Что думаете про эту историю, если успели посмотреть?

Психоаналітика, який любить свою справу, у післямові "До питання дилетантського аналізу" Фройд називає парадоксальним словосполученням "світський священик". Психоаналітик - той, хто любить психоаналіз і, не перетворюючи його на релігійний культ, є його священиком.

А взагалі, дуже змістовний текст, де Ф. розмовляє з придуманим ним самим Стороннім, щоб підсумувати суть свого методу необізнаній стороні. Послухавши його коментарі, Сторонній каже: "Ну ось, тепер навіть у думках мені не хотілося б проводити будь-яке психоаналітичне лікування. Ще невідомо, які сюрпризи чекають на мене в майбутньому". "Ви абсолютно праві, відмовившись від такого наміру", - відповідає Фройд.

IARPP (International Association for Relational Psychoanalysis and Psychotherapy) розпочала дискусію на тему "Чому війна?", використовуючи як трамплін однойменну статтю Фройда (1933). Тут перші повідомлення від учасників. (Про Україну, на жаль, не дуже багато)

Найважливіше розуміння, яке дав нам психоаналіз, полягає в тому, що хоча історії, які ми розповідаємо собі про те, чому ми повинні робити те, що ми робимо, говорять мовою розуму, ці причини неглибокі. Ми можемо бути об'єктами військових машин 21-го століття, які працюють на користь нафто-грошової індустрії, геополітики домінування, але те, що змушує нас прагнути вбивати і вмирати, — це міфотворчість — ідеології, керовані примітивними, несвідомими силами і стародавніми історіями.

Я хотів би, щоб ми думали на межі між реальним і несвідомим — ідеологічно-міфічним — а отже, примітивним, упередженим, екстатичним, кошмарним (або, іншими словами, проективним і трансцендентним). Це поле битви, де ми всі божеволіємо і гинемо.

#переклад

Занадто оголене життя Франца Кафки

Співвідношення автора (його біографічних даних) і тексту — завжди спірна/підозріла тема. Однак з Кафкою виникає певна особливість. Моріс Бланшо вимовив про це такі слова: «занадто оголене життя». Йому йшлося про те, що ми знаємо про Кафку надзвичайно багато, те, чого ми зазвичай не знаємо про інших авторів. Окрім власне романів, новел ми маємо біографію Франца від його близького друга (це ніби само собою претендує на деяку «правду»), а також епістолярні твори (листи до Філіції, до Мілени, лист до батька). Приватна любовна переписка перетворюється на грандіозні епістолярні романи й розглядається як самостійний текст. Лист до батька визначити і обмежити ще складніше. Що це? Особистий документ чи літературний твір? Письменник сказав все те, що хотів сказати батьку, однак цей лист прочитав не лише його батько, а й усі решта (буквально усі).

При цьому, з психоаналітичного погляду, коли маємо справу з чимось «занадто оголеним», виникає підозра про примарну «доступність» цього внутрішнього світу. Чим більше оголеність, тим менше насправді може виявитися доступність.

Наприклад, ми знаємо, як ті чи інші особисті події були співзвучні з тим, що описував Кафка, але виявлення внутрішнього взаємозв'язку залишається задачею не з простих.

Читати далі

#книги #нотатки

Памяти у меня никакой, ни на заученное, ни на прочитанное, ни на пережитое, ни на услышанное, ни на людей, ни на события, мне все время кажется, будто я ничего не пережил, ничего не изучал, о большинстве вещей я действительно знаю меньше любого первоклашки, а что знаю, то знаю по верхам и уже на второй вопрос не отвечу. Думать я не умею, мои мысли то и дело натыкаются на преграды; рывками, по частям, я еще могу что-то усваивать, однако связное, последовательное, логически развивающееся мышление мне совершенно недоступно. Я и рассказывать толком не могу, да и говорить почти не умею; когда я рассказываю, у меня обычно такое чувство, какое, наверно, бывает у младенцев, когда те только начинают ходить – но еще не по своей воле, а потому, что от них ждут этого взрослые, безупречно передвигающиеся на своих двоих домочадцы. И рядом с таким человеком Ты не чувствуешь себя ровней, Фелиция, – Ты, такая веселая, бодрая, уверенная в себе и здоровая?

Франц Кафка, Письма Фелиции, 10-16 июня 1913

Antonio Ciocca в "The late Bion" обращает внимание как по-разному психоаналитики пишут о своей жизни, он сравнивает «свободные ассоциации» Э.Джонса и У.Биона, размышляя о том, что на самом деле делает Бион, когда он пишет свою автобиографию, и о том, что это такое - написать о себе.

