Інтернету вже більше 40-ка років, а етичні кодекси психологів щодо тонкощів взаємодії «у цифровому середовищі» в Україні з'явилися лише зараз. Але з'явилися! Дуже рада, що я є до цього причетною. Розробили з колегами з НПА деякі рекомендації.
Одразу скачати можна нижче. Або знайти файл самостійно за посиланням.
Так, тепер є «офіційне» закріплення того, що описувати клієнтський кейс чи частину сесії на сторінці в соц. мережі — це не найкраща практика. Просувати лише один обраний метод, кажучи, що лише він в усьому світі є «доказовим» та не має обмежень — також. Окремий параграф присвячений там маніпулятивним методам спілкування та реклами своїх послуг.
Звісно, думаю, кожен має якийсь свій внутрішній етичний компас, яким ми керуємося. Проте зазначити найбільш загальні «зовнішні» рамки також зайвим не буде, а для когось, сподіваюсь, виявиться і помічним.
Одразу скачати можна нижче. Або знайти файл самостійно за посиланням.
Так, тепер є «офіційне» закріплення того, що описувати клієнтський кейс чи частину сесії на сторінці в соц. мережі — це не найкраща практика. Просувати лише один обраний метод, кажучи, що лише він в усьому світі є «доказовим» та не має обмежень — також. Окремий параграф присвячений там маніпулятивним методам спілкування та реклами своїх послуг.
Звісно, думаю, кожен має якийсь свій внутрішній етичний компас, яким ми керуємося. Проте зазначити найбільш загальні «зовнішні» рамки також зайвим не буде, а для когось, сподіваюсь, виявиться і помічним.
❤15🎉1
На полях у психоаналітика
Distaste for Sigmund Freud by Horacio Cardo (2009)
Случайно наткнулась на такую иллюстрацию от аргентинского художника Орасио Кардо, и стало интересно, почему именно distaste (отвращение).
Выяснилось, что есть целая серия работ, посвященных обманщинку Фройду: https://www.horaciocardo.com/sigmund-fraud/ . Они даже опубликованы в книжке с забавным названием «Sigmund Fraud & PXXXychoanalysis is about», где Freud становится Fraud (мошенник), а xxx — должно, пожалуй, подчёркивать «неуместные» сексуальные пристрастия Ф. относительно своих теоретических разработок. Выставка проходила в Буэнос-Айресе. Был ли у Кардо опыт своего анализа, к сожалению, неизвестно, но в фильме «PsychoMigrations» он говорит, что испытвает неприязнь к тому, что Фройд так небрежно трактует весь мир, и всё искусство, и поэтому теперь художник намерен «психоанализировать» самого Зигмунда.
Подписи к картинам создают цельный фантастический рассказ о том, как в Вене конца XIX века открывается кафе, где «Фройд-клуб» раздаёт всем желающим бесплатный анализ — словно любой прохожий может зайти и заявить о своих глубочайших тайнах. Потом там появляется довольно противный персонаж, который буквально вторгается в чужие сны и ворует оттуда образы. Параллельно Фройда приглашают в некий городок Бринденборг. Там он намерен создать бизнес, где «клиент всегда неправ» — то есть где он может продать услуги хоть миллиону людей. Сделать это просто, ведь Ф. следует восточной мудрости «кто знает, тот молчит; а кто говорит, тот не знает», и готов провозгласить уменее молчать отдельной профессией. По миру расселяются «звёзды» психотерапии — электры, нарциссы, эдипы — и люди, тратя огромные деньги, совершают массовое паломничество к Психотерминалу. Но всё не так просто, и Зигмунд сам попадает в какую-то любовную интрижку, и хочет чтобы все говорили о его матери, и так далее. Сюжет зажигательный.
