Хто се, друзі?..
Анатоль Галактіонович…))
Ю. Смолич, Мій товариш
Анатоль Галактіонович…))
“В моїх спогодах про Анатолія Галактіоновича я найменше торкатимусь його малярської спадщини — це робити фахівцям-мистецтвознавцям. Натомість я — літератор — насамперед хочу, навіть вважаю своїм обовʼязком, звернути увагу на зовсім інше: яку роль відігравав
П…
-художник у нашому
літературному, так, саме літературному, а не тільки загальнокультурному процесі минулих років. Дарма що Анатолій Галактіонович не написав жодного твору ні мовою поезії, ні мовою прози, — хіба. що дав два десятки інтервʼю за півстоліття малярської практики.”
Ю. Смолич, Мій товариш
👍1
Вчора добродійка Анна вечірньою тисячею добила 6!! Дуже вдячний добродійці🙏 і всім хто донатить, ви — сила!
Сьогодні ціль – 9️⃣
https://send.monobank.ua/jar/A9HDUNMUAr
5375411212010073
Сьогодні ціль – 9️⃣
https://send.monobank.ua/jar/A9HDUNMUAr
5375411212010073
Життя
- Початок 1740-х — навчання в Київській Академії;
- мав гарний голос — за Єлизавети Петрівни закликають до Петербурга, де пробув більше 2 років;
- 1744 року — знову в Києві, кидає Академію, незадоволений викладами в ній і їде за кордон, де вивчає німецьку і загалом, певно, освічується;
- по повороті викладає в Переяславській Семинарії. Через незгоду в поглядах з місцевим владикою невдовзі вимушений покинути заклад;
- вчителює у панів, їде в москву;
- 1759 р. призначають викладачем у Харківському Колегіумі. Нові непорозуміння з начальством.
- 1766 р. змушений піти. Відтак і до скону мандрує по селах, гостює у місцевої шляхти-еліти, пише і поширює рукописи, офіційно не друкується.
- Початок 1740-х — навчання в Київській Академії;
- мав гарний голос — за Єлизавети Петрівни закликають до Петербурга, де пробув більше 2 років;
- 1744 року — знову в Києві, кидає Академію, незадоволений викладами в ній і їде за кордон, де вивчає німецьку і загалом, певно, освічується;
- по повороті викладає в Переяславській Семинарії. Через незгоду в поглядах з місцевим владикою невдовзі вимушений покинути заклад;
- вчителює у панів, їде в москву;
- 1759 р. призначають викладачем у Харківському Колегіумі. Нові непорозуміння з начальством.
- 1766 р. змушений піти. Відтак і до скону мандрує по селах, гостює у місцевої шляхти-еліти, пише і поширює рукописи, офіційно не друкується.
❤3
Чого навчав Сковорода?
Він займався моральною філософією, або, якщо простіше, “наукою, як знайти щастя і навчитися жити щасливо”. Почувши це, той, хто хоч трохи знайомий з римлянами, одразу подумає про “філософія життя” Сенеки, творчість Горація, листи Епікура. Додайте сюди Біблію і, власне, ось вам основні джерела філософії Сковороди. Це видно з наступних цитат.
В цьому полягає вчення Сковороди. Його не цікавить порпання у датах і деталях (“как и когда Мойсей…”), йому важить навчитися бути щасливим у цьому житті. Зазирніть у листи Сенеки — в кожному ви знайдете це прагнення.
Ця negligentia до нісенітниць (“коли жив Мойсей”) могла бути, і вірогідно й була, причиною того, що він не міг знайти спільної мови з тодішнім правлячим духовенство, для якого головне було не вчення Христа, але обрядність, церемоніал і показовість:
Натомість, він вважав, що бездоганність і вищість людини полягає
А тут вже на всю силу проглядає ота антична римська традиція філософії як пошуку щастя:
І неважко додумати, що те “чогось” — це щастя.
А це вже Сократове Γνῶθι σεαυτόν — пізнай самого себе.
Слушне питання колись ставили: чи хотів він вважати себе українським Сократом? Відповіді на це Житецький не дає. Та й ясно, це потребує докладного дослідження обох авторів.
