В мене був гейс на ці вихідні - створити канал та почати в ньому щось писати. So here we are, I hope it will be a nice journey. Це Ро, ви мене знаєте.
Насправді все просто, мені довгий час було ніяково писати про себе, в каналі який я створював декілька років тому занадто багато дивних спогадів і людей яких я погано знаю. І це при тому що я майже там нічого не писав. Тим паче, коли мені добре, не дуже хочеться писати про це, бо чого я буду тут з Берліну писати наскільки життя чудове. Коли мені погано - тим паче не хочеться нити в публічний простір.
Але як правильно мені сказала одна чудова людина - канал може знадобитися в першу чергу мені і мені треба писати про те що мені ок та цікаво. Якщо я можу вести інсту як свій особистий альбом, напевно зможу і тут.
Тому я спробую. Залишайтеся якщо цікаво.
Можна очікувати:
- дивних історій (не про мене. хоча oh well, може і про мене)
- фоток мальовничих свалок з коментарями
- спонтанний думок на різні теми
- кулінарних рецептів, як би це дивно не було
- розповідей про Берлін, хоча я не знаю в яких обʼємах
- мемів про вивчення німецької
- оглядів на книжки, бо apparently, витрачати прірву грошей на книжки це тепер одне з моїх хобі
- рандомної англійської, іноді так легше висловлювати думки
- чогось про роботу
Ну а далі подивимося.
Насправді все просто, мені довгий час було ніяково писати про себе, в каналі який я створював декілька років тому занадто багато дивних спогадів і людей яких я погано знаю. І це при тому що я майже там нічого не писав. Тим паче, коли мені добре, не дуже хочеться писати про це, бо чого я буду тут з Берліну писати наскільки життя чудове. Коли мені погано - тим паче не хочеться нити в публічний простір.
Але як правильно мені сказала одна чудова людина - канал може знадобитися в першу чергу мені і мені треба писати про те що мені ок та цікаво. Якщо я можу вести інсту як свій особистий альбом, напевно зможу і тут.
Тому я спробую. Залишайтеся якщо цікаво.
Можна очікувати:
- дивних історій (не про мене. хоча oh well, може і про мене)
- фоток мальовничих свалок з коментарями
- спонтанний думок на різні теми
- кулінарних рецептів, як би це дивно не було
- розповідей про Берлін, хоча я не знаю в яких обʼємах
- мемів про вивчення німецької
- оглядів на книжки, бо apparently, витрачати прірву грошей на книжки це тепер одне з моїх хобі
- рандомної англійської, іноді так легше висловлювати думки
- чогось про роботу
Ну а далі подивимося.
❤5
Знаєте про концепцію міст-побратимів? Я чогось раніше думала що це якась дивна стара тема, а виявляється ні. Просто англійською вони sister cities or twin cities, що як на мене має трошки інший вайб. Так ось, кожне велике місто має так приблизно з десяток побратимів. Але не Рим та Париж. Рим та Париж мають тільки одне одного.
Бо всім іншим вони відмовили.
Бо apparently, тільки Париж вартує Риму і тільки Рим вартує Парижу.
(Цю фразу не я придумав, це офіційно)
And I think that's hilarious. What a pretentious assholes.
Але в цілому я згодна, вони мені по приблизно однаковим причинам не подобаються.
Бо всім іншим вони відмовили.
Бо apparently, тільки Париж вартує Риму і тільки Рим вартує Парижу.
(Цю фразу не я придумав, це офіційно)
And I think that's hilarious. What a pretentious assholes.
Але в цілому я згодна, вони мені по приблизно однаковим причинам не подобаються.
😁6
Про стіну та галерею east-side
В дитинстві документалки про втекачів зі східного Берліну завжди були моїми улюбленими, але тоді я якось погано уявляв що воно взагалі таке. Зараз вважаю що це просто ідеальна ілюстрація совєцької культури і її мерзенності.
Справа в тому, що весь Берлін знаходився на території східної Німеччини, тому коли совєти побудували стіну, вони не просто розділи місто навпіл, вони обнесли весь західний Берлін бетоном. Потяги проходили повз без зупинок, необхідні місту товари постачалися літаками, you name it.