Кардо увидел психоанализ как странную бизнес-стратегию, основанную на литературных выдумках, и претендующую на особый «бренд» и коммерческую, необычайно успешную монополию. А аналитиков — как всезнающих фигур, точно знающих, что происходит в душе другого человека. Очень жаль, что в реальности всё несколько иначе :)
#заметки
Выяснилось, что есть целая серия работ, посвященных обманщинку Фройду: https://www.horaciocardo.com/sigmund-fraud/ . Они даже опубликованы в книжке с забавным названием «Sigmund Fraud & PXXXychoanalysis is about», где Freud становится Fraud (мошенник), а xxx — должно, пожалуй, подчёркивать «неуместные» сексуальные пристрастия Ф. относительно своих теоретических разработок. Выставка проходила в Буэнос-Айресе. Был ли у Кардо опыт своего анализа, к сожалению, неизвестно, но в фильме «PsychoMigrations» он говорит, что испытвает неприязнь к тому, что Фройд так небрежно трактует весь мир, и всё искусство, и поэтому теперь художник намерен «психоанализировать» самого Зигмунда.
Подписи к картинам создают цельный фантастический рассказ о том, как в Вене конца XIX века открывается кафе, где «Фройд-клуб» раздаёт всем желающим бесплатный анализ — словно любой прохожий может зайти и заявить о своих глубочайших тайнах. Потом там появляется довольно противный персонаж, который буквально вторгается в чужие сны и ворует оттуда образы. Параллельно Фройда приглашают в некий городок Бринденборг. Там он намерен создать бизнес, где «клиент всегда неправ» — то есть где он может продать услуги хоть миллиону людей. Сделать это просто, ведь Ф. следует восточной мудрости «кто знает, тот молчит; а кто говорит, тот не знает», и готов провозгласить уменее молчать отдельной профессией. По миру расселяются «звёзды» психотерапии — электры, нарциссы, эдипы — и люди, тратя огромные деньги, совершают массовое паломничество к Психотерминалу. Но всё не так просто, и Зигмунд сам попадает в какую-то любовную интрижку, и хочет чтобы все говорили о его матери, и так далее. Сюжет зажигательный.
Кардо увидел психоанализ как странную бизнес-стратегию, основанную на литературных выдумках, и претендующую на особый «бренд» и коммерческую, необычайно успешную монополию. А аналитиков — как всезнающих фигур, точно знающих, что происходит в душе другого человека. Очень жаль, что в реальности всё несколько иначе :)
#заметки
🔥11🤪6🎉1🌚1
В контексті інтересу до всіх цих машин та роботів натрапила на дуже людяну інтерпретацію тесту Тюрінга. (Як ми знаємо, він датується 1950-м, та має в основі просту ідею — якщо «суддя», що є учасником інтеракції, не може сказати, взаємодіяв він з людиною, чи з програмою — тест пройдено. В принципі, ми керуємось цією логікою і понині.) Попри всі вражаючі відкриття, життя Алана склалося катастрофічно. В 1952 його засудили за гомосексуальність, яка вважалася протизаконною, і запропонували або ув'язнення, або примусову гормональну терапію. Вчений «обрав» друге, після чого невдовзі отруїв себе цианідом. Під таким кутом, тест Тюрінга — в буквальному прочитанні, як тебе розпізнають інші, до якої категорії віднесуть — таке собі випробовування, чи зможе він сам прикинутись гетеросексуальним чоловіком, і чи визнають його зрештою як людину.
#нотатки@psychoanalytic_fields
#нотатки@psychoanalytic_fields
❤8😢6
Втім, така інтуїтивна логіка (машинний інтелект має довести свою подібність людському, щоб вважатися притомним), може виявитись не то щоб дуже коректною. Чому ми думаємо, що людський інтелект «справжній», а той — «штучний»? І що це таке загалом? Протезний аргумент щодо того, що можна алгоритмічно відтворити механізми людської психіки, почасти веде до концепції власне психіки як складної обчислювальної машини. Ніби не існуватиме того залишку, який не піддається будь-якій формалізації/віртуалізації. Називаючи цей підхід антропоцентричною помилкою, помітимо, що саме тут народжуються зловісні історії щодо подальших мотивів ШІ. Наприклад, що він зрештою спробує підкорити або знищити людство. Здатність до «говоріння» легко сплутати з елементом інтерсуб'єктивності. Ми проєктуємо на ШІ власні страхи та бажання.