«Джонс описывает множество эпизодов своей богатой приключениями жизни, значимых людей, которых он встречал, драматические события, которые он пережил, некоторые из них беспокоили и его самого, а некоторые были довольно забавными - например, его встреча с полицейским в Мюнхене, который, увидев, как он перепрыгнул через ограду Английского сада, захотел, чтобы он вышел и повторил свои шаги, не ступая по траве. История заканчивается, когда полицейский понимает, что Джонс - просто еще один англичанин, который не пользовался преимуществами немецкой дисциплины (Jones, 1959). В конце книги мы знаем о Джонсе довольно много, но мы не знаем, что он думал и чувствовал, кем он был. Это чисто внешнее знание.

Напротив, читая Биона, мы сразу же оказываемся вовлеченными в его эмоции. Мы не очень хорошо понимаем, что происходит, каковы факты, потому что Бион не говорит нам ясно, но мы чувствуем действительно тревожную близость с ним, его эмоции, даже самые крайние: тревогу, бессмысленность жизни, блоки и чувство чужеродности, которые мучают его. Мы видим его трагический аспект. Его ранний переезд в Англию, добровольное зачисление в 18 лет в Королевский танковый полк во Фландрии, кошмар бессмысленной войны, битва под Амьеном: "Я погиб 8 августа 1918 года на дороге Амьен-Руа" (Grotstein, 2007), проблемы переселения, трагическая смерть его первой жены Бетти Жарден, проблемы в воспитании дочери Парфенопы, у которой он просит прощения в конце мемуаров. Эта близость поистине сверхъестественна. Мы чувствуем, что Бион достиг своей цели - написать о себе (Бион, 1982). "Рисунки, сделанные Нансеном, чтобы показать, как он достиг Северного полюса, не говорят нам, каково это - быть Нансеном, бродящим по пустынной арктической земле, и мы никогда этого не узнаем" (Бион, 1983).

Мы находимся внутри немыслимой и невыносимой катастрофы, и вся его работа и исследования, кажется, приобретают личный и интимный характер: как работает разум и как он может переварить свои кошмары, как он может освободиться и достичь О, пережить О, пережить себя в настоящем моменте».

#цитата

Переклад першої частини автобіографії Біона, де він описує свій досвід до 8 років.

Якби я мав у своєму розпорядженні ресурси релігії, я міг би описати цей досвід як "в мене вселився диявол".

#переклад

Вілфред Біон — письменник-психоаналітик, читати якого непросто, і моменти, коли він здається абсолютно геніальним, перемежовуються тими, коли підозрюєш цю людину в повному божевіллі. Містичний, таємничий, привабливий, незрозумілий — це слова, які одночасно описують і дорослого Біона, і те, яким поставав світ перед Біоном маленьким.

https://telegra.ph/Dovg%D1%96-vih%D1%96dn%D1%96-B%D1%96ona-%D0%86nd%D1%96ya-05-30

#стаття #нотатки

Потрясающе наблюдать как Уилфред Бион, видевший психоанализ исключительно в области науки, и много сделавший для образования в нём структуры, сохранил глубоко поэтическое восприятие процесса. Процесса психоанализа и жизни в целом.

Размышляя, брать ли пациента, он говорит:

Предположим, вы идете через здание и увидели на полу цвета, отбрасываемые светом, проходящим через окно. Эредиа, в стихотворении "Витраж", описывает портреты на могильных надгробиях: они не могут ни видеть, ни слышать, но их глазами из камня они могут смотреть на эти расстилающиеся по полу цвета. Когда этот пациент говорит со мной и свет падает на нашу беседу, какие цвета вы видите? Нравятся ли они вам? Хотели бы вы провести там больше времени? Хотели бы вы рассмотреть окно, через которое проникает солнечный свет, чтобы узнать, как оно сделано?

... Какую тень он [пациент] отбрасывает у вас в голове?

Психоаналитик для Биона — это художник, который умеет видеть красоту, передать истину так, чтобы её можно было распознать. «Этот эстетический элемент красоты делает очень сложную ситуацию переносимой.»

Математик может увидеть, что алгебраическая формула красива; музыкант может услышать ноты, которые всего лишь знаки на бумаге. Даже используя язык, который я знаю лучше всего, я не могу сказать вам, кто такой "художник". Я предпочитаю, чтобы вы пошли дальше этого слова и увидели то, что я пытаюсь передать вам этим неподходящим словом. Это точно не тот, кто может обмануть ваши глаза, заставить вас увидеть дерево там, где его нет, скорее это кто-то, кто сделал так, чтобы вы могли увидеть, что это на самом деле дерево и увидеть его корни, даже если они под землей.