Тим не менш, люди намагалися потрапити всередину, а не вийти за стіну. Якщо про це подумати, воно трошки сюрреалістично, принаймні для мене. Нагадує якусь Атаку Титанів.
Стіна в Берліні трошки усюди і майже ніде. Її зламали та розтаскали на шматки, але ти ніяк не зможеш оминути факт її присутності. Як старий шрам, коли рана вже давно загоїлася і майже навіть не болить, але її неможливо не помітити. Вочевидь фізично вона майже ніде не зберіглася, проте можна купити шматочок в сувенірці. Хоча впевнений що то підробка.
East-side galery це по суті шматок стіни з графіті тридцятирічної давнини, всі вони так чи інакше про сводобу, відсутність кордонів та надію на зміни які ось ось настануть. І ще це напевно єдина памʼятка з туристичних гайдів які я дійно раджу побачити, там буквально можна відчути чим ці люди дихали 30 років тому. Але мене не слухайте, я найбільше в містах люблю красиві смітники та навіть не був у Пергамоні.
На малюнках є палаючий кремль, іллюстрації до альбомів Pink Floyd, анархізм, засудження всього навколо і звісно сама стіна в різних варіаціях. Ще там є цей жахливий поцілунок генсєків який можна спокійно оминати. Єдина світла сторона в ньому - геї які цілуються на фоні. Це так прийнято. Це як те саме туристичне фото на фоні Пізанської вежі, тільки квір.
За галереєю - одне з найкращих місць для того щоб сісти на березі річки, випити дешманське пиво та послухати стріт музикантів. Якщо пройти далі, можна знайти одне з найкращіх місць щоб випити зовсім не дешманське пиво на березі річки, потусити з цікавими людьми і навіть купити дивних речей. В десяти хвилинах - один з моїх найулюбленіших мостів у місті, не через ріку, через колії.
В мене звісно є тільки одна фотка самої по собі стіни, щоправда є купа фоток різних друзів на фоні.
В дитинстві документалки про втекачів зі східного Берліну завжди були моїми улюбленими, але тоді я якось погано уявляв що воно взагалі таке. Зараз вважаю що це просто ідеальна ілюстрація совєцької культури і її мерзенності.
Справа в тому, що весь Берлін знаходився на території східної Німеччини, тому коли совєти побудували стіну, вони не просто розділи місто навпіл, вони обнесли весь західний Берлін бетоном. Потяги проходили повз без зупинок, необхідні місту товари постачалися літаками, you name it.
Тим не менш, люди намагалися потрапити всередину, а не вийти за стіну. Якщо про це подумати, воно трошки сюрреалістично, принаймні для мене. Нагадує якусь Атаку Титанів.
Стіна в Берліні трошки усюди і майже ніде. Її зламали та розтаскали на шматки, але ти ніяк не зможеш оминути факт її присутності. Як старий шрам, коли рана вже давно загоїлася і майже навіть не болить, але її неможливо не помітити. Вочевидь фізично вона майже ніде не зберіглася, проте можна купити шматочок в сувенірці. Хоча впевнений що то підробка.
East-side galery це по суті шматок стіни з графіті тридцятирічної давнини, всі вони так чи інакше про сводобу, відсутність кордонів та надію на зміни які ось ось настануть. І ще це напевно єдина памʼятка з туристичних гайдів які я дійно раджу побачити, там буквально можна відчути чим ці люди дихали 30 років тому. Але мене не слухайте, я найбільше в містах люблю красиві смітники та навіть не був у Пергамоні.
На малюнках є палаючий кремль, іллюстрації до альбомів Pink Floyd, анархізм, засудження всього навколо і звісно сама стіна в різних варіаціях. Ще там є цей жахливий поцілунок генсєків який можна спокійно оминати. Єдина світла сторона в ньому - геї які цілуються на фоні. Це так прийнято. Це як те саме туристичне фото на фоні Пізанської вежі, тільки квір.
