди не мають права перебувати в одному місці чи посідати певні посади.

Там є всякі історичні анекдоти зі смішними стільцями, але я в них мало розумію. Іншими є спортивні організації, які проводять окремі змагання для чоловіків та жінок. Складні біохімічні аналізи антидопінгових комітетів покликані визначити біологічну стать -- і регулярно хиблять, даючи псевдопозитивні чи псевдонегативні результати. І через це весь час ускладнюються протоколи визначення.
До речі, Олімпійський комітет увів комбінацію "SRY+ Y-хромосома" як тест на "нежіночність" у 1992 році, а вже в 2000 його скасував. Не через лобі трансгендерів, а через банальну неефективність.

Отже біологічна стать людини є складним гносеологічним конструктом -- хромосоми, транскрипційні фактори, рівень певних гормонів і їхніх рецепторів, наявність певних органів ззовні чи всередині, здатність до участі в розмноженні (згадаємо чеха вище - чи є люди з видаленими яєчниками жінками?) тощо. Усе працює тільки разом, і робити наголос на одному -- надмірно спрощувати. Ось визначення від ААП: https://publications.aap.org/pediatrics/article/142/4/e20182162/37381/
Нагадую, це чисто про питання біологічної статі, тут нема ані гендеру, ані самоідентифікації, ані сексуальних уподобань. Тільки біохардкор.

На щастя, ознаки статі часто збираються всі разом, щоб ми століттями могли ігнорувати тисячі людей, які не вписуються в інтуїтивно-очевидну систему "двох статей, які легко розрізнити". Проте еволюція права й гуманізму привела до того, що ці люди мають місце в суспільстві. Тому традиційні медичні підходи мають поступитися evidence-based медицині, тобто заснованій на біологічній науці. Що, власне, і стається на наших очах.

А що Докінз має проколи з біологією розвитку, про те й у Вікіпедії написано (з посиланням на PNAS, звісно).»

https://www.facebook.com/share/p/h67XDuYryGibhJXP/?

Ми із Вами не поділяємо підрозділи Сил оборони на важливі, більш важливі, особливо важливі, неважливі тощо.
Як до нас бійці звертаються - такий номер в черзі і отримують.
Чи-то звичайна піхота, чи-то еліта військово-морських сил, чи-то ГУР, чи-то пастори зі Служби божої, чи поліцейська Лють, чи ціла Нацгвардія.

Але особисто я завжди радію, коли ми передаємо тачки в підрозділи Територіальної оборони - найменш забезпечені транспортом, озброєнням та технікою.

Найменш забезпечені, але ні на скілечки не менш вперті, коли їх встромляють на тримання позицій між двома дуже заслужено-шанованими в суспільстві бригадами.

Карочє, вигрібають вони настільки ж завзято, як усі.
Однак подяка від них - то наче перлина.

Шановні, Ви передали нещодавно в 120-ту бригаду ТрО тачку 50/42.

Ось, це Вам.
Дякую, що підтримуєте.

Майте тихий вечір.

На фото мав би бути потяганий часом і закордонними перекупами Ніссан Патрол, який ми планували передати як тачку 51/42 на 4 бригаду НГУ Рубіж.

Але інколи життя має свої плани і логістика Ніссана затягнулася настільки, що ми вже ремонтуємо машини 52, 53 та 54, а цієї ще й не видно на горизонті.

А хлопцям жме і притискає.
Так жме і притискає, що доводиться ламати голову, як оперативно замінити і таки надати хлопцям колеса.

І тут на допомогу проєкту 42 тачки на ЗСУ - вже вчетверте! - кидається Park Lane - агентство нерухомості в особі чудового Віталій Пенц.
Нагадаю, що парклейн проспонсорував нам тачки 1/42 (Nissan Patrol на 243 БрТрО), 19/42 (Nissan Navara на 116 ОМБр, знищена ударом Градів) та 42/42 (Ford Ranger, 44 бригада).

Тепер ось ця Kia Sorento влітає до нас з Мартин Брест, щоб невдовзі доєднатися до Сил оборони.

Віталій, дякуємо.
Ван лав, обіймашки і промені любові від хлопців в піксе… в хижаку.

А всім Вам дякуємо за системну підтримку.
Позавчора вночі у війська поїхала з ремонту л200 для 5ошбр.
Звіт згодом.

Майте тиху ніч.