Це класно коментує Бенжамін Браттон: «Справжній кошмар, ще гірший за той, в якому Велика машина хоче тебе вбити, це той, у якому вона вважає тебе неважливим, або навіть не сприймає як окрему сутність, яку варто пізнати. Гірше, ніж бути ворогом, — це бути зовсім непоміченим».
Почитати про це більше можна в моєму перекладі частинки книги Ізабель Міллар «Психоаналіз штучного інтелекту» тут: https://syg.ma/@alena-bartosh/psihoanaliz-shtuchnogo-intelektu-vasilisk-roko
#переклад #книга@psychoanalytic_fields
Це класно коментує Бенжамін Браттон: «Справжній кошмар, ще гірший за той, в якому Велика машина хоче тебе вбити, це той, у якому вона вважає тебе неважливим, або навіть не сприймає як окрему сутність, яку варто пізнати. Гірше, ніж бути ворогом, — це бути зовсім непоміченим».
Почитати про це більше можна в моєму перекладі частинки книги Ізабель Міллар «Психоаналіз штучного інтелекту» тут: https://syg.ma/@alena-bartosh/psihoanaliz-shtuchnogo-intelektu-vasilisk-roko
#переклад #книга@psychoanalytic_fields
syg.ma
Психоаналіз штучного інтелекту: Василіск Роко
Чи стане ШІ могутнім Василіском, який карає всіх, хто до нього не доклався, чи — що ще гірше — навіть не помітить нас? Осмислення різниці між людським та штучним інтелектом у книжці Ізабель Міллар
🔥5❤2
Фрагменты разговора с Бетти Джозеф (англ видео тут). Совсем немного изменила текст, чтобы стало более читаемо.
БД: Я никогда не понимала, как именно это случилось — как я из очень, очень слабого аналитика стала достаточно приличным аналитиком. Я так этого и не поняла.
Думаю, самая важная способность... Нужно иметь чутьё на правду. Истинную способность ощущать правду о самой себе. Быть готовой понять, что происходит внутри и как разные вещи на нас влияют. Только это позволяет действительно понять то, что происходит в других людях. Это основополагающая вещь. В какой-то момент мне удалось этого достичь. Именно так я развивалась — я почувствовала неудовлетворенность, когда осознала, что становлюсь, скажем так, автоматической в своей работе.
Ещё одна вещь, которая нужна психоаналитику — и я определённо не скажу, что когда-либо её имела, надеюсь, хотя бы сейчас она у меня есть — это то, что связано с воображением. Способность использовать ум по-разному. Например, когда ты слушаешь пациента и застреваешь, можешь ли ты сменить направление мышления, подумать: может, я подхожу к этому не с той стороны? Может, я фокусируюсь не на том аспекте? Нужно иметь в себе некую гибкость и менять ход мыслей. Я считаю это очень важным качеством. В этом, я уверена, поможет собственный анализ — чтобы можно было увидеть, как именно это делать. Такой подход абсолютно необходим.
Также нужно уметь выдерживать то, что ты — слабый аналитик. Простите, но это правда. [...] Если ты не можешь выдержать, что ты слабый, глупый или автоматический, ты никогда не станешь хорошим.
БД: Я никогда не понимала, как именно это случилось — как я из очень, очень слабого аналитика стала достаточно приличным аналитиком. Я так этого и не поняла.
Думаю, самая важная способность... Нужно иметь чутьё на правду. Истинную способность ощущать правду о самой себе. Быть готовой понять, что происходит внутри и как разные вещи на нас влияют. Только это позволяет действительно понять то, что происходит в других людях. Это основополагающая вещь. В какой-то момент мне удалось этого достичь. Именно так я развивалась — я почувствовала неудовлетворенность, когда осознала, что становлюсь, скажем так, автоматической в своей работе.
