Olivia A. Cole “Dear Medusa”
16-річна Алісія Ріверс має репутацію поганої дівчини через своє бурхливе статеве життя, але ніхто не знає, що призвело до цього. Алісія боїться скаржитися на те, що її обзивають та домагаються, бо їй дорікатимуть, що вона й сама винна — не так одягається, не так себе поводить, і у стосунках з дорослими чоловіками (у тому числі зі вчителем) наче ніхто її не примушував ні до чого, наче й сама могла здогадатися, що станеться.

І отак Алісія проживає все на самоті, тільки мріє про те, що знайде споріднену душу (бо оцей потік хлопців та чоловіків — це аж ніяк не справжні людські стосунки, вони її й людиною не вважають, бачать тільки функцію). Як вона каже, травмовані люди часто навмисно знову травмуються, щоб відчути себе живими. Алісія кинула спорт, посварилася з подругою, має проблеми зі школою та просто пливе за течією. Але, на щастя, зміни можливі.

Вчитель-збоченець, який має прізвисько Полковник на честь полковника Сандерса, у книзі активно не діє та присутній як незриме зло, та й більшість отих чоловіків та хлопців представлені лише як співрозмовники у повідомленнях. Натомість у центрі уваги сама Алісія та її намагання знайти себе. І ще мені дуже сподобалася її подружка-асексуалка (це не та, що з каблучкою). І на щастя, Алісія не поринає у безодню безнадійності, бо в її житті є й нормальні, хороші люди, і є сподівання на те, що все зрештою буде добре.

Книга, в принципі, невелика за обсягом, але дуже багато важливих проблем зачіпає — і різне ставлення до хлопців та дівчат (типу того, що дівчата начебто дорослішають раніше), і расизм, і ставлення як до бісексуальності, так і до асексуальності. Описів сексу немає, тому підліткам можна спокійно читати.

#прочитане2024 #dearmedusa

Мені ліньки дивитися інтервʼю Соловій про німфеток, але на всяк випадок хочу нагадати, що не лолітою єдиною — педотема з наданням трибуни педофілу в принципі притаманна роснявій класичній літературі (достоєвський, наприклад). Чи ото сране піонєрскоє лєто, яке я не читала, але нащось знаю, що там роман між повнолітнім юнаком та якраз піонєром, який типу досягнув віку згоди, але я поґуґлила, що в тій організації були діти до 14. Тому роблю висновок, що то педофік з віком, штучно натягнутим, щоб обійти цензуру.

«Цирцея» прегарна, мені подобається стиль перекладу❤️ Треба буде й «Ахіллеса» з «Ґалатеєю» якось почитати, та й взагалі взятися за ретелінґи.

https://www.listchallenges.com/books-mentioned-in-fun-home

Ще цікавий список — книжки з графічного роману ”Fun Home” (але я про більшість тих, що там згадувалися, не памʼятаю).

#списки #funhome

З одного боку, я за свідомий, виважений вибір книг для читання. З іншого — у мене буває так, що книжки, обрані просто за принципом «гарна обкладинка/гарна знижка/прикольна назва» потрапляють до найкращого 😄 Сподіваюсь, я не одна така.

