Я не до кінця розумію суспільне обурення.
Мене надихають прес-конференції Володимира Олександровича Зеленського.

З усіма оцими зашкварами, зневагою до журналістів, підкресленням гнилості гнилого оточення.
І все ж це на фоні просто астрономічної корупції з мільйонами євро в багажниках, втікачами ватних виродків через кордон, на якому затримують лише тих, у кого немає депутатського мандата правильної партії, або немає мультильярдів грошей в офшорах.

Мене надихають героїчні історії про те, як вистояла Банкова, коли не вистоював бетон в Ірпені і коли бідні цивільні на заклик депутатів правильної партії лишались в пастці.
Дехто з них навіки.

Надихає… надихає… чому надихає?

Бо… якщо при таких проблемах в верхівці український народ (це не якесь метафоричне щось, це спільнота цілком конкретних людей, які попри все працюють на перемогу) відбив першу навалу і продовжує системно третій рік чинити опір росіянам, не погоджуючись на замирення, «задивляння в очі» і всяку таку дичину, то цей народ дуже і дуже ок.

Військові, волонтери, вчителі, журналісти, бізнесмени, митці, письменники, шахтарі, робітники… всі-всі-всі дуже ок.

А тільки уявіть, якщо того кодла б меншало з кожним днем…
У країни фантастичні перспективи.

Що там не кажіть, але за 30 років наша країна сильно спрогресувала в плані розбудови сильного і свідомого громадянського суспільства.
Звісно, завжди є куди краще.

Та все ж, це виглядає як чудовий підсумок 33-ї річниці Незалежності.

Я більше скажу.
Цінуйте те, що є змога чути, що Він думає, коли говорить без папірця.
Було б гірше, якби Він вмів говорити на публіку не те, що думає насправді.

Все-все, припиняю розгойдувати.

Будьте оптимістами.
Всіх обійняв.
Майте тиху ніч.

P.S. Якщо серйозно, Україні перемога потрібна ще й для того, аби нарешті провести вибори. Всі і всюди. Будь-яка залізна витримка піддається корозії від того мороку, що відбувається навколо. Але все буде добре.

P.S. 2. На фото просто красива надихаюча машина з оптимістичним тактичним знаком.

Знаєте, дійшли руки до кінця прочитати відгук на книгу Віталія Огієнка «Голодомор. Історія неусвідомленої травми».
Я нагадаю, що з цією книгою пов'язана гучна історія про плагіат величезних шматків тексту [1].
Автор книги багато разів повторював, що то у нього такий формат, який не зрозуміла і не оцінила громадськість.
Знайшлася купа інших людей, які почали автора захищати, мовляв, тема про Голодомор - важлива, то ж хай і так буде.

Ну, власне, крапки над і - розставлені.
Авторки, які впізнали в книзі цілі шматки своїх текстів та наукових робіт, а саме - Енн Епплбом, Дарія Маттінглі, Оксана Кісь, Наталія Романець, Ірина Скубій - розібрали книгу на "запчастини", зробили порівняльні таблиці про плагіат і... на мою думку, Віталію слід було б вибачитися перед дослідницями.
(Я це, до речі, не вперше кажу).

Але справи виявилися ще гіршими.
"По-друге, недбалий колаж з текстів різних авторів у результаті призводить до внутрішніх суперечностей у викладі, до спотворень фактів і логіки подій, важливих для розуміння Голодомору. Так, у деяких розділах стверджуються протилежні думки або неправильно трактуються спостереження та дані через те, що автор докладно не досліджував відповідні теми і має доволі поверхові знання цілої низки аспектів Голодомору."
І далі детальний розбір про помилки в датах, подіях, фактах.
Почитайте. [2]

Мені от тепер справді цікаво, як пан Віталій у себе на сторінці відреагує на це і що писатимуть його захисники.

А тема Голодомору надзвичайно важлива.
В цьому немає сумнівів.

[1] https://www.facebook.com/share/p/M2h8Xg7HX3WJxSY8/
[2] https://uamoderna.com/backward/plagiat-i-perekruchennya-nedoluga-sproba-populyarnoyi-istoriyi-golodomoru-vid-vitaliya-ogiyenka/

На цьому, сподіваюся, конкретно ця тема вичерпана і закрита.
Шкода, що є багато інших подібних.

Майте гарний день.

P.S. На фото просто красива коробка перемикання швидкостей від Фіат Скудо.

Шановні, тут така справа.
З Мирнограда наступного тижня будуть вивозити кілька сотень тварин з притулку.
Гроші не потрібні.
Треба переноски, серветки і всяке помічне, що полегшить переїзд хвостиків з-під зони бойових дій в новий притулок.

В пості є детальний перелік, контакти.
Я б здивувався, якби Оксана Бондарь не була задіяна.

Загалом, якщо хто чим може допомогти - долучайтесь.
Росіяни кажуть «своіх нє бросаєм» і кидають своїх же на полі бою.
Ми не кидаємо своїх навіть тварин.

Дякую.

Майте тиху ніч.

Пост Оксанки Бондар:

https://www.facebook.com/share/v/sFfNwg9DSbqu7b3D/?