Ещё одна вещь, которая нужна психоаналитику — и я определённо не скажу, что когда-либо её имела, надеюсь, хотя бы сейчас она у меня есть — это то, что связано с воображением. Способность использовать ум по-разному. Например, когда ты слушаешь пациента и застреваешь, можешь ли ты сменить направление мышления, подумать: может, я подхожу к этому не с той стороны? Может, я фокусируюсь не на том аспекте? Нужно иметь в себе некую гибкость и менять ход мыслей. Я считаю это очень важным качеством. В этом, я уверена, поможет собственный анализ — чтобы можно было увидеть, как именно это делать. Такой подход абсолютно необходим.
Также нужно уметь выдерживать то, что ты — слабый аналитик. Простите, но это правда. [...] Если ты не можешь выдержать, что ты слабый, глупый или автоматический, ты никогда не станешь хорошим.
❤12👍2
БД: Думаю, то, что помогло мне развить мой подход — и, надеюсь, поможет вам развить свой — это мысль о том, что когда вы застряли или вам скучно, в самом этом застревании или скуке есть нечто очень интересное. В кабинете сидят двое, и один застрял. Почему он застрял? Не в том дело, чтобы подумать: «Боже, какой трудный пациент!» — хотя подумать так — тоже нормально. Важно потом заинтересоваться, почему это столь трудно.
Есть знаменитое наблюдение Биона о пациенте: «Этот пациент настолько скучный, что это уже завораживает». И это правда. Почему одни пациенты заставляют нас застревать? Что это такое? Что они делают? Или что делает аналитик? Почему он не может это вынести и увидеть, что за этим скрывается? Вот ещё один аспект, который делает человека приличным аналитиком. Только если ты можешь выдерживать то, что происходит в тебе самом, в твоем уме, ты сможешь выдержать то, что переживает пациент. Терпеливо это переносить. Не комментировать поспешно. Не комментировать преждевременно или автоматически. Терпеть то, что пациенты в нас пробуждают или в нас помещают — абсолютно необходимо.
#цитата
Есть знаменитое наблюдение Биона о пациенте: «Этот пациент настолько скучный, что это уже завораживает». И это правда. Почему одни пациенты заставляют нас застревать? Что это такое? Что они делают? Или что делает аналитик? Почему он не может это вынести и увидеть, что за этим скрывается? Вот ещё один аспект, который делает человека приличным аналитиком. Только если ты можешь выдерживать то, что происходит в тебе самом, в твоем уме, ты сможешь выдержать то, что переживает пациент. Терпеливо это переносить. Не комментировать поспешно. Не комментировать преждевременно или автоматически. Терпеть то, что пациенты в нас пробуждают или в нас помещают — абсолютно необходимо.
#цитата
❤9🔥1
БД: Год или два назад в газетах были довольно странные атаки на психоанализ. Меня это не особенно тревожит, потому что если что-то достаточно хорошо, оно переживёт любые атаки. Не нападают лишь на то, что не вызывает интереса. Я считаю, что в психоанализе есть нечто фундаментально верное, поэтому его невозможно разрушить. В каком-то смысле он неуничтожим.
#цитата
#цитата
❤8
БД: Я против нейтральности. Что я имею в виду? Позволь себе быть задетой, на секунду быть не нейтральной. Когда ты это себе позволяешь и думаешь: «Боже, а я бы врезала ему!» — это очень полезно. Не будь нейтральной, иначе получится мёртвый, плоский, автоматический анализ.
После мысли «Я бы врезала ему!» можно задуматься — это я ужасна или он вызывает это во мне? Тогда ты сможешь ему это показать. Это так «просто».
И вот почему это так важно — когда имеешь дело с любым видом агрессии или стремлением к разрушению — подумать, насколько это мазохистично. Насколько пациент вежливо и мягко старается тебя уничтожить? Насколько мазохизм вызывает в тебе садизм, жестокость по отношению к пациенту? Наверняка можно будет сказать: «Знаете, вы стараетесь... Вы ожидаете, что я буду враждебной, будто я и правда хочу вам врезать». Для пациента это часто что-то новое. Чтобы этому научиться, нужны годы, но это интересная и очень важная область работы.
