Поки прочитала лише початок Boy Parts, але Ірина за вайбом нагадує мені Селест із «Тампи» 🥰
#читаю_зараз #boyparts

Взагалі жінок з моїх улюблених різновидів книжок можна грубо поділити на декілька категорій:
1. Зла соціопатка.
2. Лузерка.
3. Зла юниця / precocious (я не знаю точного відповідника українською, що словник пропонує, то все не те) дівчинка.
4. Наївна творча дівчина.

Лише ціна на Killing Stalking вберігає мене від нової психтравми.
Жартую, я в принципі не хочу читати такі книжки.

Зараз якраз натрапила на відео, це називається halo effect. А якщо навпаки, то horn effect 😈
Давно ще читала в Ле Ґоффа, що середньовічні християни ототожнювали фізичну вроду з високими моральними якостями (ще він проводив аналогію, що святі — це такі супергерої свого часу). Я не впевнена, що він стовідсотково правий, але це мені цікаво.

Переважно так і є 😄

Романтика 😄

Щось так харить новий (?) тренд на книжки, «написані» відомими людьми, які не є письменниками (типу детективів від Клінтонів). Маю на увазі не мемуари, а типу художні книжки. От нащо? Тупо знецінення справжніх письменників за рахунок гучного імені на обкладинці.
Бачила, що українською будуть видавати роман Жана Рено, теж думаю, що то ґострайтер написав, але хз.
Єдине, що трішки зацікавило, це книжка, яку видали від імені Міллі Боббі Браун, але її парфуми я тестила в магазині, то їбучий дихлофос, тому щось теж якось так, плюс Клінтони хоча б помістили імена співавторів на обкладинки, а вона ні. Не буду підтримувати цей тренд.

Чому кожний вестерн, який підтримує рашку або має радикальні праві погляди, виглядає так, наче його батьки — кревні родичі?
Бо так і є 🌚

Щось так мені подобається тренд у тіктоку “rating things”, у книжках теж ціную подібну атмосферу 🌚

Але там страшно насправді.

🏳️‍🌈
Sarah Waters. Tipping the Velvet
Дуже красиво написаний історичний роман з вікторіанської епохи. Ненсі (або Нен) — молода дівчина з простої робітничої родини захоплюється творчістю чарівної мейл-імперсонаторки Кітті, і весь цей сценічний гламур — це якийсь магічний світ для неї. Але, звичайно, нічого хорошого їй це не принесе.
Більшу частину книги Нен страждає, а мені тільки того і треба. Тут буде і депресія, і душевно-тілесне самознищення: проституція (причому в образі хлопця, клієнтами стають розпусні джентльмени), і так би мовити секс-рабство у багатої пані. І чесно кажучи, цей шмат зі стражданнями разом з частиною про дреґ-кінґівський шоубіз — це найкраще у цій книзі, і я б хотіла, щоб десь на мінорній ноті все й закінчилось.
⬇️

18+!
Але авторка захотіла дати Нен геппі-енд, і як на мене, невдало. Нен зійшлася з прогресивною дівчиною Флоренс, феміністкою та соціалісткою, яка виховує дитину своєї померлої коханої, і о господи, як же це сіро та нудно. Кітті та ще сволота, і те розпусне життя було шляхом в нікуди, але це як цемент гризти. З Кітті була хімія, а тут нудні соціалістичні стосунки.
І що дивує, саме в цих стосунках описана найкрінжовіша секс-сцена. Нагадую, у книзі, де героїня займалася на вулицях гей-проституцією (а також вкрала у своєї багатої коханки… еее.. секс-іграшку та бавилася разом зі служницею). Коротше, з Флоренс графічно описана сцена, де засовуюють руку повністю (і як би не по лікоть, але може, це вже мої викривлені спогади, але так і кулака достатньо — вибачте, нащо це робити, як це може подобатись і як він взагалі туди влізе Ну може це мій особистий сквік.
Але в цілому це розкішна книга, хоч і не ідеальна для мене через описану вище лінію. Чорнухою я насолоджувалась, тому це 5 із 5.

#прочитане2017 #lgbt #queer #sarahwaters

У мене не дуже хороша памʼять на імена, памʼятала тільки Кітті, інших пішла ґуґлити. Була впевнена, що Флоренс звуть Гаррієт, це їй навіть більше пасує 😈а от у Кітті ідеальне для неї імʼя.

Чесно кажучи, незважаючи на відмінності, сюжет в мене в памʼяті дещо зліпився в одне ціле, тому я вже погано памʼятаю, які епізоди у книзі були, а які ні. Була впевнена, що моя улюблена сцена в морзі була тільки в екранізації, але поґуґлила, наче й у книзі є. А от нудний епізод з панками, здається, до фільму не потрапив.

А ще мені сподобалось, що секс-сцена цнотливо залишилася поза кадром (Саро Вотерс, я дивлюсь на тебе😈).

Висновок: так, фільм краще, але почитати можна. Точно краще, ніж всякі лєта в піонєрскіх трусіках. Але якщо хочеться атмосфери 80-х, то в книзі цього немає (концентрований вайб якоїсь епохи завжди треба шукати у пізніших творах).

І ще про екранізацію пару слів. По-перше, одну з ролей виконала Валерія Бруні-Тедескі, а я хочу у цьому місяці написати ще про один фільм, де вона знімалася. По-друге, фільм часто порівнюють з «Назви мене своїм імʼям», і звісно, схожого тут багато, але для мене набагато більш влучним попаданням за атмосферою та типажами є кліп 2018 року (тобто, знятий до «Літа»):

https://youtu.be/WAnYiAdr2tM?si=eZCDo2LOG1HOlP1O

Ні, все ж таки люблю французьку естетику ❤️

#прочитане2021 #queer #lgbt #aidanchambers