Але Кетер відзначає, наскільки важливим був внесок вихідців з неангломовних країн, і їхні історії дуже щемкі та часто трагічні. Особливо хочу відмітити лінію двох українців (хоча їх називали росіянами, але я швидко здогадалась, та й потім було підтвердження в тексті), це так страшно та сумно. І дуже шкода батька Антонії, який не зміг пристосуватися до нової країни, шкода й мати, яка теж змушена була виживати, до того ж, маючи дитину з серйозними проблемами (як я зрозуміла, Марек, один з братів Антонії, мав синдром Дауна; теж дуже сумна історія, бідний хлопець).

І особливе захоплення викликають образи дівчат з іммігрантських родин, які важко працювали, щоб підтримувати рідних та досягти чогось у житті, і деякі справді зробили великі успіхи, і все це добряче ламає ґендерні стереотипи. Взагалі тут достатньо сильних жінок і чутливих чоловіків, і це прекрасно.

Ще тут можна всілякі біблійні відсилання розбирати (типу Едему), і фінал, з одного боку, можна вважати сумним, але зрештою він все ж позитивний, бо Антонія щаслива та створила свій власний рай.

#прочитане2025 #willacather #myantonia

Нарешті я дописала всі відгуки на прочитане, ура! А ось цю книгу буду починати.

#читаю_зараз #yokoogawa #thememorypolice

Дочитала The Memory Police і почала нову книгу, дуже весело та легко йде, незважаючи ні на що 😢 У головного героя СМА

#читаю_зараз #howlucky #willleitch

Гарна комунікація 😀 “I appreciate your lack of help” треба собі запамʼятати.

Дочитала ще вночі 1 червня, так що знову починають накопичуватися ненаписані відгуки (зараз їх 2, ну може завтра напишу). Трішки почала Фріду Макфадден (The Boyfriend). А ще віднесла сьогодні до бібліотеки пару книжок, на які найближчим часом настрою немає і термін закінчується, візьму їх потім. Періодично так роблю, бо не співставляю свою жадібність з вільним часом на читання 😀

Yoko Ogawa. The Memory Police

Це антиутопія, події в якій відбуваються на острові, де постійно щось зникає — і як поняття, і як слово. Так зникли, приміром, парфуми, капелюхи, троянди, лимонні цукерки, смарагди, календарі та багато іншого. Головна героїня — письменниця, яка пише книжки, де теж щось зникає, і це химерним чином повʼязане з реальністю. Її імені ми не знаємо (імена теж зникли? Бо більшість героїв безіменні і називаються на кшталт «старий чоловік», лише редактор, з яким працює героїня, називається ініціалом R, і ще одна родина має прізвище Інуї, через що можна зрозуміти, що це таки в Японії, бо так атмосфера нейтральна і острів може бути будь-де; чому вони зберегли імена, здогадатися можна; тварини також мають імена).

Пояснень, чому все зникає, немає, тут безумовне сприйняття, як у світі Кафки. Та чи зникає все насправді? Через певні моменти є сумніви. От наприклад, одного дня на острові зникають птахи, але далі згадуються кури та курячі яйця. Навряд чи це авторська помилка, більше схоже на те, що це якась острівна казуїстика, як при стародавньому хрещенні мʼяса в піст. Також є люди, які протистоять зникненням і памʼятають (через що на них полює поліція памʼяті), але інші наче добровільно заґазлайчені. І коли дещо важливе зникло наприкінці, воно ж лишилося насправді, але більшість робила вигляд, що це не існує.

Отже, інтерпретувати це можна по-різному. Чи то якийсь скажений культ, чи то метафора на екологічні катастрофи або політичну сліпоту, чи то зображення хвороби Альцгеймера. У мене теорія, що це книга в книзі, і її теж пише головна героїня, а зникає все через якісь її правки.

Майже відразу мені згадалася ще одна книга зі схожим сюжетом — “Ella Minnow Pea”, де дія теж відбувалася на острові, і там почали зникати букви (це дуже незвичайно написано, бо в тексті використовується все менше і менше букв, і потім лишається всього 4). Я поґуґлила, і не лише я це помітила, але пишуть, що «Поліцію» переклали англійською вже після виходу «Елли», і малоймовірно, що її автор читає японською. У будь-якому разі варто прочитати обидві книги («Елла» — підлітковий роман, тому, звісно, легший за атмосферою).

#yokoogawa #thememorypolice #прочитане2025

Ви знаєте, якою важкою була ніч в Харкові.
Я перестала рахувати після 20х прильотів, і в цілому мій район дуже постраждав.

Тому давайте задонатимо пану Стерненку: https://send.monobank.ua/jar/2JbpBYkhMv

І додамо дівчатам на перекладацький збір теж: https://send.monobank.ua/jar/7A8dNAQ8kZ

Що читаю зараз 👻

Люблю британський гумор 😀
#читаю_зараз #dodiesmith #icapturethecastle

Will Leitch. How Lucky

Цю книгу я вперше побачила кілька років тому на каналі мого улюбленого буктюбера Ezeekat і дуже захотіла прочитати, хоча уникаю книжок на такі теми (бо сильно триґерить), але тут відразу було відчуття, що це мені треба, і відчуття не підвело.

