На фото мав би бути потяганий часом і закордонними перекупами Ніссан Патрол, який ми планували передати як тачку 51/42 на 4 бригаду НГУ Рубіж.

Але інколи життя має свої плани і логістика Ніссана затягнулася настільки, що ми вже ремонтуємо машини 52, 53 та 54, а цієї ще й не видно на горизонті.

А хлопцям жме і притискає.
Так жме і притискає, що доводиться ламати голову, як оперативно замінити і таки надати хлопцям колеса.

І тут на допомогу проєкту 42 тачки на ЗСУ - вже вчетверте! - кидається Park Lane - агентство нерухомості в особі чудового Віталій Пенц.
Нагадаю, що парклейн проспонсорував нам тачки 1/42 (Nissan Patrol на 243 БрТрО), 19/42 (Nissan Navara на 116 ОМБр, знищена ударом Градів) та 42/42 (Ford Ranger, 44 бригада).

Тепер ось ця Kia Sorento влітає до нас з Мартин Брест, щоб невдовзі доєднатися до Сил оборони.

Віталій, дякуємо.
Ван лав, обіймашки і промені любові від хлопців в піксе… в хижаку.

А всім Вам дякуємо за системну підтримку.
Позавчора вночі у війська поїхала з ремонту л200 для 5ошбр.
Звіт згодом.

Майте тиху ніч.

- А чого тут є відбійник?
- Ну, бачиш, обабіч дороги урвище. Відбійник ставлять, щоб машинка туди не вилетіла, якщо втратить керування.
- А чого отут відбійника нема? А є урвище...
- Ну... Тут дуже щільні і товсті дерева. Машина через них не улетить.
- А тут? Урвище і нема дерев...
- Тут... Тут, Маркусик, так і не поставили відбійник.
- А чому?
Хороше питання "а чому?" прозвучало в той момент, як ми проїхали чорний обеліск з ПІБ і датами народження-загибелі когось, на кого не вистачило відбійника.
----------------------------
- А чого дядя іде з голими грудьми?
- Йому спекотно.
- А так можна усім?
- Ем... Ні... Не всім. Взагалі, неввічливо ходити з оголеними грудьми. Але інколи дядям можна. А от жінки так ніколи не ходять.
- А чого?
- Уф... Я не знаю чого. Так домовились між собою люди.
- Як домовились?
- Ну... отак. Що не можна так ходити на вулиці.
- А чого?
От а чого?
-------------------------------
- А чого та тьотя на мотоциклі гола?
- Вона не гола. Вона в купальнику.
- А чому вона без шолома?
- Молодець. Вона порушниця.
- А вона розіб'ється?
- Марк, я не знаю. Якщо впаде, то напевно розіб'ється.
- А чому вона тоді так їздить?
---------------------------------
- А яка у нас швидкість?
Кидаю оком на приборну панель.
- ...десь 85 кілометрів на годину.
- А яка дозволена?
- Тут? На цій ділянці дороги - вісімдесят.
- А ми порушники?
- Так, ми порушники, - погоджуюсь я з Марком і поволі скидаю оберти.
...
- А чому нас всі інші машинки обганяють?
- Випереджають. Правильно говорити - випереджають. Тому що вони їдуть швидше за нас.
- Швидше за вісімдесят?
- Так.
- А вони порушники?
- Так. Усі. Усі, Марк, на цій дорозі - порушники.
- А чому?
Трясця. Я не знаю чому.
------------------------------------
- Хочу оцю машинку.
Роздивляюсь.
- Ні, цю не купимо.
- Чому?
- Бо це не хотвіллс. Це Хоткарс. Підробка.
- А що таке підробка?
- Ну, це зовні ніби справжня машинка Ховіллс, але це дешева і неякісна машинка, яка тільки здається схожою, як Хотвіллс. Але, насправді, вона ламається і не така класна.
- Вона китайська?
- Так.
- А нащо продають підробку?
----------------------------------------
- А чому ти не можеш купувати мені машинки щодня?
- Бо у нас на таке немає грошей.
- А чому?
- Тому що гроші треба витрачати на електрику, воду, їжу...
- ... одяг, - продовжує Марк
- Так... одяг. Бензин для машини.
- А ти сьогодні ідеш на роботу?
- Так, іду.
- І ти там заробиш гроші?
- Зароблю.
- А мені сьогодні не треба одяг. В мене є ці шорти і ці шкарпетки... Добре?
-------------------------------------------
- А білий колір - він з чого?
- Білий? - дивуюсь я несподіваному запитанню, - Білий, він з безлічі інших кольорів.
- Це як?
- Ну... Білого кольору якби не існує. Він тільки нам таким здається. Насправді, це суміш купи інших кольорів, які прилітають до нас від сонечка.
- Не існує?..
- Уф... Ну, для нас він існує, але якщо червоний колір створюється червоним світлом, зелений - зеленим, то білий - відразу багатьма різнокольоровими промінчиками.
- Як?
Скидаю з-під оптичного мікроскопа зразок, встромляю туди телефон із білим зображенням, підношу Марка до окуляра:
- Який колір зображення ти бачиш на телефоні?
- Білий.
- А в мікроскопі які кольори бачиш?
- червоний... зелений...
- ііі.... синій... Там його трохи погано видно. От вони об'єдналися і зробили білий.
- А чого білі хмари? І сніг? І папір? Там теж синє, червоне і зелене?
- Уф... Марк, я тобі то буду поступово розповідати.
---------------------------------------------
- А шо це за люди?
- Це портрети науковців, що давно померли.
- А чого вони тут висять?
- Щоб про них пам'ятали.
- А хто вони?
- ... Марк, я забув. Я розпитаю...
----------------------------------
Інколи мені здається, що ми недооцінюємо наших дітей.
Саме недооцінюємо, а не не цінуємо.
Цінуємо. Любимо. Вважаємо кращими за решту. Хай він/вона менші, але спритніші. Ще не вміє говорити, зате як бігає. Не бігає, зате говорить. Не дружить з іншими дітьми, зате читає книжки. Неслухняний, зате бігає, говорить, дружить з іншими дітьми і читає книжки.

