[1/4]

БпЛА обох сторін майже безальтернативно домінують над полем бою. Надривистий гул гвинтів став основною асоціацією наближення небезпеки, витіснивши свист снарядів та гуркіт бронетехніки. Проте, окрім асоціацій повністю змінилося й те, як виглядає атака та оборона сучасної війни. Спробую окреслити в цій серії постів загальні спостереження та перейти до більш вільних роздумів на тему.

1. Прихованість – це життя. Ключова характеристика позицій та переміщень між ними – те, щоб вони або перебування в них о/с, не були виявлені. Умови рельєфу відіграють особливу роль, адже навіть сточена посадка, від котрої залишився тільки рідкий кущ, вже є тим, що істотно прикриває переміщення піхоти. Маскувальні сітки, кікімори довели свою ефективність. Окремо варто відмітити накидки-пончо, нерухомі сигнатури, під якими хоч і не заховаєшся в чистому полі, але загубишся вночі в населених пунктах.

2. Лінія оборони розріджена. Позиції піхоти зводяться до поодиноких, переважно прихованих укриттів (підвали, бліндажі) на шляху очікуваних переміщень противника. Вогневі та спостережні можливості позицій значно знижені. Відповідно першочергова задача о/с на позиціях - це блокування переміщення по маршруту, на котрому вони розташовані. Себто о/с має зберігати пильність для запобігання блокування (і виявлення) власних позицій й підтримки зв'язку з командуванням, щоб вийти за наказом та зупинити вогнем противника, чим запобігти його втягуванню в укриття до нанесення ураження розрахунками БпЛА. Варто зазначити, що вогневі можливості наразі настільки обмежені, що перехід до контакту це вже скоріше крайній захід. В пріоритеті завжди ураження засобами.

3. Виходячи з п.2, фокус уваги повинен зосереджуватись на тому, щоб позицію було складно закидати гранатами чи завести всередину керований снаряд, а також на наявності резервних (та хибних) позицій, між якими можливе приховане переміщення, наприклад, через криту/затягнуту сіткою ділянку. Звісно ж, це завдання для Сил Підтримки на майбутні рубежі оборони, адже біля лінії зіткнення сильно не накопаєш.

4. Якщо робота засобів ураження сторін зрівняна, то піхота – зовсім інша справа. За цим показником противник явно кратно переважає. Важко говорити про всі ділянки, але я спостерігав щоденні спроби штурмів малими групами (2-4 о/с) в пішому порядку, інколи використовуючи легкий мото/автотранспорт. Противник, раніше небайдужий до епічних механізованих накатів, зараз експериментує та переважно працює малими групами: рухається по "сірому" та в "нельотну погоду" (шквальний вітер, дощ), накопичується, активно маскується за допомогою пончо. Не дивлячись на те, що характер завдань ворожої піхоти досі залишається суїцидальним, а успіхи - посередніми, загальний обсяг втрат противника виглядає більш manageable, а якісь проміжні задачі виконуються навіть не зважаючи на переважно летальний результат: розвідуються шляхи підходів, ногами перевіряються ділянки на мінування, виявляються пусті та зайняті позиції СОУ. Після цього, наприклад, виявлені позиції вражаються, змушуючи відійти піхоту й перетворюючи ділянку на "сіру зону", в котру починає затягуватися противник. Ці ділянки можуть пустувати значний час, але через відсутність сил, котрі могли б провести зачистку, у ворога з'являється можливість там накопичитися. Частково це проблема логістики, котра симетрично кастрована в 5-10-кілометровій ділянці, але переважно - це кадровий голод, низька керованість та морально-психологічний стан піхоти СОУ.

[2/4]

5. Водночас при спробі вклинитися в порядки противника, він активно протидіє: висуває групи зачистки, намагається блокувати нашу піхоту. Враховуючи, що вкрай нечасті контрнаступальні дії СОУ - це переважно атаки меншими силами на більші (в надії на низький морально-психологічний стан противника чи інше чудо), успіху вони за поточної конфігурації зазнають рідко.

