У Zombies and Shit мені дуже сподобався один сюжетний твіст. Зазвичай у подібних романах немає інтриги, хто переможе, але тут герой, про якого я думала, що він — як раз той, за чиїм розвитком ми будемо слідкувати (бо ну очевидно ж, що це переможець — досить слабкий, а значить, має пройти шлях становлення; займається розумовою діяльністю, тобто, має довести, що для перемоги важливий інтелект), загинув чи то першим, чи другим. А персонаж, якому, здавалося, дали роль статиста, загинув у самому кінці. Дуже люблю, коли автори так роблять. Ще в Аберкромбі була гарна еволюція (😄) персонажа. А от найгірша шаблонність мені трапилася в книзі Діна Кунца, це жах просто.

Як було у Кунца.
Ти добрий молодий хлопець, який любить тварин і після закінчення розслідування мріє стати ветеринаром — вмреш
Ти літній чоловік, який після цієї справи має вийти на пенсію та мріє про спокійне життя з дружиною — вмреш
Ти чоловік, який має романтичний інтерес до головної героїні — звісно, що житимеш
Голлівуд у найгіршому сенсі. І це (Phantoms) вважається однією з його найкращих книг, уявляю, які там інші.
#кунц #phantoms

Бісить, коли чіпляються до дарк-академії через її токсичність. У тому й суть. А щодо поганих наслідків — сумніваюся, що хтось настільки заромантизує навчання в умовній загальноосвітній школі номер 253 чи сучасному виші, що накоїть дурниць. Та й чим погана романтизація взагалі? То критикували любовні романи (особливо вампірські) через нереалістичність очікувань, типу, все одно всі дівчата повиходять заміж за нудних старіючих мужиків, які три години сидять в туалеті, та й самі постаріють. Це як англійські цвинтарні поети з посилом «грайся, грайся, дитинко, поки можеш, все одно потім помреш та зітлієш, таке життя».
Коротше, навчання — це добре, гарні чоловіки — це добре, нудні критики — це погано.
Але дарк-романси все одно романтизувати не треба, бо це нездорова гидота 😈

Сильне бажання поїхати до секонду та накупити вживаних книжок у м’якій обкладинці. Але поки немає можливості(

Нещодавно ютуб підкинув відео, цікава ідея, але для мене поки що надто радикальна 😄

https://youtu.be/QWq5M18H56c?si=NQ9NyzlC_DvfnbmT

Дивлюся краєм ока «Фляйшмана в біді». Гг бісявий, але коли фокус змістився на його дружину, стало набагато запальніше. Хочу книжку почитати, сподіваюсь, вона не гірше. Які теми тут зачіпаються: криза подружнього життя, ґендерні ролі, суспільство з майже кастовою системою, материнство та кар’єра, післяпологова депресія та нервові зриви.
#серіял

Ще моменти з Where sleeping girls lie:
• Головна героїня — мусульманка, це цікаво, бо не дуже часто зустрічаю таку репрезентацію.
• У вчителя англійської мови (та літератури) прізвище Майклідіс, просто збіг чи натяк на письменника?
#wheresleepinggirlslie #ya

Нарешті подивилась Slumber Party Massacre II. Якщо оцінювати сюжет, то перша частина зроблена набагато краще, тут вся двіжуха почалася майже під кінець. Стосовно візуалу: зʼявилося багато рожевих елементів, Барбі-стайл💅 Маніяк тут прикольніший, ніж у першій частині: там був реально страшний дід, мені поганувато було, коли він зʼявлявся на екрані, а тут — молодий чоловік, схожий на Траволту в найкращі роки, з дрильовою гітарою. Незважаючи на різанину та певну депресивність, дивитись було весело, бо це такий кітч та абсурд, що вже наближається до шедевру. Логічного пояснення, чому маніяк дотримується стилю рокабіллі та хто це взагалі такий, тут немає (але це якась потойбічна істота; в анотації написано, що це перевтілення того діда, але хз; можливо, це взагалі галюцинації героїні).
Fun fact: актор, який грав вбивцю — син македоноамериканця-мільярдера, знімався небагато й зараз теж займається бізнесом, але там щось контроверсійне, гроші відмиває чи що (я не заглиблювалася, бо всякі СЕО — це максимально не моя сфера інтересів), краще б лишався в шоубізі.
Музичний номер з фільму (обережно, є кривава сцена):

https://youtu.be/MwYMgLoENH8?si=IzFhI4oFyfiY1t0I
#slumberpartymassacre #horrormovie

+
• Атмосфера тут доволі гарріпоттерівська (тільки без чаклунства та більше дайверсіті), що, звісно, недивно, адже ГП — класична англійська шкільна історія.
• Також подобається відчуття якоїсь солідності, ґрунтовності, не всі дорослі книжки можуть таким похвалитися. Теж недивно, бо авторка філологиня, а не просто випускниця курсів «Як написати бестселер за 30 днів».
• Учні читають Шекспіра, думаю, це вплине на сюжет (і авторка якраз досліджує Шекспіра).
#wheresleepinggirlslie #youngadult #darkakademia #читаю_зараз

Побачила, що наступного року планують видавати роман «Овід». Ну нащо? По-перше, українською його вже видавали. По-друге, на нього активно наярював совок та інші диктаторські країни (авторка, звісно, про свою популярність не знала та ніяких грошей не отримувала, типова ситуація для радянських перекладів). І по-третє, це просто слабка, поганенька книжка, такий собі фанфік на «Графа Монте-Крісто». Джона Ріда про лєніна ще можна перевидати чи якихось північнокорейських класиків.
#овід #войніч #нераджу

Це моє тіло покидає бажання прочитати книгу, якщо я не встигла за неї взятися до того, як вона стала суперпопулярною ✨
(Але можу повернутися до неї через декілька років)
(Винятки, звісно, бувають)

Хочу почитати для загального розвитку, бо з університетського курсу пам’ятаю тільки фразу «Мультиплікатор — це двосічний меч, який може діяти в обох напрямках» (це страшне речення мені тоді аж снилося)😵‍💫
Але думаю, тут і справді більше історії, аніж економіки, та нічого.

Рада, що Dirty Laundry видадуть

Захотілося перечитати кінґівську трилогію про Білла Годжеса, зовсім забула про це: ”Bill Hodges, who now runs a two-person agency called Finders Keepers with partner Holly Gibney, is intrigued by the letter Z written with a marker at the scene of the crime.” 😨
Пан Кінґ все знає про справжнє зло заздалегідь.

Який жах… Віватівські книги періодично купую, треба буде ще замовити.

Хотілося б таку новину з болотяних територій. Бісить, що в них досі існує книговидавництво 😡 чи от би якогось прілєпіна зробили хорошим росіянином.