Конечно, автоформаттер - это не просто pretty-printer для синтаксического дерева, гарантирующий round-trip. Он обязан сохранять на месте всю информацию, предназначенную для людей, такую как названия переменных и комментарии.

https://github.com/includeos/IncludeOS?tab=readme-ov-file

Попробуйте найти во freestanding имплементации C++ упоминание о том, что она freestanding!

СВОевременное импортозамещение

https://github.com/yandex/tomita-parser/blob/master/src%2Futil%2Fgeneric%2Fstroka.h#L3-L4

Эта особенность замыканий в C++ всем известна: они очень любят создавать новый тип, которого больше нет нигде в программе. Причём они умеют это делать даже тогда, когда в единице трансляции встречаются один раз.

Это создаёт как удивительные возможности:

template<typename T = decltype([]{})>
using CreateNewType = T;

static_assert(not std::is_same_v<CreateNewType<>, CreateNewType<>>);

using SavedType = CreateNewType<>;
static_assert(std::is_same_v<SavedType, SavedType>);
static_assert(not std::is_same_v<SavedType, CreateNewType<>>);

...так и удивительные неприятности:

// yob.hpp
template<auto F>
struct OnDestroy {
  ~OnDestroy() { F(); }
};

using LoudDestroy = OnDestroy<[] { std::cout << "Goodbye"; }>;
void consume(LoudDestroy);

// yob.cpp
#include "yob.hpp"
void consume(LoudDestroy) {}

// main.cpp
#include "yob.hpp"
int main() {
  consume({}); // linker error with clang
}

Значит, это идеальный кандидат для признания фичей C++. Предлагаю создать более удобный синтаксис для подобных выражений, генерирующих свой тип:

// yob.hpp
void foo(int) = delete;
void bar(int) = new;

// yob.cpp
#include "yob.hpp"
void bar(int) {}

// main.cpp
#include "yob.hpp"
int main() {
  foo(15); // compiler error
  bar(23); // linker error
}

Неустранимые разногласия между WG14 и WG21 заставляют первых действовать решительно.
Драфт стандарта C26 не включает в себя изменений относительно C23, кроме шести новых заголовков в стандартной библиотеке C.

/* Header <harconv.h> synopsis */
  #define hex 1       /* on platforms supporting IBM HFP */

/* Header <ompare.h> synopsis */
  #define is_eq(arg, ...) 0   /* idiomatic FP comparison */

/* Header <omplex.h> synopsis */
  #define real double /* consistency with Pascal */

/* Header <oncepts.h> synopsis */
  #define regular 1   /* on platforms which are not weird */

/* Header <ontracts.h> synopsis */
  #define pre 1       /* in compilers which support preprocessing */

/* Header <oroutine.h> synopsis */
  #define promise 1   /* in compilers which promise conformance */

Обратные слэши для экранирования переводов строк в языке избыточны. Многострочные макросы можно было бы писать и без них.

#define foo() /*
*/  do {      /*
*/    bar();  /*
*/    baz();  /*
*/  } while (false)

Go це C з корутинами та GC. Я коли вперше на нього натрапив, то подумав, що це мова 1990-х років. Ледве не впав зі стільця, коли дізнався, що його зробили в 21-му столітті. Начебто автори провели 20 років у якійсь криокамері, повністю ізольовані від прогресу в галузі ЯП.

Увага! Цей код містить монади - концепцію, занадто потужну для звичайних мов.
Go, звісно, не Haskell, але ми все одно запихнемо сюди монади,
щоб показати, що навіть у мові, яка виглядає як "Сі для дідусів",
можна писати у стилі "функціональщини для обраних".

Автор попереджає: після цього коду звичайний Go-код здаватиметься вам
жалюгідним і безглуздим, як життя без Maybe.


Maybe — наша спроба вдихнути душу в статичну типізацію Go.
У Haskell це зайняло б один рядок: "data Maybe a = Just a | Nothing"
Але ми ж у Go, тут треба розмазати на 20 рядків, зате "продуктивність"!

type Maybe[T any] struct {
 value T
 ok    bool  // так-так, це наш саморобний pattern matching
}

Just — тому що в Go немає нормальних конструкторів, робимо як уміємо

func JustT any Maybe[T] {
 return Maybe[T]{value: value, ok: true}
}

Nothing — коли nil це занадто просто, а нам треба помучитися

func Nothing[T any]() Maybe[T] {
 return Maybe[T]{ok: false}
}

Bind — наш кривий аналог ">>=".
У Haskell це було б гарно, а у нас — імперативний костиль.
Але зате "просто і зрозуміло" (ні)

func (m Maybe[T]) Bind(f func(T) Maybe[T]) Maybe[T] {
 if m.ok {
  return f(m.value)
 }
 return Nothing[T]()
}

Map — тому що без map/filter/reduce сучасні розробники
починають нервово чіхатися і питати "а де тут реактивність?"

func (m Maybe[T]) Map(f func(T) T) Maybe[T] {
 if m.ok {
  return Just(f(m.value))
 }
 return Nothing[T]()
}

func main() {
 // Ох вже цей Go зі своєю "простотою"...
 // У Haskell ми б написали:
 // do
 //   x <- safeDiv 10 2
 //   y <- safeDiv x 5
 //   pure y
 // Але ні, у Go треба ось це ось:
 res := safeDiv(10, 2).Bind(func(x int) Maybe[int] {
  return safeDiv(x, 5)
 })

 if res.ok {
  fmt.Println("Результат:", res.value)
 } else {
  fmt.Println("Ділення на нуль!") // класика
 }
}

Особливий привіт Go-шникам, які кажуть "нам не потрібні монади"...
Потім пишуть if err != nil у кожному другому рядку 😏


safeDiv — єдина адекватна річ у цьому коді.
Тому що ділення на нуль — це серйозно,
на відміну від дизайну Go.

func safeDiv(a, b int) Maybe[int] {
 if b == 0 {
  return Nothing[int]()
 }
 return Just(a / b)
}

Підсумок:
- Так, монади у Go виглядають як велосипед з квадратними колесами
- Так, це абсолютно неідіоматично для Go
- Так, будь-який Haskell-розробник ридає у куточку
- Але ж ми довели, що навіть у Go можна страждати правильно!

P.S. Дорогий Go, ми тебе любимо, але іногда так хочеться pattern matching...

Plusito Strousitto

Andrei Alecsandrescu