Далі до моїх улюблених списків — 2017.
1. Sarah Waters. Tipping the Velvet. Про цю книжку я вже писала, і незважаючи на неприємність у фіналі, вона мені надзвичайно сподобалась.
2. Sylvia Plath. The Bell Jar. Класика дивної жіночої літератури.
3. Jennifer Donnelly. These Shallow Graves. Гарний історичний YA роман для тих, кого захоплює Неллі Блай та інші жінки, що робили дива у той час, коли це було набагато складніше.
4. Kate Chopin. The Awakening. Класика феміністичної літератури, а також один з перших визначних творів південних штатів. У центрі сюжету жінка, яка намагається боротися з традиціями.
5. Jeannette Walls. The Glass Castle. Також дуже відома книга про те, що деяким людям варто було б стерилізуватися та ніколи не народжувати дітей.
6. Лоренс Стерн. Трістрам Шенді. Старезний товстезний роман з дивним гумором, мені зайшло. Якщо сподобався фільм “Vertical Features Remake”, то й це сподобається, й навпаки.
7. Jeff Kinney. Hard Luck. The Long Haul. Old School. Double Down. Люблю я ці дуркуваті графічні романи про важке життя кумедного школяра. До речі, це прямо хіт серед дітей з різних країн, навіть якщо вони не люблять читати.
8. A. S. Byatt. Possession. Один із діамантів сучасної класики (але субʼєктивно Фредеріку люблю більше).
9. Ottessa Moshfegh. Eileen. Улюблена гидота ❤️
10. E. M. Forster. Where Angels Fear to Tread. Вважаю, що Форстер заслуговує на більше визнання, бо він неймовірний! Це ще одна історія жінки, яка намагалася боротися з правилами.
11. Elena Ferrante. The Neapolitan Novels. Оце той випадок, коли я поринула у книжковий світ з головою, не відволікаючись майже ні на що, ще з бісовим Джорджем Мартіном таке було. Англійський переклад чомусь сварять, але я думаю, що й перекладачка Енн Ґолдстайн зробила внесок у цю атмосферу (та й альтернативи не було, бо тоді ще не переклали українською, італійську я не так добре знаю, не російською же читати!)
12. Megan McCafferty. Sloppy Firsts. Second Helpings. YA початку нульових, саме через це захопив. Там є 5 частин, але я свідомо зупинилася на двох, бо прочитала у відгуках, що далі почнеться розпуста, подружні зради та оце все.
13. Joan Lindsay. Picnic at Hanging Rock. Гарна страшна історія про австралійських школярок. Стара екранізація чудова, нову не дивилася.
14. E. K. Johnston. Exit, Pursued by a Bear. YA на триґерну тему сексуального насильства.
15. Judy Blume. Forever. Скандальна для свого часу книга про підліткове дорослішання.
16. Вітауте Жилінскайте. Подорож у Тандадрику. Сумна казка литовської письменниці про старі іграшки, які мріють потрапити на планету, де будуть щасливими.
17. Molly Keane. Good Behaviour. Мій улюблений троп, коли ненадійний оповідач трішки тупий 😀 А так — історія про занепад родини.
18. Shirley Jackson. The Lottery and Other Stories. А оце моє знайомство з прекрасною письменницею. Спочатку збірка називалася «Лотерея, або Пригоди Джеймса Гарріса», і цей Джеймс Гарріс просто феєричний персонаж (Кінґ любить Джексон, тому я впевнена, що деякі його персонажі — нащадки цього Гарріса).
19. Shirley Jackson. The Haunting of Hill House. Нащось цю книгу позиціонують як страшне про привидів, але насправді це страшне про самотність.
20. Shirley Jackson. We Have Always Lived in the Castle. Ще одна моторошна історія. Ширлі Джексон вміла робити некомфортно, за те й люблю.

#списки #прочитане2017

Ще згадала гарну дитячу книжку: Catherine Storr “Marianne Dreams”. Я дуже люблю твори, де події відбуваються в двох світах, чи то паралельна реальність, чи подорож у часі, чи сон та реальність. Тут якраз третій варіант: дівчинка Маріанна, через хворобу прикута до ліжка на довгий час, малює будинок, в якому біля вікна сидить хлопчик. Вночі їй сниться сон, де вона потрапляє до цього місця, і ось так починається її подвійне життя. Маріанна може впливати на світ сну, домальовуючи щось до своєї картинки, і це не завжди добре, та й сама Маріанна — не янголятко.

Це тривожний горор, тому якби я це прочитала в дитинстві, то насолоджувалася би ще більше. Але повністю щасливі люди такі книги не пишуть; зараз прочитала, що через складнощі в письменницькій карʼєрі авторка депресувала та у 87 років наклала на себе руки (оце вже не знаю, правда чи ні, бо офіційну інформацію не знайшла, але все можливо 😢). Ще пишуть, що “Marianne Dreams” увійшла до десятки найбільше шокуючих дитячих книг за версією Telegraph, але там платна підписка на статтю (посилання на всякий випадок збережу, може, відкриють https://www.telegraph.co.uk/culture/books/children_sbookreviews/10920559/The-10-most-shocking-books-for-children.html)