Але оці от моменти, коли дитина, при всій своїй поверховості розуміння світобудови, ставить якісь правильні і фундаментальні питання, на котрі зазвичай у дорослих не вистачає часу, сил та чесності не тільки в суспільстві, а й з самими собою - це щось.
Я чомусь весь час Марка намагаюсь рівняти по собі, дивуючись, що він ось це вже вміє, але ж я точно "в такому його віці ще їв бруд та ганяв мурах".
А воно он як.

Мабуть, так і має бути, що діти мають бути спритнішими, розумнішими, відкритішими та менш закомплексованими, ніж наше покоління.
Дивився вчора, як він вправно вперше в житті піпеткою набирає розчин і виливає його в скляну пробірку і думав:
"Я б вже тричі все те скло побив, хімікати розплескав та пішов гратися машинками".

(До речі, Dominion.School, Інна Дьоміна та пані Олеся (не знаю, як прізвище), щира дяка за науковий вікенд. Ваші специ початкової школи і хімічні досліди для малюків - це топ).

Марку сьогодні вже чотири.
Він каже, що він вже великий.
Не знаю, про що він мене питатиме завтра, але інколи я думаю, що запитання дітей відривають очі дорослим на світ більше, аніж університети.
Та й саме існування власних дітей змушує переоцінювати свої переконання, пиху, рівень освіти, коло спілкування.
Та й все-все-все.

І головне.
До Марка в моєму житті не було стільки машинок.

Inna Korol, обійняв. Дяка за Всесвіт.

Майте тиху ніч.

Я не можу не поширити це коротке повідомлення про працевлаштування однієї з українських науковиць в США.

Пані Безвершенко почала свого часу кар'єру в теоретичній фізиці, стояла у витоків реформи науки від 2015 року та біля фундаментів усіх позитивних змін, починаючи від нового Закону про науку, продовжуючи створенням Нацфонду досліджень, і закінчуючи очолюванням директорату науки та інновацій до того, як туди прийшов плагіатор Шкарлєт.
Мені пощастило бути з нею в Раді молодих вчених Відділення фізики і асторономії, Раді молодих вчених НАН і маю сказати, що рідко коли зустрінеш більш цілеспрямовану та сконцентровану на досягнення результату доброчесну (тричі підкреслено) особу.