То же касается пациента, до которого трудно добраться. Можно подойти к этому аналогично. Меня интересуют не только слова, но и то, почему пациент говорит со мной именно так, именно в этот момент. Разве это не будет подсказкой, как ему лучше помочь? Мне кажется, что именно эта область у нас хорошо развита.
Есть и то, что я очень не люблю — когда аналитик пытается описать, что его что-то затронуло и это связано с пациентом, и потому он об этом говорит, высказывает разные ассоциации. Я считаю, это полностью загрязняет анализ. То, что тут нужно — это не нейтральность, но также не загрязнение. Если ты чувствуешь себя сбитой с толку — используй это. Вот что я имею в виду. Используй это, но только для размышлений. И это очень трудно.
#цитата
После мысли «Я бы врезала ему!» можно задуматься — это я ужасна или он вызывает это во мне? Тогда ты сможешь ему это показать. Это так «просто».
И вот почему это так важно — когда имеешь дело с любым видом агрессии или стремлением к разрушению — подумать, насколько это мазохистично. Насколько пациент вежливо и мягко старается тебя уничтожить? Насколько мазохизм вызывает в тебе садизм, жестокость по отношению к пациенту? Наверняка можно будет сказать: «Знаете, вы стараетесь... Вы ожидаете, что я буду враждебной, будто я и правда хочу вам врезать». Для пациента это часто что-то новое. Чтобы этому научиться, нужны годы, но это интересная и очень важная область работы.
То же касается пациента, до которого трудно добраться. Можно подойти к этому аналогично. Меня интересуют не только слова, но и то, почему пациент говорит со мной именно так, именно в этот момент. Разве это не будет подсказкой, как ему лучше помочь? Мне кажется, что именно эта область у нас хорошо развита.
Есть и то, что я очень не люблю — когда аналитик пытается описать, что его что-то затронуло и это связано с пациентом, и потому он об этом говорит, высказывает разные ассоциации. Я считаю, это полностью загрязняет анализ. То, что тут нужно — это не нейтральность, но также не загрязнение. Если ты чувствуешь себя сбитой с толку — используй это. Вот что я имею в виду. Используй это, но только для размышлений. И это очень трудно.
#цитата
❤11
Насичена лекція про гроші від Олени Медведєвої
🔸 Ми навряд зможемо сказати, що таке гроші в принципі, хоча вони конституюють світ, правлять ним і є всебічним еквівалентом. За великим рахунком, ніхто точно не знає, що і скільки коштує, ніхто точно не володіє знанням про вартість своїх чи чужих товарів. Тобто гроші це щось, чому надається якесь значення.
🔹 Уявимо, що аналітик встановлює сетінг і домовляється з аналізантом про суму, яка буде прийнятною для обох. Звичайно, ми можете спитати, що ця сума означає для вашого аналізанта, що він, приміром, може купити за неї. Це завжди цікаво, як прирівнюється терапія до інших значень грошей.
🔸 Аналітик теж має зайти в ринок, стати об'єктом безупинної фінансової циркуляції. За що я вам маю платити? - питають люди. Тобто який прибуток я отримаю від терапії? І ми намагаємося пояснити, що та сума, яку ви платите, це еквівалент вашої й моєї роботи, вона має різні значення, і якщо ви відважитеся пройти аналіз, то зрозумієте, скільки їх буде, і про що вони мовлять. Психоаналіз терапія втрат минулих ілюзій, тож на це місце можуть прийти бажання, і саме бажання може бути прибутком, зміни можуть стати прибутком, втрата може стати прибутком. Тобто ми говоримо про сумірність.
#дивимось_разом
🔸 Ми навряд зможемо сказати, що таке гроші в принципі, хоча вони конституюють світ, правлять ним і є всебічним еквівалентом. За великим рахунком, ніхто точно не знає, що і скільки коштує, ніхто точно не володіє знанням про вартість своїх чи чужих товарів. Тобто гроші це щось, чому надається якесь значення.
