З Днем Захисника України!
Підтримав дуже важливу ініціативу до цього свята.
Хто також бажає долучитися - знімайте відео від себе і публікуйте на своїх сторінках.
Вшануймо справжніх Героїв гідно!

https://news.1rj.ru/str/olvoitko

Мій сьогоднішній ефір на «5 каналі» https://youtu.be/uP-9K_pbpik

https://news.1rj.ru/str/olvoitko

​​Беріг цю світлину спеціально для такого дня.
Кінець серпня, початок контрнаступу на півночі Херсонської області.

Для рацій тоді не вистачало рук 🙂
Координація різних підрозділів, зв‘язок з артою, неймовірні відчуття, коли потужна машина Збройних Сил України пішла вперед звільняти Правобережжя.

Третього вересня я написав, що деокупація цієї частини Херсонської області не буде швидкою, але російська орда її вже не зупинить, аж до чергового «жесту доброї волі».

Два з половиною місяці пішло на остаточне відрізання окупантів від шляхів забезпечення, перемелювання їхньої техніки й живої сили.
А втекли вони за кілька днів, як робили вже неодноразово впродовж цієї війни.

До остаточної Перемоги пройде ще багато часу, проте вона так само є невідворотною, як й успіхи української армії на окремих ділянках фронту.

Ще будуть варварські обстріли інфраструктури, збирання й кидання в бій залишків чмобіків й техніки епохи Другої світової. Головним чином для того, щоби схилити нас до переговорів.

Але нам залишається тільки тримати удар ворога, накопичувати сили і йти вперед.
У Росії немає реальних інструментів, як стратегічно змінити хід цієї війни.

Тому, скільки б на це не пішло часу, мешканців боліт чекає поразка, розпад держави й репарації.

А нам - будувати вільну заможну й сучасну Україну 😉

https://news.1rj.ru/str/olvoitko

Моє включення щодо ситуації на Херсонщині в ефірі «5 каналу».

https://news.1rj.ru/str/olvoitko

https://youtu.be/c29MZB1T81M

Основне про актуальну ситуацію на війні, так би мовити, для широких верств суспільства 🙂

Зараз українська армія веде наступ у районі Сватово-Кремінна на Луганщині, де російські окупанти з перемінним успіхом закріпилися після розгрому в Харківській області.

Також ЗСУ завдають вогневого ураження по підрозділах орди на лівому березі Дніпра від Херсона і на північ від Криму, після їхньої втечі з правого берега.

Вочевидь, наш Генштаб планує операцію на Лівобережжі. Може бути багато варіантів, хай для ворога вони стануть несподіванкою. Ми своїх солдат не кидаємо в безглузді лобові атаки на укріпрайони, наступ відбувається лише після значного вогневого ураження по позиціях російських окупантів, вибиття живої сили, техніки й встановлення загрози комунікаціям та логістиці. Тому після вагомих проривів, настає етап умовного затишшя, хоча це затишшя наповнене напруженою роботою.

Ворог намагається наступати на Бахмут у Донецькій області, щоб отримати успіх хоч на якійсь ділянці фронту, українська армія відбиває численні атаки.

Наступ російських військ на Вугледар, також у Донецькій області, став менш інтенсивним внаслідок величезних втрат окупантів під час боїв у селі Павлівка.

Це основні точки, але напружені бої тривають по всій лінії фронту.

В той же час російські окупанти завдають ударів по інфраструктурі, намагаючись змусити Україну до переговорів перед зимою. Це ще один доказ того, що командування ворога не вірить у перемогу на полі бою, й покладається лише на терористичні методи проти населення.

Треба витерпіти цей період без світла, води чи газу. Солдати терплять в окопах під обстрілами, поки настане вдалий момент для наступу. Цивільним громадянам потрібно також витерпіти, в квартирі чи будинку все-таки легше, ніж в окопі. Запас ракет в орди вичерпується, наша ППО працює вдало, дуже малий шанс, що окупантам вдасться завдати критичних пошкоджень енергомережі. Швидше за все, це блеф, приклади якого від росіян ми бачили багато разів.

Ну і загальна ситуація розвивається позитивно. Перемога усе ближче і ближче, наближаймо її кожен на своєму місці 😉

https://news.1rj.ru/str/olvoitko

​​9 місяців війни, яка точно триватиме рік (до 24 лютого 2023 року), але не думаю, що триватиме два.

Війни не схожої ні на що. Коли одна за одною змінювалися картинки: ось битва під Києвом, ось кордон у Сумській області, ось Донбас, ось початок контрнаступу на півдні і звільнення Херсона.

Війни, коли час між прильотами тягнеться неймовірно довго, а місяці летять дуже швидко.

Війни з гігантським ворогом, якого ми перемагаємо.

Російська орда добре це розуміє, скаженіє і намагається використати свій останній шанс змусити нас до переговорів, руйнуючи цивільну інфраструктуру.

