#стаття #переклад

Натрапила на статтю Евелін Швабер про те, що таке «взаємодія» в психоаналітичному сенсі. Вона там наводить декілька прикладів для міркувань. Перший про те, коли одна пацієнтка каже, що терапевтка занадто балакуча, а інша — що терапевтка недостатньо розмовляє, хоча сама терапевтка відчуває, що поводиться приблизно однаково. Хто тут правий? І на чиєму боці істина? В іншому прикладі, Швабер їде у відрядження на три дні, всім це повідомляє, а потім дізнається, що її не буде лише один день. Пацієнт, котрому вона про це каже, запитує: «Хто ви така, щоб визначати, що таке "лише"?»

Авторка пропонує взагалі відкинути думку про якусь «об'єктивну» реальність (яка часто просто дублює зрештою суб'єктивну реальність аналітика), і зважати на те, що ми маємо постійно досліджувати досвід з обох сторін, не надаючи якомусь із них привілейований статус. Клієнт, каже вона, перш за все хоче, щоб його зрозуміли, і щоб хтось прийняв його погляд, а не змусив побачити «реальність».

Також любопытно, що Фройд взагалі не користувався словом «взаємодія» [interactions] для опису обмінів між двома людьми, він використовував цей термін лише для опису зв'язків між психічними інстанціями.

В принципі, на цьому із цікавого все. Зараз ця стаття виглядає самоочевидною, напевно тому, що реляційними ідеями вже нікого не здивуєш. А тоді, 30 років тому, напевно хтось мусив шукати аргументи на користь того, що все в житті суб'єктивно, навіть психоаналіз.

#стаття #переклад

Вирішила відволіктись і подивитись щось добре. Пригадався мультик про гігантський апельсин, який, як з'ясувалось, зовсім не апельсин, а персик. «Джеймс і гігантський персик» (1996, Г. Селік, Т. Бертон) — казкова гіпнотична анімація про дитинство. «Доброго» там, правда, не так і багато.

Про хлопчика-сироту, який намагається дістатись до мрії, що залишили йому батьки. Автор однойменної книги — Роальд Дал — написав її після Другої світової, і хотів показати, що діти здатні витримати більше, ніж ми думаємо, якщо бути з ними чесними. Кажуть, що Дал писав лише в своєму сараї, на старому кріслі, і завжди користувався для цього олівцями, яких мало бути рівно 6 штук.

А які мультфільми виявились для вас не такими простими, як здавалось?

Абрахам указал, что маниакальный пациент, включив весь мир в своё эго, идентифицируется с ним и получает контроль над ним; в то время как меланхолик, с другой стороны, проецирует весь мир на один единственный объект и затем включает его в себя.

Бертрам Левин

#цитата

По сути, теоретическое описание фраз «Весь мир у моих ног» (мания, эго берёт мир в заложники), и «Ты и есть мой мир» (меланхолия или влюблённость). Вроде ничего особенного, но красиво.

Колеги, цей рік вже добігає кінця, ну а ми запрошуємо вас на чергову зустріч Реляційного Клубу, що відбудеться 18 січня о 10:00. Тема двох наступних лекцій також пов'язана з різного роду завершеннями: завершенням кожної окремої сесії, та прощанням, коли добігає кінця уся терапія чи аналіз.

"Наш час вийшов" — прості слова, які терапевт промовляє наприкінці кожної сесії. Але насправді в ці останні хвилини може відбуватись багато цікавого.

Кілька питань, над якими ми попрацюємо:
✔️ Пацієнт за 5 хвилин до кінця починає розповідати про травматичний досвід — зупинити чи дати говорити?
✔️ Що робити, коли пацієнт систематично не хоче йти після закінчення часу? А коли навпаки — тікає за 10 хвилин до кінця? Або взагалі пропускає зустрічі?
✔️ Синдром дверної ручки: чому найважливіше спливає біля виходу?
✔️ Коли межа часу — це про структуру, а коли — про владу терапевта?
✔️ Як не перетворити прощання на покарання?

Тож плануйте та не зволікайте з реєстрацією. І запрошуйте колег!

#реляційнийклуб

Як завжди, для зручності збираю все в одному місці. Основні пости/статті, що з'являлись тут в 2025 році:

1. Встреча со злом и убийственным наслаждением: какова роль Волка для Красной Шапочки. (На примере сюжетного ряда игры The Path)
2. На полях лекций Джузеппе Чивитарезе «Пространство близости»
3. Фантазм аккордеона
4. На полях «Видів доброти» Лантімоса
5. Фрагменты интервью с Бетти Джозеф
6. Про «Екзистенційний детектив» Голта і відповіді на питання «чому існує світ»
7. Психоаналітичне письмо. Огляд книги Кантровіц «Пишучи про пацієнтів: відповідальність, ризики та наслідки»

Переклади українською:

1. Серджіо Бенвенуто. Робота, що не передбачає контракт
2. Клод Леві-Строс. Страта Санта-Клауса
3. Томас Огден. Про психоаналітичне письмо
4. Томас Огден. Коментарі щодо перенесення та контрперенесення на початковій аналітичній зустрічі
5. Понталіс. Сновидіння як об’єкт
6. Глава з книги Ізабель Міллар «Психоаналіз штучного інтелекту»
7. Массімо Рекалькаті. Війна путіна
8. Массімо Рекалькаті. Не бійтеся помилок
9. Салман Ахтар. Травма географічного переміщення
10. Салман Ахтар. Травма географічного переміщення, ч.2
11. Массімо Рекалькаті. Справжня спадщина вчителів
12. Массімо Рекалькаті. Молодь і залежність від відеократії
13. Евелін Швабер. До визначення терміну та концепції взаємодії

🌙 Якщо ж маєте бажання поділитись своїм сном, та почитати, що сниться іншим людям — ми створили проект Лігво снів — тут сайт та додатки в GooglePlay і AppStore — також там є окремий опис, яка в це закладена ідея.

