Яку книгу я знайшла 💔

Ryan Douglass. The Taking of Jake Livingston

Джейк Лівінґстон — підліток, який може бачити привидів, а ще він стурбований через свою ідентичність (як він каже, важко бути водночас і геєм, і темношкірим, бо для оточуючих це вже занадто). І ось його починає переслідувати привид Соєра, відбитого психопата, який влаштував стрілянину в школі та потім і сам вбився.

Читати було місцями насправді страшно, місцями гидко (POV Соєра), але дуже цікаво. Чомусь на goodreads оцінка 3.4, мені це дивно.

Ще тут є мила любовна лінія, але дуже невелика (не з Соєром). Джейк мені трохи нагадав Девона з Ace of Spades, тому краще підряд ці книги не читати, але якщо сподобалась одна, то, певно, сподобається й інша.

Щодо Соєра: з одного боку, в нього було жахливе життя, важко не співчувати. З іншого — це не виправдання для того, щоб робити все те, що він зробив (окрім моменту з дядьком, тут все правильно). Але несправедливо зводити все до морального вибору, бо очевидно, що він був хворим і його мали лікувати з дитинства, і взагалі, що роблять соцслужби, чому діти ростуть в таких умовах? Ну й американські закони стосовно володіння зброєю — то треш.

Закінчу хорошим: ще тут є підтримка та прийняття (на жаль, не всіх та не всіма, але хоч щось).

#thetakingofjakelivingston #ryandouglass #прочитане2025

Зараз оцю книгу почну.

Лафкадіо Гірн — не представник англійської готики. Ну це так, до слова.
А, ну й Ле Фаню — ірландець.

Ще що забула:
• Стівенсон — шотландець. Кумедно, що абаба планує потім видавати збірки ірландських та шотландських оповідань.
• В одних перекладах Гірна використовується поліванівка, в інших — ні.
• Імена не перекладаються, який «Олександр» Несміт?

І це все лише з фото змісту збірки (і що я помітила), уявляю, що всередині коїться.

Sayaka Murata. Convenience Store Woman

Дуже швидко прочитала цю крихітку. Чомусь у мене було хибне уявлення, що це буде feelgood про соціально незграбну, ймовірно аутичну жінку, але книга виявилася доволі моторошною. Іноді буває, що я якось неправильно запамʼятовую рецензії та замість веселого затишного чтива отримую щось депресивне, але я ж ще памʼятаю відгуки на Earthlings, типу, як авторка милої книжечки написала такий треш. Отак подвійно я переплутати не могла, значить…

Як мені здалося, у Кейко Фурукури окрім аутизму було ще щось (а може, то й не аутизм). Але в будь-якому разі це цікавий досвід — читати про персонажку, яка відрізняється від прийнятих норм і яка наче інопланетянка, що намагається прикинутися людиною (подумалось про фантастику з такими сюжетами, які були натхнені параноєю стосовно чужих та своїх). Деякі моменти (типу епізоду з пташкою та думок, як заспокоїти племінника) змусили відчути дискомфорт, а деякі справді милі та можуть бути застосовані на практиці (типу того, як Кейко копіювала стиль співробітниць та мовні особливості). Розчулило, як Кейко думала, що сталося з її першою клієнткою, старенькою бабусею, яка раптом припинила ходити до магазину — певно, переїхала або хворіє. Ех 😢

Шіраха, тимчасовий співробітник та співмешканець Кейко, викликав дику лють, бо то типовий інцел, від промов якого хотілося його придушити. Але було дуже весело, що Кейко ставилася до нього як до домашньої тваринки.

І чесно кажучи, після таких книг (наприклад, There’s No Such Thing as an Easy Job) так хочеться знайти й собі якусь просту роботу. Можливо, хтось сприймає це як найжахливіший спосіб існування, але то так комфортно описано (незважаючи на те, що книгу я все одно затишною не вважаю, то швидше софт-горор). Цікаво тепер Earthlings почитати.

#прочитане2025 #sayakamurata #conveniencestorewoman

Тут будуть всі мої відгуки за 2025 рік. Список поповнюватиметься (сподіваюсь).

Січень:

Чудова історія про двох сестер The Vanishing Half

Goodnight Mister Tom, або «Маленьке життя» для маленьких (але це хороша книга)

Чергова (і не менш важлива) книга про жінку, яка не знає, як жити це життя — Luster

Графічний роман без жодного слова про еміграцію «Прибуття»

Квір-паранормальний підлітковий роман The Taking of Jake Livingston

Convenience Store Woman — дивна книга, в якій хотілося б жити.