Головний герой — молодий чоловік Деніел, який стає свідком ймовірного викрадення дівчини і намагається дізнатися, що сталося насправді. Але все ускладнюється тим, що Деніел обмежений у русі через СМА (спінальну мʼязову атрофію) і пересувається у візку (але у дуже просунутому), до того ж, через травму щелепи він не може розмовляти і спілкується через спеціальний пристрій. Однак незважаючи ні на що, Деніел живе досить насиченим життям: він працює в онлайн-службі підтримки аеропорту (спілкування з клієнтами — це 🔥), має людей, які його люблять і яких любить він (особливо сподобався його найкращий друг Тревіс, люблю дуркуватих персонажів), вболіває на футболі.

У післямові автор пише, що СМА має друг його сина, і в цілому в мене склалося враження, що книга була написана заради того, щоб привернути увагу до цього захворювання, аніж заради трилерно-детективної складової, але це не мінус! Інформації про СМА тут справді багато, але не було відчуття, що це інфодамп (хоча за формою так і є), якось автору вдалося це гармонійно вписати, бо не приховував, що це для інформування, типу, deal with it. І от насправді після прочитання я знаю про СМА набагато більше, бо якось не задумувалась про багато аспектів.

Але й інші сюжетні лінії прописані гарно. Тут підняті проблеми расизму, поліцейської бездіяльності, токсичної маскулінності та інцельства (лиходій дуже смішно ниє про «найбільш незахищену категорію населення» 🤡). Дуже обережно підхожу до вибору книжок білих цисґендерних авторів-чоловіків, бо часто є відчуття, що я на ворожій території, але тут, на щастя, було комфортно.

А ще автору вдалося написати не темну і похмуру книгу, і не щось пафосно-сопливе. Я б сказала, що це затишний трилер з нормальною дозою трішки чорного гумору та саркастичним головним героєм.

І про назву: там є декілька варіантів розшифровки, один з них — яке щастя бути звичайною людиною, з якою нічого не відбувається, а не героєм трилеру. Але наприкінці буде й інший.

#прочитане2025 #willleitch #howlucky

Freida McFadden. The Boyfriend

Книги Фріди Макфадден — це як фільми категорії B, а я люблю фільми категорії B. Мені дуже заходить її гумор, а от чорнухи тут було більше, ніж у «Служниці», і от не знаю, як воно співіснує. Але я б хотіла менше жорстокості.

Все починається з того, як Сідні після невдалого побачення з абсолютно жахливим Кевіном (мій улюблений персонаж у книзі 😀) зустрічає чоловіка своєї мрії, але чи він той, за кого себе видає? А потім відбувається дещо страшне. Паралельно з цим йдуть глави з минулого, де також розгортаються трагічні події, і зрештою ми зрозуміємо, що сталося насправді.

Я думала, що я така розумна і майже спочатку вгадала головний твіст, але потім авторка кинула підказку, що я на вірному шляху, але трішки помилилася. Але зрештою виявилося, що все зовсім не так, і оце я б ніколи не вгадала 😟 Хоча цей варіант мені здається найнелогічнішим з усіх, але ок. Цікаво, як би це показали в екранізації.

В цілому тут багато проблем з логікою, і мотивація головного зла, і легковажність Сідні, і її фіксація на любовному житті (якось мало було і про її стосунки з подругами, і про роботу лише один епізод), та й фінал міг би бути іншим. І солодка парочка — це втілення одного з моїх улюблених тропів, але якось у підсумку не вистрілило. Але незважаючи ні на що — мені сподобалось! Це таке веселе (ну ок, не зовсім) легке чтиво з коротенькими розділами (це, вважаю, великий плюс для розважальної літератури), ну й я б порадила тим, хто починає читати англійською, бо написано нескладно і хочеться дізнатися, що буде далі. Вчора взяла ще одну її книгу, думаю, скоро і прочитаю.

#прочитане2025 #freidamcfadden #theboyfriend

Єєє, нарешті! Але як найрозумніша людина у світі я вже встигла її замовити, бо вирішила, що не дочекаюся, коли привезуть до бібліотеки 😀

Я ще в процесі, але от що хочу сказати: по-перше, це гарно написано і я навіть знайшла нові невідомі слова та вирази.

По-друге, мені здається, що Емілі Генрі надихалася «Громадянином Кейном», де теж важлива роль приділяється правді та брехні («Кейн», у свою чергу, натхненний постатями реальних магнатів типу Герста і Гʼюза). Треба буде передивитися цей величний фільм.

Ну й по-третє, тут гарні локації та цікаві герої, мені подобається.

#читаю_зараз #emilyhenry #greatbigbeautifullife