Мета мудрості для Сковороди — показати людині її щастя. На питання “що є філософія?”, кажуть, він відповів:
В іншім місці він каже: “бути щасливим значить жити згідно з природою”. Тут вже явний Сенека “beatum esse est secundum naturam vivere”, та й Епікур те саме казав:
А ось про це ж Сковорода:
Або:
Власне, так і жив Григорій Савич: мандрував собі по селах старцем, з ціпком і торбою, в якій Біблія, зошити й “хліб насущний”. Ні грошей, ні житла ніколи не мав.
Втім не все так однозначно в цім його “вільнім злидарюванні” — чи не був це, насправді, прояв незмірного самолюбства й пихи?
До того ж, лишається відкритим його ставлення до України і тим, чим вона в той час боліла (зруйнування залишків державності, закріпачення селян, яких він так любив тощо). Кілька слів скажемо і про його химерну мову. Про все це за кілька годин.
Джерело те саме, що й вчора: https://elib.nlu.org.ua/view.html?&id=11123
Він займався моральною філософією, або, якщо простіше, “наукою, як знайти щастя і навчитися жити щасливо”. Почувши це, той, хто хоч трохи знайомий з римлянами, одразу подумає про “філософія життя” Сенеки, творчість Горація, листи Епікура. Додайте сюди Біблію і, власне, ось вам основні джерела філософії Сковороди. Це видно з наступних цитат.
“Я не добиваюсь знать, как и когда Мойсей разделил море жезлом в великом сем мире, в истории, а поучаюсь, как бы мне в малом мире, в сердце,
разделить смесь склонностей природы непорочныя и растленныя и провести волю мою непотопленно по пути житейскаго бытия
,
дабы доставить себе во свое время свободу мыслей
, т.е. веселие духа, или так
называемое счастие
.”
В цьому полягає вчення Сковороди. Його не цікавить порпання у датах і деталях (“как и когда Мойсей…”), йому важить навчитися бути щасливим у цьому житті. Зазирніть у листи Сенеки — в кожному ви знайдете це прагнення.
Ця negligentia до нісенітниць (“коли жив Мойсей”) могла бути, і вірогідно й була, причиною того, що він не міг знайти спільної мови з тодішнім правлячим духовенство, для якого головне було не вчення Христа, але обрядність, церемоніал і показовість:
“Один скорбит, если кто на полдень, а не на восток с ним молится; иной сердит, что погружают, другой беснуется, что обливают крещаемаго.”
Натомість, він вважав, що бездоганність і вищість людини полягає
“в делании истинной пользы ближнему”.
А тут вже на всю силу проглядає ота антична римська традиція філософії як пошуку щастя:
“Ми зміряли море, землю, повітря, небо, розмежували планети, найшли на місяці гори, ріки і міста, але то горе, що при всі тім, здається чогось великого недостає, — нема того, про шо й сказати не умісно, одно тільки знаємо, що
недостає чогось
.”
І неважко додумати, що те “чогось” — це щастя.
“Я наук не ганьбую, одно то ганьби заслуговує, що надіючись на них, зневажаєм верховну науку: и сие-то есть
быть счастливым — узнать, найти себя самого
.”
А це вже Сократове Γνῶθι σεαυτόν — пізнай самого себе.
Слушне питання колись ставили: чи хотів він вважати себе українським Сократом? Відповіді на це Житецький не дає. Та й ясно, це потребує докладного дослідження обох авторів.
Мета мудрості для Сковороди — показати людині її щастя. На питання “що є філософія?”, кажуть, він відповів:
“коли дух людини веселий, думки спокійні, серце мирне, то все світле, щасливе, добре: оце є філософія”.
В іншім місці він каже: “бути щасливим значить жити згідно з природою”. Тут вже явний Сенека “beatum esse est secundum naturam vivere”, та й Епікур те саме казав:
“мати-природа про нас подбала: усе необхідне легко роздобути, а що тяжко — те не є необхідне”.
