​​Х/ф "Двадцать дней без войны" (1976)

Один з найбільш незвичайних, але глибоких фільмів про війну, знятих за весь час.

За сюжетом, в кінці 1942 року радянський офіцер отримує 20-денну відпустку та вирушає зі Сталінграда в глибокий тил, де вирішує свої життєві справи, трохи відпочиває та повертається назад. Основний наратив відбувається через випадкові зустрічі та діалоги з персонажами, мова цього кіно - в мікроісторіях своєї та чужої війни, до яких стає дотичним головний герой, які накладаються одна на одну та стають своєрідним зрізом того досвіду, який проживає суспільство військових років.

В потязі в тил головний персонаж пересікається з такими самими солдатами як він, з яких кожен везе додому свій власний тягар - така собі рефлексія над темою ПТСР ще до того, як цей термін став широко вживаним. В тилу головний герой пересікається з людьми зі свого минулого життя, які сприймають його як з іншого Всесвіту, розпитують його про війну, але чують через слово. Його запрошують в якості консультанта на знімальний майданчик військової драми, де він, як людина фронту, намагається пояснити, що в реальному житті війна не така героїчно пафосна, але від цього щоденний внесок солдат та цивільних, що їм допомагають, не стає менш значущим. Хтось його розуміє, хтось ні. Між тим, словами головного персонажа, якого зіграв безпосередній учасник війни, фільм також ненав'язливо доносить деякі важливі фундаментальні речі.

В фільмі майже немає бойових сцен, але він не дає забути що таке війна через випадкові сцени: знайомство з сім'єю, чий чоловік і батько кілька місяців тому вирушив на завдання і не надсилає звісток, або з жінкою, чий батько помирає від ран в палаті для безнадійних.

Поступово фільм розкриває і деякі інші аспекти війни. Головний герой у відпустці несподівано для себе знаходить кохання, що особисто для нього стає подією не менш вагомою, ніж Сталінград. В самому Сталінграді солдати думають не про те, що вони в центрі події століття, а сподіваються дожити до наступного дня, чекають відпустки та мріють про кінець війни, щоб нарешті одружитись або налагодити свої власні справи. І, як це не дивно, продовжують жити життя - специфічне, яке може обірвались будь-якої миті, але життя - і з особистими втратами, і зі здобутками.

#ДСВ #кіно

Зеленський: Єрмака звільнено з посади голови ОП.

Похоже, мы таки решили эскалировать и принялись за российские танкеры в Черном море. Сегодня днем (на фото) загорелся танкер Кайрос недалеко от турецкого побережья. Были подозрения на морскую мину. Сейчас же россияне сообщают о новой атаке, на танкер Вират, уже якобы с применением нескольких БЭК. Ждем подробностей.

🇺🇦⚓Військово-Морські Сили ЗС України невпинно зменшують боєздатність ворога

Підрозділи ВМС ЗС України у взаємодії з підрозділами ССО ЗС України провели успішну операцію. У результаті – на аеродромі Саки уражено командно-диспетчерський пункт управління противника, місця зберігання ударних БПЛА "Оріон" та декілька об’єктів ППО, зокрема ЗРК Тор-М2 та Панцир-С1. Також було уражено установку ЗУ 23-2 на базі КамАЗу.

Послаблення бойових можливостей ворога– ще один крок до перемоги!💪

Бахретдін Хакімов, уродженець Москви, воював в Афганістані у складі радянського контингенту в 1980-х роках і потрапив у полон у провінції Герат. Щоб вижити й через образу на командування, він прийняв іслам, приєднався до повстанців і згодом воював уже проти радянських військ. За десятиліття він майже забув російську мову. Разом із ним у Гераті потрапив у полон 21 боєць, яких радянська влада залишила напризволяще.

Хакімов, який нині носить ім’я Абдулла Шейх, осів в Афганістані, зробив військову кар’єру: спочатку воював разом із повстанцями, потім у складі «Талібану». Був охоронцем військового керівника руху в Гераті мулли Барадара. Абдулла двічі одружувався, перша дружина померла під час пологів, від цього шлюбу залишилася дочка. Нині він працює доглядачем музею джихаду в Гераті. У Росії в нього залишилися родичі, але він повертатися не планує.