Але в дитинстві мені пощастило побачити дещо довільну кіноадаптацію цієї історії — це фільм «Паперовий будинок» 1988 року. Він мене дуже сильно вразив через свою моторошність, дивну романтичність та химерний візуал (кривизна дитячих малюнків виглядає тривожно, музика Ганса Циммера чудово доповнює атмосферу; а ще там є відсилання до картини «Світ Кристини», яка теж викликає схожі почуття). Сумно: актор, який грав хлопчика, помер у молодому віці. Ще є більш стара екранізація, але я її поки не бачила. А про версію 1988 року пишуть, що найчастіший відгук на неї «Напевно, я єдиний, хто бачив цей фільм», і тому, ймовірно, насправді його бачили всі. Але це радше така річ, яка лежить на задвірках памʼяті та тихенько робить внесок у формування любові до темного мистецтва. Трейлер все одно додам.

https://youtu.be/BOE0WQ-GVEA?si=xPyL38uwvDM4KR1d

#прочитане2015 #catherinestorr #mariannedreams #фільми

Було?🤔

Якраз хотіла написати про книгу з другого варіанту — це Bryn Greenwood “All the Ugly and Wonderful Things”, рейтинг 4.0. Сюжет там такий: занедбана 8-річна дочка драг-дилера починає дружити з чоловіком, якому десь років 20 і він вже має кримінальний досвід. Ок, спочатку це ще може виглядати як стосунки брата з сестрою, але коли вона дорослішає, то це вже набуває поганого забарвлення. Коли дівчинці було років 13, щось там сталося, що того чоловіка могли звинуватити чи у вбивстві, чи у чомусь такому (я деталі не памʼятаю, і не памʼятаю, чи він був винним насправді). І от дівчинка зробила йому алібі: самостійно позбулася цнотливості та сказала поліції, що під час скоєння злочину він з нею спав. Його за це посадили, але на менший термін, ніж світило би без алібі. Через декілька років він вийшов, дівчина вже виросла, прийшла до нього і вони стали коханцями.

Якби то був трилер, умовне «Маленьке життя» чи чорнуха з життя маргіналів, типу, і так буває, то це одне. Але чомусь все це подається як неймовірна історія кохання, більшість читачів аж пісяється від захоплення — така любов, така любов! І типу це не чоловік примушував, бо він взагалі милий плюшевий ведмедик, а дівчинка сама проявляла ініціативу, тому все нормально. Мені це дивно, бо й менш проблематичні стосунки засуджують, а тут все однозначно. Хоч мені здається, що в героя є ознаки розумової відсталості, це все одно нерівні стосунки. І там ще написано, що він покохав її з першого погляду (у 8 років), і навіть доросла вона нагадувала підлітка. Кринж. І це ніяк не підходить під схему «поламані травмовані люди сцілюють один одного».

Найгірше, що це, напевно, автобіографічний твір, бо авторка сама донька драг-дилера та у 13 років мала стосунки з дорослими чоловіками. Але такі травми треба довго лікувати, а не романтизувати у творчості.

Ще одна чудова химерна дитяча книга — Penelope Farmer “Charlotte Sometimes”. Тут дівчинка Шарлотта у 50-х роках потрапляє до жіночої школи-інтернату, а наступного ранку прокидається вже у 1918 році в тій самій школі, її називають Клер та вона має молодшу сестру Емілі. Відповідно, Клер у цей час потрапляє до 50-х, і дівчата щоночі мандрують між світами, і їм вдається знайти спосіб спілкуватися одна з одною.

Окрім цікавого сюжету (бо там не тільки ці мандри) книга зачаровує сумною атмосферою; епоха Першої світової відчувається дуже живо, і це, звісно, не найприємніші відчуття, все дуже похмуро, трагічно, і навіть деталі типу несмачної каші, яку дітей змушують їсти, щоб наблизити перемогу, роблять картину ще переконливішою.

Також тут є дуже зворушлива тема сестринських стосунків, а ще тема пошуку ідентичності, і Шарлотта задумується над тим, хто вона, чому вона — це саме вона, що станеться, якщо її більше не впізнаватимуть. І це, певно, близька тема для авторки, бо вона народилася молодшою з двійні, а про її існування до моменту пологів ніхто не знав.

#прочитане2011 #charlottesometimes #penelopefarmer