А насчёт попытки осмыслить происходящее в кабинете только с рациональной стороны, подойти к этому слишком сухо, "научно," он замечает:

[Психические осколки] это что-то, что следует внимательно и очень осторожно рассматривать и исследовать, иначе вы можете выкинуть необходимую, живительную искорку. Можно позволить себе отбросить воображаемые предположения на основании, что они не научны – Вы можете выкинуть семя растения на основании, что это не дуб или не лилия, а мусор.

#цитата #психоанализ

Колеги, вітаю на каналі "На полях у психоаналітика" :)

Для навігації можна використовувати теги #переклад #стаття #смотрим_вместе #цитата #нотатки #заметки #аудио тощо, та зміст в закріплених повідомленнях. Тексти пишуться на двох мовах, так буде і надалі.

За останні дні нас стало значно більше. Розкажіть будь ласка в коментарях, звідки ви дізнались про цей ресурс, та які матеріали були б для вас цікавими.

Жан Бодрийяр. Из книги «Соблазн»

Тайна. Соблазнительное, посвятительное качество того, что не может быть высказано, потому что не имеет смысла, что не высказывается, хотя так и носится в воздухе. Я знаю тайну другого, но не разглашаю, он знает, что я знаю, но не раскрывает этого: нас связывает тайна тайны, отсюда интенсивность нашего взаимоотношения. Эта повязанность, этот сговор ничего общего не имеют с сокрытием информации. Помимо прочего, сами партнёры, возможно, хотели бы устранить таинственность, только им это не под силу, потому что тут и говорить-то не о чем... Всё, что может быть раскрыто, с тайной разминуется. Ведь это не какое-то скрытое означаемое и не ключ к чему-то ещё — тайна пропитывает и проницает всё, что может быть высказано, как соблазн струится под непристойностью речи; тайна — противоположность коммуникации, но при этом может разделяться. Одной ценой — никогда не разглашаться — тайна удерживает свою власть; так и соблазн, чтобы действовать, всегда должен оставаться неназванным и ненамеренным.
Скрытое или вытесненное имеет своим призванием в конечном счёте объявляться — тайне такое призвание абсолютно чуждо. Это посвятительная, имплозивная форма: войти — пожалуйста, а выйти — навряд ли.

[...] Бессознательное, «авантюру» бессознательного можно представить и как последнюю размашистую попытку разжиться в обществе без тайн каким-никаким секретом. Бессознательное в таком случае — наша тайна, наше таинство в обществе откровенности и прозрачности. [...]

Вопреки всем усилиям обнажить, разоблачить, вынудить означать, язык возвращается к своему тайному соблазну, мы всегда возвращаемся к своим собственным неразрешаемым удовольствиям.

#цитата

Голгофа (2013, Дж.М.Макдонах)

Нет никакого смысла в убийстве плохого священника. А вот хорошего... [... ] Я убью вас потому, что вы не сделали ничего плохого. Я убью вас потому, что вы невиновны.

#смотрим_вместе

В статье «Что делают психоаналитики, когда они взрослеют?» Сержио Бенвенуто пишет о том, что разные направления психоанализа привлекают людей определенных типажей, конечно же в каждом направлении есть разные типажи, но пользуясь концепцией идеального типа, Бенвенуто говорит – каждая психоаналитическая школа идеальна для отдельных типов личности. Он пишет, что в каждом типаже есть благородная разновидность (БР) и дегенеративная (ДР). Всего Бенвенуто выделяет 5 типов.

• Лояльные ученики
Фундаментальная фантазия (ФФ): психоанализ – это то, как думает и практикует мой наставник. БР – подобие Апостола Павла, который никогда не знал Иисуса лично, но понес его слово за пределы Иудеи, он стал миссионером, он использовал свое воображение, он создал эластичное продолжение учения Христа. Пример – Жак-Ален Миллер. ДР  - фанатик слова наставника, ссылка на безграничный авторитет мастера обязательна, любая метафорическая форма, или пересмотренная форма воспринимается ересью. Пример – Карл Абрахам.