За галереєю - одне з найкращих місць для того щоб сісти на березі річки, випити дешманське пиво та послухати стріт музикантів. Якщо пройти далі, можна знайти одне з найкращіх місць щоб випити зовсім не дешманське пиво на березі річки, потусити з цікавими людьми і навіть купити дивних речей. В десяти хвилинах - один з моїх найулюбленіших мостів у місті, не через ріку, через колії.
В мене звісно є тільки одна фотка самої по собі стіни, щоправда є купа фоток різних друзів на фоні.
👍5❤2
Про Рим
Всі дороги ведуть в Рим звісно, але не їдьте в Рим. Принаймні не влітку. Справа навіть не в неймовірній спеці, бо вона де завгодно буває, а в тому що від неї просто нікуди подітися серед цих бетонних блоків. В центрі майже немає дерев, тому камінь нагрівається і створює відчуття величезної старезної пательні. Дуже красивої звісно, цього не віднімеш. Про дерева я не жартую, навіть парки там дивні, дуже багато вільного простору і тому майже не має тіні. Від Тибру немає ніякого толку, річка зелена та пересохла.
Вранці та ввечері, коли немає жари, місто звісно чудове. Не моє улюблене, але я можу зрозуміти чого на нього треба подивитися.
Це величезна звалка старих артефактів, місто-музей, чортова колискова цивілізації завернута в скло і виставлена на загал. Наче ти все це вже сто разів бачив в інших частинах Європи, але там воно первинне, там якась стара помпезна памʼятка просто на кожному кроці, на кожній вулиці, в кожному районі. Можливо в світі є краще збережені колізеї, але там це THE Колізей, ну ви розумієте. Чи вартує його побачити? Ну я не знаю якщо чесно, час його досить сильно поплавив. But I can tell you, this experience is a little bit humbling.
Чи вартує зайти в Ватикан та побачити Сикстинську капеллу? Я думаю так, хоча це був самий polished музейний експіріенс в моєму житті. Просто щоб оцінити що цей абсолютно crazy мужик роками стояв на деревʼяній підставці, задравши голову наверх, щоб намалювати всі ці фрески. Угробив собі здоровьє цим. І звісно речі такого масштабу не дуже розгледіш на картинці.
Все це межує з Римом сучасним, тим що Манескіни назвали найкращим містом в світі. Я чесно кажучі не знаю чого, але мені точно треба більше про нього дізнатися. Він гучний і брудний, в одно час швидкий і застрягший в часі ніби муха в янтарі. В ньому все намішано і перемішано, але на відміну від Берліну, це зовсім не складає враження цільної картинки. Звинувачую в цьому туристів, ремонт та вайб Барабашово з численних крачниць з дешманським взуттям які межують з милими кавʼярнями. За вайбом нагадує трошки картини Босха, але можливо справа в кольоровій гамі.
Мені він звісно сподобався більше ніж музейні експонати, але я загалом не фанат музеїв. Найкращим було ходити по місту і намагатися відрізнити ці живі шматочки від розваг для туристів. Прямо навпроти Колізею, наприклад, знаходиться ціла вулиця з ЛГБТ закладами, а колекції одягу трохи відрізняються від інших міст. Не в центрі ніхто не виходить на вулицю вдень, також ніщо не працює, транспорт ходить не за розкладом або не ходить взагалі, тобто типовий вайб східної Європи.
Але незважаючи на весь цей пафос, Рим наче не намагається застрягти в часі як Париж, скоріше просто потонути в своєму власному пафосі. Хочеться приїхати ще і свідомо оминати всі туристичні місця, подивитися більш детально що там роблять локали, особливо в віддалених районах. Чим віддаленіше, тим краще. Oh well, можливо я навіть хочу сходити в клуб *кривиться*.
А так, мені треба вже давно визнати що класичні туристичні розваги то не для мене.
Всі дороги ведуть в Рим звісно, але не їдьте в Рим. Принаймні не влітку. Справа навіть не в неймовірній спеці, бо вона де завгодно буває, а в тому що від неї просто нікуди подітися серед цих бетонних блоків. В центрі майже немає дерев, тому камінь нагрівається і створює відчуття величезної старезної пательні. Дуже красивої звісно, цього не віднімеш. Про дерева я не жартую, навіть парки там дивні, дуже багато вільного простору і тому майже не має тіні. Від Тибру немає ніякого толку, річка зелена та пересохла.