«Евакуація тварин з Мирнограда!!!
Завдяки неймовірна Olga Pl та фонд " бути вільним" є місце, куди будуть евакуювати усіх тварин! Вони вже кожну хвилину готуються до їх приїзду! Навіть в цей момент вона з командою прибирає будинок для притулку.
Притулок для тварин "Сіріус" та особисто Aleksandra Mezinova a надали нам дуже важливу допомогу-клітки та інше! Катерина Гордієнко завжди поруч!! Інші фонди займаються логістикою та плануванням евакцації. Я особисто та багато неймовірних волонтерів вже напоготові їхати за самими тваринками💔 найближчим часом. ( хоча там вже бігають ворожі ДРГ) Згадаємо ірпінь 22го:)

З сьогоднішнього дня я готова приймати вашу допомогу у Києві.

Список необхідних речей:

Корм для котів та собак.
Лотки для котів бажано з наповнювачем.
Б/у Ковдри, рушники, серветкі, ліки ,миски для їжі, велики ємкості для води. препарати для обробки тощо
Все, що можете.
Що потрібно для облаштування нової локації.:
Для будівництва вуличних вольерів:
1. Сітка .
2. Стовбики - краще металеві, але можна і дерев'яні
3. Дошка для підлоги у вольер
4. Матеріал для навісу до вольерів
5. Засов для дверей вольерів.
6. Палети , багато - ціль їх використання і необхідність майже на кожній точці території.
Для тепла :
15.Буржуйки
16. Дрова
Будь яка допомога матеріалами, грошима, речами та просто вашими руками. Бо роботи там дуже багато!! Слава Україні!!
Усе можна відправляти:
Нова пошта 91, вул. Академіка Заболотного, 48а, Київ, 03187
Богославська Євгенія
093-050-72-60
Також, ви можете особисто усе привезти за адресою: вул. Заболотного 120, тут будемо приймати усю поміч до того, як приїдуть тварини.»

Пам‘ятаєте, пару місяців тому мене бомбило з приводу звіту Держаудитслужби щодо діяльності Національного фонду досліджень?
Ну, там ще писалося, що науковці, що пройшли жорсткий конкурсний відбір, отримують дуже багато грошей за свою роботу, а мали б її виконувати за оті копійки, які отримують в інститутах.
Копійки - це там 5-10 тисяч гривень на місяць і хай ні в чому собі не відмовляють.

Якщо не пам‘ятаєте, то посилання я, як завжди, залишу в кінці [1], як і посилання на реакцію Наукового комітету Національної ради з питань розвитку науки і технологій [2], в якій вони ввічливо, але переконливо роз‘яснили, чому вахтери… в сенсі, аудитори від держави - некомпетентні трутні, що задарма марнують кошти платників податків.

А тим часом я надибав прекрасний довгочит, де троє науковців з того самого НФДУ, а саме голова - Станіслав Вільчинський, голова секції соцгум наук - Оксана Кісь, а також голова секції біології, медицини і аграрних наук - Вікторія Родінкова, розлого, однак цікаво та доступно розповідають про діяльність фонду, міфи, що виникають у зв‘язку з діяльністю фонду, помилки фонду, проблемні місця фонду і т.і.

Тут і про перевірку ДАСУ, і про блокування роботи Фонду з жовтня 2022 року по березень 2023, і про висери політтехнолога голобуцького, і про високі зарплати вчених, що виграють гранти (високі - по міркам науки, звісно), і про залучення міжнародних коштів в Україну, і про якісну чи неякісну експертизу проєктів, і про відсутність апеляцій, і про скопусизацію та про решту цікавих питань.

Хороший такий лікнеп.

Так, якщо Ви помітили, то я люблю НФДУ.
При цьому я не маю звідти грантів і я та людина, яка була б рада, якби існувала процедура апеляцій.
Тим не менш, озираючись навколо і [ретроспективно] на зміни, що відбулися в науковій сфері за 10 років, я можу сказати, що купа моїх талановитих колег досі лишилася в Україні виключно (підкреслено) завдяки грантам НФДУ, а сам НФДУ - це одна з найкорисніших інституцій, що нині існують в українській науці.

Загалом, приємного читання.

https://zbruc.eu/node/119278

Майте тихий вечір.

[1] https://www.facebook.com/share/p/oTwpAduoit6GDG2u/?

[2] https://www.facebook.com/share/p/uhHNdRy4g8LPnWj4/?

P.S. Дякую Вам за підтримку. Паджеро Головного управління розвідки, а також Додж Нітро 48-ї артбригади зайшли в ремонт.

Мартин Брест, чуєш?
Їду сьодні в бусі трасою повз військові колони, що сунуть на схід і зі сходу, аж тут телефон починає тірьлінькать.
І як ти думаєш, хто на дроті?
Правильно, наш потужний командир Валентин К. з 65-ї бригади, в яку ми загнали вже з десяток машин.