6. Основний тип мінування противником – дистанційний та протипіхотний, касетою або скидом з дрона, переважно ПФМ. Моменти мінування доволі добре фіксуються, тому секретом заміновані ділянки не стають. На жаль, протипіхотні міни майже не виявляються з дрона, але транспорт типу "баггі" має певний запас міцності щодо до них. В той же час міни типу ПТМ зазвичай виявляються з дрона й легше піддаються розмінуванню та уникненню.
Перспективними видаються дистанційні платформи для розмінування, що будуть прополювати маршрут для піхоти та авто/мототранспорту від протипіхотних мін. Звісно ж, це не означає, що в глибині порядків противника відсутні заздалегідь підготовлені "шлагбауми", але це далека перспектива.

7. Високу ефективність продемонстрували мотоцикли та баггі, аж до того, що поодинокі маневри в "нельотну" погоду залишаються запізно поміченими, якщо не непоміченими зовсім. Подібний легкий транспорт безцінний для організації фронтової логістики, оскільки проти нього дрони не такі ефективні: він менш помітний, маневрений, з нього легко спішуватися для розосередження та його простіше зробити масовим. Втім, мінусом є вразливість до всього іншого — артилерія, стрілецька зброя, автоматичні гранатомети. Отже, це інструмент для вирішення одного завдання - зменшення шкоди від дронів противника. Підготовка ж до протидії штурмовим діям на них (мінування, інженерні загородження, резервні позиції для запобігання проривам) сильно знижує їх ефективність.

8. Роль бойових броньованих машин вкрай обмежена через насиченість FPV противника й легке виявлення. В чому вони точно дієві, так це кейсевак, що забезпечує певний захист маломобільним пораненим, котрі все рівно не можуть розосередитися з легкого транспорту.

9. Не дивлячись на домінування дронів на полі бою й в статистиці втрат, вони не всесильні: розмір ВВ обмежений, радіозв'язок поганий, а відсоток відмов (та збиття) істотний. Це робить їх не дуже ефективними проти ураження фортифікованих позицій в глибині ворожих порядків, де розташовані, наприклад, екіпажі БПЛА противника. Тут вже на поле бою виходить гаубична артилерія та авіація — довга рука старшого начальника.

[3/4]

Отже, тепер трохи банальностей:
Перед військовими стоїть задача реалізувати задум політичного керівництва, а в цій війні задум очевидно буде прив'язаний до території: її утримання та визволення.

В утриманні територій є два основних боттлнеки:

1) розміщення піхоти, забезпечення її керованості, прихованого переміщення через мережу укриттів та достатнього морально-психологічного рівня. Й звісно ж — її кількості, наявності резервів для зачистки "сірої зони" та відновлення позицій, деблокаді відрізаних позицій.

2) Забезпечення безперебійності контролю за полем бою за допомогою розвідувальних БпЛА різного радіусу дії та наявності достатньої кількості екіпажів ударних БпЛА для недопущення масованих спроб прориву (в силу чисельної та матеріально-технічної переваги противника). Чим більше — тим краще, насиченість вирішує.

Далі йде те, що істотно підвищує ефективність перерахованого вище. Це й засоби дальнього ураження, й адаптовані до сучасної війни фортифікації та інженерні загородження, й дистанційне мінування. І все ж головними є ці два пункти, адже без них не вийде взагалі нічого.

У визволенні територій... в нашому випадку з практикою не дуже. Тому варто спробувати хоча б описати виклики та можливі шляхи вирішення.

Тактика противника виглядає наступним чином: постійний тиск, накопичення, відтіснення позицій СОУ малими групами. За ними слідує підтягування засобів ураження та погіршення логістики вже наших засобів з подальшим примушенням їх до відкату. Це повільно, потребує багато ресурсів та зазвичай не призводить до падіння лінії фронту: більш того, працює переважно за рахунок кадрового голоду в СОУ, нестачі людей на позиціях та їх низької мотивації. Додатково це створює ризики нашим засобам що вже може призвести до обвалу лінії фронту, але все це в принципі працює через можливість тривалий час вести нерівнозначний розмін з боку постійно наступаючих сил. Як дзеркальна тактика - для нас не перспективна: противник банально має більше людей, керованість ними краща, й у випадку копіювання цих підходів, він буде встигати затикати діри та займати новий рубіж майже завжди й наші успіхи будуть ще більш скромними.