А ось про це ж Сковорода:
“Дяка Богові, що трудне зробив непотрібним, а потрібне нетрудним.”
Або:
“Хто не любить клопоту, той повинен навчитися просто і убого жити.”
Власне, так і жив Григорій Савич: мандрував собі по селах старцем, з ціпком і торбою, в якій Біблія, зошити й “хліб насущний”. Ні грошей, ні житла ніколи не мав.
“Сковорода жив так, як вчив, і навчав того, що сам виконував в житті.”
Втім не все так однозначно в цім його “вільнім злидарюванні” — чи не був це, насправді, прояв незмірного самолюбства й пихи?
До того ж, лишається відкритим його ставлення до України і тим, чим вона в той час боліла (зруйнування залишків державності, закріпачення селян, яких він так любив тощо). Кілька слів скажемо і про його химерну мову. Про все це за кілька годин.
Джерело те саме, що й вчора: https://elib.nlu.org.ua/view.html?&id=11123
elib.nlu.org.ua
Електронна бібліотека "Культура України"
Електронна бібліотека 'Культура України'
👍3❤1🌚1
Майже половину зібрали, ВИ зібрали!
Але лишається ще
Тому не розслаблятися, а дотискати!
https://send.monobank.ua/jar/A9HDUNMUAr
5375411212010073
Але лишається ще
половина, а це чималий шлях. Тому не розслаблятися, а дотискати!
https://send.monobank.ua/jar/A9HDUNMUAr
5375411212010073
🔥2
Сковорода. ІІ частина
В цьому сила й тайна його впливу на сучасників.
Він так і не звив собі гнізда серед простого люду, натомість легко знаходив притулку серед шляхтичів. І це непогана річ. Справедливо запевняють, що серед перших поміщиків, які підписалися на 612 тисяч для заснування Харківського університету, більшість були учні або приятелі Григорія Сковороди. Видно, що серед них, освідченішої верстви населення, він зумів посіяти зерно науки.
Сковорода жив так, як учив, і навчав того, що сам виконував у житті.
В цьому сила й тайна його впливу на сучасників.
Він так і не звив собі гнізда серед простого люду, натомість легко знаходив притулку серед шляхтичів. І це непогана річ. Справедливо запевняють, що серед перших поміщиків, які підписалися на 612 тисяч для заснування Харківського університету, більшість були учні або приятелі Григорія Сковороди. Видно, що серед них, освідченішої верстви населення, він зумів посіяти зерно науки.
❤5
Освітарня
Сковорода. ІІ частина Сковорода жив так, як учив, і навчав того, що сам виконував у житті. В цьому сила й тайна його впливу на сучасників. Він так і не звив собі гнізда серед простого люду, натомість легко знаходив притулку серед шляхтичів. І це непогана…
Натомість на пекучі питання свого часу він аж ніяк не реагував. Він байдуже дивився на заведення кріпацтва, що відбувалося на його очах, раяв кожному задовольнятися своїм становищем,
Він також жодним чином не реагував на історію свого народу, українців. Жодних відгуків, бодай рефлексів (не кажу вже “проукраїнської позиції”) на касування рештків Гетьманщини в нього не знайти. А це, все ж таки, багато про що свідчить…
Далі прямо цитую Житецького:
Це та сумирність, про яку правдиво кажуть, що вона “паче гордости”.
Один з його сучасників каже, що
Ці слова заслуговують довіри, бо їх висловила простодушна людина, яка наївно признається в своїх вадах, що дали привід Сковороді назвати її “мужчиною с бабьим умом”.
“оставаться в природном своем звании, сколько оно ни подлое (в сенсі “низьке” — А.Б.)”.
Він також жодним чином не реагував на історію свого народу, українців. Жодних відгуків, бодай рефлексів (не кажу вже “проукраїнської позиції”) на касування рештків Гетьманщини в нього не знайти. А це, все ж таки, багато про що свідчить…
Далі прямо цитую Житецького:
Саме його убожество, що очевидно наближало його до простого люду, мало почасти декоративний характер. Сковорода чудово розумів силу враження, яке робив контраст між його убогим виглядом напів старця і його вченою, іноді загадковою мовою. “Когда Бог” казав він на одному зібранні, призначив мені “в низком лице быть на театре света сего, то должно уже мне и в паряде, в одеянии, в поступках и в обращении с степенными, сановными, знаменитыми и почтенными людьми наблюдать благопристойность, уважение и всегда помнить мою ничтожность перед ними”.