Так от. Прикладаю апарат до вуха, бо очікую, що може щось треба, а там:
- Їду, - каже Валентин К. мені, - я на тому Форді Рейнджер, шо Ви підігнали нашому підрозділу. Їду і насолоджуюсь. Машина гоцає вже другий рік, а все працює. Суцільна насолода. Такі справні машини тут рідкість. Передавайте вітання тим двом родинам, що нам цю машину проспонсорували.
- Дякую, - відповідаю, - як справи? Щось потрібно?
- Та все норм. Ні, нічого не треба. Оце зателефонував просто подякувать.

Просто подякувать, Мартіне, чуєш?
Не так, як ти - телефонуєш мені, щоб розповісти черговий несмішний жарт, аби я його послухав і для ввічливості посміявся, а просто подякувать.
Вчися.

Але, по факту, тут варто зупинитися і подякувати усім причетним за постачання пікапа в 65-ку і окремо двом таємним родинам пані Олени та пані Катерини, які ту машину придбали.

Шановні, ми всі робимо надзвичайно важливу справу.

А тепер перенесемося в ТОВ Ірпінькорчвидобування, а якщо більш точно - до нашого дружнього проєкту Зомбітачки від Світлана Третьяк та Сергій Третьяк.

Ви ж пам'ятаєте, що після того, як вони передали у війська (а саме на 120 бригаду ТРО) радикально перероблений Москвич [1] і капітально відремонтований Луаз [2], я попросив Вас передавати Сергію та Світлані в Ірпінь на відновлення
радянські відра, які в умілих руках з правильного місця ще послужать.
І шо, і шо? (с)

Ще два Москвича - відновлені, обслужені та пофарбовані - були подаровані Зомбітачкам, а їхній ремонт повністю Вами проспонсорований.

1) Третю зомбітачку - синій Москвич - подарував проєкту Федір Олегович Гришкін. Машина поїхала служити знову в 120 бригаду ТРО.
2) Четверта зомбітачка - Іж кольору слонової кістки, перефарбований в мартінбрестовський сірий фельдграу - була подарована Елена Яремчук і передана в 113 бригаду ТРО.

Пан Федір, пані Олено.
Доземний Вам уклін.

До речі, з останньою передачею вийшло трохи надихаюче.
Подібне авто для бригади шукав Maksim Smirnov.
Так, той самий, що сосватав нам від Смірнов Сергій на 42 тачки на ЗСУ машину 43/42 Жігулі 2105.
Ось тепер настала наша черга йому допомогти.
Тож, фактично, на ринку рухомого майна відбулася рокіровка жигуля на москвіч.

Світ тісний, прекрасний, сповнений взаємопідтримки і я зараз це пишу без тіні кепкування чи сарказму.
За добро завжди мстяться добром.

Дякую Вам усім, що машини отримали нові шини, акумулятори, гумотехнічні деталі, бензонасоси тощо, а родині Третьяків - за ваші золоті руки.

Кстаті, оскільки зомбітачок вже стало 4 і я в них починаю плутатись, думаю, що скоро на нашому сайті https://42trucks.online/, який незмінно чисто на морально-вольових зусиллях підтримує Діма Головаченко, з'явиться відповідний розділ, те ми сумлінно колекціонуватимем машини радянського періоду, що поїхали робити росіян хорошими.

Ще одне: якщо догортаєте фотки до кінця, побачите унікальну ляльку-мотанку, що поїхала в одному з Москвичів.
Трохи заздрю.
Нам би таку на розіграш.

На цій чудовій ноті зичу Вам гарного вечора.

[1] https://news.1rj.ru/str/mouselab/6685
[2] https://news.1rj.ru/str/mouselab/6735

- Ну, шо, як він? - питаю я у виховательки з хвилюванням в голосі. Це ж не жарт: Марк вперше пішов в український садочок. Йому то шо, а в мене дитина вперше в садочок іде під моїм керівництвом. Батьківські чати, змінний одяг, оце все. Нєрви поскрипують, ще й після сьогоднішнього ранку.

- Та нормально… - повільно вимовляє Оксана Георгіївна, позираючи одним оком на Марка, що тягне мене за руку зі словами «побігли звідси». Вимовляє таким тоном, що от є що сказати, але вона добирає слова.
- Так шо? - не витримую я.
- Тісно йому у нас, - усміхається, - все питав «а що, ми навколо садочка бігати на будем? А чого майданчик такий малий? А де мені в перегонки грати?», потім взагалі побіг в іншу групу.
Нахиляється до Марка:
- Ти до нас завтра прийдеш?

Марк дивиться на неї з-під лоба, шкіриться від вуха до вуха, я відчуваю, що у нас з вихователькою нєрви натягнулися, як струни.

- Прийду.

Видихаємо.

Марк висить на мені мавпою.
- Ну, як ти, малий?
- Там мало машинок. Уявляєш? - і в очі мені зазирає. - Усього два хот-віллса!
- Всього два?
- Так. Всього два. Всього. Два.
- Біда.
- Так, - з трагізмом в голосі погоджується Марк.

Ох.Ох.Ох.

І цей, дякую, що з самого ранку насипаєте нам донати.
Росіян зупинять тільки Сили оборони.
Дякуємо їм, що Марк пішов в український садок.

Майте гарний день.