• Интеллектуалы «башни слоновой кости»
ФФ: психоанализ – это прикладная философия. Для БР этого типажа психоанализ – это прежде всего инструмент интеллектуального исследования, представителям этого типажа характерно стремление уходить за узко психоаналитические пределы. Представителей этого направления много среди лаканистов, другие примеры – Эльвио Фачинелли, Юлия Кристева. ДР этого типажа – это книжные черви, которые не способны на оригинальные мысли, но знающие малейшие нюансы работ своих кумиров.

• Техно-ученный, который всегда в курсе событий
ФФ: психоанализ – медицинский и научный метод  лечения. Для этого типажа психоанализ – это просто терапевтическая техника, одна среди многих, они мечтают об объективной науке о душе, как основе своей практики и гарантиях ее респектабельности. Для них единственное исследование, имеющее смысл – это то, которое использует научные протоколы и поддается количественному измерению. Как правило этот вид аналитиков пренебрегает классическими работами Фрейда, Кляйн, Лакана, а фокусируются на изучении работ написанных за последние пять лет. Эти терапевты близки эго-психологии, теории привязанности, среди них большинство мужчин. БР – критические методологи, серьезные исследователи психотерапии, которые в случае успеха публикуются в наиболее престижных научных журналах, они становятся сотрудниками важнейших университетов и исследовательских центров. Пример – Кернберг, Кехеле. ДР -бывшие умалишенные технократы, которые следуют сиюминутной моде, готовые предоставить меню клиентам сообразно последним трендам.

• Сердечный психолог
ФФ: психоанализ – это отношения с целью помощи другим. Большинство представителей этого типажа – это женщины, они воспринимают анализантов, как птенцов, которых недостаточно любили их матеря. Для них психотерапия – это «эмоциональная медицина», повторение отношений родители-дети, в психотерапии компенсируются провалы отношений с опекунами. Часто это сторонники теории привязанности Боулби, Винникотта и реляционного психоанализа. БР – это понимающие филантропы, для них анализ – это процесс эмансипации, трансформационная революция Самости. ДР – монах-психотерапевт, которые работают сознательно, но вне научного контекста, не принимающих многоликость сексуальности.

• Идиосинкратический анархист в свободном полете
ФФ: психоанализ – это то, что делаю я. Это тип противоположен лояльным ученикам, если он и состоит в организации, то говорит – я сейчас с вами, поскольку у меня нет выбора, но я не один из вас». БР – креатор вне категорий.  Тяга к одиночеству, стремление «заняться своими делами», оставляя без внимания доминирующие взгляды, свары, междоусобицы институтов и школ – признаки характерные этому типажу.   Примеры: Фрейд, Винникот, Лакан. ДР – параноидные «непризнанные гении». Они не озабочены своей правотой, а удовлетворяются объяснениями своих взглядов в пророческой манере.  Коллеги для них – это поверхностные личности, неспособные оценить откровение, то что они говорят принимают гиперболические формы, их интересует Космос, Бог, Квантовая Механика, Хаос.

Антоніно Ферро (італійський психоаналітик пост-біоніанець) виділяє наступні лінії розлому між різними клініко-теоретичними профілями психоаналізу (простіше кажучи, відповідає на питання "за якими критеріями відрізняються підходи і техніки"):

1. Наявність чи відсутність акценту на операції історичної реконструкції. Чи важливо зробити свідомим те, що раніше було несвідомим? Чи мета в підвищенні емоційної напруги, яку може витримати розум? Якщо реконструкція представляється важливою, чи надається їй статус "достовірної", або ж вона розглядається на одному рівні з іншими діалектами/сценаріями тут-і-тепер і.т.д. — і є приводом розвитку α-функції?

2. Значення, яке надається ряду сновидних проявів під час сесії. Одні аналітики вбачають сни як значущий матеріал клієнта, який треба розтлумачити, інші зосереджуються на активності власних "сновидінь" прямо під час сесії — тобто на виникненні у своїй свідомості образів, спогадів, ревері. Третій варіант — розглядати сесію цілком як сон. Перед будь-якою фразою можна додати: "Мені приснилося, що..." Тоді, як зазначає Ферро, будь-яка розповідь або персонаж фактично стає частиною серії голограм, які фіксують емоційну реальність поля.

3. Ступінь реальності, що приписується комунікаціям клієнта. Інакше, як ми слухаємо? Слухання може бути історично-реалістичним (зовнішнє тут існує і впливає буквально), націленим на внутрішній світ (який визнається не менш реальним ніж зовнішній), або повністю "онейричним", коли все є лиш певними образами на службі сновидінь.