Немає вже розмов про ядерну зброю, немає ультиматумів, лише відчайдушне бажання зупинити наступ української армії, бо за ним прийде розгром і розпад РФ на частини.

Контури розпаду вже видно в публічній гризні пропагандистів на російських державних каналах. Крах орди проступає у небажанні навіть колишніх сателітів з ОДКБ хоча б на словах, хоча б символічно, продемонструвати підтримку діям Кремля.

Звір промахнувся, зазнав смертельної рани і намагається відповзти, виє, щоб відпустили.

Але ми не відпустимо. Або звір, або ми.

https://news.1rj.ru/str/olvoitko

Моє включення в ефірі «5 каналу» про ситуацію на фронті.

https://youtu.be/xbn5HSO1sDk

https://news.1rj.ru/str/olvoitko

Якось непоміченою пройшла одна з важливих історій цієї війни.

Під час наступу на Київ, досить значна колона російських окупантів зайшла на станцію Крути.

Зруйнували музей, всіляко безчинствували, а потім контрнаступ - і колону затиснули.

Байрактари, артилерія, механізовані бригади, партизани, коротше, все як треба, горіло до небес, все було як годиться, для тих часів.

А під час цього десь у небі посміхалися тридцять юначих облич.

https://news.1rj.ru/str/olvoitko

Поговорили про ситуацію на фронті в ефірі «Радіо НВ».

https://youtu.be/MsHePJ-0azE

https://news.1rj.ru/str/olvoitko

Моє сьогоднішнє включення на «5 каналі».

https://youtu.be/x-WN8nDMLSs

https://news.1rj.ru/str/olvoitko

Сьогодні сталися дві визначні події.

Україна змогла завдати удару по кількох аеродромах російської стратегічної авіації, що вважалися повністю недосяжними для наявних сил та засобів ЗСУ.

Орда ж не спромоглася ефективно уразити нашу інфраструктуру відразу кількома видами ракет, які вона вважає своєю грізною зброєю. Надзвичайно великий їхній відсоток був перехоплений різними системами ППО.

І перша, і друга події - далеко не випадковості, а результат закономірних тривалих процесів. Деталізувати не будемо, особливо, щодо української армії, хай ворог з кожним днем отримує побільше сюрпризів 🙂

Від цих подій маємо і дуже важливе стратегічне повідомлення для суспільства.

Коли український солдат в окопі відбиває чергову люту навалу російських окупантів, коли український цивільний працює без світла, води, газу, щоби тримати на плаву економіку - вони впевнені, десь готуються резерви, триває опанування новими видами озброєнь, складаються чергові несподівані плани контрнаступу. Тобто, активно йде процес вирішення тактичних і стратегічних проблем цієї війни й, з часом, вони вирішуються.

Хто займався командними видами спорту, знає, наскільки важливою є впевненість одне в одному. Тоді можна вкладати всі сили у відбор м‘яча, коли знаєш, що твій партнер заб‘є. Або будувати атаку більш якісно, якщо знаєш - партнер підстрахує. Такі команди виграють, а в яких між гравцями панує недовіра - дезорганізовуються і впадають у хаос.

Зараз вся Україна - це одна мегавелика команда. Вже в перші дні війни довіра всередині суспільства була дивовижно високою. І з кожним подоланим негараздом, з кожною перемогою все зростає.

Ось і тут, російська орда думала пересварити нас усередині, зруйнувавши інфраструктуру. Але лише ще більше згуртувала в процесі.

На жаль, це випробування не останнє. Але ми й далі, всі разом, кожен на своєму місці, плечем до плеча проходитимемо їх гідно.

І так само, всі разом, одного дня відсвяткуємо омріяну Перемогу 😉

https://news.1rj.ru/str/olvoitko

Десять років мав Честь бути другом Андрія Жованика.

Колись ми мандрували, жартували, відзначали свята і просто годинами говорили на різні теми, а тепер я дивлюся кліп та слухаю пісню про нього…

Андрій був і надзвичайно хоробрим, і дуже добрим водночас.

Після чергової розповіді про знищення ворога (а їх у нього було дуже багато 🙂 ) любив тихо додати - «але вцілому я людина мирна».

Андрій Жованик, один з найвеличніших українських воїнів, загинув 2 серпня 2022 року під час оборони Соледара.

Прийдіть на прем‘єру фільма про нього «Андрій Жованик: Світ як Воля та Уява» у п‘ятницю, 23 грудня, о 18:00 в Будинок Кіно (Київ, вул. Саксаганського, 6).

Також намагатимуся там бути.

https://youtu.be/g2TufdpcsEg

https://news.1rj.ru/str/olvoitko

300 днів від широкомасштабного вторгнення російських окупантів у наш дім.

Найважливіше, що можемо виокремити для себе з цього пекельного досвіду - нам потрібно ставати сильнішими.