Тому будь-який наш успіх можливий тільки при швидкому локальному колапсі ділянки противника з подальшим заведенням туди механізованих резервів, а для цього треба як мінімум паралізувати засоби противника, в першу чергу його екіпажі розвідувальних коптерів та FPV. Тут є три фактори:

1) Виявлення та ураження. Уражати за бажанням є чим, виявляти – проблема. Це довга методична робота з негарантованим результатом, але, сконцентрувавши розвідувальний ресурс, можна серйозно деградувати можливості противника на небагатих на укриття напрямках.

2) Логістична ізоляція. БпЛА противника так само зав'язані на логістику, як й будь-що інше: паливо, обладнання, БК. Окрім ризикованих тактичних рішень типу "підведення позицій наших БпЛА максимально близько", тут скоріше є потреба в технічній та матеріальній площині: засадне оптоволокно на великі дистанції, ретранслятори.

3) Вдосконалення технічної компоненти для протидії ворожим розвідувальним та ударним БпЛА. Різного роду РЕБ високої потужності це добре, але ми працюємо на тих самих частотах що й противник, і залишитися без власної підтримки та розвідки мало хто наважиться. Ворог демонстрував лазерний комплекс для ураження БпЛА типу "крило" й це має право на життя, але більш цікавим була б розробка вогнепальних бойових модулів на бронетехніку для протидії БпЛА коптерного типу, що виявляли б цілі у верхній півсфері в оптичному спектрі й за допомогою РЛС та передавали б рішення про відкриття вогню оператору (для запобігання ураження хибних / дружніх цілей).

[4/4]

Врешті вже при нанесенні достатньої шкоди / забороні дії БпЛА противника на достатній ширині фронту (для запобігання початку перехресної роботи екіпажів ворожих суміжників) з'являється можливість штурмовим групам зайти на послаблені логістичною ізоляцією позиції, провести їх зачистку й, не даючи можливості противнику завести резерви на новий рубіж, вклинитися на глибину розміщення ворожих екіпажів, вимусити їх знятися й тим самим утворити ділянку прориву, куди вже могли б зайти сили в складі механізованих ешелонів. А далі вже те, що ми бачили на Курщині: хаотичне заведення противником резервів, зустрічні бої на бронетехніці та інші "радощі" боротьби за оперативний простір.

Проблема в тому, що написати про це кілька абзаців просто, а знайти таку кількість сил, консолідувати їх й не спровокувати на ділянці швидку концентрацію різного роду "рубіконів" вкрай важко й майже точно виходить за межі наших поточних можливостей. В першу чергу частина з "знайти таку кількість сил" у виснажених постійними наступальними діями противника СОУ - це задача дуже далека від тривіальності. Тож тут ми сильно впираємося в питання подолання виснаження СОУ й продовження нанесення противнику максимальної шкоди допоки він, зв'язаний небажанням проводити мобілізаційні дії, не вичерпає потік добровольців.

Загалом, як би нам не (не)хотілося, атакувати меншими силами більші це майже завжди безперспективно, оскільки противник буде мати великий потенціал до контратак — ймовірно більший, ніж ми зможемо ввести резервів. Тож, хоч й кожна наша літня кампанія відзначається наступальними операціями (зазвичай хоча б трохи успішними), мабуть, зараз більш важливим завданням є зосередження на обороні та завдання противнику максимальної шкоди. А вона вже в подальшому зможе бути конвертована у зниження інтенсивності бойових дій з боку противника, чим відкриє нам простір до накопичення ресурсу та створення локальної переваги перед нашими ймовірно успішними наступальними діями. Бажано, звісно, щоб це колись таки став Південь — хоч й не найбільш активний, але єдиний дійсно стратегічно важливий напрямок цієї війни, контроль над котрим окреслить переможців та переможених цієї війни.