4. Ставлення до правди і брехні. Інакше, чому вірити? (Як ілюстрація, фройдівські метання щодо "реальності" сексуальних домагань до його пацієнток) Спектр простягається від історичної правди до "правди" емоційного контакту і правди функціонування внутрішнього світу, до розгляду будь-яких фактів сесії як вигадок.

5. Модальності інтерпретації. Реконструюючі, інтерпретації перенесення і в перенесенні; ненасичені або насичені інтерпретації поля або в полі; а також спільно сконструйовані інтерпретації (co-pense [спів-думання]).

6. Концепції перенесення та стосунків. Різні підходи різною мірою визнають суб'єктивність аналітика (десь це взагалі не приймається, інші (напр., Біон) переймалися психічним функціонуванням аналітика досить скрупульозно, навіть не в загальному, а "в цей даний день"). Також, в залежності від свого теоретичного направлення, ми будемо звертати більше уваги на ті чи інші речі: едіпальні конфлікти, доедіпальні, психотичні тривоги тощо.

7. Концепції сексуальності та ін.

9. Критерії "аналізованості", критерії припинення аналізу, критерії визначення "хвороби" та одужання тощо.

Цікаво, чому автор обрав саме такий порядок викладу?

Незалежно від обраних моделей, Ферро перераховує три інваріанти, які роблять використання терміну психоаналіз "законним": а) переконання в існуванні несвідомого; б) повага до незмінних елементів сеттінгу, в) асиметрія, в якій аналітик бере на себе повну відповідальність.

[На базі Transformations in dreaming and characters in the psychoanalytic field (2009)]

#нотатки

Розглянемо пацієнтку, яка під час однієї з перших сесій аналізу так реагує на певні інтерпретації: "Коли я була маленькою дівчинкою, я відвідувала свою подругу Матильду і відчувала повну довіру, але я ніколи не очікувала, що її дідусь — коли ми залишилися наодинці — так сильно засмутить мене, торкаючись мене під спідницею. Пам'ятаю, як я втекла, вирішивши ніколи не повертатися". У першій моделі розуміння персонажів [історично-реалістичне слухання з попереднього поста] аналіз буде випливати саме з представленої розповіді, через поступове послаблення в придушенні реальних інфантильних переживань, подій, що насправді відбулися, які будуть поступово "згадуватися" або, якщо вони повторюються в перенесенні, опрацьовуватися і детоксифікуватися. Те, що раніше було несвідомим, породжуючи заборони і почуття провини, стане свідомим і розтане, як сніг на сонці; а аналітик буде Еркюлем Пуаро або Гомером, який співає, досліджуючи одіссею пацієнтки, поки вона врешті-решт не приземлиться на Ітаці самопізнання.

Antonino Ferro. Transformations in dreaming and characters in the psychoanalytic field

#цитата

Одним із первинних рефлексів нашого виду є хапання. Цей рефлекс досить швидко зникає. Іншим, зі схожими характеристиками, є рефлекс автоматичної ходьби. Однак первісний рефлекс часто супроводжує нас протягом багатьох років у вигляді потреби схопити або вчепитися за щось — як аналітиків, за вже відомі та закріплені теорії, а як людей загалом, за релігії чи ідеології (Bion, 2005). Таким чином, цю важливу частину людського функціонування можна порівняти з тролейбусом чи трамваєм, який має черпати енергію з електромережі за допомогою пантографа, але в нашому випадку — з мережі заздалегідь сформованих переконань (Ferruta, 2005).

Автоматична ходьба — це коли ми ходимо, не запитуючи себе, чому, і без субстрату твердої думки — може розглядатися таким же чином. Крайньою формою такого ставлення є, звичайно, піддатися спокусі залишитися в кабінеті на рівні відомого (як щодо пацієнта, так і щодо теорій). Як зазначає Болоньїні (Bolognini, 2008), ця спокуса може навіть поширюватися на Едіпів комплекс аналітика, коли аналітик формує надмірно ексклюзивну нарцисичну діаду з гіпернасиченою дружиною ⁄ теорією замість генеративної пари, здатної залишити простір для оригінальності дитини ⁄ пацієнта. Дві чудові протиотрути пропонує Біон (1987), коли пише, що сьогоднішні пацієнти не мають нічого спільного з вчорашніми, і що він дав би фройдистську або кляйніанську інтерпретацію, тільки якби втомився і не мав жодної власної оригінальної ідеї!

Antonino Ferro. Transformations in dreaming and characters in the psychoanalytic field

#цитата

Нарешті, ось і цей запаморочливий текст про сновидне мислення наяву цілком.

#переклад #стаття #психоаналіз