🔹 Уявимо, що аналітик встановлює сетінг і домовляється з аналізантом про суму, яка буде прийнятною для обох. Звичайно, ми можете спитати, що ця сума означає для вашого аналізанта, що він, приміром, може купити за неї. Це завжди цікаво, як прирівнюється терапія до інших значень грошей.
🔸 Аналітик теж має зайти в ринок, стати об'єктом безупинної фінансової циркуляції. За що я вам маю платити? - питають люди. Тобто який прибуток я отримаю від терапії? І ми намагаємося пояснити, що та сума, яку ви платите, це еквівалент вашої й моєї роботи, вона має різні значення, і якщо ви відважитеся пройти аналіз, то зрозумієте, скільки їх буде, і про що вони мовлять. Психоаналіз терапія втрат минулих ілюзій, тож на це місце можуть прийти бажання, і саме бажання може бути прибутком, зміни можуть стати прибутком, втрата може стати прибутком. Тобто ми говоримо про сумірність.
#дивимось_разом
🔥9👍4❤3
Audio
Поки я в (бескінечних) намірах створити якийсь свій подкаст, хочу поділитись з вами чимось, що мене в хорошому сенсі здивувало. Попросила AI згенерувати невелике обговорення своєї статті про те, чому терапевтична сесія триває 50 хвилин. Як вам? Як на мене, стаття цікавіша, але результат дуже достойний.
❤8👍3🌚3
Forwarded from Колаж стосунків
Ну що ж, забились! Але ж хто не знає,
Що сміх людей від звірів відрізняє!
Адже з того людина й пізнається,
Що в слушну мить вона сміється!
Так багато нині в практиці зустрічаюсь з тим, що люди забороняють собі радіти, чи то втратили навик. Задоволення обмежується їжею чи фільмом. Це спантеличує і засмучує. І знову повертає до роздумів про вливання життя, revitalization. І мені часто допомагають книги, не тільки психоаналітичні, але й художні. Ось як ця.
«Тім Талер або проданий сміх», Джеймс Крюс. Казково-філософська повість, про угоду з дияволом. Угоду де безсмертна душа йде в обмін на людські задоволення. Головний герой, що жив у скруті, та вмів радіти так щиро, що захоплювались усі навколо.
Чи обміняли б ви смій сміх на можливість всезнання, контролю й успіху в кожному парі?
#художнятерапія
Що сміх людей від звірів відрізняє!
Адже з того людина й пізнається,
Що в слушну мить вона сміється!
Так багато нині в практиці зустрічаюсь з тим, що люди забороняють собі радіти, чи то втратили навик. Задоволення обмежується їжею чи фільмом. Це спантеличує і засмучує. І знову повертає до роздумів про вливання життя, revitalization. І мені часто допомагають книги, не тільки психоаналітичні, але й художні. Ось як ця.
«Тім Талер або проданий сміх», Джеймс Крюс. Казково-філософська повість, про угоду з дияволом. Угоду де безсмертна душа йде в обмін на людські задоволення. Головний герой, що жив у скруті, та вмів радіти так щиро, що захоплювались усі навколо.
Чи обміняли б ви смій сміх на можливість всезнання, контролю й успіху в кожному парі?
#художнятерапія
❤6
Давно не робила колажів. Аж тут надихнулась курсом, який тривав цілий рік в ЛПІ про «Моторошне в мистецтві та психотерапії».
На серії семінарів ми шукали кращого розуміння того, що то таке Моторошне і що саме робить його Моторошним. Ми починали зі статті Фройда про Моторошне (1919 р), а потім як намистини нанизувались теми про жах, горор, огиду та перверзії, магію та ритуали, двійників, параною, травму і всяке таке інше закулісся нашої психіки. Усе те витіснене, що приходить в моторошних видіннях, фантазіях, снах та народжується в мистецтві.