- А чого тут є відбійник?
- Ну, бачиш, обабіч дороги урвище. Відбійник ставлять, щоб машинка туди не вилетіла, якщо втратить керування.
- А чого отут відбійника нема? А є урвище...
- Ну... Тут дуже щільні і товсті дерева. Машина через них не улетить.
- А тут? Урвище і нема дерев...
- Тут... Тут, Маркусик, так і не поставили відбійник.
- А чому?
Хороше питання "а чому?" прозвучало в той момент, як ми проїхали чорний обеліск з ПІБ і датами народження-загибелі когось, на кого не вистачило відбійника.
----------------------------
- А чого дядя іде з голими грудьми?
- Йому спекотно.
- А так можна усім?
- Ем... Ні... Не всім. Взагалі, неввічливо ходити з оголеними грудьми. Але інколи дядям можна. А от жінки так ніколи не ходять.
- А чого?
- Уф... Я не знаю чого. Так домовились між собою люди.
- Як домовились?
- Ну... отак. Що не можна так ходити на вулиці.
- А чого?
От а чого?
-------------------------------
- А чого та тьотя на мотоциклі гола?
- Вона не гола. Вона в купальнику.
- А чому вона без шолома?
- Молодець. Вона порушниця.
- А вона розіб'ється?
- Марк, я не знаю. Якщо впаде, то напевно розіб'ється.
- А чому вона тоді так їздить?
---------------------------------
- А яка у нас швидкість?
Кидаю оком на приборну панель.
- ...десь 85 кілометрів на годину.
- А яка дозволена?
- Тут? На цій ділянці дороги - вісімдесят.
- А ми порушники?
- Так, ми порушники, - погоджуюсь я з Марком і поволі скидаю оберти.
...
- А чому нас всі інші машинки обганяють?
- Випереджають. Правильно говорити - випереджають. Тому що вони їдуть швидше за нас.
- Швидше за вісімдесят?
- Так.
- А вони порушники?
- Так. Усі. Усі, Марк, на цій дорозі - порушники.
- А чому?
Трясця. Я не знаю чому.
------------------------------------
- Хочу оцю машинку.
Роздивляюсь.
- Ні, цю не купимо.
- Чому?
- Бо це не хотвіллс. Це Хоткарс. Підробка.
- А що таке підробка?
- Ну, це зовні ніби справжня машинка Ховіллс, але це дешева і неякісна машинка, яка тільки здається схожою, як Хотвіллс. Але, насправді, вона ламається і не така класна.
- Вона китайська?
- Так.
- А нащо продають підробку?
----------------------------------------
- А чому ти не можеш купувати мені машинки щодня?
- Бо у нас на таке немає грошей.
- А чому?
- Тому що гроші треба витрачати на електрику, воду, їжу...
- ... одяг, - продовжує Марк
- Так... одяг. Бензин для машини.
- А ти сьогодні ідеш на роботу?
- Так, іду.
- І ти там заробиш гроші?
- Зароблю.
- А мені сьогодні не треба одяг. В мене є ці шорти і ці шкарпетки... Добре?
-------------------------------------------
- А білий колір - він з чого?
- Білий? - дивуюсь я несподіваному запитанню, - Білий, він з безлічі інших кольорів.
- Це як?
- Ну... Білого кольору якби не існує. Він тільки нам таким здається. Насправді, це суміш купи інших кольорів, які прилітають до нас від сонечка.
- Не існує?..
- Уф... Ну, для нас він існує, але якщо червоний колір створюється червоним світлом, зелений - зеленим, то білий - відразу багатьма різнокольоровими промінчиками.
- Як?
Скидаю з-під оптичного мікроскопа зразок, встромляю туди телефон із білим зображенням, підношу Марка до окуляра:
- Який колір зображення ти бачиш на телефоні?
- Білий.
- А в мікроскопі які кольори бачиш?
- червоний... зелений...
- ііі.... синій... Там його трохи погано видно. От вони об'єдналися і зробили білий.
- А чого білі хмари? І сніг? І папір? Там теж синє, червоне і зелене?
- Уф... Марк, я тобі то буду поступово розповідати.
---------------------------------------------
- А шо це за люди?
- Це портрети науковців, що давно померли.
- А чого вони тут висять?
- Щоб про них пам'ятали.
- А хто вони?
- ... Марк, я забув. Я розпитаю...
----------------------------------
Інколи мені здається, що ми недооцінюємо наших дітей.
Саме недооцінюємо, а не не цінуємо.
Цінуємо. Любимо. Вважаємо кращими за решту. Хай він/вона менші, але спритніші. Ще не вміє говорити, зате як бігає. Не бігає, зате говорить. Не дружить з іншими дітьми, зате читає книжки. Неслухняний, зате бігає, говорить, дружить з іншими дітьми і читає книжки.

Але оці от моменти, коли дитина, при всій своїй поверховості розуміння світобудови, ставить якісь правильні і фундаментальні питання, на котрі зазвичай у дорослих не вистачає часу, сил та чесності не тільки в суспільстві, а й з самими собою - це щось.
Я чомусь весь час Марка намагаюсь рівняти по собі, дивуючись, що він ось це вже вміє, але ж я точно "в такому його віці ще їв бруд та ганяв мурах".
А воно он як.

Мабуть, так і має бути, що діти мають бути спритнішими, розумнішими, відкритішими та менш закомплексованими, ніж наше покоління.
Дивився вчора, як він вправно вперше в житті піпеткою набирає розчин і виливає його в скляну пробірку і думав:
"Я б вже тричі все те скло побив, хімікати розплескав та пішов гратися машинками".

(До речі, Dominion.School, Інна Дьоміна та пані Олеся (не знаю, як прізвище), щира дяка за науковий вікенд. Ваші специ початкової школи і хімічні досліди для малюків - це топ).

Марку сьогодні вже чотири.
Він каже, що він вже великий.
Не знаю, про що він мене питатиме завтра, але інколи я думаю, що запитання дітей відривають очі дорослим на світ більше, аніж університети.
Та й саме існування власних дітей змушує переоцінювати свої переконання, пиху, рівень освіти, коло спілкування.
Та й все-все-все.

І головне.
До Марка в моєму житті не було стільки машинок.

Inna Korol, обійняв. Дяка за Всесвіт.

Майте тиху ніч.