Це та сумирність, про яку правдиво кажуть, що вона “паче гордости”.
Один з його сучасників каже, що
“пиха, надмірне самолюбство, котре не терпіло ніяких суперечок, сліпа слухняність якої він вимагав від своїх слухачів — magister dixit — тьмарили його хист”.
Ці слова заслуговують довіри, бо їх висловила простодушна людина, яка наївно признається в своїх вадах, що дали привід Сковороді назвати її “мужчиною с бабьим умом”.
👍3😨3
Освітарня
Натомість на пекучі питання свого часу він аж ніяк не реагував. Він байдуже дивився на заведення кріпацтва, що відбувалося на його очах, раяв кожному задовольнятися своїм становищем, “оставаться в природном своем звании, сколько оно ни подлое (в сенсі “низьке”…
Сковорода. Частина ІІІ: його мова
Ще менше є підстав назвати Сковороду народним письменником щодо мови. Він охоче вживав церковно-словʼянських слів і форм. Навіть у листах він не міг позбутися церковно-словʼянщини.
Правдоподібно, що в словесних бесідах він надавав перевагу українській мові, яку розуміли його слухачі.
У його творах є чимало українських слів і форм, але заразом так сами багато й суто російських. Несвідомо для самого себе письменник робить все, щоб висловити свою думку найбільш ненатурально, вживаючи слів то церковно-словʼянських, то українських, то московських. Насильства над мовою в його творах доходять до того, що він імпровізує особливі форми не то українські, не то московські, наприклад: обиходься, спе(і)вая, нє спрягаешся, сде(і)лався, неколи, дуракови…
Підпадаючи різним впливам мови то книжної, то розмовної, то міської, то сільської, він ніби втратив саме почуття її.
Все це слова П. Житецького.
Від себе ж додам, що інший відомий літературознавець тої доби Сергій Єфремов, згадуючи мову Сковороди, казав, що вона була особлива йому одному. Він сам її виробив (власне, склав з усього, що йому подобалося в різних!) і сам вживав. Після нього його стилю ніхто не продовжив.
Ось такі думки про Григорія Савича. Моїх думок тут сливе нема, все цитати з V розділу цього твору👇
https://elib.nlu.org.ua/view.html?&id=11123
Ще менше є підстав назвати Сковороду народним письменником щодо мови. Він охоче вживав церковно-словʼянських слів і форм. Навіть у листах він не міг позбутися церковно-словʼянщини.
Правдоподібно, що в словесних бесідах він надавав перевагу українській мові, яку розуміли його слухачі.
У його творах є чимало українських слів і форм, але заразом так сами багато й суто російських. Несвідомо для самого себе письменник робить все, щоб висловити свою думку найбільш ненатурально, вживаючи слів то церковно-словʼянських, то українських, то московських. Насильства над мовою в його творах доходять до того, що він імпровізує особливі форми не то українські, не то московські, наприклад: обиходься, спе(і)вая, нє спрягаешся, сде(і)лався, неколи, дуракови…
Підпадаючи різним впливам мови то книжної, то розмовної, то міської, то сільської, він ніби втратив саме почуття її.
Все це слова П. Житецького.
Від себе ж додам, що інший відомий літературознавець тої доби Сергій Єфремов, згадуючи мову Сковороди, казав, що вона була особлива йому одному. Він сам її виробив (власне, склав з усього, що йому подобалося в різних!) і сам вживав. Після нього його стилю ніхто не продовжив.
Ось такі думки про Григорія Савича. Моїх думок тут сливе нема, все цитати з V розділу цього твору👇
https://elib.nlu.org.ua/view.html?&id=11123
elib.nlu.org.ua
Електронна бібліотека "Культура України"
Електронна бібліотека 'Культура України'
👍5🌚1
Звітую, друзі!
