Про Рим

Всі дороги ведуть в Рим звісно, але не їдьте в Рим. Принаймні не влітку. Справа навіть не в неймовірній спеці, бо вона де завгодно буває, а в тому що від неї просто нікуди подітися серед цих бетонних блоків. В центрі майже немає дерев, тому камінь нагрівається і створює відчуття величезної старезної пательні. Дуже красивої звісно, цього не віднімеш. Про дерева я не жартую, навіть парки там дивні, дуже багато вільного простору і тому майже не має тіні. Від Тибру немає ніякого толку, річка зелена та пересохла.

Вранці та ввечері, коли немає жари, місто звісно чудове. Не моє улюблене, але я можу зрозуміти чого на нього треба подивитися.

Це величезна звалка старих артефактів, місто-музей, чортова колискова цивілізації завернута в скло і виставлена на загал. Наче ти все це вже сто разів бачив в інших частинах Європи, але там воно первинне, там якась стара помпезна памʼятка просто на кожному кроці, на кожній вулиці, в кожному районі. Можливо в світі є краще збережені колізеї, але там це THE Колізей, ну ви розумієте. Чи вартує його побачити? Ну я не знаю якщо чесно, час його досить сильно поплавив. But I can tell you, this experience is a little bit humbling.

Чи вартує зайти в Ватикан та побачити Сикстинську капеллу? Я думаю так, хоча це був самий polished музейний експіріенс в моєму житті. Просто щоб оцінити що цей абсолютно crazy мужик роками стояв на деревʼяній підставці, задравши голову наверх, щоб намалювати всі ці фрески. Угробив собі здоровьє цим. І звісно речі такого масштабу не дуже розгледіш на картинці.

Все це межує з Римом сучасним, тим що Манескіни назвали найкращим містом в світі. Я чесно кажучі не знаю чого, але мені точно треба більше про нього дізнатися. Він гучний і брудний, в одно час швидкий і застрягший в часі ніби муха в янтарі. В ньому все намішано і перемішано, але на відміну від Берліну, це зовсім не складає враження цільної картинки. Звинувачую в цьому туристів, ремонт та вайб Барабашово з численних крачниць з дешманським взуттям які межують з милими кавʼярнями. За вайбом нагадує трошки картини Босха, але можливо справа в кольоровій гамі.

Мені він звісно сподобався більше ніж музейні експонати, але я загалом не фанат музеїв. Найкращим було ходити по місту і намагатися відрізнити ці живі шматочки від розваг для туристів. Прямо навпроти Колізею, наприклад, знаходиться ціла вулиця з ЛГБТ закладами, а колекції одягу трохи відрізняються від інших міст. Не в центрі ніхто не виходить на вулицю вдень, також ніщо не працює, транспорт ходить не за розкладом або не ходить взагалі, тобто типовий вайб східної Європи.

Але незважаючи на весь цей пафос, Рим наче не намагається застрягти в часі як Париж, скоріше просто потонути в своєму власному пафосі. Хочеться приїхати ще і свідомо оминати всі туристичні місця, подивитися більш детально що там роблять локали, особливо в віддалених районах. Чим віддаленіше, тим краще. Oh well, можливо я навіть хочу сходити в клуб *кривиться*.

А так, мені треба вже давно визнати що класичні туристичні розваги то не для мене.

Доречі, а ви знали що вся ця "традиційна" італійська кухня якій "тисяці років" була насправді створена в середині минулого сторічча?

Мені вчора один італійський знайомий розповів і це правда, я погуглив. Класичній карбонарі, наприклад, всього 70 років. Піца трошки старша, але не сильно, десь початок двадцятого. Тисячу років тому теж була піца, але тоді це був товстезний пиріг з фініками. Звісно очевидно що італійці ніяк не могли використовувати томати за часів римської імперії, але я думав що ці рецепти все таки трошки старші.
Тепер дивитися злих італійців в тіктоці буде ще веселіше. Не ламайте пасту, не сипьте сир на рибу, ніяких вершків, ніяких ананасів, my ass.

Правда знайомий дійсно сказав що ананаси в піці це збочення, типу якщо хочеться солодкого, то покладіть персиків з горгонзоллою.

