До теми попереднього допису. Стаття мого друга Олександра Ковалькова (у співавторстві), про висвітлення радянського вторгнення до Афганістану на сторінках періодичних видань ОУН.
#Афганістан #стаття
https://historypages.kpi.ua/article/view/318887

Колиу віці 28 років Елізабет Кейт отримала спадщину, вона скористалась нею для організації далекої морської подорожі до Японії. Прибувши туди у 1915 р., вона була так захоплена цією країною та її людьми, що залишилась там щонайменше на 9 років.

За цей час вона регулярно відвідувала Корею, завершуючи кожну зі своїх подорожей серією акварелей з видами природи, пам’яток та місцевих жителів. Після виставки у Токіо 1919 р., знаменитий майстер деревориту Ватанабе Шозабуро переконав художницю виготовляти на основі акварелей гравюри. Наслідуючи традиційні японські техніки, Елізабет поєднувала їх із елементами «західного» живопису, що цілком вписувалось у тогочасні мистецькі тренди. Сьогодні ці гравюри є дуже рідкісними й дорогими, адже кожна з них друкувалась лише у кілька десятків одиниць.

У1921 р. відбулась виставка її творів у Сеулі. Вірогідно, це була перша мистецька виставка «західної» художниці у Кореї, яка ще не так давно сприймалась «таємничою закритою країною». Саме початок 1920-х років був найбільш продуктивний у творчості Елізабет Кейт. В цей час вона підтримувала контакти із християнськими місіонерами у Східній Азії, що відкривало їй доступ до тих регіонів та місць, куди не могла ступити інша західна людина». Повернувшись на короткий час до Лондона, художниця випустила ілюстрований щоденник «Eastern Windows». Успіх видання спонукав її здійснити ще один великий морський круїз до Філіппін, Китаю, Кореї та Японії, який перетворився у навколосвітню подорож (до Лондона вона повернулась через США й Атлантику).

Японська експансія в Азії 1930-х та Друга світова війна майже обірвали зв’язок із цією країною та її японськими друзями. Хоча після війни Елізабет продовжувала підтримували з ними листування, вона зосередилась на виданнях альбомів та книг про Корею. Видання традиційно були присвячені видам та типажам, але у них художниця не оминала важких тем – підкреслювала право народів і культур на самовираження, засуджувала колоніальний характер війни й військові злочини. Цю частину повоєнної творчості художниці іноді називають «деколоніальною».
#текст #мистецтво #тревелог
#Корея #Японія

Для тих, хто останнім часом не висипається:
🖼«Ода сну», від Токухіро Каваї, сучасного японського художника, відомого своїми сюрреалістичними сюжетами на фантастичну чи історичну тематику. У інтерв’ю він підкреслює своє захоплення європейською міфологією, а також мистецтвом доби Ренесансу. Більше робіт є на інстаграмі художника:
#мистецтво #Японія
ttps://www.instagram.com/tokuhiro_kawai/

Епатажний Алі Баба на обкладинці "1001 ніч", від Обрі Бердслі (1872-1898), відомого британського графіка й ілюстратора, якого на піку популярності називали генієм своєї епохи. Через спадковий туберкульоз Обрі Бердслі прожив лише 25 років. За такий короткий час він зміг створити більше 1000 графічних творів у стилі модерну – ілюстрацій до книг, плакатів, афіш, обкладинок до журналів, тощо. У його професійному портфоліо ілюстрації до біблійних сюжетів, «східних казок», лицарського циклу «Смерть Артура» (зібраних Томасом Мелорі) й «Саломеї» Оскара Уайльда. Відомо, що яскравий та розкутий авторський стиль Бердслі формувався значною мірою під впливом вивчення японської гравюри – зокрема Хокусая та Хірошіґе. Сама ідея «поєднати традиції Сходу і Заходу» була певним «трендом» серед митців епохи «fin de siecle», на що безперечно вплинули стрімка глобалізація, технологічний прогрес та колоніальна активність.
#мистецтво

