#Японія #мистецтво #зима #музейні_колекції
⚡Фейерверки та атмосфера справжньої японської зими від Утагави Хірошіге (1797-1858), з колекції Британського музею.
❄️⛩️🏯
⚡Фейерверки та атмосфера справжньої японської зими від Утагави Хірошіге (1797-1858), з колекції Британського музею.
❄️⛩️🏯
Forwarded from Смак сутінок
3 січня в Японії відбувається один із основних ритуалів ворожіння в сінто – фестиваль футомані (太占祭). Невідомо, коли точно почав відбуватися цей ритуал. В наш час футомані проводиться лише в двох святилищах – Мусаші Матаке джінджя (武藏御嶽神社) в Токіо та Ічіномія Нішітаке джінджя (一之宮貫前神社) в префектурі Ґунма.
Футомані – це ворожіння на лопатці оленя, проводиться для пророкування врожаю різних сільськогосподарських культур. Є таємничим та зачиненим ритуалом.
Дійство починається вночі 2 січня та завершується на світанку. Проводиться 6ма каннуші (神主). Спочатку за допомогою рокурохікірі (火鑚具) розпалюється вогонь. Цей вогонь переноситься на деревне вугілля та за допомогою нього робляться дрова.
Зранку 3 січня на 25 листівках пишуться назви 25 сільськогосподарських культур. Форма лопатки оленя копіюється та листівки. Від центру проводяться 25 ліній.
Лопатка оленя 3 поміщається в вогонь розпалений на дровах, виготовлених 2 січня. Після цього малюнки на лопатці копіюються на листівки.
Результати ворожіння зчитуються з малюнку ліній. Але як само наразі невідомо – церемонія є таємничою.
inspired by Обранці духів
#ворожіння #сінто
Футомані – це ворожіння на лопатці оленя, проводиться для пророкування врожаю різних сільськогосподарських культур. Є таємничим та зачиненим ритуалом.
Дійство починається вночі 2 січня та завершується на світанку. Проводиться 6ма каннуші (神主). Спочатку за допомогою рокурохікірі (火鑚具) розпалюється вогонь. Цей вогонь переноситься на деревне вугілля та за допомогою нього робляться дрова.
Зранку 3 січня на 25 листівках пишуться назви 25 сільськогосподарських культур. Форма лопатки оленя копіюється та листівки. Від центру проводяться 25 ліній.
Лопатка оленя 3 поміщається в вогонь розпалений на дровах, виготовлених 2 січня. Після цього малюнки на лопатці копіюються на листівки.
Результати ворожіння зчитуються з малюнку ліній. Але як само наразі невідомо – церемонія є таємничою.
inspired by Обранці духів
#ворожіння #сінто
YouTube
鑽火神事(きりびのしんじ)
鑽火神事(きりびのしんじ)とは、御火鑽具(みひきりぐ)を用いて木と木をすり合わせる舞錐式発火法(まいきりしきはっかほう)で、火を鑽り出す神事をいいます。
また、その神事を以て新しく鑽り出される清浄な火のことを忌火(いみび)といいます。
角館總鎭守神明社では、その忌火を用いて重要祭典や古神札焼納祭を執り行っています。
また、その神事を以て新しく鑽り出される清浄な火のことを忌火(いみび)といいます。
角館總鎭守神明社では、その忌火を用いて重要祭典や古神札焼納祭を執り行っています。
#Японія #Фудзі #Фото
📷Підбірка неймовірних видів гори Фудзі, в об'єктиві французького мандрівника та фотографа Лоїса Лагарда (@loic.lagarde)🗾⛩️🗻
⚡Більше фото в його інстаграмі:
https://instagram.com/loic.lagarde?igshid=cw8nzbj7l755
📷Підбірка неймовірних видів гори Фудзі, в об'єктиві французького мандрівника та фотографа Лоїса Лагарда (@loic.lagarde)🗾⛩️🗻
⚡Більше фото в його інстаграмі:
https://instagram.com/loic.lagarde?igshid=cw8nzbj7l755
#Франція #Марсель #Схід #Орієнт #Ворота_на_Схід
⚡ «Неосяжні ворота до неосяжних морів світу». Одного разу так Марсель назвав у своєму ессе Йозеф Рот (1894-1939 рр.) – знаний австрійський письменник та журналіст, який між іншим, народився у західноукраїнських Бродах.