Вранці та ввечері, коли немає жари, місто звісно чудове. Не моє улюблене, але я можу зрозуміти чого на нього треба подивитися.
Це величезна звалка старих артефактів, місто-музей, чортова колискова цивілізації завернута в скло і виставлена на загал. Наче ти все це вже сто разів бачив в інших частинах Європи, але там воно первинне, там якась стара помпезна памʼятка просто на кожному кроці, на кожній вулиці, в кожному районі. Можливо в світі є краще збережені колізеї, але там це THE Колізей, ну ви розумієте. Чи вартує його побачити? Ну я не знаю якщо чесно, час його досить сильно поплавив. But I can tell you, this experience is a little bit humbling.
Чи вартує зайти в Ватикан та побачити Сикстинську капеллу? Я думаю так, хоча це був самий polished музейний експіріенс в моєму житті. Просто щоб оцінити що цей абсолютно crazy мужик роками стояв на деревʼяній підставці, задравши голову наверх, щоб намалювати всі ці фрески. Угробив собі здоровьє цим. І звісно речі такого масштабу не дуже розгледіш на картинці.
Все це межує з Римом сучасним, тим що Манескіни назвали найкращим містом в світі. Я чесно кажучі не знаю чого, але мені точно треба більше про нього дізнатися. Він гучний і брудний, в одно час швидкий і застрягший в часі ніби муха в янтарі. В ньому все намішано і перемішано, але на відміну від Берліну, це зовсім не складає враження цільної картинки. Звинувачую в цьому туристів, ремонт та вайб Барабашово з численних крачниць з дешманським взуттям які межують з милими кавʼярнями. За вайбом нагадує трошки картини Босха, але можливо справа в кольоровій гамі.
Мені він звісно сподобався більше ніж музейні експонати, але я загалом не фанат музеїв. Найкращим було ходити по місту і намагатися відрізнити ці живі шматочки від розваг для туристів. Прямо навпроти Колізею, наприклад, знаходиться ціла вулиця з ЛГБТ закладами, а колекції одягу трохи відрізняються від інших міст. Не в центрі ніхто не виходить на вулицю вдень, також ніщо не працює, транспорт ходить не за розкладом або не ходить взагалі, тобто типовий вайб східної Європи.
Але незважаючи на весь цей пафос, Рим наче не намагається застрягти в часі як Париж, скоріше просто потонути в своєму власному пафосі. Хочеться приїхати ще і свідомо оминати всі туристичні місця, подивитися більш детально що там роблять локали, особливо в віддалених районах. Чим віддаленіше, тим краще. Oh well, можливо я навіть хочу сходити в клуб *кривиться*.
А так, мені треба вже давно визнати що класичні туристичні розваги то не для мене.
❤3👍1
Доречі, а ви знали що вся ця "традиційна" італійська кухня якій "тисяці років" була насправді створена в середині минулого сторічча?
Мені вчора один італійський знайомий розповів і це правда, я погуглив. Класичній карбонарі, наприклад, всього 70 років. Піца трошки старша, але не сильно, десь початок двадцятого. Тисячу років тому теж була піца, але тоді це був товстезний пиріг з фініками. Звісно очевидно що італійці ніяк не могли використовувати томати за часів римської імперії, але я думав що ці рецепти все таки трошки старші.
Тепер дивитися злих італійців в тіктоці буде ще веселіше. Не ламайте пасту, не сипьте сир на рибу, ніяких вершків, ніяких ананасів, my ass.
Правда знайомий дійсно сказав що ананаси в піці це збочення, типу якщо хочеться солодкого, то покладіть персиків з горгонзоллою.
Мені вчора один італійський знайомий розповів і це правда, я погуглив. Класичній карбонарі, наприклад, всього 70 років. Піца трошки старша, але не сильно, десь початок двадцятого. Тисячу років тому теж була піца, але тоді це був товстезний пиріг з фініками. Звісно очевидно що італійці ніяк не могли використовувати томати за часів римської імперії, але я думав що ці рецепти все таки трошки старші.