The Woman In Me

Мемуари Брітні Спірс. Прочитала цю книгу для букклубу і впевнена що ніколи не взяла би за неї сама. I couldn't care less about her, але вважаю про її кейс варто знати. Бо він про абʼюз та сексуалізацію дітей, жахіття американської судової системи і право кожного на свободу приймати свої власні рішення, навіть якщо ці рішення дуже, дуже, просто неймовірно ідіотські. Правда для цього точно не треба читати цю книгу, погана книга, справді кошмар.

Одна з найдорожчіх угод сучасносні, прірва грошей, але виглядає ніби дитина писала і редактури зовсім не було. Я розумію, це тому що Брітні цим зайнялася відразу після зняття опіки і там напевно було багато сирих емоцій, але ну блін. Не зрозуміло про які роки вона каже, хто ці всі люди і що взагалі відбувається. Просто безкінечні виправдання і наївність, багато нестиковок і замовчування подій. Купа страху та болю. Досить неприємний потік досить неприємних думок.

Якщо конкретно, вона описує своє життя. Сімейні травми, батька-алкоголіка, мати яка бухала з нею маргариту в її 13, жахливі відносини з першим бойфрендом, аборт в 19, сексуалізацію її образу в публічному просторі і жахливих журналістів. Депресію, розлучення та непорозуміння. І головне, свою тринадцятирічну опіку, коли її батько приймав за неї всі важливі рішення. Те як в неї забрали опіку над дітьми. Те як їй заборонили злітати з КОК і змушували заробляти все більше грошей. Про нескінченний потік відносин і те де вона зараз.

Це заставляє замислюватися що ніякі fame and money не врятують тебе якщо ти тупий. І найважливіше, навіть дуже тупа людина має право приймати свої власні рішення. З плюсів, ми крисили її три години з чудовими людьми на даху дивлячісь на закат та зірки.

Пʼядесят відтінків сірого з 10, не рекомендую.

Якщо не їв дьонер запиваючи клаб-мате - вважай не був в Берліні

Присвячую цей лонгрід людині яка витолкала мене зі зручного крісла і потягнула це все купувати.

Дьонер-кебаб - це найпопулярнійший берлінський фаст-фуд, хоча більша частина тревел-гайдів буде з цим незгодна. На рівні з цінами на оренду житла, привід для безкінечного бітчінгу місцевих на тему невплинного росту цін і похвальби своїм статусом справжнього берлінера - "от коли я сюди переїхав, дьонер ще по 2,50 був! А зараз по 7! Грабіж!". Також, причина непопулярності тут купи відомих світових фаст-фуд чейнів, бо хто взагалі захоче їсти той сабвей коли поруч є турецікий ларьок.

Внєзапно, але ця чудова штука була створена саме в західній частині Берліну в 60х-70х роках, коли турецькі гастарбайтери массового хлинули в місто. Доречі, саме вони по суті відствоювали розбомблене місто і тут досі величезне турецьке комʼюніті. Наразі, ларьки з дьонером є буквально на кожному кроці, а в "найкращий кебаб у місці" кожен день вистроюється годинна черга. Якось один мій берлінський друг сказав що турки "нас всіх тут кормлять" і це абсолютна правда, я тільки сподіваюся що в цьому факті по мінімуму расиської складової. Чи принаймні що ситуація покращується з роками.

Може здатися що воно повинно бути схоже на київську шаурму, але насправді на смак зовсім інше. Класичний дьонер складається з трикутного підсмаженного хліба, трьох соусів на вибів (часниковий, травяний та гострий), тонко нарізаної яловичини чи баранини, капусти, цибулі і огірково-томатного салату. По суті такий собі фʼюжн турецького та німецького. Звісно існують варіації з сиром халумі та фалафелем, Берлін все таки місто вегетеріанців та веганів. Найскладніше це зʼїсти все не розсипавши на землю і не замазавши всього себе, дійсно справжнє мистетство.

Це все прийнято запивати клаб-мате. Не знаю чому, але саме тут воно дуже популярне, особливо на техно-тусовках і у студентів перед екзаменами. Це більш здорова альтернатива колі та енергетикам, а ще, вважається що його можна змішувати з йегермейтером, хоча я не пробував. Вже бачив цю штуку в Києві, хоча воно явно не таке популярне. Опціонально до всього цього можна ще додати косяк, щоб доповнити ідеальну картину від місцевих. Доречі, трава тут вже пів року як легальна і найпопулярнійший способ її вживання - самокрутки з табаком. Напевно щоб все місто не сторчалося.