Перевалили за 20 тисяч!
Ще трохи! Маленькі донати як ніколи важать! Не треба думати «20 гривень ганебно донатити» — ні, 20 гривень у 20 разів краще за 1 і в нескінченну кількість краще за 0 !!
Твій маленький важливий донат👇
https://send.monobank.ua/jar/A9HDUNMUAr
Перевалили за 20 тисяч!
Ще трохи! Маленькі донати як ніколи важать! Не треба думати «20 гривень ганебно донатити» — ні, 20 гривень у 20 разів краще за 1 і в нескінченну кількість краще за 0 !!
Твій маленький важливий донат👇
https://send.monobank.ua/jar/A9HDUNMUAr
👍3🔥1
До питання Чи була українська народна література до Котляревського?
Була, але була вона неофіційна і переважно не зберігалася авторами як малоцінна й жартівлива, написана для якоїсь певної оказії, а відтак неважлива. Часто-густо писались такі переважно вірші дяками-пиворізами (тими, що, не покінчавши Академії, пішли в народ) або й священниками та місцевими попами.
Одним з таких був Іван Некрашевич, що народився на початку 1740-х на Київщині, закінчив Академію і висвятився на священника в рідному селі. Маємо кілька збережених його творів, писаних чистою народною мовою (поважного тону, себто церковно-словʼянського його мова прибирає лише там де цього вимагає статус промовця).
Складено ці твори наприкінці 1780-х — напочатку 90-х, тобто зовсім трохи раніше від Котляревського.
Далі кілька прикладів.
Ісповідь 1789 года февраля дня починається твір з високих слів духовника:
На що вже простою мовою відповідає селянин:
Наступною сповідується жінка. На слова духовника
вона відповідає так:
На цьому спинятимусь, усі твори (їх небагато) Івана Некрашевича можна прочитати тут:
http://litopys.org.ua/old18/old18_25.htm
Була, але була вона неофіційна і переважно не зберігалася авторами як малоцінна й жартівлива, написана для якоїсь певної оказії, а відтак неважлива. Часто-густо писались такі переважно вірші дяками-пиворізами (тими, що, не покінчавши Академії, пішли в народ) або й священниками та місцевими попами.
Одним з таких був Іван Некрашевич, що народився на початку 1740-х на Київщині, закінчив Академію і висвятився на священника в рідному селі. Маємо кілька збережених його творів, писаних чистою народною мовою (поважного тону, себто церковно-словʼянського його мова прибирає лише там де цього вимагає статус промовця).
Складено ці твори наприкінці 1780-х — напочатку 90-х, тобто зовсім трохи раніше від Котляревського.
Далі кілька прикладів.
Ісповідь 1789 года февраля дня починається твір з високих слів духовника:
(к кающемуся чоловіку)
Се, чадо духовнеє, бог зді єсть пред нами,
Толіко оскорбленний нашими гріхами.
Колікія ти гріхи чувствуєш, собою
Сотворенніє пред ним вражою злобою?
Об’яви без утайки, малі і великі,
Всегда-бо ми грішні всі, яко человіки.
Раз что-либо зле сказать, зділать іль помислить,
Вічно а то ж все грішим, что і не ізчислить.
Беззаконія всегда творим, хоть не раді,
А не каявшись, за те буть должно во аді.
Я пастир душі твоєй, не скрий предо мною
Нічого, чим когда бог оскорблен тобою.
На що вже простою мовою відповідає селянин:
Що ж, я коли зогрішу, я не так, як люде,
Що інший ледащо, да й ще звягать буде.
А я хліба да солі не збавив нікого.
А більше яких гріхів? Не чуюсь нічого.
Горюю да бідую! Хоч хліба не маю,
А ніколи нікого я не позиваю.
Ой, чи я ж би бідував, як тепер бідую,
Якби хотів грішити, занять річ чужую?
Наступною сповідується жінка. На слова духовника
Говори ж іще і ти, что ти согрішила?