Щось цікаве із книжкових новинок:
📚У видавництві Українського наукового інституту Гарвардського університету в лютому виходить книга українського історика Андрія Портнова "Omeljan Pritsak and the Intellectual Origins of the Ukrainian "Harvard Miracle" («Омелян Пріцак та інтелектуальні витоки українського “Гарвардського дива”»).
В анонсі зазначається, що це перша інтелектуальна біографія Пріцака, яка підготовлена на основі раніше не публікованих німецьких архівних матеріалів, а також фото з особистої колекції Пріцака в Києво-Могилянській академії.
Цікаво, коли чекати українську версію книги у нас?😊
#анонс #книга #чтиво
https://books.huri.harvard.edu/books/omeljan-pritsak-ukrainian-harvard-miracle

Сподіваюсь у вас все добре

Клятва на шаблі, яка "переконала" Іслама ІІІ Ґерая підтримати Богдана Хмельницького:
У ці дні багато пишуть про ювілей – 430 років від дня народження Богдана Хмельницького. Із цього приводу згадався цікавий епізод про візит гетьмана до Бахчисарая навесні 1648 р., під час якого Хмельницький проявив обізнаність у палацових справах Криму. Епізод згодом детально опише козацький літописець Самійло Величко:

У сюжеті йдеться про те, як після другого приїзду Богдана Хмельницького в Бахчисарай (весна 1648 р.), Іслам Ґерай все ще сумнівався, чи варто йому підтримувати козаків у війні проти Речі Посполитої. На його думку це могла бути пастка Владислава IV, з метою виманити ханське військо за межі Криму. Та й ханські піддані були не певні, чи вигідно вступати у військову «авантюру» проти могутнього сусіда на боці козаків.

Коли Богдан Хмельницький дізнався про ці сумніви, він через одного із довірених мурз передав прохання про публічну аудієнцію в ханському палаці. Потім, у присутності двору й підданих хана оголосив, що готовий залишити свого старшого сина Тимоша при ханському дворі, як довірену особу й гарантію дотримання домовленостей. Подібна практика "закладників" була звиклою при укладанні дипломатичних угод по обидва боки Степового кордону. Згадайте хоча б те, що й сам Іслам Ґерай майже 7 років провів в статусі «почесного заручника» при дворі польського короля.

Наступний крок, за висловом Самійла Величка, справив велике враження на оточення Іслама Ґерая та викликав їх «велику радість», адже гетьман при «…многіх мурзах та інних начальниках кримських» попросив дати йому ханську шаблю, яку взяв до рук, вийнявши її із піхов «…перед лицем ханським поціловал в голоє железо». Цей красивий жест вочевидь був спрямований на ханську знать, яка почала публічно висловлювати бажання прийняти участь у поході, а отже – розділили з правителем «відповідальність» за прийняття цього складного рішення. Далі стає відомо, що «…приказал ханъ значному і воєнному мурзе кримскому Тугай Бею, в чтиротисячном числе воєнной орди кримской, в походе за Хмелницким готоватися на Україну козацкую…». У такій емоційній манері здійснювалась тоді«публічна дипломатія» та приймались історичні рішення, які вплинуть у майбутньому на долі багатьох країна та народів.

Перед походом, кримський хан влаштував
великий бенкет, на якому Богдан Хмельницький з сином були обдаровані статусними й символічними подарунками: «…панциром черкеским з месюркою и карвашами, з сагайдаком модним, з луком, стрелами и шаблею под позолотою черкескими ж, двома конми барзо форменими подунайскими, в седлах и рондах легких… янчаркою вишменитою, наконец кафаном рожевим дорогого і богатого… і кунтушом найпреднейшего темнозеленого сукна французского…». Козаки, що супроводжували гетьмана, також не залишились обділені щедрістю хана. Їх обдарували «…сукнями, мусулбесами і сафянами…».

Нагадую, що детальніше про ці події ви можете почитати у моїй статті «Іслам Ґерей на шляху до союзу з Богданом Хмельницьким», яка вийшла друком у журналі «Локальна історія» наприкінці цього року:
#стаття #Крим #Україна #чтиво #Кримське_ханство
https://publishing.localhistory.org.ua/pro
duct/bogdan-hmelnyczkyj-6-2025/