Будемо достатньо сильні - не важитиме, звідки російська орда готуватиме новий наступ, скільки в них лишилося ракет й чи буде на болотах нова мобілізація.

Більше зброї, більше бійців, більше грошей - такий рецепт нашої сили. Без нервів, сумнівів і вагань, маємо методично працювати на залучення необхідних ресурсів кожен на своєму місці.

Ніч темна і страшна. Когось вона паралізує, комусь дає нові кращі можливості.

Ми в біса гарно тримаємося цієї довжелезної ночі тривалістю в триста днів.

Але скільки б вона не тривала, на зміну будь-якій ночі прийде світанок.

Світанок нашої Перемоги.

https://news.1rj.ru/str/olvoitko

​​На початку 2022-го ніхто в світі не вважав нас життєздатною країною, що відбулася.

Росія на повному серйозі готувалася захопити нас за 2-3 дні. Захід не давав зброї і грошей. Який сенс, якщо це мало би швидко потрапити до рук стратегічного супротивника.

В кінці 2022-го «The Economist» називає нас країною року. Захід усе збільшує перелік та кількість новітніх озброєнь, посилює фінансову підтримку. Росія просить переговорів й гарячково шукає методи, як затягнути війну, не програти нам її вже в найближчій перспективі.

Жахливий рік, через призму всього того, що орда принесла на нашу землю. Чудовий рік, з огляду на те, як ми все це витримали, яку даємо відсіч величезному надпотужному ворогу і як розвиваємося навіть у таких умовах.

Нам можна завдати ще багато втрат і руйнувань, але нас уже не перемогти. Питання нашої Перемоги - лише питання часу, хай цим часом буде рік 2023-ій.

Під цей пост знайшов у себе архівне відео, як у серпні кошмарили російські спшки перед початком контрнаступу на правобережжі Херсонщини, щоб у день Х усе відбулося якнайнеочікуваніше для орди.

Була складна мета, було багато поту, крові і роботи, мало хто зі сторонніх вірив у строки і кінцевий результат, але результату було досягнуто з випередженням графіку 🙂.

Зі схожим відчуттям дивлюся в наступний рік.

Будемо робити, що маємо, й повинно вийти добре.

Моє включення на «5 каналі» щодо ситуації на фронті.

https://youtu.be/1xVXKfyi4rQ

https://news.1rj.ru/str/olvoitko

Російській орді треба зафіксуватися на захоплених територіях.

Життєво потрібно. Бо вже скоро окупована площа України почне стрімко скорочуватися.

Звідси й такий непопулярний серед мешканців боліт крок, як наказ про одностороннє припинення вогню.

На попередні великі релігійні свята чомусь росіяни такого не робили. Релігійність, видно, прокидається, коли справи на фронті геть кепські 🙂

Пробують, чи пролізе.

Тут важливо ні владі, ні суспільству не піддатися.

Лише перемога гарантуватиме Україні стабільний мир.

Будь-які перемир‘я - це пауза перед зустріччю з більшою та сильнішою російською ордою.

https://news.1rj.ru/str/olvoitko

​​Армія Муравйова-Єгорова знищена до ноги під Києвом, так і не змогла взяти його, була змушена рятуватися втечею через російський кордон.

Будьонний розбитий під Крутами, залишки більшовиків відступили за Чернігів, втрати колосальні, для відновлення наступального потенціалу потрібна нова мобілізація по всій території колишньої імперії.

Троцький їздить по царських каторгах, намагається набрати з в‘язнів нові штурмові дивізії. В‘язні йдуть вкрай неохоче, ширяться чутки про українських воїнів-гайдамаків, які самі не здаються і не беруть в полон.

100 років тому у наших предків цього не вийшло. Тому вони пережили Голодомор, концтабори, і дуже довго були змушені доводити саме право на життя для себе.

Зараз ми вже багато з цього змогли зробити. Але без остаточної Перемоги, наші подвиги стануть лише сухими згадками на вицвілих сторінках підручників.

Досить уже, щоби писали про нас.

Настав час писати самим.

Ми густо занурили перо в кров історії.

Весь світ спостерігає, якою буде нова, наша, українська, глава.

https://news.1rj.ru/str/olvoitko

Дев’ять років тому, коли спалахнули бої на Грушевського, Українська Нація розпочала черговий етап боротьби за справжню Незалежність і, як виявилося, за саме право існувати.

Програли б тоді, і російська орда досить швидко затягнула би нас у «союзну державу» без жодних прав, окрім як право знову бути німими рабами безкрайньої жорстокої імперії.

Наша відчайдушна боротьба впродовж цих років змушувала Кремль все відкритіше оголяти свою сутність аж до широкомасштабного вторгнення 24 лютого 2022-го.

Тепер уже все ясно - або ми, або вони, всі сили відкрито кинуті в останню битву. Йде фінальна сутичка цієї епохи.

Наш священний обов‘язок перед нащадками - завершити її Перемогою.

https://news.1rj.ru/str/olvoitko