#НАрх_штудії
#НАрх_екологія

Журнал Спільне / Commons опублікував наш із Микитою переклад ранньої праці Мюррея Букчина "Екологія та революційна думка" (1964). Дуже цікаво переглянути ці рядки через 60 років після того, як вони вперше побачили світ. Букчин відверто пише про проблеми, які набули широкого розголосу значно пізніше: вичерпання викопного палива (до доповіді "The Limits of Growth" було ще 8 років!), монструозне розростання міст, парниковий ефект і тотальне забруднення водойм.

Що нового він привносить у цій статті, так це аргументований зв'язок між екологією та анархістською думкою (обережно намічений ще князем Кропоткіним). Ідеї децентралізації, демократичного планування, опора на локальний досвід і турбота про різноманітність (зокрема, біологічних видів у їхній природній ніші) міцно поєднують ці інтелектуальні галузі.

У цій статті Букчин звертається і до прекрасного досвіду античного полісу як "громади аматорів" - різнобічно розвинених, не зациклених на виробництві та споживанні. Кілька місяців тому наводив цю цитату, яка найбільше запала мені в душу.

Букчин послідовно продовжує традицію класичного соціального анархізму, без "пост-" і "нео-". Мені не до вподоби, з яким запалом у праці "Реконструкція суспільства" (1990) він атакує так звану "глибинну екологію", пов'язану з духовністю та глибшим переживанням Природи (утім, йому на цю критику давно і слушно відповіли). Однак, як відомо, муніципалізм Букчина став ідейною основою курдського революційного експерименту в Рожаві (північ Сирії) і довів свою, так би мовити, застосовність на практиці.

#НАрх_практика

З новим сонячним роком усіх, в кому ще палахкотить неприборкана жага свободи, зокрема і від тих залежностей, що їх нав'язує сучасна цивілізація, свободи для радикально інших сенсів, яким ми тут і зараз даємо життя.

Маятник часу вже хитнувся у "правильний бік": ми живемо в часи есхатону й розкриття нових архе.

Розбивайте чорні дзеркала симулякрів та прямуйте до виходу з лабіринту слів! Давайте разом виводити новонароджене (із полум'я сердець) Сонце у чорну височінь небес 🔥

НеоАрхаїка 🐾

#НАрх_штудії
#екстремальна_філософія

Друзі та подруги, до календарного "нового року" підготував невеликий есей, написати який мене надихнув один філософський подкаст, автор якого вперто наголошував на тому, що "розумні люди в цьому світі не можуть почувати себе щасливими". Оскільки мені близька кардинально інша позиція, пропоную ці роздуми на противагу заїждженому й стереотиповому песимізму, властивому сьогодні як інтелігенції, так і іншим соціальним класам. Частину для нього взяв зі свого "Слова про щастя" 14-річної давнини та допису "Людське життя трагічне", написаного для НеоАрхаїки часів її животіння у "вконтакті".

Завершував цей есей із температурою 38,5, що велика рідкість для мене, ще й під час хвороби сина. Однак навіть у таких умовах усі викладені положення здаються мені правильними.

Як прочитаєте, пишіть, буду радий коментарям)

#НАрх_штудії
#екстремальна_філософія

Минулого місяця прочитав книгу Кристофера Томпсона "Язичницький анархізм", видану товариством Gods&Radicals у 2016 році. Книга напрочуд толкова, автор явно є щиро релігійною людиною, однак при цьому знається й на наукових дискусіях довкола стародавнього язичництва, "двовірства" тощо.

Він знаходить цілком адекватні паралелі між язичництвом та анархізмом, як-от:
• використання традиційної магії та ворожби пригніченими верствами проти панів;
• випадки, подібні до давньоруських повстань, очолених волхвами (1024, 1068, 1073 рр.);
• ірландські опришки з товариств Hearts of Oak та Whiteboys 😏, що у 1760-х протистояли огороджуванню общинних земель в ім'я Sadhbh, місцевої королеви фей;
• використання чорного кота як символу водночас відьомства й анархізму.

Томпсон закликає до "зачаклування" революції, наголошує на міленаристському (~ есхатологічному) характері радикального неоязичництва, а також висуває гасло: Many Gods, No Masters!

У книзі є деякі стрьомні реверанси в бік квір-тематики, а також критика етнічно-орієнтованого язичництва (що може дуже сильно здивувати рідновірів, адже язичництво розуміється нашою братією саме як етнічна релігія). При цьому сам автор якраз-таки дотримується кельтської традиції, і це начебто відповідає його етнічному походженню.

Томпсон, в цілому, схвально відгукується про еколого-примітивістські настрої, однак наголошує на тому, що він приймає ідею технологічного відкату тільки в тому випадку, якщо той не передбачатиме масової загибелі людей. В іншому місці він проводить дотепну паралель між "малим народом" (ельфи, гноми, феї у германо-скандинавській традиції) та ELF (Earth Liberation Front), який від початку діяв прихованими методами в інтересах Природи. Він мріє про лад, в якому були б можливі екологічно-орієнтовані технології та (не?)великі міста, де мирно співіснували б різні язичницькі традиції. У пошуках історичних паралелей він очікувано звертається до анатолійських землеробів (Чатал-Гююк) та революційної Рожави (чув, що там дійсно є порухи до відродження не-авраамічної духовності).