От і в мене народився колаж, в центрі якого розмістився персонаж картини «Місцевий», Олександра Короля (2023). Опис, який автор надає до картини:
«Місцевий - це дух місцевості. Така собі мисляча субстанція, яка постійно перетікає і трансформується з одного образу в інший. Наче не може ще вирішити, на якому вигляді зупинитись, яку форму, тіло та обличчя прийняти остаточно. Випадково натрапивши на Місцевого, людина може відчути сум'яття, ознаки тривоги, раптову втому чи нудоту. Зазвичай подорожній не усвідомлює, з ким саме відбулась зустріч. І лише розпитавши про природу свого пережитого досвіду у найстаріших жителів тих місць, може почути у відповідь: «А, так то місцевий, не хвилюйся».
Моторошне починається там, де закінчується Місцевий. Там де знайомі нам території психіки закінчується, і відчиняються двері у невідомі світи. Як писав Фройд: «Моторошне — це все, що мало залишатися таємним, потаємним, та видало себе; моторошне, насправді, не є чимось новим або чужорідним. Це, навпаки, щось давно відоме, відчужене від душевного життя під впливом процесу витіснення». Витіснене, що з'явилось у розломах нашої свідомості. «Моторошне - як тріщина в сокровенне» (О. Яскевич). І коли воно з'являється ми здригаємось від моторошного відчуття, так як щось начебто знайоме, місцеве, раптово перестає бути таким, а стає чужорідним, механічним та лякаючим, від чого холодок біжить по шкірі.
Навіщо заглядати, розпізнавати та думати про Моторошне? Бо це невід'ємна частина життя, життя наших найпотаємніших страхів та інфантильних бажань. Яке, якщо в нього не заглядати, навалиться на нас усією вагою жахіття.
Авторка: Тетяна Гриценко
На серії семінарів ми шукали кращого розуміння того, що то таке Моторошне і що саме робить його Моторошним. Ми починали зі статті Фройда про Моторошне (1919 р), а потім як намистини нанизувались теми про жах, горор, огиду та перверзії, магію та ритуали, двійників, параною, травму і всяке таке інше закулісся нашої психіки. Усе те витіснене, що приходить в моторошних видіннях, фантазіях, снах та народжується в мистецтві.
От і в мене народився колаж, в центрі якого розмістився персонаж картини «Місцевий», Олександра Короля (2023). Опис, який автор надає до картини:
«Місцевий - це дух місцевості. Така собі мисляча субстанція, яка постійно перетікає і трансформується з одного образу в інший. Наче не може ще вирішити, на якому вигляді зупинитись, яку форму, тіло та обличчя прийняти остаточно. Випадково натрапивши на Місцевого, людина може відчути сум'яття, ознаки тривоги, раптову втому чи нудоту. Зазвичай подорожній не усвідомлює, з ким саме відбулась зустріч. І лише розпитавши про природу свого пережитого досвіду у найстаріших жителів тих місць, може почути у відповідь: «А, так то місцевий, не хвилюйся».
Моторошне починається там, де закінчується Місцевий. Там де знайомі нам території психіки закінчується, і відчиняються двері у невідомі світи. Як писав Фройд: «Моторошне — це все, що мало залишатися таємним, потаємним, та видало себе; моторошне, насправді, не є чимось новим або чужорідним. Це, навпаки, щось давно відоме, відчужене від душевного життя під впливом процесу витіснення». Витіснене, що з'явилось у розломах нашої свідомості. «Моторошне - як тріщина в сокровенне» (О. Яскевич). І коли воно з'являється ми здригаємось від моторошного відчуття, так як щось начебто знайоме, місцеве, раптово перестає бути таким, а стає чужорідним, механічним та лякаючим, від чого холодок біжить по шкірі.
Навіщо заглядати, розпізнавати та думати про Моторошне? Бо це невід'ємна частина життя, життя наших найпотаємніших страхів та інфантильних бажань. Яке, якщо в нього не заглядати, навалиться на нас усією вагою жахіття.
