Мы все любим сеттинг Нью-Вегаса. Но надо помнить, что он был написан вестоидами из страны первого мира. А такие люди не знают как устроены бантустаны.

Реальный Цезарь не стал бы казнить Джошуа за проёб первой гуверской битвы. Вместо него с дамбы полетели бы местные неудобные «турбопатриоты». Реальный Вульпес это не тихий и жуткий лазутчик, а дегенерат троечник, который мажет ядом касадора дверь в ратушу Ниптона. Реальный декан Мертвое Море, взявший Нельсон, отправил бы Цезарю манякарту, где красным закрашена также половина Новака. И тд.

Вот это настоящий Легион. Он не дает альтернативы либеральной демократии НКР. Он иррационален, неэффективен и глуп. Сами же вестоиды из Обсидиан и придумывают за дикарей, что те обладают особенным взглядом на цивилизацию (почекайте диалог Цезаря с Курьером о гегельянской философии и тезисе/антитезисе/синтезе). Тогда как реальный Легион это просто куча людей, которые занимаются хуйней.

​​Х/ф "Двадцать дней без войны" (1976)

Один з найбільш незвичайних, але глибоких фільмів про війну, знятих за весь час.

За сюжетом, в кінці 1942 року радянський офіцер отримує 20-денну відпустку та вирушає зі Сталінграда в глибокий тил, де вирішує свої життєві справи, трохи відпочиває та повертається назад. Основний наратив відбувається через випадкові зустрічі та діалоги з персонажами, мова цього кіно - в мікроісторіях своєї та чужої війни, до яких стає дотичним головний герой, які накладаються одна на одну та стають своєрідним зрізом того досвіду, який проживає суспільство військових років.

В потязі в тил головний персонаж пересікається з такими самими солдатами як він, з яких кожен везе додому свій власний тягар - така собі рефлексія над темою ПТСР ще до того, як цей термін став широко вживаним. В тилу головний герой пересікається з людьми зі свого минулого життя, які сприймають його як з іншого Всесвіту, розпитують його про війну, але чують через слово. Його запрошують в якості консультанта на знімальний майданчик військової драми, де він, як людина фронту, намагається пояснити, що в реальному житті війна не така героїчно пафосна, але від цього щоденний внесок солдат та цивільних, що їм допомагають, не стає менш значущим. Хтось його розуміє, хтось ні. Між тим, словами головного персонажа, якого зіграв безпосередній учасник війни, фільм також ненав'язливо доносить деякі важливі фундаментальні речі.

В фільмі майже немає бойових сцен, але він не дає забути що таке війна через випадкові сцени: знайомство з сім'єю, чий чоловік і батько кілька місяців тому вирушив на завдання і не надсилає звісток, або з жінкою, чий батько помирає від ран в палаті для безнадійних.

Поступово фільм розкриває і деякі інші аспекти війни. Головний герой у відпустці несподівано для себе знаходить кохання, що особисто для нього стає подією не менш вагомою, ніж Сталінград. В самому Сталінграді солдати думають не про те, що вони в центрі події століття, а сподіваються дожити до наступного дня, чекають відпустки та мріють про кінець війни, щоб нарешті одружитись або налагодити свої власні справи. І, як це не дивно, продовжують жити життя - специфічне, яке може обірвались будь-якої миті, але життя - і з особистими втратами, і зі здобутками.

#ДСВ #кіно

Зеленський: Єрмака звільнено з посади голови ОП.