😴 На додачу, що було особливо важливим для мене особисто, в цьому році вийшов у світ «Сонний подкаст», який є доступним для прослуховування в Spotify, Apple та Castbox.fm. В перспективі планую долучати до дискусії різних цікавих людей, у тому числі робити записи не лише на ру, але і в укр варіанті (поки то задача із зірочкою).

#содержание@psychoanalytic_fields

Тема з підсумками і тим, щоб зібрати все докупи, стає популярною щогрудня, але останні роки, як видається, це справді корисна практика. Не для звіту, а щоб побачити, що життя таки тривало, і в ньому було місце чомусь, окрім війни. Це можливо завдяки тим, хто воює, і тим, хто тримає тил у всіх можливих сенсах. Дякую і вам — що тримаєтесь, працюєте, шукаєте слова там, де їх завжди бракує. Завжди рада послухати про що думаєте або відчуваєте ви, пишіть, що читали в цьому році і що відгукнулось. Бажаю нам усім у новому році більше живого — живих стосунків, розмов, текстів, снів, зустрічей :)

С тех пор как я впервые узнала про политику остатков (больше года назад; время летит быстро, а мысли думаются медленно, увы), мечтала найти оригинал этой истории. Вот нашла! Политика остатков — особенная политическая система, которую организовали специально для охоты за одним из пациентов французского психиатра Эжена Минковского. Пациент был в очень плохом состоянии и мучался от навязчивых мыслей по поводу своей вины и последующей расплаты. Суть расплаты заключалась в том, что его должны были напичкать всяким мусором. Все отходы и отбросы в доме, а затем и во всей стране, и конечно во всём мире тоже, сохранялись, чтобы однажды он их проглотил. Пациент вёл длинные списки, перечисляя всё, что попадалось под руку.

Когда кто-то курил, оставались сгоревшие спички, пепел, окурки сигарет. После еды это были крошки, испорченные фрукты, кости от курицы, остатки вина или воды на дне бокала. Он говорил, что его злейшим врагом была скорлупа от яиц, — она выражала страшный гнев его преследователей. Когда кто-то шил, то оставались обрывки ниток, обломки иголок. Все спички, нитки, обрывки бумаги и осколки стекла, валявшиеся на улице, предназначались ему. После этого шли остриженные ногти, волосы, пустые бутылки, письма и конверты, билеты на метро, пыль с ботинок, пищевые отходы из домов и ресторанов со всей Франции и т.п. … Потом он перечислял гнилые овощи и фрукты, трупы животных и людей, мочу и кал лошадей.

Мужчина объяснял это так, что сбором остатков занимались секретные правительственные фонды, помимо этого параллельно собирались пожертвования на публикацию газетных статей и книг, направленных против его семьи. Всё в его мире распадалось на составляющие, при этом каждый, даже самый маленький элемент, сразу превращался в его врага.

Он рассказывал: «Когда кто-то говорит о часах, то он говорит о стрелках, шестеренках, пружинах, маятнике и т.п.». Однажды я неосторожно достал из кармана билет на метро. «Эй, — сказал он, — я еще не думал о билетах». Затем он начал говорить о билетах на поезд, на городской транспорт, на автобус, на метро и т.п. И всё это он должен был проглотить. … Член его семьи болел бронхитом и откашливал мокроту; пациент начал говорить обо всей мокроте всех туберкулёзных санаториев страны, а затем перешёл ко всем отходам всех больниц. Когда я брился перед ним, он говорил о солдатах в близлежащих казармах, которые тоже бреются, а затем включал всех солдат армии. «В ту минуту, когда я что-то делаю, — признался он, моясь, — я должен помнить, что сорок миллионов других делают то же самое».

Пациент воспринимал мир как очень страшное место, а свою жизнь — как бессмысленную последовательность дней, любой из которых закончится его казнью.

Его семье отрубят руки и ноги, а затем выставят в каком-нибудь засушливом поле. То же самое произойдёт и с ним; ему вобьют гвоздь в голову, и всякого рода мусор засунут ему в живот. Изувеченного самым ужасным образом, его поведут посреди парада на ярмарку и приговорят жить, покрытого паразитами, в клетке с дикими зверями или с крысами из канализации, пока смерть не настигнет его.

Ко всему прочему, он очень боялся разорения (хотя, как замечает автор, больной уже давно был бедным, в смысле бедным-несчастным), и регулярно продуцировал мысли, что станет только хуже. В этой бредовой конструкции... читать дальше

#заметки