Книга оздоблена гарними віршами й написана загалом простою мовою, окрім навмисно архаїзованих звернень до Богів (ну, ми ж теж це полюбляємо, хулі). Трапляються прекрасні цитати, які навряд чи можна було б подибати деінде. Наприклад, Томпсон наводить слова шотландця Джона Освальда, учасника Французької революції та свідомого язичника (аніміста):

«But not to the animal world alone were the affections of man confined: for whether the glowing vault of heaven he surveyed, or his eyes reposed on the greeny freshness of the lawn; whether to the tinkling murmur of the brook he listened, or in pleasing melancholy melted amid the gloom of the grove, joy, rapture, veneration filled his guileless breast; his affections flowed on everything around him; his soul around every tree or shrub entwined, whether they afforded him subsistence or shade; and wherever his eyes wandered, wondering he beheld his Gods, for his benefactors smiled on every side…»

#НАрх_мистецтво

Посеред інформаційного гамору не маємо забувати, що сьогодні - 134-й день народження Професора, який створив найвеличніший і найавтентичніший Міф минулого та, ймовірно, нинішнього століття, - Джона Руела Рональда Толкіна!

Без зайвих слів:

A Elbereth Gilthoniel
silivren penna míriel
o menel aglar elenath!
Na-chaered palan-díriel
o galadhremmin ennorath,
Fanuilos, le linnathon
nef aear, sí nef aearon!
A Elbereth Gilthoniel
o menel palan-díriel,
le nallon sí di'nguruthos!
A tiro nin, Fanuilos!

————————————

Цариця Західних країв,
Нетлінне сяйво зір твоїх
Горить крізь манівці землі
І править наші кораблі.
Гілтоніель, о Елберет!
Звільни нас з темряви тенет,
О ти, що зоряні квітки
Зростила помахом руки,
О Елберет, Гілтоніель!
Царице зоряних земель!
Несуть в серцях крізь плин віків
Блукальці в сутінках лісів
Пресвітлих зір одвічний спів
За даллю Західних морів.
Гілтоніель, о Елберет!

(пер. С. Бойко, 2003)

Озвучка ельфійського славня

Стаття про Толкіна в рамках #НАрх_штудій

#НАрх_мистецтво

Сьогодні день народження у ще одного прекрасного міфотворця сучасності - Хаяо Міядзакі! Саме його творчість я міг би навести як вдалий приклад зачаклування світу: раз по разу він вчить, що дійсність може бути глибша й густіше населена, ніж ми звикли бачити очима. У кожному гаю може жити Тоторо, на кожному горищі - духи-"чорнявки", а кожен місток через річку може несподівано вивести у світ духів. Традиційний анімістський світогляд переповнює його твори, традиційна техніка малювання робить впізнаваним настільки, що паскудний AI-Gestell кинувся плодити мільйони безглуздих симулякрів (ставлення самого Міядзакі до AI вище).

Не знаю мультфільму, кращого й ближчого до #НАрх_ідея, ніж "Принцеса Мононоке", хоча, загалом, кайфую від всіх його робіт. Мої діти, здається, теж вловили цю хвилю, й регулярно грають в омів та Навсікаю чи друзів Тоторо. Так воно і задумувалось, звісно)

Многая літа метру! Сподіваюсь, після чергового його "останнього аніме" ми побачимо ще не одне й не два.

#НАрх_постать

Загинув Еней з РДК, якого я знав задовго до великої війни просто як Тимофія. Пам'ятаю його дуже оригінальним парубком, не по роках розумного і розвиненого.

У свої 17 чи 18 років заснував в Одесі філософський гурток, учасники якого читали тексти античних мислителів "сплошняком", від найдавніших фрагментів до афінських класиків і далі. Був всього на кількох засіданнях, але досі пам'ятаю ці зібрання з теплом; ні до, ні після того не доводилось читати оригінальні тексти Парменіда й піфагорейців, а тоді це ще й було у дивовижній компанії молодих і допитливих людей.

На момент вторгнення Тимофій навчався в рф і не мав жодної потреби обирати в цій війні сторону. Але він обрав, і здолав цей шлях із честю.

Ми випадково зустрілися з ним трохи більше місяця тому, я ледь впізнав його - так він змінився. Говорили, звісно, про бойовий досвід, який він отримав у набагато більшій мірі, ніж я. Ще він схвально відгукувався про правий анархізм (заперечення легітимності будь-яких модерних держав через їхню віддаленість від Сакрального), "нову аристократію" й казав, що ліві анархісти "надто оптимістично оцінюють людську природу". Безумовно, він в цьому мав рацію, і сам був зразковим прикладом того вартісного, чого ми шукаємо в людині.

Еней - в строю!

https://news.1rj.ru/str/rvc_army/1685