Це не реверанс для Yulia Bezvershenko, вона їх не потребує.
Це просто нота оптимізму для інших науковців в Україні, що нині перебувають у вкрай скрутному становищі.

Власне, певен, що невдовзі українські вчені отримають більше можливостей при співпраці з Національною академією наук США.

І аби двічі не вставати.
Із захватом стежу за роботою Oksana Markarova на посаді посла України в США.
Свого часу вона показала себе однією з найнаукоорієнтованіших міністерок фінансів України.

Сподіваюсь, що нині співпраця України і США в сфері науки та інновацій стане щільнішою.

Майте тиху ніч.

апдт. Так, новина від 29 липня, але доступна вона стала сьогодні.

Пост Юлії Безвершенко https://www.facebook.com/yulia.bezvershenko.7/posts/pfbid0fRquh4xFVoZbBU5KZ1kaZKrEaWF8SNpkTB21yCVbJqyDs7p6zUHEdn81qWcvHdbZl

"Роблю перші кроки на новій роботі. З 29 липня 2024 року я працюю на посаді Senior Program Officer в Національній академії наук, інженерії, та медицини США (NASEM). Основний фокус моєї діяльності - Україна.
Офіційне формулювання мого кола обов'язків - leading and coordinating Academies' efforts on Ukraine and directing the Roundtable on Global Science Diplomacy at Policy and Global Affairs Division.
Зусилля Академій щодо України включають в себе, але не вичерпуються:
- фінансовими програмами підтримки української науки з березня 2022,
- діяльністю RESET Ukraine Action Group та заходами, які організовуються в рамках її діяльності (4 воркшопи та їх матеріали, робочі тематичні зустрічі тощо) з 2022,
- Science and Innovation Fund for Ukraine, про запуск якого було оголошено Президенткою NASEM Marcia McNutt цієї весни на 1st Ukraine Innovation Days, проведеними в Ukraine House за лідерства Оксана Маркарова та участі Денис Шмигаль, та на Ukraine Recovery Conference в Берліні.
Наведу три важливі факти про організацію:
1. Національна академія наук США заснована в 1863, під час Громадянської війни в США, актом Конгресу, підписаним президентом Лінкольном, як приватна, неурядова організація, яка має радити нації з питань, пов'язаних з наукою і технологіями. З часом було створено Національну академію інженерії та Національну академію медицини. Всі ці три академії та Національна дослідницька рада разом становлять NASEM.
2. Місія: незалежно та надійно радити, а також сприяти вирішенню складних викликів, мобілізуючи досвід, практику та знання в галузях науки, інженерії та медицини.
3. NASEM розпочала допомагати українським вченим з перших тижнів повномасштабного вторгнення - і постійно нарощує зусилля з того часу.
Ми співпрацювали у різних форматах з травня 2022 року, коли я вперше зустрілась з чудовими людьми з Академій, які сприйняли повномасштабну російську війну в Україні як власну біду - і відразу почали робити все можливе, щоб допомогти. Хоча за ці більш ніж два роки портфоліо моїх робіт, проектів та співпраць з різними організаціями та ініціативами стало об'ємним і строкатим, співпраця з Академіями завжди була конструктивною. Тож я повірила в те, що варто сконцентруватись саме на них і розбудові їх спроможності допомагати Україні, бо тоді мої зусилля матимуть найбільший ефект, а моя додана цінність не лише буде більшою нуля, а й зростатиме.

Це цілком новий для мене і дуже відповідальний етап, який, попри всю свою неочікуваність, є продовженням моєї місії - побудови України, заснованої на знаннях. Лиш тепер це ще й про науку та наукоємні інновації для перемоги і відновлення, для сьогоднішнього дня і для майбутнього, в міжнародному партнерстві.
P. S. На одній з будівель Національної академії наук США наведено цитату з Томаса Джеферсона: "Liberty is a great parent of science and of virtue; nation will be great in both proportional as it's free". В перекладі: "Свобода є великою матір'ю науки та доброчесності; нація буде величною в обох сферах настільки, наскільки вона вільна." Є над чим подумати.
P. P. S. Як і завжди, дописи на моїй сторінці відображають мої погляди і не відображають позицію організацій, де я працюю."