Тепер дивитися злих італійців в тіктоці буде ще веселіше. Не ламайте пасту, не сипьте сир на рибу, ніяких вершків, ніяких ананасів, my ass.
Правда знайомий дійсно сказав що ананаси в піці це збочення, типу якщо хочеться солодкого, то покладіть персиків з горгонзоллою.
😁3
The Woman In Me
Мемуари Брітні Спірс. Прочитала цю книгу для букклубу і впевнена що ніколи не взяла би за неї сама. I couldn't care less about her, але вважаю про її кейс варто знати. Бо він про абʼюз та сексуалізацію дітей, жахіття американської судової системи і право кожного на свободу приймати свої власні рішення, навіть якщо ці рішення дуже, дуже, просто неймовірно ідіотські. Правда для цього точно не треба читати цю книгу, погана книга, справді кошмар.
Одна з найдорожчіх угод сучасносні, прірва грошей, але виглядає ніби дитина писала і редактури зовсім не було. Я розумію, це тому що Брітні цим зайнялася відразу після зняття опіки і там напевно було багато сирих емоцій, але ну блін. Не зрозуміло про які роки вона каже, хто ці всі люди і що взагалі відбувається. Просто безкінечні виправдання і наївність, багато нестиковок і замовчування подій. Купа страху та болю. Досить неприємний потік досить неприємних думок.
Якщо конкретно, вона описує своє життя. Сімейні травми, батька-алкоголіка, мати яка бухала з нею маргариту в її 13, жахливі відносини з першим бойфрендом, аборт в 19, сексуалізацію її образу в публічному просторі і жахливих журналістів. Депресію, розлучення та непорозуміння. І головне, свою тринадцятирічну опіку, коли її батько приймав за неї всі важливі рішення. Те як в неї забрали опіку над дітьми. Те як їй заборонили злітати з КОК і змушували заробляти все більше грошей. Про нескінченний потік відносин і те де вона зараз.
Це заставляє замислюватися що ніякі fame and money не врятують тебе якщо ти тупий. І найважливіше, навіть дуже тупа людина має право приймати свої власні рішення. З плюсів, ми крисили її три години з чудовими людьми на даху дивлячісь на закат та зірки.
Пʼядесят відтінків сірого з 10, не рекомендую.
Мемуари Брітні Спірс. Прочитала цю книгу для букклубу і впевнена що ніколи не взяла би за неї сама. I couldn't care less about her, але вважаю про її кейс варто знати. Бо він про абʼюз та сексуалізацію дітей, жахіття американської судової системи і право кожного на свободу приймати свої власні рішення, навіть якщо ці рішення дуже, дуже, просто неймовірно ідіотські. Правда для цього точно не треба читати цю книгу, погана книга, справді кошмар.
Одна з найдорожчіх угод сучасносні, прірва грошей, але виглядає ніби дитина писала і редактури зовсім не було. Я розумію, це тому що Брітні цим зайнялася відразу після зняття опіки і там напевно було багато сирих емоцій, але ну блін. Не зрозуміло про які роки вона каже, хто ці всі люди і що взагалі відбувається. Просто безкінечні виправдання і наївність, багато нестиковок і замовчування подій. Купа страху та болю. Досить неприємний потік досить неприємних думок.
Якщо конкретно, вона описує своє життя. Сімейні травми, батька-алкоголіка, мати яка бухала з нею маргариту в її 13, жахливі відносини з першим бойфрендом, аборт в 19, сексуалізацію її образу в публічному просторі і жахливих журналістів. Депресію, розлучення та непорозуміння. І головне, свою тринадцятирічну опіку, коли її батько приймав за неї всі важливі рішення. Те як в неї забрали опіку над дітьми. Те як їй заборонили злітати з КОК і змушували заробляти все більше грошей. Про нескінченний потік відносин і те де вона зараз.
Це заставляє замислюватися що ніякі fame and money не врятують тебе якщо ти тупий. І найважливіше, навіть дуже тупа людина має право приймати свої власні рішення. З плюсів, ми крисили її три години з чудовими людьми на даху дивлячісь на закат та зірки.
Пʼядесят відтінків сірого з 10, не рекомендую.
👏1