Авторка: Тетяна Гриценко
❤8
Forwarded from Олег Христенко о психоанализе
Кангилем.pdf
222.5 KB
Если бы у меня был ребёнок, который заинтересовался психологией и хотел бы узнать о ней побольше, выбрать направление, я бы дал ему статью Жоржа Кангилема «Что такое психология?» — отличный ориентир, актуальный даже сегодня, хотя написана ещё в 1956 году. Кангилем — звезда французской психологии, который сильно повлиял на Мишеля Фуко, который достаточно часто цитируется в психоанализе, но, к сожалению, у нас малоизвестен. Кстати, даже если вы уже психолог — всё равно советую прочитать.
❤8
Не знаю, чи варто це ще якось коментувати. В «Анатомії депресії» Ендрю Соломон пише про те, що одні з найпопулярніших порівнянь для опису депресії — це порівняння інтенсивності поганого за допомогою виразу «через край», а також образ «падіння в прірву». Цікаво, що в реальності дуже мало людей були біля справжньої прірви (наприклад, каньйону), і тим більше падали з якогось краю. Але їх описи на диво схожі. Головні особливості депресивної прірви: вона нескінченно темна, небезпечна (немає ні м'якого дна, ні м'яких стін), ти раз у раз об щось ударяєшся, але не можеш ні за що зачепитися, і взагалі, поки падаєш, не знаєш напевно, до якої глибини долетиш, чи є тут межа. При цьому акрофобія (боязнь висоти) входить до трійки найпоширеніших фобій у світі.
#нотатки@psychoanalytic_fields
#нотатки@psychoanalytic_fields
👍6🔥2
Недавно приснилось, что я пытаюсь объяснить приятелю-психоаналитику, что такое Klein bottle. А он никак не может понять, какова связь между Мелани Кляйн и бутылкой. На самом деле, теоретически эти науки довольно схожи. Всего-то нужно осуществить переход от Фройденталя к Фройду, от Якоби — к Якобсону, и пытаться понять Лапланша вместо Лапласа.
😁12❤2🤪2
Forwarded from Епістолярний Фройд
Про_діалектичну_структуру_досвіду.pdf
454.3 KB
А що буде, якщо замість моноліту "структури організації особистості" подивитись на творення будь-якого нашого чи пацієнтового досвіду як на діалектичну взаємодію між різними режимами функціонування психіки?
Огден спробував і вийшло, як на мене, дуже незле. Одна з тих статей, яка залишає тебе з думкою: "це ж так кришталево ясно, чому я про це не думав раніше?!"
Ловіть переклад статті "Про діалектичну структуру досвіду" (1988) Томаса Огдена.
Приємного читання!
Огден спробував і вийшло, як на мене, дуже незле. Одна з тих статей, яка залишає тебе з думкою: "це ж так кришталево ясно, чому я про це не думав раніше?!"
Ловіть переклад статті "Про діалектичну структуру досвіду" (1988) Томаса Огдена.
Приємного читання!
❤8
За висловом Жака Лакана, божевільний не тільки дурень, який думає, що він король, а й король, який вважає себе королем. Перефразувавши цю лаканівську формулу щодо мистецтва, можна сказати, що не лише звичайний буденний чи навіть непристойний об’єкт на кшталт скандального пісуара Дюшана є «божевільним» у своїх претензіях на статус об’єкта мистецтва, а й власне мистецький об’єкт є не менш «божевільним», заявляючи про свою мистецьку приналежність. Мистецтво набуває свого піднесеного статусу не завдяки якимсь особливим внутрішнім якостям, а винятково завдяки тому місцю, яке воно займає у соціоідеологічній структурі суспільства. Саме це, серед іншого, має на увазі Лакан, коли стверджує, що мистецтво — це піднесення звичайного буденного об’єкта до статусу недосяжної Речі.
Павло Швед про Дюшана, мистецтво і політику
#цитата
Павло Швед про Дюшана, мистецтво і політику
#цитата
❤13👍3