Дисклеймер: пост сповнений дилетантизмом та емоціями.

Кілька днів у мене з голови не йдуть думки щодо зарплат в освіті.

З одного боку, я прочитав, що згідно з дослідженням мінекономіки, середньомісячна зарплатня в освітній сфері є найнижчою в українській економіці серед усіх видів діяльності - 12649 гривень (середня ж по економіці - 18903 грн).
https://osvita.ua/school/92796/

При чому ми, як дорослі люди, розуміємо, що середній показник зазвичай підмасковує справжню катастрофічність ситуації. Медіана була б куди доречнішою.
Бо варто погуглити тарифні сітки і зарплатню молодого вчителя - волосся взагалі стає дибки.

В цьому плані, у нас дивне суспільство.
Воно ніби і усвідомлює, що за такі гроші не те, що няню на день не винаймеш, щоб приглядати за «квітами життя».
Доставщик піци чи касирка в магазині ніц за такі гроші робити не будуть.

Батьки ж очікують, що вчителі мусять за такі гроші бути вмотивованими вчити дитину, наглядати за нею, саморозвиватися, здавати тонни папірців про плани і перспективи та не імітувати роботу.
«Знали, куди йшли працювати» - приблизно така реакція, на мою думку, панує у громадян (щодо науковців теж, до речі).

В той же час, при такому відвертому розвалі загальнодержавної шкільної освіти, розгортається ринок репетиторства, де ставки вже ринкові, а освіта - справжня, а не імітована, «галопом по Європах».
І хороші знання стають надбанням дітей забезпечених батьків.
(Звісно, є рідкісні виключення у вигляді залишків держфіз-мат ліцеїв, але вони лише підкреслюють правило).

З іншого боку, я дізнався, скільки коштує вартість навчання в одному з найкращих приватних природничих ліцеїв Києва.
Та й взагалі в приватних школах, де не просто беруть гроші, аби батькі були задоволені, а сумлінно вчать дітей.
Це десятки тисяч гривень на місяць.

І це лиш підсилило мою бентегу, бо це навіть не наслідок, а просто ознака байдужості профільних інституцій до виправлення ситуації в державному секторі відповідальності (назвімо це так).

Чому мене це чіпає?
Я б тільки за науку мав непокоїтися.
Та все просто - Марк росте.
За 2 роки нам йти в школу.
І я розумію, що знайти вмотивованих вчителів в держшколах на 12 тисяч на місяць буде вкрай важко.
Плюс класи по 35-40 дітей в три зміни.

І чогось мене напружує, що в освіті багато розмов і яскравих презентацій, багато гасел, що «вчитель в центрі чогось там [підставити чого саме]», але елементарно не визнається факт, що не може спец вчити дитину за такі гроші.
Бо не може вижити.

Все це пахне ситуацією, що можливості в житті отримуватимуть лиш діти забезпечених батьків.
Всі решта - аби вміли читати і писати, щоб ставити хрестик в бюлетені.

Може я драматизую, та це мене непокоїть.
Я ж просто тато, який хоче, щоб дитина знала умовну математику.
Ба більше, я хочу, щоб коло Маркового спілкування було рівномірно освіченим, і рівень освіченості не сильно залежав від району проживання або статків батьків.

Мабуть, я багато хочу.

До речі, війна тут ні до чого.
В тому сенсі, що ситуація виникла не три роки тому, а раніше. Нині просто апогей апофігею.
Плюс на підняття майже вдвічі окладів працівникам податкової служби кошти є.
https://www.epravda.com.ua/news/2024/07/18/716843/index.amp

П - пріоритети чи як воно.

І на цій чудовій ноті моєї тужливої туги:

Майте тихий вечір.

P.S. Як же він швидко росте.

«Коли наші діти виростуть - хай будуть, ким захочуть, аби були щасливі» (соцмережева коучінгова мудрість про успішний успіх і щасливі родини).

Коли ми з Марком їдемо в бусі від одних безумовно важливих справ до інших не менш галактичних, він свої питання ставить настільки ж несподівано, наскільки несподівана їхня суть.