Сили оборони Півдня України вразили локомотив із колоною ворожої техніки. Втрати противника склали 13 танків та більше сотні одиниць броньованої та автомобільної техніки.

🇸🇾Сирія повністю відновить підключення до SWIFT "протягом кількох тижнів", що ознаменує повернення країни до глобальної економіки після 14 років війни та санкцій.

Повернення до SWIFT - це перший вагомий крок у рамках лібералізації сирійської економіки новим урядом.

Це також сигнал про те, що нова влада діє швидко, аби залучити міжнародну торгівлю та інвестиції після того, як минулого місяця США зняли санкції

З 2456/103 бази дістали усі БМП

Це одна з небагатьох основних баз зберігання, на якій раніше зберігалися більше 600 БМП-1. Зараз на ній залишилося близько 44 БМП-1, з яких 26 ще в робочому стані.

Решта техніки, що знаходиться на цій базі це БТР-70 та Т-64/72А (близько 170 та 670 од.)

Т-64 навряд-чи зможуть підняти, а от Т-72А росіяни будуть змушені відновляти, якщо темпи втрат будуть близько 100 од. на місяць.

Jompy

Миша «Перс». Я увидел тебя в подвале среди пленных летом 2023 года. Шайба погиб пару недель как и мне в целом всё равно, что происходит вокруг, ещё Макс погиб на днях, Балт - мне просто не поднять башки теперь, а мне пихают этих пленных… Зачем они нужны? Им нет места в Русском Добровольческом Корпусе, это россияне, овощи, а мы пассионарии! Националисты, правые! Ты хоть знаешь смысл слова «пассионарии», Миша?! Ты хоть одну книжку прочитал в своей жизни, а? Так думаю я, глядя на этого смуглого парнишку, а Миша как будто читает в подвале мои мысли.
Вы знаете, я вот когда в лагере сидел, прочитал одну книгу, она произвела на меня очень серьёзное впечатление…
Да?! И что же это за книга?! Букварь? Как здорово я подколол этого перепуганного юнца! Он наверняка сейчас выдаст какую-то глу…
Корнелиу Кодряну «Моим легионерам».
Я словно пробуждаюсь. Как это может быть, что этот чернявый молодой парнишка прочитал одну из моих любимых книг, сидя в ивановской колонии?! Да ещё и что-то понял! Я решил в тот момент, что это судьба и согласился на эксперимент с принятием добровольцев в Корпус через плен. И именно Миша стал, по сути, главной звездой этого проекта и дал возможность другим достойным парням пополнить наши ряды. Он доказал на деле, что далеко не все, кто надел на себя форму ВС РФ мрази и скоты, далеко не все сделали это добровольно и многие искренне желают это исправить. Это очень важно понимать по обе стороны фронта, и благодаря Персу это стало очевидно и возможно.
Миша в Корпусе обрёл себя: друзья, невеста, цель, успех, медийность, которая стала даже звёздностью после съемок в «Движе» - всё это Перс познал в РДК. Штурмы, тренировки, интервью, отдых - всё это крутилось, как калейдоскоп, а Миша был полон сил и вписывался во всё.
Про военные заслуги Перса скажу отдельно. Безусловно, его звёздным часом стал штурм Волчанского Агрегатного Завода, на котором Миша не только бесстрашно и мастерски кидал ТМки, но и умело и уверенно командовал. Помимо этого, Перс был командиром группы, которая эвакуировала тело нашего дорогого командира разведки, Туриста, брал пленных, командовал штурмами.
Однажды одному из наших штурмовиков он скажет, что «самым важным и самым верным решением в его жизни было рискнуть (Перс добровольно сдался) и вступить в РДК».

Я перебирал фото Миши, от самой первой, на которой перепуганный, взъерошенный парнишка, глазами затравленного зверька смотрит в камеру, до самой последней, где облачённый в броню Боец РДК Миша «Перс» сосредоточен и хладнокровен, уверенно командует и сам идёт вперёд. Путь Воина, который Перс не только прошёл до конца сам в РДК, но и показал другим, как можно и как надо. Показал всем нам. Горжусь тобой, Миша!

Навсегда с нами!
Навсегда в строю!