Лютий:

Оповідання Paul’s Case

Знову Саяка Мурата, але з некомфортною книгою.

Не трилер, але дещо більше від Кріса Вітакера.

Березень

Надзвичайно актуальний роман Кінґа

«Приховані малюнки»

Передвоєнний гумор в романі Nightingale Wood.

Квітень

«Моя Антонія»

Маленьке оповідання Сюзанни Кларк

Ще одне оповідання, але вже від М. Л. Ріо.

Поганенький трилер.

Корейський феміністичний бестселер.

Поетична проза Boulder.

Травень

Книголюби

Підлітковий боді-горор

Спортсмени-бдсмники

Поліція памʼяті

Червень

How Lucky

Макфадденівський «Бойфренд»

Про ягоди та людей.

Липень

Знову Макфадден.

Оповідання Клер Кіґан

Ще одне

Серпень

Підлітковий слешер

Збірка Кіґан

I Capture the Castle

Ботанічний квір-горор

Ще один горор — про маленьке містечко

Вересень

Масло

Жовтень

Третя частина пригод Алекса Істона

Горор про альпіністів

Листопад

Bury Your Gays

І ще один чудовий квір-горор

Збірка оповідань з сумним гумором

Різдвяна історія від Кіґан.

#прочитане2025 #списки

https://youtube.com/shorts/PigOZAj6tRY?si=hcuS8si8kjRAD6c7
Хочу книгу з такою атмосферою 😄

Прочитала поки небагато, це не трилер, як я спочатку думала, а дещо з категорії The God of the Woods або Valentine. Таке я люблю.
Тут в однієї родини прізвище Редлі, цікаво, це алюзія на Гарпер Лі? І в принципі в багатьох імена незвичні — Duchess (дуже крута персонажка!), Walk.

#читаю_зараз #chriswhitaker #webeginattheend

Улюблена розвага: накидати до кошика купу книжок, а потім скоротити їх кількість до прийнятної 🥲

Взяла паралельно читати Earthlings.
Кузен Ю, очевидно, вмер 😢 Бо прямо жирні натяки на це. А може, й Нацукі теж.

А от і жахи почалися 🤢
Вони їдять сарану 😐

В португальській мові існує унікальне неперекладне поняття saudade.

Saudade не можна описати просто як «сум» — це цілий культурний пласт лузофонів (португаломовних).

Слово відображає «presence of absence»: світлу ностальгію, тугу за мрією, яка не здійснилася, (і якби здійснилася, то змінила би все на краще); це така нотка трагічної, незворотної втрати, але з теплом; це відчуття крихкості і нетривкості щастя.

Саудаде існує і в музиці у вигляді окремого стилю фаду (порт. fado від лат. fatum).

В образотворчому мистецтві теж є відображення саудаде. Наприклад, однойменна картина Алмейда Жуніора (1899) і «Фаду» Жозе Малхоа (1910).

В Бразилії навіть існує день саудаде, коли можна вшанувати цей особливий стан суму за минулим, за людьми, місцями чи моментами, яких більше немає або які ніколи не здійснилися, але в уяві залишаються ідеальними. Він, до речі, був тиждень тому, 30 січня

Willa Cather. Paul’s Case

Прочитала це оповідання з дещо дивної причини, але про це потім.

Пол — юнак, в якого є певні негаразди з навчанням та важкі стосунки з батьком, і єдине, що його вабить — театр. Хлопцю важко вписатися в оточення, і мені здалося, що в нього аутизм (і ймовірно він гей, на що є легкі натяки типу гвоздики в петлиці, хоча й червоної, а не зеленої). Зрозуміло, що при таких обставинах твір, виданий у 1905 році, не буде легким та позитивним, і манера написання тут лихоманкова, і символи типа сумнозвісних жовтих шпалер роблять внесок до атмосфери. Взагалі тут сильна привʼязка до літературної традиції, важко не згадати і пані Боварі з її мріями, і мені здається, що образ Пола міг вплинути на Гайсміт. Треба буде обовʼязково перечитати.

#прочитане2025 #willacather #paulscase

«Мою Антонію» теж планую найближчим часом читати.