Фотки для ілюстрації всього описаного в мене звісно немає, тому просто приаттачу сюди Берлін як він є.

А що оберете ви?

Йшли ми з Сайбо по Берліну, а на стіні ось це нашкрябано - Der Tod ist ein Meister aus Russland.

Сайбо побачили слово Russland, зацікавилися, тикнули в стіну і попросили мене переласти. І мене ці слова так мене зворушили, що я ще хвилину віжжав у простір, дивився в далину і не мав змоги нічого нормального сказати, настільки прекрасно.

Воно перекладається - Смерть це майстер з Росії.
Звісно ж це відсилка на Целана, "Фуга Смерті", один з найвідоміших віршів про Голокост. Хто не читав, дуже раджу. Воно боляче і жахає.
Сайбо настільки проніклися, що потім ввечері змусили мене прочитати вірш німецькою, а потім сиділи перекладали уровок який я показав. Бо ми не знайшли жодного який би нам сподобався і при цьому був достатньо точним. Я би правда залишив "майстер", як в оригіналі, але це теж не ідеально.

Чорне молоко ранкове ми п'ємо тебе зночі
ми п'ємо тебе опівдні Смерть це з Німеччини пан
ми п'ємо тебе коли світає та смеркне ми п'ємо і п'ємо і п'ємо
Смерть це з Німеччини пан з очима блакиттю
він влучить в тебе свинцем він влучить напевне

P.S. Подобаються такі маленькі штуки. І звісно я собою пишаюся бо зрозумів відсилку.

Вирішив що настав час для ідіостських фактів.

Сьогоднішнє слово з німецької - Dick.
Що означає "товстий", а ви про що подумали?

А на фото популярний німецікий десерт, Dickmanns, тобто товсті чоловічки. Ні, вони зовсім не фалічної форми. Якщо вам здається що це якось образливо, раніше ці штуки називалися Negerkuss - поцілунок негра.
Зараз назва заборонена, obviously, а в кавʼявняїх десятої хвилі висять про це стьобні постери.

Коли дуже хочеться фруктів, але ти живеш не один, твої сусіди все сжерли і тарілка з фруктами тепер виглядає ось так. Можливо вартує приготувати лимонний пиріг. Та сходити в магазин.

Ще усвідомив сьогодні що мені дуже, дуже пощастило народитися жінкою. Бо я дуже люблю постійно розповідати незрозумілі історії, наукові факти, дивні відсилки і всякі такі штуки. Фактично я людина-менсплейнінг. But I can get away with it because I’m not a man. Ха!

Поки писав, перебрав всі варіанти словосполучень зі словом get. Get on, get off, get up, get out, get in, get out of, поки правильний не згадав. Як на мене, одна з найскладніших штук в англійській, бо одну якусь маленьку частку переплутаєш, і замість того щоб вийти та заснути, ти вмер і подрочив.

Лимони зі вчорашньої фруктової тарілки було successfully перетворено на печеньки. В половину з них я навіть додала малину, виявилося це була чудова ідея. Як там кажуть, When life gives you lemons make lemonade. Lemonade вже робили вчора, але лимонів якось менше не стало.

Насправді це я не з бажання позбутися всіх лимонів в домі, в мене просто є жахлива тяга до стрес бейкінгу. Все настільки погано, що сусідка вже питає чи все в мене нормально кожен раз як я щось пеку. Її можна зрозуміти, якось я витратив три години на яблучні цинабони що доготувалися тільки о першій ночі, напевно нормальні люди дійсно так не роблять.

На повному серьозі - чіткі інструкції, зважування інгрідієнтів, ідеї для покращення рецепту і найголовніше, швидкий результат - це все допомагає мені прийти в себе та прочистити голову. Нажаль чи нащастя, я повністю втрачаю цікавість до солодощів які вже приготовані. Сусідка цьому не дуже рада бо майже все доводиться їсти їй. Її гостям. Нашим сусідам по дому. Моїм гостям. Якось вона навіть просила мене зупинитися трохи бо вона вже не може. Oh this mortal temptations.

А ще сьогодні в Берліні був останній літній день. Завтра температура дропнеться вниз аж на 10 градусів і скоріше за все більше не підніметься. Вирішив що саме час сходити поплавати в озері. Залишив телефон вдома бо не хотів за нього переживати, плюс щоб подивитися скільки мій наркоманський зумерський мозок зможе без нього витримати.