Чим случайно і когда бога оскорбила?
вона відповідає так:
Ні, отченьку, я чесна й роду не такого,
Як іншеє буває, матки й отця злого.
А мене-бо навчили отець муй і мати
Колядувок і щедрювок й бога зухваляти.
Говію я щороку, п’ятюнку шаную,
Не їм, не п’ю, не роблю до вечора в тую.
От бризнуло на губу, як сир одкидала, —
Чого я не робила! Ввесь рот полоскала!
Ісусе, прости мене, грішную такую,
А бульше я на собі нічого не чую.
На цьому спинятимусь, усі твори (їх небагато) Івана Некрашевича можна прочитати тут:
http://litopys.org.ua/old18/old18_25.htm
👍4🔥1
Освітарі привіт!
Ранковий донат скинуто
Сьогодні ми закриваємо збір!
Нам бракує 4000 гривень.
Мене читають в середньому 60 людей. Пропоную кожному по 30 грн скинутись💪💪
send.monobank.ua/jar/A9HDUNMUAr
5375411212010073
Ранковий донат скинуто
Сьогодні ми закриваємо збір!
Нам бракує 4000 гривень.
Мене читають в середньому 60 людей. Пропоную кожному по 30 грн скинутись💪💪
send.monobank.ua/jar/A9HDUNMUAr
5375411212010073
🔥2
This media is not supported in your browser
VIEW IN TELEGRAM
Збір закрито!
Усім щиро дякую!
Звіт незабаром)
Усім щиро дякую!
Звіт незабаром)
🔥5👍1
Moesta et errabunda (Charles Baudelaire)
Скажи, твоє серце не лине, Агато,
Від моря засмічених улиць міських
До іншого моря, де сяйва багато,
Де тоне все в чарах дівочо-ясних.
Туди твоє серце не лине, Агато?
О море широке, вгамуй мої рани.
Хто даром співецьким тебе наділив?
Вітри над тобою гримлять, як органи
А ти колисковий наспівуєш спів.
О море широке, вгамуй мої рани..
В хиткому вагоні, на кермі фрегата
Тут сльози потоком нечистим течуть
"Полинемо звідси! — ти скажеш, Агато
Щоб горя не бачить і плачу не чуть"
В хиткому вагоні, на кермі фрегата
Та як ти далеко, запaшний мій раю,
Де радість витає, сміється блакить,
Де гідна любови людина кохає,
Де чисте бажання на серці горить,-
О, як ти далеко, запашний мій раю
Мій раю зелений, кохання дитяче,
Квітки й поцілунки, забави й пісні.
І скрипка, що в сутіні тужить і плаче
I вечір над садом, і кубки хмільні,
Мій раю зелений, кохання дитяче.
Мій раю невинний, несміливі втіхи
Як дальній Китай, ви далекі від нас
Ні чари дзвінкого сріблистого сміху
Ні скарги тужливі не викличуть вас,
Мій раю невинний, несміливі втіхи
Переклав М. Зеров
Скажи, твоє серце не лине, Агато,
Від моря засмічених улиць міських
До іншого моря, де сяйва багато,
Де тоне все в чарах дівочо-ясних.
Туди твоє серце не лине, Агато?
О море широке, вгамуй мої рани.
Хто даром співецьким тебе наділив?
Вітри над тобою гримлять, як органи
А ти колисковий наспівуєш спів.
О море широке, вгамуй мої рани..
В хиткому вагоні, на кермі фрегата
Тут сльози потоком нечистим течуть
"Полинемо звідси! — ти скажеш, Агато
Щоб горя не бачить і плачу не чуть"
В хиткому вагоні, на кермі фрегата
Та як ти далеко, запaшний мій раю,
Де радість витає, сміється блакить,
Де гідна любови людина кохає,
Де чисте бажання на серці горить,-
О, як ти далеко, запашний мій раю
Мій раю зелений, кохання дитяче,
Квітки й поцілунки, забави й пісні.
І скрипка, що в сутіні тужить і плаче
I вечір над садом, і кубки хмільні,
Мій раю зелений, кохання дитяче.