- Тату, а що таке університет?

Вирівнявши машину, що смикнулась, я спробував пояснити:
- Ну, Маркусик… кхм… дивись… Спочатку ти підеш в дитячий садок, так?
- Так! - радісно закричав малий.
- Там ти будеш бавитись, спати, малювати і гуляти. Потім ти підеш у початкову школу. Там ти навчишся лічити і читати. Потім буде старша школа. Ти опануєш складні знання про фізику, хімію, біологію. А в університеті ти вивчишся якійсь професії…
- Якій? - аж висунувся Марк з дитячого крісла, щоб краще мене бачити.

Я зібрав все своє натхнення, трохи припилене київськими заторами, і почав:

- Ну, захочеш, станеш науковцем, вчителем, музикантом, інженером, пілотом, може і астронавтом…
- Я вивчуся на маршрутчика, - раптово жахнув Марк.
- Кого? - скидаючи швидкість, перепитав я, сподіваючись, що щось не те почулося.
- Маршрутчика. Буду їздити на жовтому бусі по маршруту. Цілий день! Уяви! Цілий день на жовтому бусі!

Штош, думаю, найближчі вихідні Марк сповна відчує на собі, що таке жовта маршрутка і що таке цілий день…

——————
Тим не менш, сьогоднішній день містив і раціонально-логічне зерно, яке буде корисне в першу чергу Вам.
Я зустрівся з Ірина Єгорченко і маю для Вас наступну інформацію:

1. Завтра о 16.00 Дійсна наука організує її лекцію «Математика і вибори». Тема шалено цікава, бо якщо Ви думаєте, що вибори - це про простий підрахунок жмаканих папірців з пташками - Ви помиляєтесь. Я слухав подібну розповідь у викладі Olexii Ignatenko і найцікавіша її частина якраз про те, що наша виборча не надто справедлива. Тож в нормальних виборах повно математики. Певен, що тут лекція буде така ж цікава і ошелешуюча.

На подію треба реєстрацію і 300 грн, але не просто так: половина з цієї суми піде нам із Мартин Брест на проєкт 42 тачки на ЗСУ (інша половина - то депозит на заклад для Вас же).
Тож ось посилання на Математика і вибори - методи проведення виборів і прийняття колективних рішень. Ірина Єгорченко
https://m.facebook.com/events/1877317846098440/
Дякуємо.

2. Пані Ірина подарувала Марку і мені кілька книжок. Може Вам буде корисно:

- Книга «Лісові комерсанти» Сергія Вожжова, де І. Єгорченко була науковою редакторкою. Це збірка казок для дітей про лічбу, гроші, пошту, роботу тощо. Видавництво Ранок.
- Маркус Чоун, «Необхідне і достатнє. Ключ до розуміння найважливіших ідей науки», теж під науковою редакцією І. Єгорченко. Про складні концепції науки у простіших частинах, а також концентрація саме на головнх ідеях фундаментальних наук. Видавництво Лабораторія.
- «Квантова фізика. Дітям про науку». Карлос Пасос. Серйозно, книга про лазери, елементарні частинки, кольори і таке всяке для малюків. Постарався Наш формат. Кириченко Владислав, дякую.
- Альбом для творчості «Міфічні Карпати». Видавництво Вишенька. Розмальовка, наліпки тощо.
- Майк Барфілд, «Позбався знову цієї книги заради науки». Видавництво КСД. Купа паперу, який можна перетворити на міні-ракету, динозавра, міні-коптер тощо.
- Олена Фінберг, «Неймовірні історії кота Бучика», «Лондонський щоденник кота Бучика». Видавництво Дух і Літера. Це збірка оповідань про рудого кота, якого евакуювали з міста Буча на початку вторгнення. Дякую Leonid Finberg за такі цінні книги.

3. Ще пані Ірина передала цінний експонат з підірваного Сєвєромуйського тонеля. Більше нічого не скажу. То на розіграш 🙂 Плюс передала шеврон з Антарктиди, подробиці теж згодом.

На цьому все.
Майте тихий вечір.
І пам‘ятайте, що головне, аби діти були щасливі.
Місцями, канєшна, тільки через наш труп (с)