В ітозі, випадково звернув не на ту вулицю, опинився зовсім з іншої сторони старого аеропорта і потрапив взагалі на інше озеро, чисто тому що і мене був план поплавати і я його притримуюся. Три рази питав дорогу в перехожих, шість разів дивився на карту, замість 3км проїхав на вєліку 7,5 в одну сторону, але все одно дуже задоволений. До того ж, озеро до якого я доїхав сильно красивіше. Щоб ви розуміли масштаби факапу, я в коментарях на карті відмітив куди збирався і куди потрапив.

Зараз дивлюся на ютубі як Анкл Роджер розносить Джеймі Олівера і здається навіть хочу завтра вже попрацювати. Виглядає як гарний день.

Dark Rise

Мені здається я вже розхвалив цю книгу по всім чатам і прожужжав вуха всім хто слухав, але ще додатково сюди про неї напишу. Одна з найкращих речей що я читав цього року. Mind you, я величезний фанат фентезі, але не young adult новел. Хоча не буду брехати, I have a soft spot for the gay romance.

Воно фентезі - з магією, однорогами, хоробрими лицарями і рятувальнням світу - але ця книга цілеспрямовано і навмисно перевертає всі закони жанру. Автор використовує знайомі з дитинсва тропи, перероблює їх до складновпізнаванності і кидає результат читачам в обличчя. Через це про сюжет майже неможливо говорити без спойлерів, її дійсно варто читати.

Що сподобалося саме мені:
- Головний герой. Ця солодка булка - квінтесенція ідеального слізеринця. Він нікому не довіряє і вміє берегти свої секрети. Так, читач, тобі він теж не довіряє. В ньому чудово витриманий баланс, компетенція яка не скатується в мері-сью та вразливість що не створює чергового YA woobie
- Стиль. В книзі немає жодного зайвого слова. Одні і тіж самі фрази сприймаються зовсім по різному коли читаєш вперше і коли вже знаєш основний плот-твіст. Але існуючих слів достатньо щоб зрозуміти що відбувається сильно раніше ніж тобі про це скажуть. При цьому, читається дуже легко, я прочитав другу книгу за два дні.
- Queerness. Книга про це. Про прийняття себе яким ти є
- Романтична лінія. БДСМ. Нашийники
- Жіночі персонажі. Їх багато і вони всі прекрасні
- Дружба між головними героями. Абсолютно платонічна, а вони різного гендеру
- Верібельність. Знаєте, в деяких книгах буває така штука, коли герої бьються над проблемою сотнями сторінок хоча все це було реальтатом тупого місандерстендінгу і можна було просто поговорити? Так ось, це не така книга

З мінусів, мені було трохи складно читати перші глави, бо здавалося що в них мало що є цікавого. Якогось хлопчину знаходить якийсь мужик і говорить йому що він обраний і передає якийсь макгафін амулет померлої матінки. Десь я вже це бачив. Разів так дуже багато. Але для того щоб перевернути очікування читача, спочатку треба скласти ці очікування. Так що просто будьте попереджені.

Величезний мінус - це трилогія, а наразі видано тільки дві книжки.
Перша книга є українською, друга вже доступна для передзамовлення десь. Я все читав на якабу за мінімальні гроші. Переклад топ.

Для мене це наразі 10/10, майже всім рекомендую. А на картинці - листівка з мого німецьго видання.

В понеділок я закінчила роботу ввечері і подивилася ромком.
У вівторок я закінчила роботу ввечері і подивилася ромком.
В середу я закінчила роботу ввечері і подивилася ромком.

Знаєте в чому тут проблема? Це був один і той же ромком! Більш того, я дивилася його ще рік тому коли він вийшов. Я навіть читала книгу. Вважаю це свідченням того що по перше, це дійсно хороший фільм. По друге, мене здається зовсім поплавило від кількості роботи.

На третій перегляд я вже просто насолоджувалася хаосом, величезним тортом, хот мужиками, та рахувала помилки. Їх доречі, небагато, на відміну від книги. Хоча книга все одно гарна. Найсмішніше що для мене найбільш нереалістична річ у фільмі це результати виборів у Штатах, особливо враховуючі нещодавні дебати, а не британська королівська сімʼя.

Коротше. Це здається єдина нормальна річ на амазон прайм. Фільм гарний, а я втомилася.

Які ще є способи привести себе до ладу після тяжкого робочого дня?