Поки шукала матеріали на тему попереднього поста, зробила висновок, що в тисячі разів частіше обговорюють тривалість усієї терапії (чи аналізу), аніж тривалість однієї сесії. Так само і з завершенням: є безліч статей про остаточне завершення роботи з клієнтом, але майже нема тих, хто писав би про особливості завершення однієї (чергової?) сесії. Дуже вдало, з багатьма прикладами, це зробив Ганс Джером (2018). Маючи 47 років досвіду, він показує, який потенціал для подальшої роботи може бути знайдений в останніх хвилинках сесії. І як на завершення реагує сам психоаналітик (адже часто це спонтанний, непередбачуваний процес, де часу подумати вже нема, а якась інтеракція продовжує відбуватись).

Ганс виділяє 4 категорії, за якими організує доповідь: переговори про кордони, мимовільне саморозкриття, візуальні виклики та контрперенесення. Опис та ілюстрації настільки цікаві, що краще читати повний текст.

Також автор припускає, що всі пам'ятають, де в кабінеті їхнього аналітика був годинник. Ви пам'ятаєте?

#переклад #нотатки #стаття

📕 Чоловік у віці за 50, який відчував, що він нічого не зробив у своєму житті і був жахливим невдахою, часто запитував у самому кінці сесії: "Мені треба йти? Я хочу залишитися з вами. Чи не можу я просто згорнутися калачиком у кутку вашого кабінету?" Дуже успішна жінка, яка сильно регресувала після виходу на пенсію, висловлювала ті ж самі бажання. Такі сценарії ставлять перед терапевтом завдання завершити сесію, не присоромлюючи пацієнта.

📙 Елвін Семрад, шанований вчитель психотерапії, якось сказав: "Це розчаровує — бути маминим світловолосим хлопчиком, а потім дізнатися, що решта світу
ставиться до тебе не так. Це може налякати вас до смерті". Схожий ефект може мати вхід у кімнату очікування після сесії: присутність там наступного пацієнта ускладнює підтримання фікції, що пацієнт є унікальним для терапевта. Міні-розставання, які є частиною завершення кожної сесії, надають повторні можливості пропрацювати ці нереалістичні прагнення. Усвідомлюючи бажання пацієнта бути особливим, терапевт уважно ставиться до неминучих нарцисичних травм, які є невіддільною частиною психотерапевтичного процесу.

📘 Деякі пацієнти дуже засмучуються, коли посеред болючого матеріалу терапевт оголошує про закінчення сесії. Здається, вони не усвідомлюють, що чекали до кінця, щоб підняти цю тему.

📗 Досвід, подібний до цього, навчив мене, що в основі психотерапевтичного процесу лежить використання терапевтичних стосунків для розуміння — а не для контролю — іншого.

#цитата

В одной из лекций Нины Савченковой (цикл о Бионе) она упоминает английского археолога Ч.Л. Вулли, и его работу по исследованию царского некрополя в шумерском городе Ур. В книге, посвящённой этим раскопкам, Вулли мимоходом сообщает, что для некрополя (комплекс погребений, кладбище со склепами и подземными комнатами) обычно выбиралось место, раньше бывшее свалкой. Это объяснялось тем, что там точно никто не живёт. И вот, прямо на бывшей свалке, среди сгнивших отходов, возводятся каменные здания, камеры, надгробия. Вместе с царскими семьями хоронят массу людей (по их же воле), бывших придворными, прислугой, воинами, музыкантами. Процесс сопровождается живой церемониальной музыкой, торжеством. А заканчивается тем, что все по очереди делают глоток из чаши с ядом. В тех же захоронениях оставлялось бесчисленное количество золота и прочей драгоценной утвари. Спустя несколько столетий некрополи стали подвергаться разграблению: кто-то жаждал грубой наживы, другие хотели написать захватывающую дух статью и передать найденное в музей. Бион обращает внимание на то, как с самого начала смешиваются здесь возвышенное и низменное. Сакральное перемешивается с грязью, гнилью (а впрочем, и построено оно было на остатках мусора), смертью; оскверняется так, что уже нельзя отличить одно от другого. Здесь он проводит аналогию с двойной перспективой психической реальности. В психике тоже нет чёткой грани между хорошим и плохим, чистым, очищенным и навсегда загрязнённым, непригодным. Мы отравляем то, что любим. Создаём прекрасное, когда в распоряжении почти ничего нет, кроме руин. Подло разворовываем собственные ценности, собираемые годами, превращая их в прах. Там, где Фрейд принялся бы искать что-то значимое, ещё не разрушенное, копошась в грудах трухи и сора, Биону становится важен сам факт подобного разрушения, который он приравнивает к психической катастрофе.

#заметки #мысли #психоанализ

М. Пустовойт однажды придумал очень красивую метафору про слишком горячее какао, которое невозможно пить, чтобы не обжечься. И психоанализ, сказал он, длится так немало времени, потому что мы снова и снова переливаем какао из кружки в кружку, чтобы оно остыло, и стало приемлемой температуры. (Тут кружки - это клиент и аналитик). Во время войны боли может быть так много, что вообще перестаёшь её чувствовать. Но часто вопрос не в том, как полностью себя анестезировать, а в том, как сберечь то, что ещё живое и может болеть.

Психиатрическая Клиника для сломленных духом Мягких Игрушек

В 2014 году на Международной книжной ярмарке в Лейпциге была представлена необычная серия игрушек. Вступительный мультик рассказывает о бездуховном мире с его жителями (игрушками), которые не могут за себя постоять, когда общество потребления (дети), спятив от одиночества, над ними издеваются. Единственным выходом для бедных замученных игрушек становится сумасшествие. Они проходят лечение в клинике. Но вдруг их аналитик, др. Киндерман, уезжает по делам. Зрителю предлагают поухаживать за пациентами вместо доктора.