Мій раю невинний, несміливі втіхи
Як дальній Китай, ви далекі від нас
Ні чари дзвінкого сріблистого сміху
Ні скарги тужливі не викличуть вас,
Мій раю невинний, несміливі втіхи
Переклав М. Зеров
❤1🌚1
Певен, Зеров не випадково вибрав саме цей вірш для перекладу. Лиш згадати добу, що він у ній жив: цькування у пресі, доноси, репресії — це “море засмічених улиць міських”, де “сльози потоком нечистим течуть”.
Поет, інтелігент, а найперше — просто чесна людина, не дивно, що йому хотілось “до іншого моря, де сяйва багато”, не дивно, що тужив за запашним раєм,
“де радість витає, сміється блакить
де гідна любови людина кохає,
де чисте бажання на серці горить”,
але ще дальшим que l’Inde et que la Chine (як Індія та Китай).
Ні, не випадково він обрав вірш, де так чітко брудне протиставлене чистому, де брудне — це дійсність, а чисте — мара.
Поет, інтелігент, а найперше — просто чесна людина, не дивно, що йому хотілось “до іншого моря, де сяйва багато”, не дивно, що тужив за запашним раєм,
“де радість витає, сміється блакить
де гідна любови людина кохає,
де чисте бажання на серці горить”,
але ще дальшим que l’Inde et que la Chine (як Індія та Китай).
Ні, не випадково він обрав вірш, де так чітко брудне протиставлене чистому, де брудне — це дійсність, а чисте — мара.
🌭1
Освітарня
В. Петров, Болотяна Лукроза Продовжуємо?
Микола Зеров закінчив Університет без медальної праці й при Університеті залишений не був. Зрікшись однієї каторги, він вибрав для себе іншу. Позбавлений можливости осісти в Києві, він опинився в Златополі на посаді вчителя латинської мови в хлоп'ячій гімназії.
[…]
Зеров опинився в Златополі, бо він уже не належав собі. У нього не було іншого вибору. Глухе степове містечко. Власне, велике село на межі Київщини й Херсон-щини, забуте людьми й Богом, одрізане од цілого світу. Навіть залізниця обминала це містечко.
[…]
Скитський степ. Шосе, яке зв'язало містечко з станцією й простяглося через містечко вздовж урядових будинків. Небруковані вулиці. Масна грязюка. Осіння сльота. Зимові чорні порожні вечори. Невеличка кімнатка з ліжком, столом і фікусом в діжці біля вікна в якійсь випадковій родині. Вдень лекції в гімназії учнівські зошити з латинськими extemporalia, що їх треба правити.
[…]
Приятелювання з гімназіяльною викладачкою французької мови, попівною з Волині. Подорож влітку під час ферій на Волинь в гості до її батьків. Пам'яткою цієї подорожі лишився сонет, що згодом увійшов до складу «Камени»: «Землі волинської родюче лоно», «Скорпіон», поезія з цілковито затушкованим любовним звучанням.
[…]
Зеров опинився в Златополі, бо він уже не належав собі. У нього не було іншого вибору. Глухе степове містечко. Власне, велике село на межі Київщини й Херсон-щини, забуте людьми й Богом, одрізане од цілого світу. Навіть залізниця обминала це містечко.
[…]
Скитський степ. Шосе, яке зв'язало містечко з станцією й простяглося через містечко вздовж урядових будинків. Небруковані вулиці. Масна грязюка. Осіння сльота. Зимові чорні порожні вечори. Невеличка кімнатка з ліжком, столом і фікусом в діжці біля вікна в якійсь випадковій родині. Вдень лекції в гімназії учнівські зошити з латинськими extemporalia, що їх треба правити.
[…]
Приятелювання з гімназіяльною викладачкою французької мови, попівною з Волині. Подорож влітку під час ферій на Волинь в гості до її батьків. Пам'яткою цієї подорожі лишився сонет, що згодом увійшов до складу «Камени»: «Землі волинської родюче лоно», «Скорпіон», поезія з цілковито затушкованим любовним звучанням.
❤1