📌 Прованське місто Марсель стало «Воротами на Схід» ще в епоху перших хрестових походів, а після знаменитих «Колоніальних виставок» 1906 і 1922 років (про цей феномен своєї епохи ми напишемо окремо), за ним міцно утвердився статус «Порту Імперії», або ж міста, що поєднувало цивілізації і континенти.
📌 У 1926 році на залізничному вокзалі Сен-Шарль були збудовані монументальні сходи, прикрашені бронзовими і мармуровими статуями, які мали нагадувати гостям і мешканцям Марселя про колоніальні успіхи Франції.
📌 Вже згадуваний Йозеф Рот відвідав Марсель на початку ХХ століття. Його ессе «У полудневій Франції» дуже яскраво передає той колорит, яким жило місто майже століття тому. Уривок з нього ми й пропонуємо прочитати:
📝 «Одягнений в екзотичний убір чужинець, який прибув із далеких островів, занурюється в одязі своєї батьківщини у потік вулиці й почувається як удома. Чужинець не змінює ні одягу, ні кроку, ні рухів. Він ступає наче власною землею, несе батьківщину на ступнях. Тут навіть найекзотичніший вигляд нікого не дивує. Тротуар Марселя належить цілому світові, пасажирам семиста кораблів зі всіх країн світу...
Сюди приїжджають вершники з Туркестану, в широких, зав’язаних на щиколотках шароварах... А ще – маленькі китайські морячки у білосніжних уніформах, схожих на підлітків у недільних костюмах; оптовики зі Смирни та Константинополя, вони такі великі, що торгують не килимами, а королівствами; грецькі торговці, які не можуть заключати угоду в чотирьох стінах, а лише під відкритим небом, щоб випробувати свою долю перед самим Богом; маленькі коки з Індокитаю, що великими кроками, швидко та безшумно прошмигують крізь вечір, ніби звірі вночі… безхатченки з торбиною на хліб і палицею пілігріма, які є ознакою не злиднів, а гідності; мудрі алжирські євреї – високі, худі, горді, як вежі, що похитуються…».
Йозеф Рот, «У полудневій Франції», 1925 р.
⚡ «Неосяжні ворота до неосяжних морів світу». Одного разу так Марсель назвав у своєму ессе Йозеф Рот (1894-1939 рр.) – знаний австрійський письменник та журналіст, який між іншим, народився у західноукраїнських Бродах.
📌 Прованське місто Марсель стало «Воротами на Схід» ще в епоху перших хрестових походів, а після знаменитих «Колоніальних виставок» 1906 і 1922 років (про цей феномен своєї епохи ми напишемо окремо), за ним міцно утвердився статус «Порту Імперії», або ж міста, що поєднувало цивілізації і континенти.
📌 У 1926 році на залізничному вокзалі Сен-Шарль були збудовані монументальні сходи, прикрашені бронзовими і мармуровими статуями, які мали нагадувати гостям і мешканцям Марселя про колоніальні успіхи Франції.
📌 Вже згадуваний Йозеф Рот відвідав Марсель на початку ХХ століття. Його ессе «У полудневій Франції» дуже яскраво передає той колорит, яким жило місто майже століття тому. Уривок з нього ми й пропонуємо прочитати:
📝 «Одягнений в екзотичний убір чужинець, який прибув із далеких островів, занурюється в одязі своєї батьківщини у потік вулиці й почувається як удома. Чужинець не змінює ні одягу, ні кроку, ні рухів. Він ступає наче власною землею, несе батьківщину на ступнях. Тут навіть найекзотичніший вигляд нікого не дивує. Тротуар Марселя належить цілому світові, пасажирам семиста кораблів зі всіх країн світу...
Сюди приїжджають вершники з Туркестану, в широких, зав’язаних на щиколотках шароварах... А ще – маленькі китайські морячки у білосніжних уніформах, схожих на підлітків у недільних костюмах; оптовики зі Смирни та Константинополя, вони такі великі, що торгують не килимами, а королівствами; грецькі торговці, які не можуть заключати угоду в чотирьох стінах, а лише під відкритим небом, щоб випробувати свою долю перед самим Богом; маленькі коки з Індокитаю, що великими кроками, швидко та безшумно прошмигують крізь вечір, ніби звірі вночі… безхатченки з торбиною на хліб і палицею пілігріма, які є ознакою не злиднів, а гідності; мудрі алжирські євреї – високі, худі, горді, як вежі, що похитуються…».
Йозеф Рот, «У полудневій Франції», 1925 р.
Кілька ілюстрацій порту міста Марсель та афіша знаменитої "Колоніальної виставки" 1906 року, яка закріпила за ним славу "Порт Імперії".