Такие игрушки могут вручать пациентам в психиатрических отделениях с просьбой поиграть в лечение и позаботиться о "больном". Автор утверждает, что так человеку (ребёнку или взрослому) легче принимать собственное лечение и рассказывать о некоторых вещах.

Каждая игрушка имеет свою историю болезни. Аутичный бегемотик ни с кем не разговаривает, и не может оторваться от пазла; у змеи амбивалентное отношение к своему телу; черепашка в депрессии от вынужденной спешки; у крокодила симптомомы параноидного психоза, а ворон страдает от нарциссизма.

Описание овечки, которая иногда становится волком: "Существенным симптомом является изменчивое поведение пациентки, колеблющееся между двумя экстремальными проявлениями: с одной стороны, она ведет себя как альфа-животное волчьей стаи, в следующее мгновение оказываясь в мире чувств жертвенного ягненка. Эти колебания между властью и бессилием истощают пациентку, а целостное восприятие плюшевого зверька представляется невозможным".

Что думаете?

#заметки

Скорее из мира математики. Кроме известных всем пирамид, сфер и т.п. существует уникальное трёхмерное тело под названием gömböc. Его открыли в 2006 году венгерские математики, когда десять лет кряду доказывали существование "натуральной" однородной неваляшки. (Обычная неваляшка приходит в базовое положение благодаря грузу в основании, то есть это хитрость и она не есть геометрическим телом).

Из любого положения, как бы его не бросили, гёмбёк возвращается в устойчивую точку равновесия. Полезный жизненный навык.

#в_перерыве

Як Жижек ілюструє те, чому сама можливість бажати для нас важливіша навіть за здійснення цього бажання.

Чому Жижек використовує лаканівську теорію для пояснення банальних речей і, навпаки, приклади з популярної культури для пояснення Лакана — у невеликій замітці психоаналітика Альони Бартош про книгу «Погляду навскіс» Славоя Жижека.

«Лакан також наголошував, що принципову роль має не просто те, що Ахілл не може наздогнати Гектора (або черепаху), адже Ахілл набагато швидший. Ахілл принципово не здатний порівнятися з суперником, бо той або надто швидкий, або надто повільний. Про щось схоже каже Брехт у своїй “Тригрошовій опері”: не мчи за удачею надто наполегливо, оскільки ти можеш її випередити і удача залишиться позаду.

Приведені роздуми допомагають зрозуміти лаканівське бачення обʼєкта-причини бажання (object petit a), як такого, до якого ми завжди тягнемося, намагаємось їм заволодіти, але завжди приречені на певну безуспішність. Кружляння навколо. Тоді фантазія — це сценарій, який реалізує бажання субʼєкта. Але не в сенсі “бажання” як іменника, тобто це не ті сцени, де бажання цілком задовільняється; а радше в сенсі дієслова (що роблення? бажання/хотіння), коли інсценується сама можливість бажати».
#sygma_uk
https://syg.ma/@alena-bartosh/na-poliakh-poghliadu-navskis-slavoia-zhizhieka

Карен Марода (2002) про те, що часто процес змін покладається більше на емоції, ніж на інтелектуалізацію:

Ми всі знаємо надто багато людей, які тривалий час є аналізованими, але при цьому залишаються емоційно непроникними. Вони можуть розповідати про свою патологію з апломбом, сповненим жаргону, і навіть можуть обговорювати інтимні подробиці своєї особистої історії на званих вечерях. Те, що дозволяє їм використовувати власний болісний досвід, щоб розважити інших або продемонструвати свою варту заздрості відкритість, насправді є збоченням психоаналітичного ідеалу. Вони досягли величезного інтелектуального прозріння без переваг емоційного зв'язку чи інтеграції. Вони являють собою досконалу карикатуру на психоаналіз — балакучу голову. Вони можуть обговорювати те, що, здавалося б, має бути болючим, і не відчувати при цьому жодного болю. Це виглядає так, ніби вони говорять про когось іншого.

#цитата

"Барбі" відкривається сценою, яка пародіює початкові моменти стрічки "2001: Космічна одіссея". Як і в тому фільмі, ми бачимо безлюдний пейзаж, навмисно неоднозначний щодо того, чи перебуваємо ми в доісторичному, чи постапокаліптичному часі. У класичному фільмі мавпи граються зі знайденим предметом, що зрештою призводить до конфлікту та вбивства. Предмет є передвісником їхнього власного самознищення. У паралельній сцені "Барбі" злі, негарні маленькі дівчатка вбивають своїх ляльок-немовлят. Оповідач каже, що дівчатка зляться, бо мають лише ляльок-немовлят, з якими можуть гратися; вони змушені вдавати з себе матерів, як і їхні власні матері. Це дивовижне послання ненависті до материнства і до себе. Лють маленьких дівчат на своїх ляльок-немовлят висловлює бажання позбутися своєї материнської ідентифікації.

https://syg.ma/@alena-bartosh/barbingeymer-yde-do-ginekologa

Жодна теорія не може розвиватися, не наштовхнувшись врешті-решт на стіну, і практика необхідна для того, щоб пробити цю стіну. (Дельоз, 1977)

Перша частина лонгріду щодо книги "Seduction, Surrender, and Transformation: Emotional Engagement in the Analytic Process", Maroda.

https://telegra.ph/Karen-Maroda-Zvablennya-kap%D1%96tulyac%D1%96ya-%D1%96-transformac%D1%96ya-04-12

#стаття #книги